Основні напрями реформування швидкої та невідкладної медичної допомоги в україні
Стаття 3 Конституції України, прийнятої на 5-й сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р., проголошує, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість І безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». На забезпечення життя і здоров’я людини певним чином впливає стан системи охорони здоров’я держави. Система охорони здоров’я України побудована на засадах бюджетного фінансування, розробленого для держави із плановою економікою і державною власністю на засоби виробництва. Для забезпечення всіх видів медичної допомоги в державі діє розгалужена мережа медичних закладів державної та комунальної форми власності. Стаття 49 Конституції України стверджує, шо «у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена». При переході на засади ринкової економіки, приватизації об’єктів народного господарства держава перестає бути власником основних його об’єктів і єдиним власником усієї виробленої у державі продукції. Перехідний період від планової до ринкової економіки супроводжується тривалою економічною кризою, яка зумовила суттєве недофінансу- вання мережі медичних закладів, що, у свою чергу, призвело до погіршення функціонування системи охорони здоров’я. Поряд із низьким рівнем народжуваності (10,8 на 1000 населення в 2010 році) відмічається високий показник смертності (15,2 на 1000 населення), що спричинило природне зменшення кількості населення. Тривалість життя громадян України в 2009 році залишається низькою (62,5 року у чоловіків, 74,2 — у жінок). Смертність населення від серцево-судинних захворювань посідає перше місце.
Одним із важливих видів медичної допомоги, який суттєво впливає на смертність населення, є екстрена медична допомога в повсякденних умовах і в разі виникнення надзвичайних ситуацій. Під екстреною медичною допомогою в широкому сенсі розуміють вид медичної допомоги, що його надають хворим або постраждалим, стан яких розцінюється як невідкладний. Невідкладний стан хворого або постраждалого — це стан організму людини, який безпосередньо загрожує життю або призводить до значного погіршення здоров’я в разі відсутності або запізнення адекватної медичної допомоги. Ефективність лікування хворих і постраждалих значною мірою залежить від термінів початку лікування, а при невідкладних станах терміновість медичної допомоги визначає її наслідки. Невідкладний стан, який виник раптово, несподівано для постраждалого, не дає йому змоги мобілізувати необхідні ресурси. Людина в цьому стані може бути непритомною, і тому більшість держав своїм гуманним обов’язком вважає надання екстреної медичної допомоги в гострий період на безоплатній основі
,Історично система організації надання екстреної медичної допомоги в багатьох країнах складалася по-різному, Існують організаційні відмінності і тепер. Поняття «невідкладний стан хворого (постраждалого)» також по-різному визначається в різних державах з урахуванням нозології і тяжкості стану. Слова «невідкладна», «екстрена», «ургентна», «термінова» є синонімами. Залежно від інфраструктури мережі медичних закладів і ментальності народу, рівня його життя кількісні характеристики кожного з патологічних станів організму, які належать до невідкладних, будуть різними. Відомо, що розвинена система первинно" медичної допомоги, особливо сімейних лікарів, ефективна профілактика гострих захворювань, сучасна техніка безпеки і наявність автотранспорту у більшості населення зменшують необхідність швидкого реагування з боку суспільних структур охорони здоров’я на певні види невідкладних станів. Кожна розвинена держава має власну систему, яку можна віднести до системи екстреної медичної допомоги (ЕМД) у широкому розумінні, що включає різноманітні сили і засоби, які залучаються для надання екстреної медичної допомоги і забезпечують ц ефективність у різних державах. У світі найбільше поширення здобули англо-американська (до 85 %), франко-німецька (до 8 %) і близько 7 % — інші системи ЕМД. Незалежно від назви ці системи структурно схожі. Так, англо-американська система об’єднує 15 функціональних компонентів, франко-німецька — близько 5 компонентів. Компоненти зумовлені наявною інфраструктурою системи охорони здоров’я, загальноприйнятою структурою закладів держави, системою підготовки медичних кадрів, системою асигнування витрат на екстрену медичну допомогу тощо.
