1.2. Поняття та класифікація банків

Перші банки виникли у XIV–XV ст. в італійських містах Венеції та Генуї.

Термін «банк» походить від італ. banco – стіл, на якому середньовічні «міняйли» розкладали монети і були першими представниками грошово-торгового капіталу. Вони приймали грошові вклади від купців і спеціалізувались на обміні грошей різних країн. Банкірами називали міняйл у Генуї вже в XII ст.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність», банк – це юридична особа, яка має виняткове право на підставі ліцензії НБУ здійснювати у сукупності такі операції:

– залучення як вкладів коштів фізичних та юридичних осіб;

– розміщення коштів фізичних та юридичних осіб від власного імені, на власних умовах і з урахуванням ризику;

– відкривання та ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Крім того, банк має право здійснювати такі операції:

– операції з валютними цінностями;

– емісію власних цінних паперів;

– організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

– здійснення операцій на ринку цінних паперів від власного імені (зокрема, андерайтинг – купівля на первинному ринку цінних паперів із подальшим їх перепродажем інвесторам…);

– надання гарантій, поручительств та інших зобов’язань, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

– придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

– лізинг;

– послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей і документів;

– випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

– випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

– надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

В умовах ринку банки виконують такі функції:

– посередництво в кредиті;

– мобілізації грошових доходів і заощаджень та перетворення їх на капітал;

– посередництво в платежах;

– створення кредитних інструментів обігу (банкнот, чеків, векселів тощо).

В умовах ринку банки доцільно класифікувати за такими ознаками.

1. За формою власності:

– державні;

– приватні, акціонерні;

– змішаної форми власності.

2. За організаційно-правовою формою діяльності:

– акціонерні;

– кооперативні.

3. За розміром активів (згідно з Рішенням Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків НБУ № 868 від 30.12.2010 р. визначено такі граничні межі розміру активів):

– група I (найбільші) – понад 14000 млн грн;

– група II (великі) – понад 4500 млн грн;

– група III (середні) – понад 2000 млн грн;

– група IV (малі) – менше, ніж 2000 млн грн.

4. За наявністю філій:

– багатофілійні;

– безфілійні.

5. За територією діяльності:

– регіональні;

– міжрегіональні;

– міжнародні.

6. За належністю капіталу банку:

– українські;

– іноземні;

– спільні за участю іноземного капіталу.

7. Залежно від діапазону виконуваних операцій:

– універсальні;

– спеціалізовані: ощадні; інвестиційні; іпотечні; клірингові (розрахункові).

Спеціалізований банк – банк, у якого понад 50% активів є активами одного типу: для інвестиційного банку – емісія та розміщення цінних паперів, що здійснюється за рахунок грошових коштів приватних інвесторів; для іпотечного банку – активи, розміщені під заставу землі чи нерухомого майна; для розрахункового (клірингового) банку – активи, що розміщуються на клірингових рахунках. Спеціалізований ощадний банк – банк, у якого понад 50% його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Однак донині в законодавстві й в економічній літературі немає чіткого визначення та критеріїв віднесення банків до спеціалізованих. Зокрема, О.В. Васюренко найпоширенішими видами спеціалізованих банків уважає інвестиційні, ощадні, іпотечні, зовнішньоекономічні, клірингові. О.М. Петрук до спеціалізованих комерційних банків долучає ще й наближені до інвестиційних банків розвитку. М.П. Денисенко за функціональною спеціалізацією вирізняє банки реконструкції та розвитку, інвестиційні, іпотечні, експортно-імпортні, ощадні.

Єдиного підходу до класифікації банківських операцій і послуг немає. Проте, їх можна класифікувати за критеріями, наведеними у табл. 1.1:

Таблиця 1.1

Класифікація банківських операцій і послуг

Критерій класифікації	Тип банківських операцій і послуг
Відповідно до специфіки банківської діяльності	– традиційні (специфічні) – нетрадиційні (неспецифічні)
Залежно від суб’єктів одержання послуг	– для суб’єктів господарювання (корпоративних клієнтів) – для фізичних осіб – для банків та інших фінансових установ
Залежно від платежу	– платні – безоплатні
Залежно від порядку формування і використання фінансових ресурсів банком	– активні – пасивні – комісійно-посередницькі
Залежно від зв’язку з рухом матеріального продукту	– пов’язані з рухом матеріального продукту – суто банківські операції та послуги

Традиційними банківськими операціями є: депозитні, кредитні, касово-розрахункові; нетрадиційними – надання сейфів для зберігання цінностей, консалтингові, трастові (довірчі) – операції банків з управління майном і фондовими цінностями, виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнтів на правах довіреної особи.

Активні банківські операції – це операції, пов’язані з розміщенням фінансових ресурсів банком з метою отримання прибутку, а саме: кредити, надані іншим банкам і клієнтам; інвестиційні та операції з цінними паперами; засновницькі (участь коштами банку в господарській діяльності суб’єктів господарювання).

Пасивні банківські операції – це операції, пов’язані з мобілізацією фінансових ресурсів у банк, унаслідок чого зростають кошти на пасивних і активно-пасивних рахунках у банку. Типи пасивних операцій: депозитні; залучення коштів від інших юридичних осіб (як правило, є на міжбанківському ринку); емісія власних цінних паперів банком; відрахування від прибутку банку на формування фондів та резервів банку.

Комісійно-посередницькі операції здійснює банк за дорученням і на користь клієнта за певну платню. При цьому йдеться не про власне формування й розміщення ресурсів, а про переміщення наявних у банку коштів клієнта, за розпорядженням останнього, або здійснення інших операцій, не пов’язаних із рухом коштів – так звані позабалансові послуги.