1. Система захисту прав інтелектуальної вла­сності

Одним з найважливіших напрямків стратегії інтеграції України до Європейського Союзу є створення національної системи захисту прав інтелектуальної власності. Дійсно одною із головних проблем у сфері інтелектуальної власності є проблема ефективності захисту цих прав в адміністративному та судовому порядку, тому що права, які надаються на об’єкти інтелектуальної власності нічого не варті, якщо не спрацює належним чином механізм їх захисту.

Поняття «захист прав інтелектуальної вла­сності» та «охорона прав інтелектуальної власності» не треба ототожнювати; слід зазначити, що охорона прав інтелектуальної власності пов’язана з нормальною реалізацією прав, у той час захист прав інтелектуальної вла­сності пов’язується з конкретним правопорушенням, злочином або оспорюванням права. Захист прав інтелектуальної власності – це система заходів, спрямованих на визнання, відновлення цих прав та припинення їх порушень, що застосовуються судом або іншим державним органом в рамках його компетенції.

Захист права інтелектуальної власності в Україні в останні роки набуває більшої гостроти, оскільки об’єми порушення цих прав зростають, через це ст. 431 ЦК України спеціально присвячена питанню наслідків порушення права інтелектуальної власності. Отже, порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену ЦК України, іншим законом чи договором.

При цьому порушення права інтелектуальної власності трактується як будь-яке посягання на права, що випливають з інтелектуальної власності (в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього). З цього визначення випливає, що це порушення може бути як у формі дій (посягання на право інтелектуальної власності), так і у формі бездіяльності (невизнання права інтелектуальної власності). Водночас, навіть за наявності ознак порушення права інтелектуальної власності, дії, які у ЦК та інших законах визнаються правомірними, порушеннями права інтелектуальної власності визнаватися не можуть.

Треба констатувати, що у зв’язку зі швидким розвитком технологій, з’явилася можливість порушення прав у таких розмірах, що були неможливі раніше. Тому без належної правоохоронної інфраструктури, що забезпечує захист прав система охорони інтелектуальної власності не може бути ефективною. В Україні поки що немає патентного суду, але патентні суди притаманні значній кількості європейських та азійських країн, і є солідні результати їхньої діяльності. На сьогоднішній день розгляд справ з питань захисту інтелектуальної власності відноситься до компетенції судів загальної юрисдикції або господарських судів. Але суддя, який не має належних знань з цього специфічного предмету спору не завжди в змозі професійно розглянути досить складні спори. У той час наявність Патентного суду дозволить вирішати усі спори з питань інтелектуальної власності завдяки особливої фахової підготовки суддів. Треба відмітити, що в Росії також обговорюється питання про необхідність створення Патентного суду. Комісія ЄС прийняла рішення створити у 2011 р. Патентний суд Європейського союзу.

Для вдосконалення практики правозастосування у судовій владі, представленій судами загальної юрисдикції та спеціалізованими судами, запроваджується спеціалізація суддів у сфері інтелектуальної власності. Так, у 2000 році сформовано Судову палату Вищого господарського суду України з розгляду справ у господарських спорах, пов’язаних із захистом права на об’єкти інтелектуальної власності, а також відповідні колегії у складі місцевих та апеляційних господарських судів. Окремі судді господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя почали спеціалізуватися на розгляді спорів щодо зазначених прав. Отже, Україна в цьому питанні йде на крок попереду інших країн пострадянського простору, тому що в тих країнах немає судових колегій, судді котрих спеціалізувалися б на розгляді справ з питань інтелектуальної власності.

Треба відмітити, що в судовій практиці у наступний час наявні деякі проблеми, що пов’язані з розмежування юрисдикції між адміністративними і господарськими судами. Так, спори у сфері промислової власності розглядаються трьома юрисдикційними органами в залежності від виду спорів:

• між заявником та відомством – адміністративними судами;

• між суб’єктами господарювання – господарськими судами;

• між фізичними особами – загальними судами.

Але, спори за участю органу виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності про визнання недійсними правоохоронних документів розглядаються господарськими судами.