Розглядаючи єдину систему екстреної медичної допомоги (ЄС ЕМД) держави як єдине ціле, доцільно виділити такі її основні компоненти:
Система управління та органи управління ЄС ЕМД, які здійснюють функціональне керівництво шляхом ліцензування й контролю на державному рівні з боку головного закладу ЄС ЕМД державного підпорядкування і на регіональному рівні з боку головного закладу ЄС ЕМД територіального підпорядкування (Автономної Республіки Крим, обласної, міст центрального підпорядкування).
Розвинена диспетчерська служба із сучасною системою зв’язку.
Бригади швидкої медичної допомоги з наземним, повітряним і водним транспортом.
Відділення (палати) невідкладної медичної допомоги при стаціонарних закладах.
Центри травми трьох рівнів (15 —20 % усіх лікувально-профілактичних закладів держави).
Інформаційно-консультативні токсикологічні центри (один центр на 5— 7 млн. мешканців).
Служба медицини катастроф (з утворенням мобільних формувань постійної готовності різного типу).
Фахівці системи (лікарі з медицини невідкладних станів, фельдшери, медичні сестри, парамедики).
Навчальні заклади.
Наукова підтримка (наукова спеціальність «медицина невідкладних станів та медицина катастроф»).
Розвинена система матеріально-технічного забезпечення за спеціальними програмами (державними та регіональними).
В Україні екстрена медична допомога була побудована за моделлю М.О, Семашка. Основу догосгіітальної ЕМД на дому і в місцях загального користування становили станції швидкої та невідкладної медичної допомоги (ШМД, НМД), структурними одиницями яких слугували виїзні бригади ШМД і НМД. Бригади НМД з часом вийшли зі складу станцій ШМД і почали функціонувати на базі поліклінічної та амбулаторної мережі закладів.
Діючі ланки системи ЕМД України в основному побудовані на мережі закладів державної та комунальної форм власності, причому переважна більшість їх належить до закладів комунальної форми власності. Фінансування витрат на ЕМД передбачається в місцевих бюджетах і Державному бюджеті України.
Структура, принципи й організація роботи ШМД і НМД в Україні протягом останніх двох десятиліть були незмінними. Недостатнє фінансування впродовж тривалого періоду позначилося і на системі ШМД і НМД. Так, результати досліджень фінансування ШМД у 2004—2009 рр. засвідчують, що в цей період у середньому 96,6—98,4 % бюджетних коштів було використано лише на поточні витрати. На капітальні витрати, у тому числі на придбання медичної техніки і транспортних засобів, було виділено відповідно 3,4—1,6 %, що призвело до старіння основних фондів, зокрема автотранспорту та медичного обладнання.
Служба ШМД і НМД органічно пов’язана із системами первинної і вторинної медичної допомоги. Відсутність досконало: системи первинної медичної допомоги зумовлює збільшення кількості викликів населенням бригад ШМД і НМД, тому структура викликів ШМД у нашій державі й у розвинених країнах Європи і США значно різниться.
У 2009 році найбільше виїздів ШМД було у зв'язку з раптовими захворюваннями і загостреннями хронічних хвороб (9,567 млн. виїздів — 208,1 виїзду на 1000 населення, або 73,8 % від загальної їх кількості). Далі у структурі виїздів за причинами йдуть виїзди бригад із приводу травм і нещасних випадків. Саме ця причина є основною у структурі виїздів у розвинених державах. В Україні виїзди з приводу нещасних випадків і травм у 2009 році становили 873 935 виїздів, тобто 19 на 1000 населення, або 6,7 % від загальної кількості усіх виїздів. Отже, цілком очевидно, що служба ІПМД перевантажена невластивою для неї роботою, яку мають здійснювати лікарі системи первинної медичної допомоги: сімейні лікарі, лікарі загальної практики, дільничні лікарі тощо.
