Основні завдання і принципи організації швидкої медичної допомоги

Служба швидкої медичної допомоги України — історично сформована, що продовжує розвиватися, система забезпечення міського і сільського населення екстреною медичною допомогою на догоспітальному етапі при виникненні па­тологічних станів, які загрожують життю або здоров’ю людини.

Швидка медична допомога — складова первинної медико-санітарної допо­моги. На неї покладено такі завдання: 1) надання своєчасної (до 10 хв у місті і до 20 хв у сільській місцевості від моменту звернення) кваліфікованої первин­ної медичної допомоги безпосередньо на місці події і під час транспортування хворих і потерпілих у випадках виникнення небезпечних для життя станів;

2. транспортування до лікувально-профілактичних закладів хворих, крім ін­фекційних, потерпілих і породілей, стан яких потребує надання термінової стаціонарної допомоги і медичного спостерігання під час транспортування;

3. участь у ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій. їх виконання ускладнюється деякими труднощами, оскільки існують різні ви значення поняття екстреності і, відповідно, тлумачення цих завдань.

Процес відновлення життєво важливих функцій організму відбувається поступово. Таким само безперервним є і процес переходу від термінових ме­дичних заходів до відносно термінових і нетермінових. Чітких меж тут не іс­нує, відтак виникають труднощі при виробленні єдиного поняття екстреності,

У червні 1974 року на Нараді Міністрів охорони здоров’я соціалістичних країн, що проходила в Будапешті, було висунуто таке визначення екстреної медичної допомоги: «Поняття екстреності в медичній допомозі включає усу­нення всіх патологічних станів, зумовлених зовнішніми або внутрішніми фак­торами, які незалежно від ступеня їхньої тяжкості потребують негайної діагностики й лікування».

Рекомендовано розрізняти п’ять видів таких станів:

1. існує безпосередня загроза життю. Якщо хворому вчасно не надати ме­дичну допомогу, вірогідний смертельний наслідок;

2. безпосередньої загрози життю немає, але такий стан може виникнути в будь-який час;

3. безпосередньої загрози життю немає, але не надання своєчасної медичної до- помоги може призвести до стійких змін в окремих органах та організмі в цілому;

4. загрози життю немає, але в найкоротші терміни потрібно полегшити страждання хворого;

5. загрози життю немає, однак поведінка хворого потребує термінового ме­дичного втручання, оскільки становить небезпеку для оточення.

Надання допомоги при станах 1, 2 і 5 покладено на станції (відділення) швидкої медичної допомоги, а при станах 8 і 4 — на пункти (відділення) невід­кладної медичної допомоги, що функціонують при поліклініках.

Успішне вирішення поставлених завдань із забезпечення населення швид­кою медичною допомогою значною мірою визначає її концепція (основні прин­ципи).

Організація швидкої медичної допомоги в Україні має державний пріори­тетний характер і ґрунтується на семи основних принципах.

1. Централізація і загальнодоступність швидкої медичної допомоги. Цент­ралізація швидкої медичної допомоги досягається шляхом створення в У краї ні (у містах і сільській місцевості) спеціальних територіальних державних ме­дичних закладів (самостійних станцій або відділень при лікарнях) швидкої медичної допомоги, які забезпечують екстреною медичною допомогою все на­селення, що проживає і перебуває на цій території. У місті або сільському ад­міністративному районі функціонує лише один такий (державний) заклад.

Наказ МОЗ України «Про заходи щодо удосконалення надання екстреної медичної допомоги» № 500 від 29.08.2008 р. передбачає створення в ад­міністративних районах самостійних станцій швидкої медичної допомоги з мережею підстанцій (пунктів), оскільки самостійні станції швидкої медичної допомоги — це ефективніші організаційно-функціональні структури, ніж від­ділення.

