6. Обставини, що з’ясовуються при розгляді справ відносно неповнолітніх

Обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі, визначені ст. ст. 23, 64 КПК України і є загальними для всіх справ, у тому числі й у справах про злочини неповнолітніх. Однією з особливостей провадження у справах про злочини, вчиненні неповнолітніми, є розширення меж з’ясування обставин, що підлягають доказуванню. Таким чином, ст. 433 КПК України деталізує положення ст. 64 КПК України, конкретизує предмет доказування у справах про злочини неповнолітніх і способи з’ясування обставин, що є складовою предмету доказування у цих справах. Тому крім обставин, встановлення яких є обов’язковим під час провадження кожної кримінальної справи, у справах про злочини неповнолітніх, згідно зі ст. 433 КПК України, судді також з’ясовують вік неповнолітнього, стан його здоров’я та загального розвитку, характеристику особи, умови життя і виховання, обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність, наявність даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з душевним захворюванням. Має бути також з’ясовано, чи міг неповнолітній повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг ними керувати. Це допомагає виявити безпосередні причини, які спонукали неповнолітнього до вчинення злочину, зробити висновки, чи є злочин випадковим або зумовленим причинами, які слід усунути. Необхідність з’ясування наведених обставин обумовлена тим, що вони впливають на вирішення важливих питань щодо встановлення істини у справі, притягнення (звільнення) неповнолітнього до (від) кримінальної відповідальності, призначення виду та міри покарання.

Також необхідно зауважити, що невстановлення зазначених обставин свідчить про неповноту провадження у справі, і якщо таку неповноту досудового слідства в судовому слідстві неможливо усунути, суд повертає справу на додаткове розслідування.

Слід зазначити, що, розслідуючи справи цієї категорії, органи слідства не завжди з’ясовують обставини, вказані у ст. 433 КПК України, а це в свою чергу перешкоджає своєчасному та належному здійсненню правосуддя під час розгляду справ про злочини, вчиненні неповнолітніми, тим самим фактично перекладають обов’язки встановлення обставин, передбачених ст. 433 КПК України на суд, який в свою чергу також не завжди вживає заходів щодо усунення цього порушення кримінально-процесуального закону.

Прикладом цього є постанова Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 15.02.2010 року, якою з попереднього розгляду для організації додаткового розслідування прокурору району повернуто кримінальну справу за обвинуваченням Н., 1995 р.н., оскільки на досудовому слідстві не було встановлено особу обвинуваченого. Так, згідно відповіді Васильківського пологового будинку Дніпропетровської області неповнолітній Н. народився 24.07.1995 р., проте в обвинувальному висновку анкетні дані обвинуваченого свідчать про те, що останній народився 24.12.1995 р. в м. Запоріжжі. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області залишено без задоволення апеляцію прокурора на постанову, звернувши увагу прокурора на те, що дата і місце народження обвинуваченого має суттєве значення для встановлення його особи та для правильного вирішення справи, а тому висновки суду є обґрунтованими.

Наведене зумовлено тим, що досудове слідство здійснюється слідчими з невеликим досвідом та стажем роботи, які недосконало володіють специфікою розслідування даної категорії справ, що призводить до помилок та порушень вимог закону щодо забезпечення підвищеної правової захищеності неповнолітніх.

Під час розгляду справ суди в цілому забезпечують правильне застосування законодавства у справах про злочини, вчиненні неповнолітніми.

Водночас, суддям при розгляді справ даної категорії для з’ясування даних щодо особи неповнолітніх підсудних необхідно більш повно використовувати надану їм законом (ст. 441 КПК України) можливість, зокрема допитувати законних представників, які беруть участь у справі, в якості свідків.

Велике значення для індивідуалізації особи обвинуваченого (підсудного) при вирішенні питань, пов’язаних із застосуванням до нього кримінального і кримінально-процесуального закону, має з’ясування даних про його вік (ст. 22 КК України).

