11. Вправа «Щоденник ненародженої дитини» (15 хв.)

Інструкція: роздрукувати фото маленької дитини. Кожному учаснику роздати слова, та акцентувати на тому що ми говоримо від свого імені - «Я ...». Кожен по черзі читає слова і тримає картинку з дитиною. Увага: гра психологічно важка, вимагає концентрації та обговорення після гри. Після закінчення потрібно провести гру-розминку, що б зняти напругу.

Слова дитини:

1. Я з'явився зовсім недавно. Зараз я сиджу у матусі в животику, але через дев'ять місяців я з'явлюся на світ. Мені тут так добре і зручно! Матуся піклується про мене, часто вона включає спокійну музику і я насолоджуюся разом з нею і іноді засинаю. Щовечора приходить з роботи тато. Він обіймає матусю і гладить животик, в якому живу я. Коли я з'явлюся на світ, у нас буде найщасливіша сім'я, я вже так сильно їх люблю!

2. Моя мама велику частину часу проводить вдома. Але з першої до п'ятої вона йде на роботу в школу. У неї зараз не дуже багато учнів, але зате вони дуже сильно люблять мою матусю. Ну нічого, коли я народжусь, я буду любити її ще більше. Після школи моя мама приходить додому і їсть, а разом з нею їм і я. Все завжди таке смачне! Потім моя матуся дивиться телевізор і в'яже, потім готується до уроків. А ввечері приходить татко, і вони йдуть спати. Так зазвичай і проходять дні.

3. Мій тато намагається у всьому догодити матусі. Він такий добрий! Швидше б мені народитися, я б щовечора їх обіймав, цілував, а потім би заповзав до них в ліжко, і вони б зі мною гралися. От було б здорово!

4. З кожним днем я росту все більше. У мене починають з'являтися ручки і ніжки. Я все бачу і відчуваю, а мої батьки, напевно, цього не знають. Як цікаво! Я можу бачити, що вони роблять, а вони не можуть заглянути в животик і побачити, як я махаю їм ручкою і посміхаюся. Мені так весело і так добре! Мені іноді хочеться вилізти з маминого животика вночі, поцілувати матусю з татком і забратися назад, тому що я ще маленький, а маленьким діткам потрібно сидіти в животику.

5. Іноді мою маму відвідує бабуся. Вона дуже ніжна і турботлива. Бабуся приносить мамі їжу, хоча її і так в будинку повно, а ще пелюшки і одяг для мене, хоча вони ще не знають, хто народиться, хлопчик чи дівчинка. Мені так приємно, що вони всі думають про мене і піклуються. Як же все-таки добре бути маленьким дитинчам і сидіти в затишному і м'якому животику ...

6. Пройшов місяць. Я стаю все більше і більше. У мене вже з'явилися улюблені страви, якими годує мене матуся і музика, яку вона часто слухає. А ще мій татусь вчора притулив вухо до маминого животика і слухав, як я там поживаю. Було так здорово! Я доторкнувся рукою до маминого животика і поворушив пальчиками. А тато сказав, що почув, як я дихав. От дурненький!

7. Сьогодні у мами не було уроків, тому що учні поїхали на екскурсію, і вона прийшла додому раніше. Вона відкрила двері і побачила там тата з якоюсь дівчиною. По-моєму, вона теж була ніжною і лагідною, як мама, бо тато обіймав її, цілував і посміхався. Але матусі вона чомусь не сподобалася. Вона почала кричати на татуся. Дівчина в цей час швидко зібрала речі і втекла, а мама з татом стали сваритися. Я ще ніколи не бачив, щоб вони сварилися. Мама голосно кричала і била тата по обличчю.

8. Тато образився і кудись пішов, а мама крикнула, щоб він більше не приходив. Потім вона сіла в крісло і розплакалася. Мені було її так шкода. Я так хотів їй чимось допомогти, але не міг. Я тоді вирішив, що коли з'явлюся на світ, я завжди буду заспокоювати мою милу матусю і вона ніколи-ніколи не буде плакати. Адже я її так люблю!

9. Перший раз в її животику мені стало якось незатишно. Чомусь захворіла ліва ручка. Може, це від того, що мама плакала і нервувала? Вона раптом встала з крісла і почала ходити по кімнаті, а сльози все одно капали з її очей. Мені вже захотілося їсти, а матуся, здається, зовсім про це забула. Дивно, раніше такого ніколи не було. Але нічого, я ще потерплю, головне, щоб матусі стало легше, і вона помирилася б з татом.

10. Сьогодні матуся лягла спати одна, тато так і не прийшов. Було дуже незатишно без нього, і я засмутився. А ще матуся дуже погано погодувала мене, з'ївши якісь сушки, мені було дуже важко ними харчуватися, та до того ж вони були якісь несмачні. Швидше б вони з татом помирилися ... Бідна матуся, вона не може заснути і знову плаче. Як мені хочеться вилізти з животика і обійняти її своїми маленькими ручками. Може, їй стало б легше ...

