3. Системний підхід до суспільства в соціології: органістичний, механістичний та інтегрований напрямки

Системний підхід до аналізу суспільства з'явився в результаті застосування до соціального життя теорії систем. Одним з перших це здійснив Т. Парсонс (1902-1979). У 1951 р. він опублікував книгу «Соціальна система», в якій виклав свої погляди на суспільство.  його системний аналіз суспільства не суперечив, а, навпаки, розвивав функціоналізм. Суспільство як система, вважав Парсонс, функціонує за рахунок соціальних дій індивідів.  Соціальну структуру суспільства, по Парсонсу, становлять особи, які відіграють об'єктивні ролі, і групи зі своїми груповими ролями.  Соціальна система Парсонса - це суспільство в розвитку, одночасно його статика і динаміка. Щоб таке динамічне суспільство було стійким, необхідні цінності, які приймаються більшістю систем єдина мотивація поведінки людей.  Системний підхід до аналізу суспільства надав плідний вплив на розвиток сучасної соціологічної теорії, допоміг глибше зрозуміти соціальні процеси і сутність соціальних криз. Недоліком системного аналізу є втрата «живої людини». 

Системні ідеї, що розвиваються на основі механіцизму, покладають у центр класичну теорію механізму: поняття механізму-системи. Відповідно до основних ідей механіцизму робота механізму забезпечується функціональною спеціалізацією його частин, а також їх інтеграцією в єдине ціле. Механізм не має власного джерела розвитку; його внутрішні зміни привносяться ззовні. Системний механізм у соціологічній площині знаходить свій вияв у теоретичній спадщині італійського соціолога

Вільфредо Парето (1848-1923), який є автором одної з перших цілісних концепцій соціальної системи. В її основі — механістичне розуміння суспільства, що складається з сукупності соціальних атомів-людей. Суттєвою характеристикою соціальної системи є, згідно з Парето, соціальна неоднорідність, яка визначається первинною нерівністю індивідів-атомів. Кращі з них утворюють еліту, якій підкоряються всі інші.

Системно-органістичні уявлення про суспільство розвиваються вже засновниками соціології О.Контом і Г.Спенсером. Для них суспільний організм — складне ціле, що формується за законами доцільності; його особливістю виступає наявність саморегулюючих процесів. Суспільний організм, або соціальна система, — це динамічне утворення, що перебуває у постійному розвитку, як і кожний живий організм.

Одночасно з системно-механістичними та системно-органістичними типами соціологічного знання наприкінці ХІХ - поч. XX ст. формується ще один тип системних уявлень про суспільство, який синтезованим, бо виникає він внаслідок злиття основних елементів перших двох типів. Це насамперед теза про розвиток суспільства, що проходить від етапу механічного до етапу органічного руху. Його представниками вважають Ф.Тьонніса і Е.Дюркгейма.

У Тьонніса «органічна» община (або гемайншафт) протистоїть «механічному» суспільству (або гезельшафту). В історичному розвитку відбувається перехід від стану з перевагою відносин типу «гемайншафт» до стану з перевагою відносин «гезельшафт», які мають утворити універсальне

суспільство і універсальну державу.

Натомість Дюркгейм описує протилежне співвідношення «органічного» і «механічного», втіленого у солідарності. Тому механічна солідарність давнього суспільства, заснована на примусовій силі «колективних уявлень» і суспільних норм, поступається місцем органічній солідарності сучасного суспільства, яка забезпечує

цілісність і міцність соціальної системи.

Така відмінність у розумінні понять «органічне» і «механічне» у двох мислителів зустрічається тому, що вони вживають їх до різних феноменів: Тьонніс — щодо спільнот і суспільства як великої спільноти, а Дюркгейм — щодо солідарності та її різновидів. Але в обидвох випадках є прагнення сполучити і порівняти органічне і механічне що і дає підставу зарахувати обидвох соціологів до третього, інтегрованого підходу в системному розгляді суспільства. Тьонніс недооцінює сучасне суспільство, в якому наявні, крім механічних, також органічні взаємозв'язки, хоч і не в такій мірі, як у спільнотах, а Дюркгейм, навпаки, переоцінює це суспільство, де органічна солідарність є вимушеною, зумовленою розподілом праці, і ця солідарність виступає радше бажаним, аніж реальним, широко розповсюдженим станом у відносинах між людьми.