§ 3. Спеціальні правові режими земель рекреаційного призначення

Окремі види земель рекреаційного призначення мають спеціальний правовий режим, оскільки регулюються поряд із загальними нормами законодавства про землі рекреаційного призначення також і спеціальними нормами законодавства про ці види рекреаційних зон. Специфічні правові режими земель рекреаційного призначення встановлені для зелених зон і зелених насаджень населених пунктів, туристсько-оздоровчих об'єктів, дачних ділянок, земель вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу, земель, призначених для туристичної діяльності, земель, на яких розташовані об'єкти для проведення спортивних заходів, земель, на яких розташовані музеї, не віднесені до об'єктів культурної спадщини.

Спеціальний правовий режим зелених зон навколо населених пунктів. У ст. 51 Земельного кодексу міститься формулювання "зелені зони і зелені насадження міст та інших населених пунктів", у той час, як відповідно до лісового законодавства зелені зони утворюються за межами населених пунктів. На нашу думку, зелені зони населених пунктів, визначені ст. 51 Земельного кодексу є саме зеленими зонами навколо населених пунктів, визначеними лісовим законодавством. Згідно ч. 2 ст. 59 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища", правовий режим приміських і зелених зон визначають сільські, селищні, міські ради при розробці генеральних планів відповідних населених пунктів за погодженням з відповідними радами, на території яких створюються зелені і приміські зони. Проекти планування приміських і зелених зон підлягають обов'язковій державній екологічній експертизі. Під приміською зоною звичайно мається на увазі територія, що служить резервом для подальшого розвитку міста, виконує переважно господарські функції.

Згідно ст. 36 Лісового кодексу України, ліси зелених зон навколо населених пунктів відносяться до санітарно-гігієнічної й оздоровчої категорії захищеності лісів першої групи. Ст. 53 ЛКУ містить істотні обмеження у здійсненні лісокористування у зелених зонах навколо населених пунктів. Пункт 49 Санітарних правил у лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року, передбачає особливий режим санітарної охорони зелених зон. Правила відновлення лісів і лісорозведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 року, передбачають цільове вирощування лісів на території зелених зон. Санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення зелених зон населених пунктів визначені у Державних санітарних правилах планування і забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19 січня 1996 року. Зелені зони підлягають окремому обліку у державному лісовому і земельному кадастрах.

Важливим документом, що визначає правовий режим зелених зон, є Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій захисності і виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року. Правовий режим використання земель зелених зон навколо населених пунктів регулюється також нормативно-технічними документами¹.

Спеціальний правовий режим земель, зайнятих рекреаційно-оздоровчими об'єктами. Щодо створення будинків відпочинку, пансіонатів, туристичних баз, туристичних притулків, баз відпочинку й інших рекреаційно-оздоровчих об'єктів, діють Державні санітарні правила розміщення, облаштування й експлуатації оздоровчих закладів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19 червня 1996 року. Межі зон відпочинку, функціональне зонування території таких об'єктів повинні відповідати вимогам містобудівних і гігієнічних нормативів¹. На території зон відпочинку зазначеними санітарними правилами забороняється будівництво нових, розширення і реконструкція діючих виробничих та інших об'єктів, не пов'язаних з безпосереднім обслуговуванням відпочиваючих і населення. Наявні у межах зон відпочинку промислові підприємства й інші об'єкти, що справляють шкідливий вплив на довкілля, перешкоджають використанню земель рекреаційного призначення, підлягають виносу за межі зон відпочинку або перепрофілюванню. Вибір території для зон відпочинку здійснюється на підставі техніко-економічних обґрунтувань, комплексної оцінки природних рекреаційних ресурсів, з урахуванням нормативів екологічної безпеки вмісту шкідливих речовин у ґрунтах і ґрунтових водах. Самі рекреаційні об'єкти повинні плануватися і створюватися таким чином, щоб їхня діяльність не впливала негативно на природні рекреаційні ресурси. Санітарні правила передбачають такі функціональні зони рекреаційно-оздоровчих об'єктів: спальна, господарсько-службова, зона відпочинку, ігрова зона.

Спеціальний правовий режим земель дачних ділянок. Визначення цільового призначення земель як для дачного будівництва здійснюється відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі, затвердженого листом Держкомзему України від 24 квітня 1998 року. Для земельних ділянок, що виділяються для будівництва нових дач, віднесення їх до земель рекреаційного призначення здійснюється на підставі відомостей про цільове призначення, наданих забудовником. Норма безкоштовної приватизації земельних ділянок для дачного будівництва складає 0,1 га згідно ст. 121 Земельного кодексу. Земельні ділянки для дачного будівництва надаються в загальному порядку, встановленому розділом 4 Земельного кодексу. Забудова дачних ділянок здійснюється відповідно до містобудівних вимог. Варто мати на увазі, що Порядок користування землями водного фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 року, забороняє будівництво дач на землях водного фонду.

Спеціальний правовий режим земель, використовуваних для туризму. Він визначений законодавством про туризм, зокрема – Законом України "Про туризм" від 15 вересня 1995 року. Під туризмом у Законі мається на увазі тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання для оздоровчих, пізнавальних чи професійно-ділових цілей без заняття оплачуваною діяльністю. Права й обов'язки суб'єктів туристичної діяльності у зв'язку з використанням земель рекреаційного призначення визначені Законом "Про туризм". Особи, що надають туристичні послуги, мають право розірвати договір на надання туристичних послуг, якщо неможливість їх надання пов'язана із впровадженням спеціального режиму на землях рекреаційного призначення. В обов'язки цих осіб входить інформування туристів про існуючий правовий режим земель рекреаційного призначення і забезпечення охорони рекреаційних ресурсів на цих землях. Туристи мають право на одержання інформації про чинний режим земель рекреаційного призначення, а також на створення на цих землях необхідної для туризму інфраструктури. В обов'язки туристів входить дотримання правового режиму земель рекреаційного призначення. На місцеві органи влади покладається обов'язок забезпечення безпеки туристів у місцях рекреації. Тому правовий режим земель рекреаційного призначення, використовуваних для туристичної діяльності, повинен передбачати комплекс заходів для забезпечення безпеки туристів.

