2. Загальна характеристика віку

Діти у віці з двох  шести років демонструють нам, який великий шлях повинна подолати дитина, щоби оволодіти мислиннєвими процесами, необхідними для навчання в школі. На протязі чотирьох років дитина оволодіває здатністю формувати лінгвістично правильні поняття, її розмірковування з асоціативних поступово перетворюються в логічні. Дитина намагається узагальнити свій досвід, починаючи усвідомлювати, що їм по силам, а що  ні.

Фізичний розвиток.

В період з 2 до 6 років, по мірі того, як тіло дитини змінює свої розміри, пропорції і форму, дитина перестає виглядати немовлям. У маленької дитини центр тяж есті розташований вище, чим у дорослого, більша частина ваги припадає на верхню частину тіла. Внаслідок цього дитині важче управляти рухами свого тіла, утримувати рівновагу, зупинитися на бігу чи піймати великий м’яч, не падаючи. Паралельно зі зміною тіло будови дитини центр тяж есті поступово опускається в тазову область.

Розвиток скелета  розвиток кісткової системи супроводжується ростом фізичної сили, кістки розвиваються і стають твердішими завдяки процесу осифікації, який перетворює м’які тканини або хрящі в кістки.

Розвиток головного мозку  до 5-ти років розмір головного мозку дитини досягає розміру мозку дорослої людини. Розвиток мозку сприяє здійсненню глибших процесів научіння, розширенню використання мови, завершується латералізація  розподіл функцій між двома півкулями головного мозку.

Розвиток мислення.

Найістотнішою особливістю розвитку мислення дитини 2-6 років є те, що її узагальнення пов’язані з діями. Дитина милить, діючи. Для прикладу, якщо дитині 4-5 років пропонують визначити, що спільного між грушею і яблуком, вона набагато швидше справляється із завданням, якщо тримає їх в руках, і набагато важче, якщо їй пропонують зробити це подумки.

Інша характерна особливість дитячого мислення  це його наочність, яка проявляється в конкретності мислення. Дитина мислить, опираючись на одиничні факти, які відомі їй з власного досвіду або зі спостережень за іншими людьми.

Ж. Піаже в рамках онтогенетичного напрямку розробив теорію розвитку інтелекту, згідно до якої виокремлював 4 стадії в розвитку мислиннєвих операцій, одна з яких відноситься до раннього дитинства.

І стадія  стадія сенсомоторного інтелекту. Охоплює період від одного до двох років і характеризується розвитком здатності сприймати і пізнавати предмети реального світу, що оточує дитину. Пізнання предметів на цьому етапі  це осмислення їх властивостей та ознак.

ІІ стадія  стадія доопераційного мислення (2-6 років)  активізується процес інтеріоризації зовнішніх дій з предметами і формуються наочні уявлення у дитини. На перший план висуваються використання символів, символічна гра та мова, завдяки чому розум дитини набуває гнучкості.

Стадія доопераційного мислення поділяється в свою чергу на два етапи: допонятійне мислення (2-4 роки), для якого характерними є анімізм, матеріалізація та егоцентризм. Інтуїтивний (перехідний) етап (5-7 років)  характеризується здатністю відокремлювати ментальну реальність від фізичної і передбачати поруч з с соціальними нормами наявність механічної причинності.

Таблиця: Характеристики доопераціонального мислення

Допонятійна стадія
Анімізм	Віра в те, що практично всі рухомі об’єкти — живі.	Сонце, місяць, машини, потяги дитина вважає живими істотами
Матеріалізація	Віра в те, що об’єкти і люди з фантазій і снів — реальні.	Монстр зі сну дійсно ховається під ліжком.
Егоцентризм	Бачення і осмислення речей виключно з власної точки зору	«Якщо я це бачу, ти повинен це також бачити».
Інтуїтивна стадія
Символічна репрезентація	Використання дій, образів або слів для зображення об’єктів и подій.	Кубики зображують будинки; назви представляють об’єкти.
Соціоцентричне мислення	Початок здатності розуміти точку зору інших.	«Може, ти не хочеш грати в ту гру, в яку я хочу?»
Обмеження доопераційного мислення
Конкретність	Невміння взаємодії з абстракціями.	Мислення орієнтоване на «тут і зараз», а не на ту, що могло би бути.
Незворотність	Неможливість бачити зворотність змін; одна з причин відсутності розуміння збереження.	«У мене є брат, але в нього немає братів і сестер».
Центрованість	Неможливість сконцентруватися в один момент часу більше чим на одному аспекті проблеми; ще одна причина відсутності розуміння збереження.	Мислення фокусується на одному вимірі об’єкту, упускаючи з виду інші.