11. Настав ранок. Мама вже прокинулася, але все одно лежить на дивані. Я знову зголоднів. Чому вона не звертає на мене уваги, чому не дбає так, як раніше. І де мій татко, я ж уже так сильно за ним скучив! Ось, нарешті, мама встала з дивана і пішла на кухню. Може, вона мене погодує! Ні, вона сідає на стілець і знову ридає. Так і хочеться сказати їй: "Мамуля, не плач, адже у тебе ж є я, адже я ж не можу без тебе і дуже люблю". Я повільно гладжу ручкою її животик і шепочу їй ніжні слова. Як шкода, що вона нічого не чує ...

12. Мама відкриває ящик, щось бере і клацає запальничкою. Цікаво, що вона надумала ... Тьху, я задихаюся. Що це, Господи, яка гидота! Що вона робить! Що це за дим! У маленькому затишному животику, де я живу, ніколи цього не було! Фу! Мені так погано, дим ріже очі і я кашляю. Мамочка, пожалій мене, що ти робиш, мені так неприємно.

13. Але ні, вона не чує мене і вдихає в себе якусь погань. Я засмучуюсь і починаю плакати. Мамочка хапається за живіт. Її нудить. Нарешті вона перестає курити. Але диму в її животику так багато! Я дую на нього і він повільно йде. А матуся знову плаче, і я плачу разом з нею, тому що від цього жахливого диму я кашляю і в мене починає боліти серце.

14. Мама погодувала мене, але знову, на жаль, не тим, чим би мені хотілося. Чому несподівано все так різко змінилося? Може, я чимось образив мою улюблену матусю, але от чим? Мама не пішла сьогодні в школу. Замість цього вона залишилася вдома та проплакала весь день. Моє серденько розболілося ще сильніше. Вона знову вдихала якусь гидоту. Мені все більше і більше хочеться кудись втекти з її животика. Тут стало зовсім незатишно. Тут погано пахне, і дим ріже очі, а ще я дуже хочу їсти ...

15. Сьогодні матуся прокинулася рано. Їй не спалося. Вона погодувала мене чимось. Було не дуже смачно, але зате це краще того, що було раніше. Тепер мені хочеться пити. Мама, як ніби прочитавши мої думки, підходить до холодильника і дістає якусь пляшку. Вона наливає в маленький стаканчик якусь прозору рідину. Я такий радий.

16. Нарешті, вона згадала про мене, нарешті, вона буде піклуватися про мене так само, як і раніше. Мама підносить склянку до рота і різко перекидає її усередину. Боже, яка отрута, який жахливий смак! Я тут же випльовують це. Мені дуже гидко і образливо. Навіщо мама так мучить мене, невже їй все одно, що зі мною буде? ...

17. Ні, так не може бути. Вона любить мене так само сильно, як і я її. Вона не може бажати мені зла. Просто їй погано. Але я все одно не розумію, невже їй краще від того, що вона п'є якусь отруту і наповнює животик, в якому я живу, їдким димом? Як їй може бути краще від того, що завдає мені шкоди? Ні, раніше вона була не такою. Невже так буде завжди? Я дуже цього не хочу, я не витримаю цього ...

18. Проходить ще кілька днів. Все стало ще гірше. Мама майже не годує мене, лише вдихає дим, п'є і цілими днями лежить на дивані і плаче. Мені дуже погано. Часто болить голова і серце, іноді мене нудить. У колись ніжному і м'якому животику стало просто неможливо! Я часто стукаю по ньому своїми ручками і сподіваюся звідси вибратися. Але це на жаль неможливо. Я задихаюся тут. А татко так жодного разу і не відвідав нас. Може, він розлюбив нас і ми стали йому просто не потрібні? Ні, так не може бути, адже він так дбав про нас до того, як посварився з мамою. Що ж все-таки відбулося? До мене немає нікому діла. Я сиджу і плачу. Мені тут так самотньо ...

19. Минуло ще кілька днів. До нас приїжджала бабуся. Вона про щось довго сперечалася з мамою, і бабуся поїхала від нас вся в сльозах. Чим мама її так образила? І посварилися вони через дурниці. Спочатку вони просто мирно розмовляли, а потім мама сказала всього лише одне слово і бабуся заплакала. Я взагалі нічого не розумію. Що ж вона сказала? ... "Треба робити апорт" або "аборт" ... А, точно не пам'ятаю, та це й не важливо. Хіба може бути щось гірше, ніж вдихати дим і відчувати нудоту від дурного напою? Швидше б мама взяла себе в руки, з усіма помирилася і все було б так само добре і спокійно як раніше ...

20. Мамуля знову прокинулась рано і забула погодувати мене. Але я більше не плачу. Я звик, що на мене не звертають уваги. Мама одяглася і кудись пішла. Вона йшла і плакала, а перехожі оберталися в її бік і про щось шепотілися. Мама підійшла до якоїсь невідомої будівлі. Перед входом вона перехрестилася і пов'язала на голову хустку. Всередині було багато людей. Деякі ставили свічки, деякі молилися.

