Бойко, Історія України (2002)

140	Виникнення українського козацтва

рення козацьких прав і вольностей шляхом договорів з польським урядом.

З 1596 до 1625 р. домінувала поміркована течія, най­ яскравішими постатями якої були гетьмани Самійло Кіш­ ка (1600—1602) та Петро Конашевич-Сагайдачний (1616— 1622).

Кішка Самійло (7—1602) — козацький гетьман, походив з україн­ ської шляхти. Учасник морських походів запорожців на турецькі фор­ теці. Під час одного з них потрапив у полон, де пробув 25 років. У1599 р. організовує повстання невільників на турецькій галері поблизу Гззлева і повертається в Україну. Наступного року козаки під проводом Самійла Кішки у складі польсько-шляхетського війсь­ ка здійснюють успішну експедицію до Волощини на підтримку гос­ подаря Ієремії Могили. Загинув під час походу в Лівонію.

Сагайдачний Петро Кононович (Конашевич-Сагайдачний; 7— 1622) — політичний діяч, гетьман реєстрового козацтва. Народив­ ся ус. Кульчинцях поблизу Самбора в шляхетській родині. Навчав­ ся в Острозькій школі, згодом пішов на Запорожжя. Невдовзі ви­ сунувся на чільне місце серед козацької старшини. Очолив кілька вдалих походів на Оттоманську Порту і Кримське ханство. З його ім'ям пов'язане взяття Варни (1606) і Кафи (1616). У1618р. взяв участь у поході військ польського королевича Владислава на Мос­ кву. Майже одночасно (1620) послав до царя спеціальне посольс­ тво з проханням прийняти українських козаків на російську служ­ бу. У гетьманській діяльності керувався прагматизмом, тверезим розрахунком, твердістю і водночас схильністю до компромісів. Ві­ домий як меценат і палкий прихильник братського руху. У1621 р. очолив козацьке військо у битві під Хотином. Тоді ж дістав тяжке поранення, яке прискорило його смерть. Похований у Братському монастирі в Києві.

Цим козацьким ватажкам вдалося досягти значних успіхів: підняти престиж українського козацтва, посили­ ти його вплив та розширити права; перетворити козацтво з тимчасових напівпартизанських формувань на боєздат­ не регулярне військо; довести чисельність козацького вій­ ська до 40 т и с ; трансформувати козацтво із суто воєнно­ го в активний воєнно-політичний чинник суспільного жит­ тя, здатний вирішувати державні проблеми; шляхом всту­ пу всього Війська Запорозького до Київського братства утворити своєрідний союз козацтва, духовенства та мі­ щанства.

На початку 20-х років XVII ст. загострюються стосун­ ки козацтва з польськими властями. Відігравши вирішаль­ ну роль у Хотинській війні, в якій Польща отримала пе­ ремогу, козацтво зазнало поразки. За умовами миру, укла­ деного 1621 p., йому заборонялося судноплавство по Дніп-

Козацько-селянські повстання	141

ру та вихід у Чорне море. Крім тоґ°> польський уряд не виплатив зароблених козаками гроШЄ^ та скоротив ре­ єстр. Утворилася значна невідповід*"сть ІУ"Ж си лою, авто­ ритетом, впливом козацтва та його реальними правами та привілеями. У відповідь на утиСки 3 боку Польщі ко­ зацтво, демонструючи свою незал0жн *сть ' активізувало втручання в турецько-татарські спРави- Коли королівсь­ кий посол, який прибув на 3 а п о р 0 ж ж я ' п о ч а в дорікати козакам, що вони порушують мирнУ УГ0ДУ 3 Туреччиною, вони заявили: «Мир укладав короДь> а не м и ' * Частина