Найбільш швидкими темпами, у тісному взаємозв’язку з когнітивним і соціальним розвитком, відбувається розвиток мовлення. Саме в ранньому дитинстві діти оволодівають мовою в об’ємі, необхідному для вираження своїх потреб, думок, почуттів. Словниковий запас 2-річної дитини сягає 250  300 слів. Якщо двохрічна дитина виражає свої думки одним  двома словами, використовуючи при цьому власну оригінальну граматику, то шестирічні діти здатні висловлюватися фразами і групами речень, використовуючи правильні граматичні конструкції. В цьому періоді можна виокремити три етапи розвитку мовлення:

1. 2,5- 4,5 років  дитина не задумується про морфологію чи синтаксис мови, всі її успіхи в оволодінні мовленням пов’язані з практичним узагальненням мовних фактів, які базуються на відтворенні дитиною уже відомих їй слів. Основне джерело поповнення словникового запасу  дорослі. Разом з тим мова дитини не є простим наслідуванням, дитина проявляє творчість і фантазію у формуванні нових слів  неологізмів.

2. 4-5 років  розвиток мовлення тісно пов'язаний із формуванням логічного мислення. Дитина переходить від простих речень, часто не пов’язаних одне з одним, до складнопідрядних речень. З’являються причинні («тому що»), цільові («щоб»), наслідкові («якщо») та інші зв’язки в реченнях. Проте довільне розкладання слова на звукові компоненти  надзвичайно складне завдання на цьому етапі.

3. 5-6 років  розвиток мовлення у зв’язку із вивченням мови. Формується внутрішнє мовлення, що лежить в основі оперування «поняттями».

Афективна сфера.

Період дошкільного дитинства часто називають періодом пізнавальних емоцій, до яких відносяться почуття подиву, допитливості.

Період від 2 до 6 років також називають віком афективності. Емоції характеризуються інтенсивністю та нестійкістю, що проявляється в короткочасних афектах, у швидкому переході від одного емоційного стану до іншого.

Починаючи з 4-річного віку у дітей з’являється здатність розрізняти справжні емоції, і емоції, що проявляються на зовнішньому рівні. Ця здатність чітко формується у дитини до 6-ти років, при чому вона краще розпізнає негативні емоції.

Наприкінці 3-го року життя стає помітним розуміння комічного дітьми, тобто прояв гумору. Виникає це наслідок незвичайної комбінації знайомих дитині переметів та явищ (дресирована одіта собачка). Розвиваються моральні якості  в період з 2 до 4-х років у дитини починають формуватися моральні переживання. В 5-ть років дитина вже здатна відтворити переживання інших дітей і пов’язати їх з певними діями, що проявляється в рольових іграх дошкільнят.

Відбувається формування вищих почуттів  гордості, самоповаги (себелюбство і егоїзм), естетичні почуття  почуття прекрасного, гармонії, ритму; інтелектуальні почуття  подиву, допитливості; практичні почуття  особлива група почуттів, пов’язаних із виконанням якоїсь діяльності, її успіхом чи неуспіхом, труднощами у здійсненні; соціальні емоції  переживання ставлення до інших людей, яке лежить в основі соціалізації дитини.

Провідний вид діяльності  гра.

Роль гри в розвитку соціальних навичок

В класичному дослідженні стосунків (Parten, 1932-1933) було виокремлено п’ять рівнів соціальної взаємодії маленьких дітей:

1) гра наодинці (взаємодія відсутня);

2) гра-спостереження, при якій взаємодія «дитини, що грається» з іншими дітьми обмежується спостереженням за їхньою грою;

3) паралельна гра, при якій дитина грає пліч-о-пліч з іншими, використовуючи такі ж іграшки, але не намагаючись взаємодіяти з ними;

4) асоціативна гра, при якій діти діляться іграшками і в якоюсь мірою взаємодіють, але не координують свої дії відносно єдиного сюжету або мети;

5) спільна гра, під час якої всі зайняті спільною справою, Для прикладу, будують з кубиків будинок або грають в жмурки за спільними для всіх правилами.