Так, у 2008 році в Україні від нещасних випадків, отруєнь і травм загинуло 61 377 осіб (13,3 на 10 тис. населення). Із них близько 12,4 тис. осіб (18,5 % ) померли в лікарнях, а 81,5 % осіб — на догоспітальному етапі. У розвинених країнах смертність від нещасних випадків, отруєнь і травм у лікарнях становить близько 70 % на 10 тис. населення. Аналогічна ситуація нині простежується і з гострими серцево-судинними захворюваннями.
Кількість усіх виїзних бригад ШМД у 2009 році становила 3347 од. (0,73 на 10 тис. населення), з яких 1452,4 (43,39%) — лікарські, решта 1894,6 (56,61 %) фельдшерські. Тобто більшості населення України ЕМД надана силами фельдшерських бригад ШМД.
Структура бригад в адміністративних центрах (у столиці, обласних центрах) і поза ними (на периферії) різна. Основну кількість бригад в адміністративних центрах становлять лікарські, тобто більша частина населення отримала ЕМД від лікаря. На периферії лікарські бригади надали допомогу 10,48 % із тих, хто викликав бригаду ШМД, 89,12 % із них отримали ЕМД від фельдшера. Серед лікарських бригад 351 — спеціалізована; такі бригади зосереджені в обласних центрах і великих містах.
Так, якщо протягом 2009 року медичні працівники виїзних бригад ШМД надали медичну допомогу 12 306 100 жителям міст України (у середньому 267,7 на 1000 населення), то у сільських населених пунктах цей показник у 1,67 разу менший.
Кадровий потенціал служб ШМД і НМД потребує змін. У системі ШМД у 2009 році було 8689,75 штатних посад лікарів (на яких працювало 5963 осіб). Розрахунки показують, що, зважаючи на потреби служб НМД, Державної служби медицини катастроф і приймальних відділень (відділень НМД) у стаціонарах, державі потрібно близько 15—16 тис. фахівців з медицини невідкладних станів. За статистичними даними Центру медичної статистики МОЗ України, у державі на 01.01.2009 року працювало 5680 сертифікованих лікарів з медицини невідкладних станів, 4502 з яких мали кваліфікаційну категорію, однак для поліпшення якості медично: допомоги необхідно змінити кваліфікаційні характеристики щодо володіння фахівцями з медицини невідкладних станів сучасними методиками надання ЕМД, уніфікованими протоколами заходів інтенсивної терапії тощо.
Останнім часом спостерігається тенденція заміни лікарських бригад ШМД фельдшерськими. В Україні (як і в багатьох інших державах) надання ЕМД потерпілим і хворим із невідкладними станами на догоспітальному етапі здебільшого здійснюють молодші спеціалісти з медичною освітою. Так, у 2009 році у системі ШМД із 3347 виїзних бригад 1894,6 (56,61 %) були фельдшерськими. Вони (безальтернативно) надали медичну допомогу майже 60 % осіб. Усього в системі ШМД на сьогодні 21 499 штатних посад молодших спеціалістів із медичною освітою. На ці посади призначають працівників безпосередньо після закінчення вищого медичного навчального закладу І- -II рівнів акредитації або переводять з інших медичних закладів. Нині в державі недостатньо вищих медичних навчальних закладів І—II рівнів акредитації, що готують молодших спеціалістів із медичною освітою зі спеціальності «лікувальна справа (невідкладні стани)», яку повинні мати фахівці бригад ШМД згідно з Наказом МОЗ України «Про атестацію молодших спеціалістів з медичною освітою» від 23.11.2007 р.
Постає нагальне питання щодо вдосконалення системи підготовки і перепідготовки молодших спеціалістів, що мають кваліфікаційну категорію, з обов’язковою наявністю сертифіката. Донедавна не було освітніх кваліфікаційних характеристик молодших спеціалістів з медичною освітою за спеціальністю «лікувальна справа (невідкладні стани)» і відповідних змін у програмі вищих медичних навчальних закладів щодо питань надання НМД її випускниками, і кваліфікаційних характеристик цих працівників.