Число, місяць і рік народження неповнолітнього встановлюються за такими документами, як паспорт, свідоцтво про народження, копії яких долучаються до матеріалів справи. При суперечливості даних про вік суд повинен звернутись з запитом до відповідних органів за місцем реєстрації народження неповнолітнього. У разі відсутності документів та неможливості їх одержання вік неповнолітнього встановлюється судом на підставі висновку судово-медичної експертизи, проведеної на вимогу суду та в порядку установленому ст. 76 КПК України. Непризначення у передбачених ст. 76 КПК випадках експертиз є ознакою істотної неповноти дізнання або досудового слідства, яка не може бути усунена в судовому засіданні, і є підставою для повернення справи на додаткове розслідування.

Однак суди не завжди дотримуються передбаченого законодавством порядку щодо встановлення віку неповнолітніх, особливо у разі відсутності будь-яких документальних даних про вік обвинуваченого. Крім того, як свідчить практика, суди припускаються помилки і під час дослідження висновку експерта. Так, за відсутності документальних даних про вік днем народження вважається останній день року, встановленого експертизою. Якщо експертиза визначає вік максимальною і мінімальною кількістю років, то днем народження вважається останній день року народження, що відповідає мінімальному віку.

Загалом, під час проведення узагальнення порушень щодо неправильного встановлення віку неповнолітнього не було виявлено, що свідчить про належне виконання судами вимог законодавства України в частині з’ясування обставин, зазначених у ч. 1 ст. 433 КПК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України у кожній кримінальній справі щодо неповнолітнього з’ясовується стан його здоров’я та загального розвитку, а за наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з душевним захворюванням, також з’ясовується, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними. Дані про стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього можуть впливати на вирішення таких важливих питань як обрання запобіжного заходу, міри покарання тощо.

Для з’ясування стану здоров’я допитуються свідки, батьки неповнолітнього або особи, які їх замінюють (опікун, піклувальник), саме про те чи не хворів неповнолітній тяжкими хворобами, чи немає у нього психічних або фізичних вад, які його здібності щодо логічного мислення, чи не відстає він у розвитку від однолітків. У разі, якщо неповнолітній перебував на обліку з психоневрологічними захворюваннями або перебував у лікарні, витребовуються відповідні медичні документи. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього відповідно до ст.ст. 76, 433 КПК України призначають судово-психологічні експертизи або комплексні психолого-психіатричні експертизи.

На вирішення експертизи або експерта – психіатра можуть бути поставлені наступні питання: які індивідуально-психологічні особливості має неповнолітній; чи є у неповнолітнього не пов’язані з психічним захворюванням відхилення від нормального для його віку рівня розвитку; якщо вони є, то в чому вони виявляються і з чим пов’язані; чи міг неповнолітній, з урахуванням особливостей його психічного розвитку, цілком усвідомлювати суспільну небезпеку своїх дій; якою мірою він міг керувати ними в конкретних обставинах; чи залежить оцінка ситуації неповнолітнім від впливу з боку дорослих, ступінь цієї залежності; чи має неповнолітній відхилення у психічному розвитку, які не включають його осудність, і в чому вони виявляються; чи потребує неповнолітній лікування, якого саме.

Всупереч вищевказаним вимогам закону у жодній із вивчених під час узагальнення кримінальних справ судово-психіатричні, психолого-психіатричні експертизи неповнолітніх обвинувачених не проводились. У кращому випадку органи слідства, суди робили запити до відповідних психіатричних медичних закладів для з’ясування, чи не перебувають неповнолітні, щодо яких порушено кримінальні справи, на обліку з приводу психічного захворювання, алкоголізму, наркоманії.

