4. Причини тривалого розгляду справ щодо неповнолітніх.

Незважаючи на те, що судді орієнтовані на необхідність якісного та своєчасного розгляду справ про злочини, вчиненні неповнолітніми, трапляються непоодинокі випадки тривалого розгляду справ зазначеної категорії.

Як свідчать статистичні данні, переважну більшість справ про злочини неповнолітніх розглянуто в строки до двох місяців, однак певний відсоток справ розглядався протягом понад три місяці, а деякі справи розглянуті в термін понад шість місяців.

Порушення розумних строків у справах про злочини, вчиненні неповнолітніми пояснюється їх складністю в організації судового процесу, зокрема неявкою підсудних, щодо яких як запобіжній захід обрано підписку про невиїзд, їх законних представників, захисників, свідків, потерпілих та їх представників в судове засідання, поданням учасниками процесу, клопотань про перенесення слухання справи за різних обставин, ознайомлення з матеріалами справи.

Так, кримінальна справа відносно неповнолітньої обвинуваченої Д., запобіжним заходом для якої було обрано підписку про невиїзд, у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України надійшла до Красногвардейського районного суду Автономної Республіки Крим 17.05.2010 р. За результатами проведеного 28.05.2010 р. попереднього розгляду, справу призначено до судового розгляду на 07.06.2010 р. Розгляд справи неодноразово відкладався на 14.06.2010 р., 22.06.2010 р., 29.06.2010 р.,12.07.2010 р., 22.07.2010 р. через постійну неявку підсудної та її законного представника. Підсудна про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась судом у встановленому законом порядку, крім того про судове засідання призначене на 29.06.2010 р. була сповіщена особисто, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою, проте в судові засідання не з’являлась. На запитання суду законний представник підсудної стверджувала про відсутність інформації про місцезнаходження доньки. Привод підсудної не дав результатів, відповідно до рапорту Красногвардійського РВО ГУ МВС України в Автономної Республіки Крим підсудна за місцем проживання не мешкає, встановити її місце знаходження не можливо. Постановою суду від 22.07.2010 р. неповнолітню підсудну Д. оголошено в розшук. 22.02.2011 р. підсудна доставлена в суд та постановою суду від 22.02.2011 р. їй змінено запобіжній захід з підписки про невиїзд на взяття під варту. Справу призначено до розгляду на 16.03.2011 р. за результатами якого постановлено вирок.

Сдлід зазначити, що хоча взяття під варту як запобіжній захід може застосовуватись до неповнолітнього лише у виняткових випадках, судом за вказаних обставин було правильно вирішено питання про заміну запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту, оскільки ухилення від суду є безпосередньою підставою для зміни запобіжного заходу підсудному з метою забезпечення виконання процесуальних рішень.

Нехтування законом у частині неявки до суду вбачається не тільки з боку підсудних та їх законних представників, а і з боку свідків та потерпілих, які також є учасниками судового процесу, на яких законодавством покладо обов’язок виконання вимог суду. Зокрема яскравим прикладом неповаги до суду, яке потягло за собою правові наслідки, може бути кримінальна справа відносно неповнолітнього К., обвинуваченого у вчинені злочину, передбаченого ч. 3 ст. 136 КК України, яка перебувала в провадженні Якимівського районного суду Запорізької області понад рік (з 05.05.2009 р. по 05.08.2010 р.). Причиною такого тривалого розгляду стала неявка свідків в судові засідання, призначені на 29.07.2009р., 01.10.2009р., 11.11.2009р., 03.12.2009р., 10.12.2009р., 26.01.2010р., 22.03.2010р., 01.06.2010р. Суд, забезпечуючи явку учасників процесу, вжив відповідних заходів шляхом винесення постанов про їх привід, проте тривале не виконання процесуальної вимоги потягло за собою закриття провадження у справі за спливом строку притягнення до відповідальності підсудного.