Існує невизначеність з розбудовою системи НМД за місцем проживання при амбулаторно-поліклінічних закладах. Донедавна правові та нормативні акти, які мали б регламентувати роботу НМД в Україні, не діяли, За статистичними матеріалами Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, у 2009 році відділення (пункти) НМД вдома працювали в 117 медичних закладах України, на теренах 16 із 27 адміністративних територій. За даними Центру медичної статистики МОЗ України, взагалі немає системи НМД при амбулаторно-поліклінічних закладах Вінницької, Івано-Франківської, Київської, Луганської, Рівненської, Тернопільської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернігівської областей і м. Севастополя,
Унаслідок цього знижується ефективність роботи ІПМД, громадяни мають недостатній та неоднаковий доступ до ЕМД, різну якість її надання різним категоріям населення.
Найрозвиненішою система НМД є у Києві (такі підрозділи функціонують у 49 медичних закладах — 31 для дорослих і 18 для дітей). Вона досить успішно координує свою діяльність зі станцією ІПМД і значно розвантажує її від невластивих функцій (наприклад, виконання процедур удома тяжким хронічним хворим).
Усього система НМД України в 2009 році здійснила 740 944 виїзди, у тому числі 450 652 (60,8 %) — за викликами населення, 81 228 (11,13 %) — за викликами станцій ІПМД, 36 056 (4,87 %) — за викликами поліклінік, 171 928 (23,2 %) — для виконання процедур. Крім того, у 2009 році відділення (пункти НМД) надали амбулаторну медичну допомогу 709 278 особам.
Асиметричною, неоднорідною в різних регіонах України є і система стаціонарної ЕМД, Так, в усій державі діє 14 лікарень ПІМД, призначених для надання стаціонарної ЕМД, кількість і стан яких не в змозі задовольнити потреби населення у цьому виді медичної допомоги.
Початок останнього реформування ЕМД у державі почався з прийняття Постанови Кабінету Міністрів України № 290 від 05.11.2007 року, якою була затверджена «Державна програма створення єдиної системи екстреної медичної допомоги (ЄС ЕМД) на період до 2010 року» (далі — Програма). Мета Програми — створення умов для розширення доступності та підвищення якості ЕМД, що надається населенню; зниження рівня інвалідності й смертності при нещасних випадках, травмах і отруєннях, гострих порушеннях життєвих функцій людини внаслідок серцево-судинних та інших захворювань. Реалізація Програми передбачала розроблення нормативно-правової бази з питань діяльності ЄС ЕМД та реалізації визначених ВООЗ принципів щодо її доступності, безоплатності, своєчасності і високої якості; зміцнення та об'єднання матеріально-технічної бази і кадрових ресурсів закладів охорони здоров’я на основі науково обґрунтованої організації та стандартів надання ЕМД відповідного рівня як у повсякденних умовах, так і в умовах ліквідації наслідків надзвичайної ситуації; взаємодію лікувально - профілактичних закладів, диспетчерської служби і системи консультативної допомоги; створення системи підготовки і перепідготовки медичних працівників з питань надання ЕМД, а також рятувальників і
працівників (прототип парамедиків), професійні обов’язки яких пов’язані з експлуатацією автомобільного, залізничного, водного та повітряного транспорту, військовослужбовців; проведення науково-дослідної роботи з питань удосконалення медичної допомоги і медицини катастроф.
Для досягнення мети Програми було сформульовано 10 за вдань і конкретні показники їх виконання. До останніх належать здійснення декількох заходів (усього 22 заходи), обсяг ресурсів, термін виконання і перелік виконавців кожного заходу. Виконання Програми планувалося здійснювати щорічно протягом 4 років із 2007 до 2010 року включно. Державним замовником-координа- тором було визначено МОЗ України. На хід виконання Програми суттєво вплинули наслідки світової фінансової кризи. Практичними результатами її виконання можна вважати наукове осмислення частини основних положень концепції майбутнього реформування й розроблення значної кількості правових і нормативних актів щодо реформування існуючої та створення майбутньої ЄС ЕМД як складової галузі охорони здоров’я.