Залежно від чисельності населення станції швидкої медичної допомоги, що їх обслуговують, класифікують за п’ятьма категоріями:

• V категорія — станції» що обслуговують територію з чисельністю насе­лення до 50 000 осіб;

• IV категорія — від 51 000 до 200 000 осіб;

• III категорія — від 201 000 до 500 000 осіб;

• II категорія — від 501 000 до 1 000 000 осіб;

• І категорія — станції, які обслуговують від 1 000 000 до 2 000 000 осіб.

Некатегорійні станції обслуговують понад 2 000 000 осіб.

Прийом звернень за швидкою медичною допомогою проводиться централі­зовано за єдиним для всієї країни номером телефону «103». Для прийому викликів у структурі станції (відділення) створено спеціальний підрозділ (дис­петчерську), оснащений технічними засобами оперативного зв’язку і необхід­ною кількістю пар телефонних ліній «103» із розрахунку 2 пари на 100 тис. мешканців, але не менше ніж 2 пари таких ліній незалежно від чисельності населення, що обслуговується.

Для звернення за допомогою має бути можливість швидко зв'язатися з дис­петчером у будь-який час доби для виклику бригади швидкої медичної допомо­ги. У зв’язку з цим крім необхідної кількості телефонних ліній «103» слід ор­ганізовувати й необхідну кількість робочих місць диспетчерів з прийому викликів. Кількість таких місць створюється з розрахунку забезпечення віль­ного прийому найбільшої кількості вхідних звернень за допомогою протягом 1 год і можливості прийому одним диспетчером за цей час до 15 викликів.

2. Своєчасніст ь надання швидкої медичної допомоги за життєвими пока­заннями всім хворим і потерпілим, незалежно від громадянства, місця про­живання, віку, статі, національності, віросповідання„ матеріального стану тощо. Своєчасність надання швидкої медичної допомоги досягається шляхом проведення низки певних заходів, що мають забезпечити в будь-який час доби надання допомоги (не пізніше ніж 10 хв у містах і 20 хв у сільській місцевості після надходження виклику). Для цього організовують спеціальні бригади ме­дичних працівників, що у своєму розпорядженні мають санітарний автотранс­порт із ношами, портативну лікувально-діагностичну апаратуру, необхідні ме­дикаменти, перев’язний матеріал, інструменти, вироби медичного призначен­ня та інше майно.

Бригада — основна мобільна функціонально-структурна одиниця станції (відділення) швидкої медичної допомоги, що прямує на виклик для надання на місці необхідної медичної допомоги і, при потребі, термінової госпіталізації хворих і потерпілих за наявності відповідних показань. Бригада зобов’язана виїхати на виклик не пізніше ніж через 2 хв після отримання виклику.

Кількість бригад швидкої медичної допомоги має відповідати щільності по­годинного надходження викликів. Її розраховують діленням на 60 хв добутку, отриманого множенням кількості викликів, які надійшли протягом 1 год, на середній час (у хвилинах), що його витрачає бригада на один виїзд.

Штатну чисельність бригад швидкої медичної допомоги встановлюють міс­цеві органи управління охорони здоров’я з урахуванням фактичної потреби і міс­цевих умов. Однак забезпеченість населення швидкою медичною допомогою не повинна бути нижчою за 0,7 бригади на 10 000 як міського, так і сільського насе­лення. Режим роботи і зміни бригад (графіки) складають з урахуванням пого­динного звернення за швидкою медичною допомогою. Кількість бригад у штат­ному розкладі зазначають із розрахунку 24 год роботи однієї бригади.

Кількість санітарних автомобілів для бригад швидкої медичної допомоги визначають за запланованою найбільшою кількістю працюючих бригад за добу протягом року з додаванням 25 % автомобілів від кількості працюючих, які повинні перебувати на техобслуговуванні й ремонті (коефіцієнт виходу сані­тарного автотранспорту з гаража не має становити менше ніж 0,75). Крім того, передбачають санітарні автомобілі для організації додаткових бригад у разі виникнення надзвичайних ситуацій. Кількість таких бригад планує служба екстреної медичної допомоги в підготовчий період.