Як приклад поверхової оцінки стану здоров’я неповнолітнього обвинуваченого можна навести кримінальну справу щодо О., який обвинувачувався за ч. 2 ст. 185 КК України, де органом досудового слідства було представлено довідку Любомильської центральної районної лікарні про стан здоров’я обвинуваченого на підставі його медичного освідчення, в якій вказано, що О. є фізично здоровою людиною. Між тим, в ході судового розгляду законним представником цього підсудного було подано висновок експертної комісії, зроблений задовго до вищевказаного медичного освідчення, з якого вбачається, що О. є інвалідом дитинства внаслідок чого йому до повноліття призначено соціальну допомогу по інвалідності. Виявлена в ході судового розгляду обставина стала причиною тривалого розгляду справи у суді та повернення справи на додаткове розслідування.

Встановлено й інший випадок порушення судами вимог ст. 433 КПК України, що потягло за собою скасування постанови суду. Так, у кримінальній справі за обвинуваченням А. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України постановою Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 04.03.2010 року А. звільнено від покарання і застосовано до нього примусові заходи виховного характеру у виді направлення до спеціального училища соціальної реабілітації на строк 2 роки 6 місяців. Також А. був поміщений до приймальника – розподільника для неповнолітніх на 30 діб. Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27.05.2010 року постанову Феодосійського міського суду АР Крим від 04.06.2010 року – скасовано. Причинами скасування стало порушення вимог ст. 433 КПК України, а саме відсутність у матеріалах справи даних про проведення медичного огляду неповнолітнього. Крім того, суд першої інстанції не усунув такі порушення під час судового розгляду справи, а виніс постанову про застосування до А. примусових заходів виховного характеру. При цьому під час перебування неповнолітнього у приймальнику-розподільнику у нього були виявлені захворювання, при наявності яких, відповідно до Інструкції про медичний огляд дітей і підлітків, які направляються в загальноосвітні школи і професійні училища соціальної реабілітації для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я № 137/131 від 05.05.1997 року, діти не підлягають направленню до училищ соціальної реабілітації. За таких обставин справу направлено на новий судовий розгляду до суду першої інстанції.

Не менш важливим є дослідження даних, які характеризують особу неповнолітнього. Як вбачається з матеріалів справ, наданих для узагальнення, органами досудового слідства долучаються до матеріалів справи характеристики з місця навчання, роботи, а також довідки з міліції у справах неповнолітніх і служби у справах неповнолітніх про те, чи перебував неповнолітній на обліку, коли і за які правопорушення його взяли на облік, коли служба у справах неповнолітніх розглядала його справу, чи притягувався він до адміністративної відповідальності тощо.

Для характеристики особи неповнолітнього слід зібрати дані про те, де він вчився або працював, як ставився до навчання або роботи, з’ясувати його поводження за місцем навчання або роботи та за місцем проживання. Необхідно з’ясувати, чи не вчиняв він правопорушення, чи не перебував на обліку в службі у справах неповнолітніх, які заходи впливу до нього застосовувались.

Більшість справ містить негативні характеристики на неповнолітніх з місця навчання або проживання. Однак, негативно характеризуючи неповнолітнього, який виховується і проживає у складних матеріальних, житлових, а іноді й антисанітарних умовах, представники громадськості, служб у справах неповнолітніх не реагують належним чином, а частіше – взагалі не реагують на фактори, що спонукають підлітків до вчинення злочину.

За таких обставин судам вбачається доцільним надсилати повідомлення до відповідних органів для здійснення контролю за неповнолітніми та надання їм можливої допомоги, у тому числі й соціальної.

Під час розгляду кожної справи також необхідно з’ясовувати умови життя і виховання неповнолітнього, тобто встановити факти щодо сімейно-побутових умов, характер контактів з оточуюченням. Це в свою чергу допомагає виявити безпосередні причини, які спонукали неповнолітнього до вчинення злочину, і зробити висновки, чи злочин є випадковим, чи він зумовлений причинами, які необхідно усунути.