До правових актів, які потребують вивчення й осмислення перспектив реформування всіма медичними працівниками, що працюють у службах ШМД і НМД» насамперед належать закони України «Про внесення змін до основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги» № 3611-VI від 7 липня 2011 р. і «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві* № 3612-VI від 7 липня 2011 р.
Закон У країни «Про внесення змін до основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги* конкретизує поняття «медична допомога» і формулює її види: «Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медичної допомоги, до якої належать: екстрена медична допомога; первинна медична допомога; вторинна (спеціалізована) медична допомога, третинна (високоспеціалізована) медична допомога та паліативна допомога, що надаються за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я. Держава гаран тує безоплатне надання медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров’я також за епідемічними показаннями та безоплатне про ведення медико-соціальної експертизи».
Згідно із цим Законом, «екстрена медична допомога — це медична допомога, що передбачає здійснення ряду організаційних, діагностичних та лікувальних заходів з надання своєчасної медичної допомоги пацієнтам та постражда- лим особам, які перебувають у невідкладному стані». Більш конкретне тлумачення всіх засад надання ЕМД (правових, організаційних, професійних) згідно із Законом України «Про основи законодавства України про охорону здоров’я* має визначатись окремим законом.
Враховуючи те що обсяг навантаження станцій ШМД і НМД у нашій державі перевищує такий аналогічних служб у країнах із розвиненою ринковою економікою (СІЛА, Франція, Німеччина тощо) за рахунок медичної допомоги пацієнтам, яку там традиційно надають заклади первинної медичної допомоги (загострення хронічних хвороб, пологи, перевезення хворих між закладами тощо), фахівцям, що надають невідкладну медичпу допомогу» доцільно ознайомитися з новою редакцією Основ законодавства України щодо ланки первинної медичної допомоги.
Відповідно до Основ законодавства про охорону здоров’я первинна медична допомога — це медична допомога, що надається в амбулаторних умовах або за місцем проживання (перебування) пацієнта лікарем загальної практики — сімейним лікарем і передбачає проведення консультації, діагностики і лікування найпоширеніших хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (ви- сокоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги в разі гострого розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (виеокоспе- ціалізованої) медичної допомоги.
Надання первинної медичної допомоги забезпечують центри первинної медичної (медико-санітарної) допомоги, які є закладами охорони здоров’я, а також лікарі загальної практики — сімейні лікарі, які провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи — підприємці й можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах. До складу центрів первинної медичної (медико-санітарної) допомоги можуть входити як структурні чи відокремлені підрозділи фельдшерсько-акушерські пункти, амбулаторії, медичні пункти, медичні кабінети.
Первинну медичну допомогу пацієнтові надає лікар загальної практики — сімейний лікар центру первинної медичної (медико-санітарної) допомоги або лікар загальної практики — сімейний лікар, іцо провадить господарську діяльні сть з медичної практики як фізична особа — підприємець і може перебувати у цивільно-правових відносинах із таким центром.
Безоплатно первинна медична допомога надається в закладах охорони здоров’я, з якими головний розпорядник бюджетних коштів уклав договір про медичне обслуговування населення.
Порядок надання первинної медичної допомоги визначається центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я. Неврегульованим залишається питання нормативного визначення станів, при яких надається первинна медична допомога, а при яких викликається бригада ШМД чи НМД.
Один із варіантів окремого Закону щодо засад екстреної медичної допомоги був підготовлений під керівництвом МОЗ України його фахівцями із залученням науковців відомчих науково-дослідних закладів і поданий Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради, але останньою в грудні 2011 року він був відхилений.