учасників Хотинської війни, яка зрушена була поверну­
тися в шляхетські маєтки, відмо#илася В*Д виконання
феодальних повинностей. Особливо^0				розмаху ці процеси
набули на Київщині, де чимало місДевих жителів «поко-
зачилися», тобто самовільно прогол0			с и л и с в о ю належність
до козацького стану.
Намагаючись взяти під контроль			перебіг подій, поль­
ська офіційна влада для придушей	ня			коза		Цько-селянсь-
кого руху відправила на Київщину			1(>25 Р- 30-тисячне
військо С. Конецпольського. Прот*1				шляхти виступили
об'єднані сили місцевих повстанців			та		запорожців (май­
же 20 тис. війська) на чолі з геть-		маном				Жмайлом.
Найбільша битва між протидіючим^11 сторонами відбула­
ся в урочищі Ведмежі Лози побли3У Курукового озера,
але, зазнавши значних втрат, жодї*		а	3		^ и х не отримала
перемоги. Такий розвиток подій ііРИЗВІВ Д° посилення
поміркованої течії в козацькому Сере^ови^:						спочатку від
керівництва було усунуто М. Жма#		л а		* гетьманську бу­
лаву передано представнику козаць^	ої ве Рхів ки М. Доро­
шенку, а потім укладено компроміс^У МИРНУ угоду. Згід­
но з Куруківською угодою всі повсї"			анді були амністова­
ні, козацький реєстр зростав від З	Д° ^ т и с , а щорічна
плата реєстровцям збільшувалася А°		^ тис>				з л о т и х - Вод­
ночас козакам заборонялося втруча,ї'ися					У Релігійні спра­
ви в українських землях, здійснюв#ти моРСькі походи та
мати відносини з іноземними держ#		вамИ-
Куруківська угода була компромісом між офіційною
польською владою та верхівкою к о з а ц т в а '						а л е вона зов­
сім не задовольняла інтересів біль*	цост				і повсталих, які
мусили повертатися у кріпацтво. С	а м е				тому вона при­
швидшила остаточний поділ козац'ї'ва на дв * гРУпи: за­
можне реєстрове козацтво, яке дотРим Увалос я помірко­

ваної лінії та йшло на компроміси з урядом, і нереєстро­
ве, яке організаційно оформилося і*а	1628 р. та, як
правило, займало радикальну позиі*ію-

142	Виникнення українського козацтва

Після закінчення війни зі Швецією польський уряд 1629 р. значну частину своїх військ розквартирував в Україні, що зумовило новий вибух народного гніву. Основ­ ними причинами повстання стали грабунки та розбої поль­ ських жовнірів; зростання релігійних утисків; поглиб­ лення протиріч між нереєстровими та реєстровими коза­ ками, які мусили захищати інтереси гнобителів. Почат­ ком повстання стала відмова запорожців коритися геть­ ману реєстровців Григорію Чорному. У березні 1630 р. козаки, обравши ватажком Тараса Федоровича (Трясила), вирушили з Січі «на волость». Повстання швидко охопило Полтавщину та значну частину Лівобережжя. Стративши Г. Чорного, оволодівши Каневом та іншими населеними пунктами, козаки підійшли до Переяслава. Проти повстанців знову було кинуто коронного гетьмана Конецпольського. Майже три тижні тривали кровопро­ литні бої між ворогуючими сторонами. Центральною по­ дією протистояння була «Тарасова ніч», коли невеликий загін повстанців знищив Золоту роту — добірне шляхет­ ське формування, що охороняло штаб Конецпольського.

Зазнавши значних втрат, коронний гетьман змуше­ ний був піти на переговори. Як і під час попереднього повстання, козацько-старшинська верхівка усунула ва­ тажка від керівництва (Тарас Федорович мусив з части­ нною прибічників повернутися на Запорожжя) й уклала компромісну угоду, суть якої полягала в збереженні основ­ них вимог Куруківської угоди та в збільшенні реєстру до 8 тис. осіб.

У 1635 р. поляки завершили будівництво Кодацької фортеці на Дніпрі, яка блокувала рух втікачів на Запо­ рожжя та рейди запорожців у верхів'я Дніпра. Того ж року гетьман Іван Сулима на чолі загону січовиків зни­ щив кодацький гарнізон та зруйнував фортечні мури, але ця подія не переросла в нове повстання, оскільки козаць­ кого ватажка було підступно схоплено реєстровцями і ви­ дано польським властям.