Умови життя і виховання неповнолітнього з’ясовуються шляхом збирання даних про родину неповнолітнього, про його батьків або осіб, що їх заміняють, інформації про побутове оточення, зв’язки, відносини вдома та в колективі, де він працював або навчався. Необхідно також зібрати дані щодо обставин, які створили сприятливі умови для підготовки і вчинення злочину (відсутність контролю з боку батьків; недоліки в діяльності служби у справах неповнолітніх тощо); обставин, що безпосередньо призвели до формування злочинного наміру і підштовхнули на злочини (підбурювання, неправомірні дії потерпілих тощо).

Наприклад, Ленінським районним судом м. Луганська у кримінальній справі за обвинуваченням неповнолітніх Б. та П. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, у судовому засіданні були допитані законні представники неповнолітніх підсудних, які дали пояснення про сімейно-побутові умови, їх стосунки з дітьми, надали характеристику неповнолітнім.

Таким чином, суддям слід звернути увагу на ту обставину, що у ч. 2 ст. 433 КПК України законодавець визначив порядок встановлення вказаних вище обставин шляхом допиту батьків неповнолітніх та інших осіб, які можуть дати потрібні відомості в якості свідків. Допитані законні представники мають пояснювати поведінку неповнолітнього, причини та умови скоєння ним злочину.

Узагальненням встановлено, що суди приділяють значну увагу вивченню умов проживання та виховання неповнолітніх, сімейного стану і впливу батьків на виховання підлітків. Ці обставини підтверджуються довідками про склад сім’ї, характеристиками та актами обстеження житлово-побутових умов проживання неповнолітнього, які наявні у матеріалах переважної більшості кримінальних справ.

Разом з цим, виявлено, що окремі судді не звертали уваги на відсутність у матеріалах справи актів обстеження умов життя та виховання неповнолітніх підсудних, не вимагали від органів досудового слідства їх надання такої інформації і залишали ці факти без належного реагування. Такі порушення встановлені в Сумській області (Охтирський міськрайонний суд, Шосткинський міськрайонний суд), Кіровоградській області (Кіровський районний суд Кіровського району м. Кіровограда) та інших.

Слід зазначити, що особливу увагу при проведенні перевірки кримінальних справ було приділено вивченню питань про вид заняття неповнолітніх. Так, із перевірених справ вбачається, що лише близько 5 % неповнолітніх були зайняті суспільно-корисною працею, переважна більшість навчалися у школах та професійно-технічних учбових закладах (70 %), решта 25 % неповнолітніх не навчались, не працювали контроль за ними з боку батьків, навчальних закладів, а зрештою і суспільства, був відсутній.

Вивчаючи умови проживання та виховання неповнолітніх, необхідно враховувати сімейний стан, коло осіб, які оточують неповнолітнього, з якими він спілкується та які мають вплив на його виховання. Встановлено, що саме із кола повнолітніх знайомих часто надходять пропозиції щодо вчинення злочинів.

Як свідчить практика, втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність має різні форми та способи. Це, насамперед корисливі пропозиції, прохання, поради, нерідко залучення до спільного вживання алкогольних напоїв чи наркотичних засобів, що створює додаткові мотиви для вчинення злочинів. Тому під час розгляду справ щодо неповнолітніх судам слід ретельно досліджувати не тільки обставини пред’явленого неповнолітньому обвинувачення, а й питання про те, чи не був він втягнутий у злочинну діяльність дорослими особами.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» з’ясування впливу дорослих підмовників та інших осіб, що втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність – є прямим обов’язком органів досудового слідства, їх невиконання тягне за собою направлення справи на додаткове розслідування.

У цілому суди ретельно з’ясовували характер взаємовідносин між дорослим і підлітками з метою встановлення ролі дорослого у вчиненні неповнолітнім злочину. Втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність передбачає ініціативну поведінку, пов’язану із впливом на неповнолітнього для залучення його до участі у злочині, зокрема, переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрість, пропозицію вчинити злочин, обіцянку придбати або збути викрадене, давання порад про місце і способи вчинення або приховання слідів злочину, розпиття спиртних напоїв із неповнолітнім з метою полегшення схилення його до вчинення злочину та інше. У процесуальних документах має бути вказано, завдяки якими конкретним діям неповнолітній був втягнений у злочинну діяльність.