Питання забезпечення явки в судове засідання свідків є нагальною проблемою не тільки кримінального судочинства, а й судочинства в цілому, оскільки всі свідки у справі повинні бути допитані в судовому засіданні. Ця вимога закону направлена на виконання принципу безпосередності дослідження доказів у суді та обов’язку суду ґрунтувати судові рішення лише на тих доказах, що досліджувались в ході судового слідства

Разом з тим, судді, виходячи із загально встановлених правил, інколи не застосовують положення ст. 306 КПК України, яка встановлює виняток із цього загального положення. Дана норма передбачає випадки, коли можливий не безпосередній допит свідка, а лише оголошення його свідчень. Перелік таких випадків є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає.

Фактично ситуація, коли оголошуються показання свідка, які він давав в ході дізнання або досудового слідства, не порушує принципу безпосередності дослідження показань свідка в суді.

Згідно з п.2 ч. 1 ст. 306 КПК України можливе оголошення показань свідка, явка якого до суду неможлива. Слід зауважити, що оголошення показань свідків, які не з`явились в судове засідання, можливе лише за умови письмового підтвердження отримання свідком судової повістки та підтвердження даних про поважні причини, що перешкоджають явці свідка в судове засідання. В інших випадках неявки свідка в судове засідання головуючий суддя вправі застосувати положення, визначені ст. ст. 70, 71 КПК України.

Судова практика свідчить про те, що судді не застосовують положення ст. 306 КПК України, крім того, найчастіше в матеріалах справи відсутні будь-які дані на підтвердження отримання свідком виклику до суду. Зазвичай суди не з’ясовують причини неявки та відповідним чином не реагують на це.

Звичайно, не можна залишити без уваги і ту обставину, що інколи свідки не з’являються до суду через свою правову безграмотність і байдужість до справи. В таких випадках, у разі повторної неявки в судове засідання свідка, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, судам слід роз’яснювати свідкам правові наслідки такої неявки, передбачені ст. ст. 70, 71 Кримінально-процесуального кодексу України та ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення України в частині накладення штрафу в розмірі передбаченому законодавством.

Причинами тривалого розгляду кримінальних справ є відкладення у зв’язку із неявкою потерпілих, якими іноді є неповнолітні.

У більшості таких випадків, як свідчить практика, суди вживають відповідних заходів передбачених законом щодо залучення вказаних осіб до розгляду справи, зокрема надсилають повістки із повідомленням не тільки на адресу потерпілого, а й на адресу навчального закладу у якому він навчається, з проханням забезпечити явку в судове засідання. Такі заходи слід визнати ефективними, оскільки в більшості випадків сприяють явці потерпілого.

Крім того, складність організації розгляду справ такої категорії пов’язана з обов’язковим залученням до участі у справі захисників, які зазвичай виконують свої професійні обов’язки на безоплатній основі, а відтак не зацікавлені у явці до органів досудового слідства та суду, у зв’язку з чим суди витрачають забагато часу для повного та всебічного дослідження всіх обставин, які мають значення у справі.

Як приклад, справа Крижопільського районного суду Вінницької області справа за обвинуваченням К. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, одержана судом 22.02.2010 року, а розглянута 17.12.2010 року. Причинами тривалого розгляду стала відмова підсудного та його законного представника від призначеного державою захисника, оскільки захист підсудного не був достатньо кваліфікованим. Вирішення питання про призначення іншого, більш досвідченого захисника та подальше його ознайомлення з матеріалам справи потягло за собою неодноразові перенесення слухання справи.

Зволікання з боку захисту під час розгляду справи надає суду право вжиття відповідних заходів реагування (винесення окремих постанов/ухвал з направленням їх до керівних органів), з метою запобігання в подальшому зривів розгляду справи. Крім того, повідомлення керівних органів про порушення є обов’язком суду, а не його правом.

Як вбачається з матеріалів узагальнення, причинами тривалого розгляду справ також є неналежне виконання працівниками досудового слідства окремих доручень, винесених у порядку ст. 315-1 КПК України, постанов суду про привід учасників процесу. На сьогодні, привід підсудних, свідків, потерпілих є одним з проблемних питань кримінально-процесуального законодавства через неврегульованість та складність у виконанні постанов про привід органами внутрішніх справ.

Так, Кіровоградським районним судом тричі відкладалвся розгляд кримінальної справи за обвинуваченням Ш. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, у зв’язку з невиконанням постанов суду про привід свідків.