Новим масштабним виступом народних мас стало се­ лянсько-козацьке повстання 1637—1638 pp., яке очоли­ ли П. Бут (Павлюк), Д. Гуня, Я. Остряниця. На початко­ вому його етапі лідером став гетьман нереєстрового ко­ зацтва П. Бут, який зібрав під свої знамена майже 10 тис. осіб. Виступаючи під гаслами боротьби з «ляхами», за­ хисту православної віри, знищення зрадників — старшинреєстровців, повстання поширило свій вплив на все Под­ ніпров'я, особливо на Лівобережжя. Наприкінці 1637 р.

Козацько-селянські повстання

143

під Кумейками поблизу Черкас відбулася вирішальна бит­ ва. Козацьке військо, втративши більше п'ятої частини свого складу, зазнало поразки, а невдовзі біля Боровиці, після невдалого бою Потоцькому було видано Павлюка та інших ватажків. Проте навіть такий розвиток подій не зупинив повстанців — вже навесні 1638 р. козаки знову активізують свою боротьбу. Спочатку повстання очолює Я. Остряниця, потім — Д. Гуня. Та сили були нерівними, особливо коли на допомогу коронному війську прийшли жовніри Я. Вишневецького. Після поразки в бою під с. Жовнин (Черкаська область) повстанці змушені були капітулювати. На козацьких радах у Києві (вересень) та Масловому Ставі в Канівському повіті (грудень) реєст­ ровці під тиском польського уряду визнали ухвалену сей­ мом «Ординацію Війська Запорозького реєстрового», за якою скасовувалося козацьке самоврядування, число ре­ єстрових козаків обмежувалося до 6 тис. Козаки мали право селитися в трьох староствах — Черкаському, Чи­ гиринському та Корсунському. Замість обраного гетьма­ на уряд направляв свого комісара. Нереєстрові козаки переходили до стану посполитих.

Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань, що про­ котилися українськими землями наприкінці XVI — на початку XVII ст. закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність; неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; локальний характер дій; малочисельність лав повсталих; тертя між козаць­ кою старшиною та рядовим козацтвом; неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва; нечіткість про­ грамних установок; гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо. Однак, нез­ важаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання ві­ діграли значну роль в історії українського народу, оскіль­ ки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоли­ чення, зменшували тиск феодального гніту, підвищува­ ли престиж та авторитет козацтва, сприяли накопичен­ ню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення народу, прискорювали фор­ мування національної самосвідомості.

144 Виникнення українського козацтва

5.4. Козацтво як впливовий чинник міжнародного життя

На межі XVI—XVII ст. козацтво дедалі більше заяв­ ляє про себе як про впливову силу не тільки в Речі Пос­ политій, а й на міжнародній арені. Насамперед це вияви­ лося в тому, що козацтво, міцно завоювавши позиції лі­ дера національно-визвольного руху, водночас стає основ­ ною перешкодою турецько-татарській агресії в українські землі. Наприкінці XVI ст. грабіжницькі напади зайд ста­ ють дедалі масштабнішими та зухвалішими. Ще в серпні 1589 р. велике татарське військо рушило на Поділля, спо­ пеляючи, грабуючи та руйнуючи все довкола, дійшло аж до Львова. На початку XVII ст. татари неодноразово з'яв­ лялися в українських землях, «умиваючись, — за висло­ вом сучасника, — по лікоть у нашій крові та спустошую­ чи все огнем і мечем». У цей час кримський хан заявляв: «Завойовувати держави — це наш талан, переданий у спа­ док нашими батьками, а хіба вам судилося воювати? Це не ваша справа».

Безумовно, ефективно протидіяти численній, мобіль­ ній, гарно організованій татарській кінноті було надзви­ чайно важко, але на півдні вже виникла, сформувалася і зросла сила, яка була здатна не лише відбити напади та­ тарсько-турецьких завойовників, а й здійснювати далекі сухопутні та морські походи проти Султанської Туреччи­ ни та Кримського ханства, руйнуючи фортеці, спустошу­ ючи володіння місцевих феодалів, визволяючи полоне­ них співвітчизників. Цією силою було козацтво.