Прогалини у правовому просторі щодо створення ЄС ЕМД і функціонування її окремих складових, що їх мав визначити окремий закон відносно екстреної медичної допомоги, заповнюють нормативні документи МОЗ України: Накази МОЗ України «Про заходи щодо вдосконалення надання екстреної медичної допомоги населенню в Україні» № 500 від 29.08^2008 p., який було видано замість Наказу МОЗ України «Про заходи щодо удосконалення швидкої медичної допомоги» № 175 від 19.06.1996 p., і Наказ МОЗ України «Про єдину систему надання екстреної медичної допомоги» № 370 від 01.06.2009 p., яким затверджено п’ять нормативних документів, що частково заповнюють нормативне поле функціонування ЄС ЕМД. Ці накази е чинними нормативними актами, але вони неоднозначно були сприйняті медичними праці вниками. Після прийняття Закону про ЄС ЕМД положення цих наказів можуть вийти за майбутнє правове поле ЄС ЕМД, тому детальний їх аналіз у роботі, яка має бути корисною читачам: протягом тривалого часу, нами вважається недоцільним. До речі, згідно із прикінцевими положеннями Закону України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги», хоча він вводиться в дію із 2012 року, фінансування нових структур передбачається здійснювати із 2015 року, а основне питання щодо поділу функцій надання екстреної медичної допомоги між первинною ланкою (тобто сімейними лікарями і лікарями загальної практики) і бригадою НМД, яке визначить потрібний для держави обсяг роботи служб ШМД і НМД, — із 1 січня 2020 року.
Ураховуючи складність і соціальну значимість проблем, що стоять перед суспільством під час реформування охорони здоров’я в цілому і системи екстреної медичної допомоги безпосередньо держава вирішила розпочати широкомасштабний експеримент реформування в чотирьох пілотних регіонах: м. Києві, Донецькій, Дніпропетровській та Вінницькій областях. За поданням Кабінету Міністрів України був прийнятий Закон України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» № 3612-VI від 07.07.2011 р.
Метою реалізації в цих регіонах пілотного проекту щодо реформування системи охорони здоров’я було впровадження й відпрацювання нових організаційно-правових і фінансово-економічних механізмів, що спрямовані на підвищення ефективності й доступності медичного обслуговування населення, необхідних для розвитку системи охорони здоров’я України.
Цей проект передбачає проведення протягом 2011—2014 років структурно-організаційної та функціональної перебудови системи медичного обслуговування у пілотних регіонах, що дасть змогу: підвищити рівень медичного обслуговування населення, розширити можливості щодо його доступності та якості; впровадити нові підходи щодо організації роботи закладів охорони здоров’я та їх фінансового забезпечення; підвищити ефективність використання бюджетних коштів, передбачених для фінансового забезпечення системи охорони здоров’я.
Унаслідок реалізації проекту очікують таких змін у пілотних регіонах: створення на базі існуючої мережі закладів охорони здоров’я структурованої за видами медичної допомоги системи медичного обслуговування шляхом відокремлення (або об’єднання) тих закладів, які задовольняють потреби населення у первинній, вторинній, третинній та екстреній медичній допомозі; організації і забезпечення функціонування центрів первинної медичної (медико-сані- тарної) допомоги для задоволення потреб населення у такій медичній допомозі; перепрофілювання закладів схорони здоров’я, що надають вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу, з урахуванням інтенсивності її надання; організація діяльності госпітальних округів, які мають забезпечити умови для надання населенню вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги; створення центрів екстреної медичної допомоги для задоволення потреб населення в такій медичній допомозі; перерозподіл ресурсів між закладами охорони здоров’я, що надають первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану) та екстрену медичну допомогу на території зазначених регіонів; розмежування видатків між місцевими бюджетами на охорону здоров’я за видами медичної допомоги; здійснення починаючи із 2012 року фінансового забезпечення закладів охорони здоров’я за видами медичної допомоги відповідно до договорів про медичне обслуговування населення згідно із вимогами цього Закону; запровадження починаючи із 2012 року системи індикаторів якості первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) та екстреної медичної допомоги, які враховуються під час оцінювання якості медичної допомоги відповідного виду; застосування елементів програмно-цільового методу у бюджетному процесі на рівпі місцевих бюджетів у частині видатків на охорону здоров’я за відповідними видами медичної допомоги.