Відкладання розгляду справи через невиконання або неналежне виконання працівниками міліції, яким доручається такий привід, своїх обов’язків (зокрема, ненадання суду матеріалів, рапортів, поясненя щодо причин його невиконання) позбавляє суд можливості приймати рішення щодо можливого розгляду справи за відсутності нез`явившихся осіб.

Іноді тривалий розгляд справ про злочини, вчиненні неповнолітніми викликаний проведенням перевірок заяв підсудного про застосування до нього недозволених методів досудового слідства або зміною прокурором обвинувачення в суді.

Наприклад, Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу розглядав справу за обвинуваченням Б. та О. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, 7 місяців 1 день у зв’язку з тим, що після проведеної судово-психіатричної експертизи, прокурор у межах наданих йому повноважень змінив обвинувачення підсудним.

В іншому випадку кримінальна справа за обвинуваченням К., у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, яка надійшла на адресу суду 22.02.2010 року і перебувала в провадженні судді до 17.12.2010 року. Причинами тривалого розгляду стало заявлене прокурором клопотання про винесення судового доручення з метою перевірки і уточнення фактичних даних щодо застосування неправомірних дій органами дізнання відносно підсудного К. Зазначене клопотання судом було задоволено, в порядку ст. 315-1 КПК України винесено постанову щодо перевірки обставин.

У поодиноких випадках кримінальні справи зазначеної категорії розглядались суддями понад 6 місяців з об’єктивних на те причин, а саме: через необхідність проведення судово – психіатричної експертизи щодо неповнолітніх та тривалим її проведенням.

Наприклад, кримінальна справа за обвинуваченням неповнолітнього І. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 189 КК України надійшла до суду 06.07.2010 р. Постановою суду від 14.07.2010 року справу призначено до розгляду, проте 04.08.2010 р. до суду надійшла ще одна справа за обвинуваченням І. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України. Постановою суду від09.08.2010 р. справи були об’єднані в одне провадження та призначені до розгляду на 09.08.2010 р. В призначеному на 09.08.2010 р. суд за клопотання захисника підсудного призначив у справі амбулаторну судово - психіатричну експертизу. Після повернення кримінальної справи 10.09.2010 р. з висновком експерта, 28.09.2010 р. справа була розглянута з постановленням вироку. Кримінальна справа за обвинуваченням неповнолітнього К. та ще двох повнолітніх обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України надійшла до Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим 27.08.2009 р. Постановою суду від 18.02.2010 р. у справі було призначено судово-психіатричну експертизу для визначення психіатричного стану неповнолітнього К. Справа з актом амбулаторної експертизи надійшла з експертної установи 14.06.2010 р. Вирок постановлений 30.07.2010р., отже проведення експертизи протягом 4 місяців спричинило порушення строків розгляду справи.

Між тим є поодинокі випадки об’єктивних причин відкладення розгляду справи, серед яких недоставка до суду підсудних, яким обрано запобіжний захід тримання під вартою конвоєм слідчого ізолятору, оскільки на сьогодні в деяких областях України актуальною залишається проблема утримання цих осіб.

Зазначені причини тривалого розгляду справ мають місце в судах Херсонської області, оскільки слідчий ізолятор тимчасового утримання осіб м. Херсона частково закрито, внаслідок чого підсудні утримуються в слідчих ізоляторах міст Миколаєва, Дніпропетровська, Запоріжжя, Кривого Рогу. Наприклад, кримінальна справа відносно неповнолітнього Д. та інших повнолітніх осіб обвинувачених у вчиненні злочину, передбаченому ч. 2 ст. 185 КК України, яка надійшла до провадження Новокаховського міського суду Херсонської області 12.08.2009 року, а розглянута була 20.07.2010 року. Причинами тривалого розгляду стала неодноразова недоставка конвоєм підсудних в судове засідання. Крім того слухання справи відкладалось на тривалий термін з урахуванням часу, необхідного для доставки підсудних, які утримувались у слідчому ізоляторі м. Миколаєва.

За таких обставин, судам слід брати до уваги положення ст. 439 КПК України про можливість виділення справи про злочин неповнолітнього в окреме провадження з додержанням вимог ст. 26 КПК України.