На територіях з великим радіусом обслуговування для прискорення при­буття бригад швидкої медичної допомоги на виклики у розрахункових точках території обслуговування організовують підстанції з правами відділень або пункти. Ці точки обирають з урахуванням можливої 10—20-хвилинної транс­портної доступності меж обслуговування, чисельності населення, що прожи­ває на цій території, наявності і стану транспортних шляхів, насиченості те­риторії промисловими підприємствами й об’єктами, які потенційно небезпеч­ні стосовно масового ураження людей у разі аварій, наявності лікувально-про­філактичних закладів і матеріальної бази для розміщення підстанцій (пунктів).

За потужністю підстанції швидкої медичної допомоги підрозділяють на три категорії:

• III — підстанції, у штатному розкладі яких значиться від 2 до 5 виїзних бригад швидкої медичної допомоги;

• II — від б до 12 виїзних бригад;

• І — 13 виїзних бригад і більше.

У пунктах дислокують 1 або 0,5 бригади швидкої медичної допомоги.

З метою зменшити тимчасові витрати під час передавання прийнятих викликів й обміну різною оперативною Інформацією організовано безпосеред­ні (прямі) лінії телефонного зв’язку між центральною диспетчерською станції швидкої медичної допомоги і диспетчерськими підстанцій (пунктів), а також радіозв’язок з усіма виїзними бригадами швидкої медичної допомоги.

Крім безпосередніх ліній телефонного зв’язку з підстанціями центральна диспетчерська забезпечена лініями телефонного зв’язку з пунктами (відділен­нями) невідкладної медичної допомоги, приймальними відділеннями ліка­рень, медпунктами вокзалів, портів, стадіонів, відділеннями міліції і пожеж­них частин, рятувальними й оперативно-ремонтними службами.

Для швидкого оброблення отриманих викликів та оптимізації вибору виїз­них бригад створюють автоматизовані інформаційно-диспетчерські системи, а робочі місця диспетчерів оснащують комп’ютерами.

Загальні тимчасові витрати від прийому виклику до виїзду бригади не по­винні перевищувати 4 хв.

Тимчасові витрати при наданні допомоги безпосередньо на місці залежать від тяжкості стану хворого, кваліфікації і досвідченості медичного персоналу та його забезпеченості необхідною апаратурою, інструментами й лікарськими засобами. Тимчасові витрати на транспортування хворого в стаціонар склада­ються з підготовки, доставлення його до санітарного автомобіля і розміщення в салоні, прямування у стаціонар, доставлення в приймальне відділення,

оформлення документів і передачі хворого.

Дуже важливо правильно вибрати лікувальний заклад. Передача хворих у приймальних відділеннях має відбуватися протягом 15 хв. Контроль за тимча­совими витратами здійснює диспетчер.

3. Надання первинної кваліфікованої медичної допомоги на місці виклику, Своєчасне надання первинної кваліфікованої медичної допомоги на догоспітальному етапі значно скорочує терміни перебування хворих у стаціонарі, змен­шує смертність та інвалідизацію, що окупає великі матеріальні витрати, необ­хідні для організації цієї допомоги.

Надання первинної кваліфікованої допомоги забезпечують виїзні лікарські бригади швидкої медичної допомоги, які розподіляють на загальнопрофільні та спеціалізовані (кардіологічні, неврологічні, психіатричні, інтенсивної тера­пії тощо).

Профіль спеціалізованих бригад визначають на підставі аналізу структури приводів для звернень з урахуванням можливості диференційованого направ­лення бригад на виклики. Профільність направлень спеціалізованих бригад на виклики не повинна бути меншою ніж 50 % .

Сьогодні близько половини викликів забезпечують фельдшерські бригади.

Штат загальнопрофільної бригади такий: лікар, фельдшер, молодша ме­дична сестра (виїзна); спеціалізованої бригади — лікар-фахівець, 1—2 середні медичні працівники і 1—2 молодші медичні сестри (виїзні) залежно від профі­лю бригади.