Надання ЕМД у пілотних регіонах передбачається здійснювати шляхом створення в кожному регіоні Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф із мережею його відділень і пунктів тимчасового базування виїзних бригад ШМД або станцій, підстанцій ШМД з розрахунку виконання нормативу прибуття бригад. ШМД до пацієнта у термін не більше ніж 20 х в і забезпечення їх взаємодії із закладами охорони здоров’я*
Примірне положення п ро Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджується Кабінетом Міністрів України. Проект такого положення, розроблений під керівництвом МОЗ України медичними науковими організаціями і працівниками апарату МОЗ, направлений на затвердження Кабінетом Міністрів України у чинному порядку. Аналогічно розроблені при- мірні штатні нормативи такого центру і затверджені Наказом МОЗ України «Про затвердження примірних штатних нормативів центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» № 757 від 04.11.2011 р.
Аналогічно окремі аспекти реформування ЄС ЕМД нормовані в таких наказах МОЗ України: «Про затвердження переліку нормативно-правових актів, необхідних для реалізації Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» №444 від 28.07.2011 р.; «Про затвердження Плану заходів МОЗ України щодо організації підготовки проектів актів, необхідних для забезпечення реалізаці Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» від 7 липня 2011р. № 3612-УІ» №524 від 19.08.2011 р.; «Про затвердження Методичних рекомендацій з проведення де- контамінації постраждалих унаслідок дії хімічних, радіаційних чинників та біологічних агентів» № 322 від 27.05.2011р.
З метою забезпечити надання медичної допомоги закладами охорони здоров’я у пілотних регіонах укладаються договори про медичне обслуговування населення. Примірці договори такого типу затверджуються МОЗ України. Сторонами договору про медичне обслуговування населення щодо ЕМД є центри екстреної медичної допомоги та відповідні головні розпорядники бюджетних коштів обласних бюджетів і бюджету м. Києва. У такому договорі обов’язково зазначають: обсяг медичної допомоги, надання якої має забезпечити заклад охорони здоров’я; індикатори якості медичної допомоги; обсяг видатків на забезпечення надання медичної допомоги: права та обов’язки сторін» їх відповідальність.
Інформація щодо укладених договорів про медичне обслуговування населення протягом тижня з дня їх укладення розміщується на офіційному веб- сайті головних розпорядників бюджетних коштів та у доступних для населення місцях у закладах охорони здоров’я.
Індикатори для оцінювання результатів пілотного проекту, а також індикатори якості медичної допомоги затверджуються МОЗ України. Результати моніторингу реформування системи охорони здоров’я використовуються виключно для прийняття рішень щодо подальшого розвитку системи медичного обслуговування населення та реформування системи охорони здоров’я в Україні і не можуть бути застосовані в інших цілях. Місцеві державні адміністрації пілотних регіонів забезпечують залучення громадськості, зокрема асоціацій пацієнтів» до проведення моніторингу і здійснення контролю якості медичної допомоги й медичного обслуговування в цих регіонах.
Прикінцеві і перехідні положення Закону визначають, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та діє до 31 грудня 2014 року. Перехідні положення передбачають соціальний захист (збереження певний час попередньої заробітної плати) для медичних працівників, яких переводять на нижчу оплату.
Підсумовуючи вищесказане, слід акцентувати, що реформування ЕМД в Україні має ґрунтуватися на історичних досягненнях вітчизняної охорони здоров’я з урахуванням міжнародного досвіду. Фундаментом має стати спеціальність «медицинаневідкладних станів», яка охоплює близько 100 тис. медичних і немедичних фахівців.