Крім того, узагальненням встановлено, що причиною тривалого розгляду справ є навантаження суддів або переведення до іншого суду. Такі випадки мали місце в Дубровицькому районному суді Рівненської області – через перевантаження єдиної на той період судді – голови суду, справи розглядались з порушенням строків; Нахімовському районному суді м. Севастополя, в якому кримінальна справа відносно Ш. за ч. ч. 2, 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ч. 4 ст. 296 КК України, Б. за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187, ч. ч. 1,3 ст. 296 КК України перебувала у провадженні з 2006 року. Відповідно до обвинувального висновку неповнолітні обвинувачувались у скоєнні 34 епізодів, в тому числі тяжких злочинів. У зв’язку з невизнанням вини підсудними, суд вирішив питання про проведення судового розгляду з дослідженням усіх наявних у справі доказів, допитів свідків, потерпілих згідно зі списком доданим до обвинувального висновку. 21.04.2008 року у зв’язку з переведенням судді, в провадженні якого перебувала ця справа, на роботу до іншого суду, кримінальну справу передано іншому судді, через що провадження у справі було розпочато спочатку.

Наявність цих об’єктивних причин не дає можливості стверджувати про те, що суди умисно допускали тяганину при розгляді кримінальних справ про злочини, вчинені неповнолітніми.

Загалом, оцінюючи зібрані сукупні дані, можна сказати, що суди намагаються не порушувати строки розгляду справ щодо неповнолітніх без поважних на те підстав. У цілому такі відкладення розгляду справ не впливали на дотримання розумності строків їх розгляду.

5. Зміна запобіжного заходу відносно неповнолітнього

Право на свободу та особисту недоторканість є одним із найбільших значущих прав людини. Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Система запобіжних заходів, закріплена у КПК України, дозволяє органу дізнання та досудового слідства застосовувати їх з урахуванням тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її віку, стану здоров’я, сімейного та матеріального стану, виду діяльності, місця проживання та інших обставин, що її характеризують.

Запобіжні заходи є заходами державного примусу і застосовуються у кримінальному процесі з метою належного виконання завдань правосуддя.

Відповідно до ст. 149 КПК України такими запобіжними заходами є підписка про невиїзд, особиста порука, порука громадської організації або трудового колективу, застава, взяття під варту, нагляд командування військової частини. Згідно зі ст. 436 КПК України до неповнолітніх обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених ст. 149 цього Кодексу, може застосовуватись передача їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі – передача їх під нагляд адміністрації цієї установи.

Законність обрання запобіжного заходу забезпечується наявністю певного процесуального порядку та нагляду прокурора і суду за дотриманням органами досудового слідства умов та порядку застосування.

Вирішуючи питання про обрання того чи іншого запобіжного заходу щодо неповнолітніх, судам необхідно враховувати тяжкість злочину у вчиненні якого вони обвинувачуються, мету та необхідність застосування запобіжних зохідів.

Взяття під варту обирається до неповнолітніх лише за наявності підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов’язків і його належну поведінку. Згідно зі ст. 13.2 Пекінських правил утримання під вартою до суду за можливості слід замінювати альтернативними заходами. Виходячи з конкретних обставин справи та ступеню тяжкості злочину, з урахуванням відомостей про особу неповнолітнього, умов його життя і виховання, стосунків з батьками, суд на підставі ст. 436 КПК України може передати його під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі – під нагляд адміністрації цієї установи.

Аналіз справ зазначеної категорії показав, що запобіжні заходи у виді взяття під варту обираються обвинуваченим у вчинені тяжких злочинів. При цьому при обранні запобіжного заходу суди з’ясовують як характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини його вчинення, так і відомості про особу обвинуваченого, в тому числі умови життя і виховання неповнолітнього, сімейно-побутові умови, характеристику за місцем проживання і навчання.