Лікаря швидкої медичної допомоги готують як фахівця з медицини невід­кладних станів, що повинен володіти повним обсягом обов’язкових знань і на­вичками надання першої кваліфікованої медичної допомоги у позалікарняних умовах при будь-яких захворюваннях, травмах і нещасних випадках. Лікар - фахівець, крім того, повинен володіти спеціальними знаннями у встановлено­му обсязі і навичками зі свого профілю.

Обсяг обстежень і надання допомоги хворим і потерпілим з різною патоло­гією єдині для одного й того самого виду і типу бригад по всій Україні, Вони стандартні і їх регулярно переглядають у зв’язку з постійним надходженням нової наукової і технічної інформації.

4. Наступність у роботі станції швидкої медичної допомоги, амбулатор­но^ поліклінічних і стаціонарних закладів. Принцип наступності передбачає чіткий розподіл завдань і відповідальності у зв’язку з наданням екстреної ме­дичної допомоги і подальшим лікуванням хворих і потерпілих.

Цей принцип передбачає:

• передачу в амбулаторно-поліклінічну мережу відомостей про хворих і по­терпілих, яким було надано швидку медичну допомогу;

• передачу в пункти невідкладної медичної допомоги або реєстратуру по­ліклініки (залежно від приводу звернення) необгрунтованих викликів;

• складання і передачу в районні поліклініки списків частих і необгрунто­ваних звернень за швидкою медичною допомогою хронічних хворих для про­ведення планового амбулаторного або стаціонарного лікування;

• проведення спільних конференцій і нарад лікарів поліклінік, стаціонарів і швидкої медичної допомоги з питань забезпечення планового лікування хроніч­них хворих, тактики з правильності вибору лікування, аналізу діагностичних помилок, причин летальності як на догоспітальному етапі, так і в стаціонарі (в 1-у добу), повноти обстеження і надання швидкої медичної допомоги, причин відмови в терміновій госпіталізації, повернення відривних талонів «супровідних листків» тощо;

• застосування єдиних тактичних підходів до надання екстреної медичної допомоги на догоспітальному і госпітальному етапах;

• передачу медичним працівникам поліклінік і стаціонарів відомостей про результати діагностичних досліджень і проведене лікування на етапі надання швидкої медичної допомоги;

• спільне впровадження нових методик діагностики, лікування і розроб­лення наукових тем.

5. Взаємодія в роботі станції швидкої медичної допомоги з міліцією, пожежни­ми частинами, ДЛІ, ремонтно-рятувальними та іншими оперативними служ­бами. Принцип взаємодії передбачав узгодження спільних дій станції швидкої медичної допомоги з ремонтно-рятувальними та іншими оперативними службами в підготовчий період і під час ліквідації медико-санітарних наслідків аварій, ка­тастроф, стихійних лих, дорожньо-транспортних пригод, осередків масового ура­ження людей тощо.

За участі в ліквідації наслідків аварій на АЕС або в осередках впливу силь- нодійних хімічних речовин, коли виникає небезпека для життя або здоров'я людей, бригади швидкої медичної допомоги направляють до меж небезпечної зони, куди потерпілих доставляють рятувальники.

Станція швидкої медичної допомоги — це функціональна складова систе­ми екстреної медичної допомоги в надзвичайних ситуаціях. Тому вона повин­на мати місячний запас медичного майна, що постійно поновлюється, нош, апаратури, медичних скриньок і комплектів, лікарських засобів, перев’язного матеріалу, санітарного автотранспорту для організації додаткових бригад швидкої медичної допомоги, а також автономне енергоживлення, заласні радіостанції та інше.майно для життєзабезпечення.

Станція швидкої медичної допомоги належить до закладів першої категорії енергоживлення.

Членів бригади швидкої медичної допомоги забезпечують форменим одя­гом і засобами захисту від отруйних, токсичних та інших небезпечних речовин та інфекцій.