Спеціальний правовий режим використання земель, на яких здійснюється спортивна діяльність. Встановлений законодавством України про фізичну культуру і спорт. Ст. 1 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" від 24 грудня 1993 року визначає фізичну культуру як складову частину загальної культури суспільства, спрямовану на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини для гармонійного формування її особистості. Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою цариною виявлення й уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічній, інтелектуальній та іншій підготовці шляхом змагальної діяльності. Ст. 11 зазначеного Закону покладає на органи місцевого самоврядування обов'язок сприяти розвитку спорту шляхом обладнання спортивних споруд на землях рекреаційного призначення. Ст. 40 Закону встановлює, що земельні ділянки, на яких розташовані фізкультурно-оздоровчі і спортивні споруди, належать до земель рекреаційного призначення.

Землі рекреаційного призначення, що використовуються для спортивної діяльності, повинні мати належну матеріально-технічну базу, що включає необхідний спортивний реманент і споруди. Нормативи мінімальної забезпеченості основними фізкультурно-оздоровчими і спортивними спорудами земель рекреаційного призначення визначаються Держкомархітектури й Комітетом з фізичного виховання і спорту Міністерства освіти і науки України. Будівництво у житлових районах спортивних споруд здійснюється за рахунок коштів, спрямованих на житлове будівництво і коштів організацій – забудовників житла. Будівництво спортивних споруд на землях рекреаційного призначення у сільській місцевості здійснюється за спеціальними нормативами за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів. Ст. 29 Закону забороняється перепрофілювання і ліквідація фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд на землях рекреаційного призначення без будівництва рівноцінних споруд. Органи виконавчий влади і місцевого самоврядування здійснюють контроль за використанням спортивних об'єктів на землях рекреаційного призначення.

Ст. 37 Закону встановлює, що власники фізкультурно-оздоровчих і спортивних об'єктів на землях рекреаційного призначення зобов'язані забезпечувати їх безпечний для людей і природних рекреаційних ресурсів стан. Адміністрація фізкультурно-оздоровчих споруд і організатори спортивних заходів несуть відповідальність за організацію спортивних заходів на землях рекреаційного призначення, обладнання земель рекреаційного призначення відповідно до чинних санітарних, екологічних, містобудівних та інших вимог. Такі вимоги, зокрема, затверджені Кабінетом Міністрів України¹. Експлуатація небезпечного для людей і рекреаційних ресурсів спортивного устаткування на землях рекреаційного призначення забороняється. Спортивне устаткування, обладнання і спорядження, а також спортивні споруди повинні відповідати чинним стандартам міжнародних чи національної спортивної федерацій, затвердженими відповідними міжнародними організаціями або Державним комітетом технічного регулювання та споживчої політики України.

Таким чином, можна зробити висновок, що спеціальний правовий режим земель рекреаційного призначення, використовуваних для спортивної діяльності, крім вимог до організації необхідної рекреаційної інфраструктури і забезпечення охорони рекреаційних ресурсів, передбачає також вимоги до забезпечення безпечного використання спортивних споруд на цих землях.

Спеціальний правовий режим земель, на яких розташовані музеї. Тут діє спеціальне законодавство про музеї і музейну справу. Відповідно до Закону "Про музеї і музейну справу" від 29 червня 1995 року, музеї – це культурно-освітні і науково-дослідні установи, призначені для вивчення, збереження і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до національної і світової історико-культурної спадщини. За своїм профілем музеї поділяються на: історичні, археологічні, краєзнавчі, літературні, етнографічні, мистецтвознавчі, технічні, галузеві тощо. Музеї, що містять об'єкти культурної спадщини, розташовуються на землях історико-культурного призначення. Інші музеї розташовуються на землях рекреаційного призначення (крім музеїв на землях природно-заповідного й іншого природоохоронного призначення, музеїв, розташованих на території підприємств, установ, організацій, у квартирах громадян).

Згідно ст. 11 Закону "Про музеї і музейну справу", на територіях музеїв забороняється діяльність, що суперечить їх функціональному призначенню, а також така, що може негативно вплинути на збереження музейних зібрань, а також інша діяльність не сумісна з діяльністю музею. На землях рекреаційного призначення, на яких розташовані музеї, повинна бути створена необхідна для їхнього функціонування інфраструктура, а також забезпечений доступ до музейних експонатів різних категорій громадян (включаючи дітей, інвалідів, літніх громадян).

Правовий режим земель музеїв може передбачати функціональне зонування з виділенням таких зон:

заповідна – для збереження особливо цінних музейних експонатів;

експозиційна – для сталого демонстрування музейних експонатів, які використовуються для культурно-пізнавальних цілей;

наукова – для проведення науково-дослідних робіт;

рекреаційна – для відпочинку й обслуговування відвідувачів;

господарська – для розміщення допоміжних господарських об’єктів.

Усі цінні експонати музеїв України, не залежно від форм власності, у яких вони перебувають, складають музейний фонд України. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що правовий режим земель музеїв передбачає охорону й організацію вільного доступу відвідувачів до музейних експонатів.