21. Матуся взяла свічку, поставила її перед іконою і стала когось вмовляти, щоб він її простив, що вона не хоче щось робити, але в неї немає іншого виходу. Як дивно мама себе поводить, вона раніше ніколи не ходила сюди. Дивне місце, але воно мені подобається. За що ж мама просить вибачення? Може, за те, образила мене і не погодувала? Невже, вона одумалася і повернеться до татка? Невже все ще може бути добре? ... Нарешті, матуся закінчила молитися і вийшла з будівлі. На вулиці вона зняла хустку, поклавши його в сумочку, піймала машину і кудись поїхала.

22. У машині мене починає заколисувати. Сильно паморочиться голова. Мені знову погано. Нарешті, машина зупиняється і мама виходить у якоїсь будівлі, ще більш дивного, ніж перше. Навколо бігають люди в білих халатах і в смішних ковпаках на голові. Але мені чомусь страшно і я стискати в грудку.

23. Мама входить в будівлю і йде кудись довгим коридором. Вона підходить до людини в білому халаті, та бере її за руку і веде в кабінет. Там стоять ще два лікаря. Усередині кабінет весь білий, посередині стоїть щось на зразок ліжка, а над нею горять лампи. Я починаю бояться ще сильніше. Мені так страшно, мамочко ... Чомусь знову починає боліти серце ...

24. Лікарі садять маму на це дивне ліжко, яке вони називають "операційним столом", закривають двері в кабінет і починають до чогось готуватися. Один з лікарів приносить залізний піднос, на якому розкладені зловісні предмети: якісь ножі і величезні щипці. Господи, що вони збираються робити? ... Що все це означає, що робить тут моя матуся? ... Вона захотіла налякати мене? Не треба, кохана моя, я і так вже дуже наляканий. Я так хочу швидше народитися, підрости і допомогти тобі, тільки не давай цим лікарям нічого зі мною робити, прошу тебе, адже я так сильно тебе люблю! ...

25. Несподівано лікар бере шприц і щось коле моєї матусі. Через кілька хвилин вона засинає. Але я не сплю, я все бачу, все відчуваю ... Лікарі беруть в руки свої зловісні інструменти і схиляються над матусею. Боже, що відбувається? ... Чому мені так страшно, чому в мене течуть сльози і так щемить моє маленьке сердечко? ... Чому так вороже горять ці лампи, а їх світло ніби пропалює мене наскрізь? Що задумали ці люди в білих халатах, до чого вони так готуються і навіщо вони приспали мою матусю? ... Вона ж ніколи б не допустила, щоб зі мною зробили щось погане, адже вона любить мене ...

26. Ось лікар бере щипці і занурює їх в матусю. Господи, вони вже біля мене! Я стискати ще сильніше, щоб вони не дістали мене. Але вони все-таки зачіпають мою ніжку і з неї сочиться кров. Боже, як же боляче ... Я хапаюся за свою ніжку і намагаюся якось зупинити кров. Але все марно - рана занадто глибока ... Як можуть вони протикати мою ніжну шкіру своїми залізними щипцями. Адже мені так боляче, чому вони такі жорстокі і безсердечні? ...

27. Мамочко, де ж ти, чому ти спиш і не зупиниш їх? ... Я краще залишуся в цьому брудному і погано-пахнучому животику, але я не хочу вмирати ... Не треба будь-ласка ... І я знову плачу, а безжальні щипці завдають мені наступний удар, на цей раз в беззахисну грудку ...

28. Крові все більше ... Я відчуваю, що вмираю ... Як же мені боляче, Господи, навіщо вони так поступають зі мною, в чому я винен? ... За що мені такі муки? ... Я вже не плачу - я кричу, хоча сил все менше і менше, і я відчуваю, як життя поступово йде з мене ...

29. Ось щипці з'являються знову. Я з останніх сил кидаюся на них, але сталь набагато сильніше моїх незміцнілих маленьких рученят. Щипці перехоплюють мою тоненьку шийку і тягнуть назовні. Чинити опір і плакати немає сил. Мене все одно ніхто не почує. Я задихаюся, кров бризкає з мого тіла. Лікарі витягують мене з маминого животика, але я вже мертвий ...

30. Лікарі байдуже дивляться на мої останки і без докорів сумління кидають їх у відро для сміття, а маму, через деякий час, перевозять в іншу палату. Скоро вона прокинеться і піде додому. Все буде як раніше, лише мене вже ніколи більше не буде в її животику, я ніколи не роджусь і не підросту ... Я назавжди залишуся тут, у відрі для сміття ... Я ніколи не зможу обійняти її, притиснути до себе і поцілувати. Я ніколи не піду в садок і в школу ... Моя матуся ніколи не побачить моїх перших кроків, не почує моїх перших слів і ніколи так і не дізнається, як сильно я її любив ...

Обговорення:

• Що ви відчували коли читали слова?

• Які думки виникали?

• Які висновки можна зробити?