6. Наукова обгрунтованність, планування служби і профілактична спря­мованість (запобігання травматизму і невідкладним станам). Принцип науковості, планування і профілактичної спрямованості передбачає наукове вдосконалювання форм і методів планування концентрації сил і матеріальних ресурсів служби швидкої медичної допомоги та проведення комплексу про­філактичних заходів, спрямованих на зменшення необхідності цього виду ме­дичної допомоги.

Плани розвитку швидкої медичної допомоги поділяють на поточні (термі­ном до 1 року) і довгострокові. При цьому вивчають такі чинники, як чисель­ність, демографічна динаміка населення і його статево - вікова структура, за­хворюваність і смертність, структура звернень за швидкою медичною допомо­гою, тимчасові і сезонні коливання звернень» мережа підстанцій швидкої медичної допомоги і пунктів невідкладної допомоги, парк санітарних автомо­білів, медичні кадри, медичне й господарське постачання, плани розвитку міс­цевості, географічні, кліматичні, економічні умови та інші чинники, що впли­вають на показники роботи швидкої медичної допомоги.

Основні показники, що характеризують діяльність станції швидкої медич­ної допомоги, — це уніфіковані критерії оцінювання якості, адекватності, ре­зультативності й ефективності. Проте їх необхідно розглядати комплексно.

Усі показники класифікують так:

• показники стану системи швидкої медичної допомоги;

• показники обсягу діяльності і необхідності цього виду медичної допомоги;

• показники, що характеризують обслуговуваний контингент;

• показники, що характеризують раціональність існування організацій­них форм обслуговування і використання ресурсів;

• показники якості обслуговування населення;

• показники ефективності роботи всієї служби швидкої медичної допомоги.

Статистичні дослідження починають із планування отримання потрібної

інформації. Потім визначають завдання і конкретизують вимоги до нього, за­тверджують періодичність інформації, рівні її подання, характер, форми і ме­тоди збирання, оброблення і контролювання її вірогідності.

До основних облікових статистичних документів належать: карта виклику швидкої медичної допомоги (ф. № 109/о), карта виїзду швидкої медичної допо­моги (ф. Хе ИО/о), супровідний листок, талон до супровідного листка (ф. № 114/о), журнал обліку роботи санітарного автотранспорту, книга запису амбулаторних хворих (ф. № 074/о).

Вивчення причин виникнення загрозливих для життя станів дає змогу розробляти пропозиції для органів охорони здоров’я та інших відомств із ужит­тя профілактичних заходів, спрямованих на запобігання травматизму. Прове­дення профілактичних заходів знижує необхідність надання швидкої медич­ної допомоги.

7. Безперешкодність екстреної госпіталізації хворих і потерпілих. Цей принцип передбачає своєчасну безвідмовну госпіталізацію в лікувально-про­філактичний заклад хворих і потерпілих, що перебувають у небезпечному для життя стані, незалежно від місця їх проживання, соціального стану тощо.

Для забезпечення рівномірної екстреної госпіталізації хворих і потерпілих станція швидкої допомоги веде облік наявності вільних ліжок відповідного профілю в лікувально-профілактичних закладах. Усі лікувальні заклади, задіяні в ургентній госпіталізації, незалежно від відомчої належності і форми власності, зобов’язані двічі на добу надавати по телефону відомості про наяв­ність вільних ліжко-місць.

Станція бере участь у складанні графіків ургентних чергувань клінік і від­ділень лікарень. У разі аварій у лікувально-профілактичних закладах тепло­мереж, водоканалізації, електромереж тощо вона оперативно вирішує питання про переведення потоку хворих для госпіталізації в інші лікувальні заклади.

При госпіталізації бригадою швидкої медичної допомоги в приймальне від­ділення стаціонару хворих і потерпілих за показаннями їх повинні прийняти незалежно від наявності вільних ліжок. У разі потреби виїзна бригада може госпіталізувати хворого (потерпілого), минаючи приймальне, безпосередньо в профільне спеціалізоване відділення. Документи в приймальному відділенні оформлюють пізніше. У разі великої кількості потерпілих станція повідомляє про це стаціонарні лікувальні заклади, надаючи їм час для підготовки до прий­мання хворих.