§ 4. Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів

Землі рекреаційного призначення у межах населених пунктів можуть перебувати під рекреаційними зонами, що утворюються відповідно до генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, рішень органів місцевого самоврядування. Це землі міських лісів, парків, лісопарків, бульварів, скверів, сади житлових районів, мікрорайонів, набережні, спортивні комплекси, стадіони, басейни, соціально-культурні і природні об'єкти тощо.

Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів визначаються наявністю містобудівних вимог до організації території земель рекреаційного призначення, досить широкої компетенції органів місцевого самоврядування у галузі використання цих земель, взаємозв'язку даного правового режиму з правовим режимом земель житлової і громадської забудови.

Концепція сталого розвитку населених пунктів, затверджена постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 року, передбачає проведення інвентаризації рекреаційного фонду України з визначенням його частини, що підлягає сертифікації відповідно до міжнародних вимог, яка може використовуватися для вітчизняного і закордонного туризму, у тому числі сільського. Концепцією також передбачається визначення правового режиму земель рекреаційного призначення населених пунктів, забезпечення їхньої охорони при плануванні і забудові територій.

Містобудівне законодавство визначає основи забезпечення створення рекреаційних зон і визначення правового режиму земель рекреаційного призначення у населених пунктах. У цій галузі діють Закони України "Про основи містобудування" від 16 листопада 1992 року, "Про планування і забудову територій" від 20 квітня 2000 року, "Про генеральну схему планування території України" від 7 лютого 2002 року тощо. Ст. 3 Закону "Про основи містобудування" і ст. 2 Закону "Про планування і забудову територій" передбачають функціональне зонування території населених пунктів. Серед функціональних зон населених пунктів виділяються рекреаційні зони, що, як правило, розташовані на землях рекреаційного призначення. Містобудівне законодавство передбачає заходи для забезпечення сталого розвитку населених пунктів, забезпечення екологічної безпеки при плануванні і забудові територій, у тому числі і щодо забезпечення створення умов для відпочинку населення. Воно встановлює види і зміст містобудівної документації, що визначає розвиток рекреаційних зон населених пунктів і правовий режим земель рекреаційного призначення.

На загальнодержавному рівні діє Генеральна схема планування території України, що визначає напрямки розвитку території всієї країни. Для міст зі значним рекреаційним і оздоровчим потенціалом вона передбачає заборону на будівництво нових і розширення діючих промислових підприємств, не пов'язаних із задоволенням потреб відпочиваючих, чи здатних негативно вплинути на природні рекреаційні ресурси. Моніторинг дотримання вимог Генеральної схеми здійснюється відповідно до Порядку проведення моніторингу реалізації Генеральної схеми планування території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року. На регіональному рівні розробляються схеми планування територій, що визначають напрямки розвитку територій областей і районів. На місцевому рівні – схеми планування територій населених пунктів, що передбачають, зокрема , напрямки розвитку рекреаційних зон населених пунктів.

Важливим містобудівним документом є генеральний план населеного пункту. Цей документ установлює межі рекреаційних зон, а також режим земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів. Для окремих мікрорайонів (кварталів) чи їхніх частин може розроблятися проект розподілу території, що визначає межі земель рекреаційного призначення у межах цих територій. Забудова територій земель рекреаційного призначення здійснюється відповідно до регіональних і місцевих правил забудови, що встановлюють режим забезпечення необхідної інфраструктури на землях рекреаційного призначення.

Важливим землевпорядним і містобудівним документом є також план земельно-господарського устрою населеного пункту. Відповідно до Порядку складання плану земельно-господарського устрою населеного пункту, затвердженого наказом Мінбудархітектури й Держкомзему України від 24 вересня 1993 року, план земельно-господарського устрою населеного пункту розробляється на підставі генерального плану населеного пункту і затверджується місцевою радою. План земельно-господарського устрою населеного пункту визначає межі земель рекреаційного призначення і встановлює основи їхнього правового режиму. Відповідно до містобудівного законодавства основний тягар заходів щодо забезпечення правового режиму земель рекреаційного призначення лежить на органах місцевого самоврядування, які й повинні здійснювати планування розвитку рекреаційних зон, визначати і забезпечувати їх правовий режим.

Забезпечення санітарно-гігієнічних, екологічних, архітектурних і містобудівних вимог до організації земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів регулюється Державними санітарними правилами планування і забудови населених пунктів, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19 червня 1996 року. Санітарні правила, зокрема, передбачають рівномірне і безперервне озеленення території рекреаційних зон. Такі зони розміщуються якнайдалі від промислових та інших об'єктів, що негативно впливають на природні рекреаційні ресурси. Вимоги до забезпечення необхідної інфраструктури рекреаційних зон також визначені Санітарними правилами. Проекти створення рекреаційних зон підлягають обов'язковій санітарно-епідеміологічній та екологічній експертизам. Землі рекреаційного призначення населених пунктів крім державного земельного кадастру, підлягають обліку також у містобудівному кадастрі населених пунктів¹.

Особливий правовий режим мають зелені насадження населених пунктів, розташовані на землях рекреаційного призначення. Відповідно до ст. 78 Лісового кодексу України, ліси населених пунктів переважно використовуються для рекреаційних, культурно-оздоровчих, туристичних цілей. У лісах населених пунктів забороняється заготівля деревини від рубок головного користування, заготівля живиці, деревних соків, лісової підстилки, а також випасання худоби. Законодавство України забороняє й інші види лісокористування і використання земель рекреаційного призначення населених пунктів, що не сумісні з проведенням культурно-оздоровчих заходів і організацією відпочинку населення.

Зелені насадження земель рекреаційного призначення у межах міст і селищ міського типу підлягають технічній інвентаризації відповідно до Інструкції з технічної інвентаризації зелених насаджень міст і селищ міського типу України, затвердженої наказом Держкомархітектури України від 24 грудня 2001 року. У процесі технічної інвентаризації передбачається не тільки облік кількості зелених насаджень, але і визначення їхнього якісного стану для вживання заходів з упорядкування території земель рекреаційного призначення.

Нормативним актом, що визначає правовий режим зелених насаджень на землях рекреаційного призначення у населених пунктах є Правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів України, затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України від 29 червня 1994 року. Відповідальність за підтримання у належному стані зелених насаджень на землях рекреаційного призначення покладена на власників цих земель. За функціональними ознаками міські зелені насадження поділяються на три групи: а) загального користування – міські і районні парки, парки культури і відпочинку, сади житлових районів і груп житлових будинків, сквери, бульвари, набережні, лісопарки, лугопарки, гідропарки тощо; б) обмеженого використання – насадження на територіях громадських і житлових будівель, спортивних споруд тощо; в) спеціального призначення – насадження вздовж вулиць, охоронні насадження, пришляхові насадження у межах населених пунктів. На землях рекреаційного призначення, як правило, розташовуються насадження загального користування – озеленені упорядковані території, призначені для відпочинку населення, з вільним доступом. До них відносяться: парк, сквер, бульвар, набережна, лісопарк, лугопарк, гідропарк.