Суди не завжди з необхідною повнотою досліджували докази винності дорослих, а вироки не у всіх справах достатньо мотивувались. Це спричинено, зокрема тим, що органи досудового слідства належним чином не збирають докази щодо розкриття цього злочину, в процесуальних документах не завжди вказують, які конкретно дії були вчинено. Зазначають лише, що доросла особа знала про неповнолітній вік підлітка і втягнула його у злочинну діяльність, або навпаки, що дорослий не знав достовірно про вік неповнолітнього, що призводить до постановлення судами виправдувальних вироків за ст. 304 КК України.

Вироком Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 23.09.2010 року засуджені неповнолітній У за ч. 3 ст. 185 КК України, а також У. за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 304 КК України,С. за ч. 3 ст. 185 КК україни, які визнані винними у тому, що 06.03.2010 року у вечірню пору за пропозицією У. вирішили вчинити таємне викрадення чужого майна. З цією метою вони прибули до магазину «Софіївський» у с. Софіївка Компаніївського району та зламавши внутрішні дверні запори проникли в приміщення магазину, звідки таємно викрали майно на загальну суму 11 023 грн. оскільки злочин вчинено неповнолітнім У за пропозицією його старшого брата У., то останній також засуджений за ч. 1 ст. 304 КК України, тобто за втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність. Цим же вироком С. виправданий за ч. 1 ст. 304 КК України, оскільки в судовому засіданні той стверджував, що злочин вчинено за пропозицією У, що про неповнолітній вік У. йому достовірно відомо не було. Суд прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність належних доказів про те, що С. достовірно знав про від У., а також неповнолітній був втягнений у злочинну діяльність саме старшим братом.

Встановивши під час судового розгляду справи, що неповнолітній вчинив злочин у зв’язку з втягненням його у таке діяння дорослим, особу якого органами досудового слідства не було встановлено або якого не було притягнуто до кримінальної відповідальності за ст. 304 КК України, суд, залежно від конкретних обставин справи, повинен своєю постановою повідомити прокурора про вчинення цих злочинів (ст. 278 КК України), повернути справу на додаткове розслідування (ст. 281 КК України) або відповідно до ст. 23-2 КПК України винести окрему постанову стосовно таких фактів.

Суди також повинні належно реагувати своїми окремими постановами (ухвалами) на невиконання органами досудового слідства вимог ст. 433 КПК України щодо обов’язку повного і всебічного з’ясування обставин, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, який вчинив злочин, виявляти дорослих осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність, притягувати таких осіб до передбаченої законом відповідальності.

Проте, як засвідчило узагальнення, жодної кримінальної справа через порушення органами досудового слідства вимог ч. 6 ст. 433 КПК України прокурору для проведення додаткового слідства не було направлено, окремих постанов не виносилось.

Узагальнюючи судову практику розгляду справ зазначеної категорії, слід зробити висновок, що суди загалом без будь-яких обмежень мають змогу виконувати вимоги, передбачені ст. 433 КПК України.

Оцінюючи дії неповнолітніх, суди зважають на ту обставину, що в цілому неповнолітні за рівнем інтелектуального і вольового розвитку відстають від дорослих. Неповнолітні не мають достатнього життєвого досвіду, а якщо є упущення у вихованні, то вони можуть неправильно оцінювати конкретну ситуацію та обирати лінію поведінки, помилятись у трактуванні змісту таких понять як сміливість, дорослість, взірець для наслідування. Поряд з цим з цим судді з’ясовують і ті обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітніх підсудних, наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули їх у злочинну діяльність.