Нації та раси

Нація є соціальною спільністю людей. Проте вона не зводиться лише до соціального, а включає й природне, й етнічне, i психологічне. Цим зумовлена суперечливість природи нації, специфіка національних відносин, характер та спрямованість національних конфліктів та засобів їx вирішення. Наприклад, в нації не можна не враховувати природне (біологічне). Разом з тим воно «живе» не тільки в нації, а й поза її межами. іншими словами, термін «нація» охоплює не всю біологію людини, а лише и певну частину. Друга ж частина біологічного, що соціалізується в процесі взаємної життєдіяльності людей у суспільстві описується поняттям «раса». Як підкреслює С.Калтахчан, «раса i національність, навіть у вузько етнічному розумінні останньої не с тотожними й одно порядковими категоріями. На його думку, pacoві ознаки формуються під впливом особливостей території, клімату тощо; нації ж - переважно внаслідок соціальних закономірностей. Гадаємо, у цих твердженнях е певна неточність. Справа в тому, що особли­вості теріторії проживання людей, напевно, як i інші природні чинники, відбиваються як в paci, так i в нації. інша справа, яку соціальну інтерпретацію дають теоретики цьому факту. В тій чи іншій формі природні чинники позначаються на сутнісних силах людей. Наприклад, такий показник людини, як фізична сила, зумовлений структурою тіла та його розмірами. Якщо це так, то чи не залежать вони від тієї території та клімату, де споконвічно проживають люди? Природні чинники впливають i на психологічні особливості людини, темперамент, ритм життя. ЇЇ характеристики притаманні як нації, так i paci, i e свідченням того що цi поняття мають дещо спільне.

Разом з тим нація i раса - поняття не тотожні. У першому більше соціального, у другому - природно-біологічного. I це не випадково.

Pacoві ознаки - колір шкіри, волосяного покриву та очей, довжина тіла та його пропорції, форма носа, губ, обличчя та голови - не впливають на функціонування людини як людини, не відіграють ніякої ролі в психічній діяльності, не мають відношення до cyтності людини. Проте соціально історично вони дістали викривлену інтерпретацію: в расистських теоріях була обґрунтована думка про вищі й нижчі раси, про їхнє piзнe ставлення до культури та цивілізацій, piзнi можливості й властивості в контексті суспільно-історичного прогресу. Як правило, теоретики нерівноцінності рас апелюють до розумових властивостей людей, пропонують порівнювати їх за допомогою різноманітних тестів. Питання ж у тестах навмисно формулюються у впливі від культурно-історичних умов життя рас, що дає змогу отримати наперед заданий (закладений в тест) результат.

Показовий приклад наводить американський психолог С.Прессь При тес­товому обстеженні дітей з бідних районів штату Кентуккі одному хлопчикові поставили питання: якби у тебе було 10 центів i 6 iз них ти витратив на цукерки, скільки у тебе залишиться? Хлопчик відповів, що у нього ніколи не було 10 центів, а якби було, то він ніколи б не витратив їx на цукерки. Toді екзаменатор видозмінив питання: якби ти пас 10 корів i 6 iз них заблукало, скільки корів ти пригониш додому? Хлопчик відповів, що він просто не насмілився при­йти б додому після такого випадку. Екзаменатор зробив ще одну спробу й запитав: якби у школі було 10 дітей i 6 із них захворіли на кip, скільки б учнів прийшло до школи? Жоден, - відповів хлопчик, - бо інші побояться заразитися. Формально можна вважати, що хлопчик не знайшов рішення (10-6), насправді ж bін узагальнив власний соціальний досвід.

Ідеологи расизму стверджують, що кожен народ має свою структуру харак­теру та середню психіку, які передаються від покоління до покоління внаслідок виховання й визначають його культуру. На їхню думку, існують народи з пога­ною психікою. Вони вносять дисонанс у розвиток світової цивілізації та культу­ри. Цим народам потрібнa допомога в перевихованні з боку інших народів, інші мають хорошу психіку. Звідси беруть cboi витоки теоретичні обґрунтування права на втручання у внутришні справи тих чи інших народів, на насильство з цивілізаторською метою, на «допомогу», що насправді обертається колоніальним гнобленням й затримує прогресивний розвиток пригнічених народів,

Найгострішої форми расизм набув у варіанті німецького фашизму середини ХХ ст. Як відомо, ще Фрідріх Вільгельм xotib «вивести» породисте поповнення своєї гвардії шляхом одруження своїх гренадерів з високими i красивими дівчатами. А.Пілер поставив що справу на широку практичну основу. За його розпорядженням, у Німеччині були створені так звані лебенсборни (осередки жит­тя), де заохочувалось безшлюбне народження дітей від арійців. Арійці проголошувалися найвищою, панівною расою. За нюрнберзькими законами 1935р., арійця вважали за надлюдину, яка мала право на розширення свого життєвого про­стору за рахунок підкорення сусідніх народів.

Наслідки східного походу расистсько-фашистської чуми відомі. Вони одностайно засуджені як найбільший злочин проти людства. Менш відомі наслідки функціонування лебенсборців, де в 1935-1945рр. мешкали (й народжували) понад 200 тис, жінок. Через 20 poків після війни французькі дослідники М.Ліллель та K.Анрі зібрали дані про результати цього експерименту. Вони дійшли висновку: народжуваність зменшилась, смертність зросла, дефективних дітей стало більше, нормальні ж діти нічим особливим, надзвичайним не вирізнялися.

У світі живуть, працюють, народжують та виховують дітей сотні народів, нації, народностей. На планеті існують чотири основних раси: негроїдна, европеідна, монголоїдна, австралоїдна. Кожна з них Має особливості. Разом з тим всі вони живуть в рамках однієї цивілізації, мислять i діють відповідно до загальнолюдських законів суспільного буття. Кожен народ Має свою історію, досягнення й помилки, i ніхто не Має права насильно втручатися в його життєдіяльність під будь-яким пристойним приводом. Народна мудрість давно усвідомила цю істину: «Немає поганих народів, е просто погані люди». Є нерозумі уряди, є злочинна політика, яка втягує народи, нації, раси в протистояння та криваві конфлікти. Досвід цивілізаційного розвитку засвідчує, що до вищих щабелів прогресу підіймаються ті народи та держави, де панує соціальна злагода на засадах врахування особливостей різних суспільних та етнічних груп, де домінує творча продуктивна праця, а не політи­канство, де панує правовий порядок, i врешті-решт, де на перший план iєpapxiї сус­пільних цінностей поставлено інтереси людини.