Тільки влітку 1587 р. козаки здійснили штурм Варни, захопили фортецю Усіану, вели бої під Бендерами. Ці та інші дії запорожців настільки занепокоїли султана Мурада III (1546—1595), що він під час зустрічі з польсь­ ким послом у Константинополі, дорікаючи Речі Посполи­ тій за невміння втримати козаків від нападів на турецькі володіння, зірвався на крик: «Чи в своєму ви розумі? Хто коли міг стояти мені на перешкоді?.. Боїться мене Пруссія, тремтять венеціанці, просять помилування іспан­ ці, німці віддають мені те, що я хочу... Весь світ трем­ тить передо мною».

Своєрідною відповіддю турецькому султану на почат­ ку XVII ст. стали декілька вкрай сміливих козацьких морських походів, що сколихнули Турецьку імперію та рознесли славу про козаків на всю Європу. Вже 1606 р.

Козацтво як впливовий чинник міжнародного життя

145

запорожці взяли турецьку фортецю Варна, яка до того вважалася неприступною. Розлючений султан наказав пе­ регородити Дніпро біля острова Тавані залізним ланцю­ гом між двома фортецями — Кіза-Керменом та АсланКерменом, щоб заблокувати рух козаків. Посередині Дніп­ ра було залишено лише «браму», площа довколо неї про­ стрілювалась з гармат з фортечних мурів. Проте навіть такі перешкоди не зупинили козаків. Вони або хитрістю проникали через браму, або ж тягнули волоком свої чай­ ки (від 25 до 60 км) і все ж знаходили спосіб потрапити в Чорне море, а вже тут вони були нестримними.

У 1608 р. запорожці захопили хитрістю Перекоп, 1609 р. напали на придунайські турецькі фортеці Ізмаїл, Кілію, Білгород та ін. Перепливши Чорне море, 1614 р. козаки висадилися на турецькому узбережжі Малої Азії та зруйнували Синоп і Трапезунд. Навесні 1615 р. запо­ рожці з'явилися під мурами турецької столиці — Конс­ тантинополя. Спаливши портові споруди, вони поверну­ ли в море. Нарешті, 1616 р. козаки під проводом Сагай­ дачного здійснили похід на Крим, під час якого здобули і спалили головний невільничий ринок регіону — Кафу — та визволили полонених.

Активна протидія туркам і татарам з боку запорож­ ців сприяла руйнуванню Турецької імперії та визволен­ ню підкорених нею народів, блокувала та стримувала роз­ гортання турецько-татарської агресії в глиб українських земель, захищала національний генофонд. Водночас слід диференційовано підходити до оцінки того чи іншого по­ ходу. Далеко не кожен з них мав характер відплатної або ж упереджувальної акції чи був глибоко умотивований благородними намірами — війною за віру, потребою виз­ волити побратимів тощо. Оскільки Запорожжя не мало міцної економічної основи, частина козацьких походів но­ сила утилітарний характер і зводилася до пограбування турецьких берегів. Отже, феномен козацтва не є ідеальним, але цілком очевидно, що його різновмотивовані дії об'єк­ тивно відігравали прогресивну роль, гальмуючи татарсь­ ко-турецьку експансію, зменшуючи її масштаби та інтен­ сивність.

Особливо виявило себе козацтво як впливовий чинник міжнародного життя під час Хотинської війни. Перемігши польські війська 1620 р. під Цецорою, Туреччина ви­ рішила остаточно зруйнувати польську державу. З цією метою було організовано грандіозний похід, у якому задіяно понад 150 тис. осіб, багато артилерії, навіть чотири

146	Виникнення українського козацтва

бойові слони. На чолі цієї воєнної експедиції виступив сам султан. Проти турецької армади Річ Посполита мог­ ла виставити ЗО—40 тис. польських вояків. І хоча багато хто з тодішньої польської еліти поділяв позиції гетьмана Жолкевського, який казав: «Не хочу я з Грицями воюва­ ти, нехай ідуть до ріллі або свині пасти», — все ж польсь­ кий уряд був змушений звернутися до козаків по допомо­ гу. Козаки, чудово розуміючи, що султан не зупинить агресії і за Польщею настане черга України, до того ж, враховуючи, що польський уряд пообіцяв їм платню в поході, а також поступки в релігійному питанні, погод­ жуються взяти участь у боротьбі проти турків. У вирі­ шальній битві під Хотином поряд з 35-тисячним польсь­ ким військом стояло 40-тисячне козацьке під проводом Сагайдачного.