З огляду на матеріали справи вбачається, що до неповнолітніх обвинувачених та підсудних як запобіжний захід переважно застосовується підписка про невиїзд, і лише у поодиноких випадках – взяття під варту. Наприклад, у Бобровицькому районному суді Чернігівської області у справі за обвинуваченням М. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України. Слідчим СВ Бобровицького РВ УМВС України в Чернігівській області винесено постанову про обрання обвинуваченій запобіжного заходу – підписки про невиїзд. На виклики в судове засідання підсудна не з’являлась,про причини неявки суду не повідомляла, у зв’язку з чим Бобровицьким районним судом Чернігівської області було змінено міру запобіжного заходу з підписки про невиїзд на взяття під варту. Після розшуку М. було засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75, 104 КК України її звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік. Міру запобіжного заходу змінено на підписку про невиїзд, підсудну звільнено з-під варти в залі суду;

В Армянському міському суді Автономній Республіці Крим, кримінальна справа за обвинуваченням П. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1, ч. 2 ст. 185 КК України, призначена до попереднього розгляду на 28.11.2009 року. У призначений час П. до суду не з’явився, внаслідок чого суд звернувся до органу внутрішніх справ для забезпечення явки обвинуваченого. У попереднє судове засідання підсудний не з’явився і не був доставлений приводом. До початку судового розгляду справи прокурор заявив клопотання про об’єднання даної кримінальної справи з іншими справами за обвинуваченням П. і С у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2,ч. 3 ст. 185 КК України, які надійшли до Армянського міського суду Автономної Республіки Крим пізніше. Одночасно прокурор просив суд змінити П. запобіжній захід з підписки про невиїзд на взяття під варту у зв’язку з тим, що один з інкримінованих йому злочинів у другій справі вчинено за попередньою змовою з іншими особами та в період коли перша справа знаходилась в суді. За таких підстав 29.01.2010 року судом було винесено постанову про зміну запобіжного заходу неповнолітньому П з підписки про невиїзд на взяття під варту.

Прикладом застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту у зв’язку із вчиненням злочину під час іспитового відбування покарання за попереднім вироком може бути кримінальна справа відносно неповнолітнього С., засудженого вироком Ленінського районного суду м. Кіровограду від 28.04.2009 року з ч. 3 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 75,104 КК України був звільнений від покарання з іспитовим строком на 2 роки. У період іспитового строку – 27.10.2009 року С. вчинив злочин. Кіровський районний суд м. Кіровограда прийняв до уваги, що злочин неповнолітнім вчинено у період іспитового строку та змінив у ході розгляду справи запобіжний захід з підписки про невиїзд на взяття під варту, посилаючись в своїй постанові на те, що неповнолітній не став на шлях виправлення та продовжував злочинну діяльність.

Слід визнати, що трапляються випадки зміни запобіжного заходу під час попереднього розгляду справи. Відповідно до вимог ст. 237 КПК України при попередньому розгляді справи, що надійшла від прокурора, суддя, крім інших питань, з’ясовує, чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу щодо обвинуваченого.

Звернемо увагу, що суди професійно ставляться до вирішення цього питання. Викладене підтверджується прикладом Заводського районного суду м. Запоріжжя. У 2010 році під час попереднього розгляду справи відносно неповнолітнього С. за ч. 2 ст. 187,198 КК України та Ц. за ч. 2 ст. 187 КК України, останньому було змінено запобіжній захід з утримання під вартою на підписку про невиїзд з постійного місця проживання. Підставами обрання обвинуваченому на досудовому слідстві такого запобіжного заходу були тяжкість злочину, вчиненого неповнолітнім, та відсутність коштів на відшкодування збитків. Під час попереднього розгляду справи судом було враховано те, що неповнолітній до кримінальної відповідальності раніше не притягався, скоїв злочин у неповнолітньому віці, є студентом, має постійне місце проживання, виховується в повній родині, його батьки частково відшкодували збитки потерпілому, а також не було переконливих доказів, які б свідчили про те, що неповнолітній ухилятиметься від явки до суду.

В іншому випадку, Кіровським міським судом Луганської області під час попереднього розгляду кримінальної справи за обвинуваченням О. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України було змінено запобіжний захід з передачі під нагляд батьків, які не виконували своїх обов’язків щодо забезпечення запобіжного заходу, на взяття під варту, оскільки підсудний на виклики до суду з’являвся, місце перебування О. було невідоме.

Слід звернути увагу суддів, що призначаючи покарання, суд не пов'язаний з видом запобіжного заходу і призначає покарання у відповідності до вимог закону, відтак розумний підхід до обрання запобіжного заходу в подальшому може мати виховний ефект.