Прояви симптомів підліткової кризи (криза незалежності)

Норма	Відхилення від норми
Прагнення до самоутвердження, відстоювання рівних з дорослими прав помірної інтенсивності	Гіпертрофоване, загострене прагнення до самоствердження, відстоювання рівних з дорослими прав
Протистояння дорослим пов’язане з прагненням доказати свою самостійність, незалежність	Протистояння носить гіперболізований характер, доходить до ворожості
Прояв симптомів кризи залежить від ситуації, поведінка досить гнучко пристосовується до ситуації	Симптоми кризи проявляються без будь-якого видимого зв’язку з умовами ситуації
Відносно великий репертуар форм поведінки	Один і той же симптом кризи проявляється як кліше з найрізноманітніших приводів, тобто набуває властивості стереотипу, дуже стійкі, ригідні
Симптоми кризи спостерігаються час від часу, у вигляді короткотривалих «спалахів»	Симптоми кризи спостерігаються постійно
Симптоми кризи відносно легко піддаються корекції	Симптоми кризи погано піддаються корекції
Проявляються приблизно так (по інтенсивності, частоті, формі прояву), як і у більшості однокласників та інших ровесників підлітка	Проявляються набагато різкіше, інтенсивніше, у більш грубих формах, чим у більшості однокласників та інших ровесників підлітка
Не порушують соціальної адаптованості поведінки	Виражена соціальна дезадаптація

Основними завданнями практичного психолога в роботі з підлітками є:

• надання підліткам допомоги у розумінні того, що з ними відбувається і виробленні конструктивних форм подолання кризи;

• створення умов для продуктивного вирішення кризи;

• своєчасна діагностика крайніх, непродуктивних форм кризи незалежності і проявів кризи залежності та надання необхідної психологічної допомоги;

• диференціація «нормальних» проявів вікової кризи від проявів, які свідчать про значні відхилення в розвитку і вимагають втручання інших спеціалістів.

2. Основні напрямки роботи психолога з учнями молодшого підліткового віку Завдання розвитку

Молодший підлітковий вік (10-11 років) – завершення періоду дитинства. В цей час діти в основному урівноважені, спокійні, довірливо ставляться до дорослих і визнають їх авторитет, очікують від вчителів, батьків, інших дорослих допомоги і підтримки.

Основними завданнями розвитку в цьому періоді виступають:

• формування вміння вчитися в середній школі;

• формування уявлення про себе як про вмілу людину з великими можливостями розвитку;

• розвиток навчальної мотивації, інтересів;

• розвиток навичок співробітництва з ровесниками, вміння змагатися з іншими, правильно і різносторонньо порівнювати свої результати з успішністю інших;

• формування вміння добиватися успіху і правильно ставитися до невдач і успіхів, розвиток впевненості в собі.

Основною проблемою, з якою стикаються діти цього вікового періоду є проблема адаптації до навчання в середній школі. Більшість науковців вважає, те, що такий перехід співпадає з кінцем дитинства, досить стабільним періодом розвитку, загалом створює сприятливі умови для адаптації. Психологічні та психофізіологічні дослідження свідчать, що на початку навчання в 5-му класі школярі переживають період адаптації до нових умов навчання, багато в чому схожий до того, який вони переживали на початку навчання в 1-му класі. Це проявляється у підвищенні тривожності, зниженні працездатності, підвищеній сором’язливості (або, навпаки, розв’язаності), неорганізованості, забудькуватості. У більшості дітей ці симптоми зникають через 2-3 тижня навчання.

Інші дані отримали американські вчені. У 80-х роках ХХ-го ст.. ними було проведено порівняльне вивчення школярів, які навчались за однією програмою, проте в різних умовах. Одні з них переходили до навчання в середній школі приблизно в тому ж віці, що і наші школярі, а інші – приблизно в 13 років. Дослідження виявило. Що для першої групи в середній школі характерними були такі порушення, як зниження самооцінки, небажання навчатися, проблеми дисципліни. Все це було абсолютно непритаманне другій групі школярів, які набагато легше пережили перехід до навчання в середній школі. Російський психолог Г.Цукерман, аналізуючи дані дослідження, приходить до висновку, що навіть попередній досвід проходження через стрес не спрацьовує, якщо стрес, викликаний різкою соціальною зміною, наступає надто рано.

Наведені приклади свідчать про те, що проблема адаптації до навчання у середній школі є складною, неоднозначною теоретичною і практичною проблемою. Шкільний психолог перш за все повинен звернути увагу на вчителів на проблему адаптації і на ті вікові та психофізіологічні особливості дітей, які можуть сприяти або перешкоджати успішному проходженню адаптаційного періоду.

Умовно можна виокремити два напрямки роботи психолога:

• оптимізація навчальної діяльності;

• оптимізація соціального середовища, яке включає ровесників, вчителів, батьків);

• підготовка до навчання в старшій школі

Оптимізація навчальної діяльності – один з головних напрямків роботи в молодшому підлітковому віці. Головним завданням цього напрямку є формування загально навчальних вмінь та навичок .Форми роботи:

• спеціально організовані заняття, які проводяться або психологом, або предметником з допомогою психолога («Вчимося вчитися», «Психологічна година», «За що ставиться оцінка» та ін..);

• педагогічні консиліуми, присвячені окремому учневі або класу, що потребують корекції педагогічних впливів:

• адаптація п’ятикласник до навчання у середній школі за участю вчителів-предметників, класоводів молодших класів (жовтень, за результатами перших спостережень за учнями 5-х класів);

• узгодження дій педагогів;

• з’ясування причин неуспішності у навчанні:

• причини, пов’язані з недоліками підготовки при нормальному і навіть хорошому рівні розвитку мислення та інших пізнавальних процесів (прогалини в знаннях, не сформованість вмінь та навичок до навчання);

• емоційне ставлення до предмету;

• несформованість необхідних мислиннєвих дій та операцій (аналізу, синтезу), а також недостатнього мовленнєвого розвитку та недоліків уваги і пам’яті;

• формалізм у засвоєнні знань;

• проблеми мотивації;

• недостатня довільність поведінки і діяльності.

оптимізація соціального середовища, яка повинна:

• забезпечувати почуття любові і прийняття оточуючими, з тим, щоби сприяти позитивному самовідчуттю, давати підліткам можливість проявляти також почуття до інших;

• спонукати підлітка розуміти себе, інших людей, причини і наслідки своєї поведінки, ставити цілі, думати над шляхами їх досягнення;

• спонукати до самовдосконалення, саморозвитку у значущих для підлітка видах діяльності;

• забезпечити умови для розвитку вікових новоутворень;

• відповідати віковим та індивідуальним особливостям учнів.

підготовка до навчання в старшій школі передбачає формування у школярів наступних якостей:

• особистісна готовність:

• завершення підліткової кризи, формування зрілої ідентичності;

• формування психологічної перспективи, що дозволяє зробити усвідомлений вибір профільного навчання в старшій школі.

• комунікативна готовність: вміння співробітничати (працювати в команді).

• пізнавальна готовність:

• наявність знань та умінь, що визначаються вимогами навчальних програм;

• наявність відповідних віку конвергентних та дивергентних здібностей;

• наявність частково сформованого інтелектуального контролю (знання своїх здібностей, труднощів і ресурсів, а також прийомів інтелектуального самоналаштування) (О. Хухлаєва)