Бойові дії тривали понад місяць. Втративши майже 80 тис. осіб, турки так і не змогли здобути перемоги і в жовтні 1621 р. змушені були піти на укладення миру з поляками. Проте, відігравши вирішальну роль у Хотин­ ській війні, козаки від цього ж і постраждали, оскільки їх «союзники» — поляки — за умовами підписаного до­ говору брали на себе зобов'язання заборонити козакам судноплавство по Дніпру і не допустити їхніх походів до турецьких берегів.

Про активний вихід козаків наприкінці XVI — почат­ ку XVII ст. на міжнародну арену свідчить їхнє залучення до боротьби за престол Молдавії, Росії та інших країн. У ході цих баталій вони здобувають не тільки військовий, а й політичний досвід, розширюють своє світобачення, ста­ ють спроможними вирішувати державні проблеми і тому інколи навіть виступають самостійно. Зокрема, 1577 р. після загибелі молдавського господаря Івоні, козацький ватажок Іван Підкова оголосив себе братом убитого і роз­ почав боротьбу за молдавський престол. Уже у вересні запорожці захопили столицю Молдавії — Ясси, але на­ довго втримати міста не змогли. Під тиском турків Під­ кова змушений був відступати на Запорожжя, але в доро­ зі був по-зрадницьки схоплений поляками і страчений на вимогу турецького султана у Львові.

Проте ця невдача не відбила бажання в козаків побо­ ротися за молдавський престол. Вже навесні 1578 р. двох­ тисячне козацьке військо рушило до Молдавії, а в червні сюди прибув ще один козацький загін з новими претен­ дентами на господарський престол — Олександром і Пет­ ром.

Козацтво як впливовий чинник міжнародного життя

147

У XVII ст. козацтво активно втручається у внутрішні справи Московської держави. Спочатку протягом 1604— 1605 pp. запорожці беруть участь у поході Лжедмитрія І на Москву. Незабаром чимало козаків приєднуються до загонів другого російського самозванця — Лжедмитрія II (1607—1610). У 1618 р. П. Сагайдачний з 20-тисячним козацьким військом вирушив на Москву з метою визво­ лення з Тушинської облоги королевича Владислава. Під­ тримка козаків дала змогу Речі Посполитій укласти ви­ гідне для неї Деулінське перемир'я з Московською дер­ жавою (польськими ставали Смоленськ, Чернігів та Сіверщина). Козаки ж знову були ошукані: реєстр скоро­ тився більш як утричі, козацьку старшину мав призна­ чати король, до того ж у черговий раз почала діяти забо­ рона виходити козакам у Чорне море.

Сміливі походи козацтва проти турків та татар, вірту­ озна військова майстерність сприяли зростанню його авто­ ритету та популярності на міжнародній арені. В Італії, Німеччині, Франції та Англії у цей час виходить понад десяток творів, присвячених військовому мистецтву за­ порожців. Високо цінував козаків персидський шах: «Ви не знаєте, що це за народ, ви не знаєте, які хоробрі ці люди і як добре треба з ними обходитися. Вони — ті, що домінують на Чорному морі».

Отже, на зламі XVI—XVII ст. козацтво стало впливо­ вим чинником міжнародного життя. Військо козаків не тільки захищало українські землі від турецько-татарсь­ кої загрози, а й своїми походами суттєво ослаблювало Турецьку імперію та Кримське ханство. У критичні пері­ оди внутрішня стабільність у Речі Посполитій, а іноді навіть безпека держави значною мірою залежала від по­ зиції козацтва. Запорожці брали активну участь у боротьбі за престол у Росії, Молдавії та інших країнах. Водночас через недостатній політичний досвід, слабкість економіч­ ної бази, відсутність єдності та інші причини козацтво, ставши впливовою силою, не перетворилося на самостій­ ний чинник міжнародного життя: воно не вирішувало, а лише допомагало вирішувати (інколи навіть відіграючи головну роль) тій чи іншій державі її проблеми.

6.

Українська національна революція

6.1. Причини, характер, періодизація

У середині XVII ст. в українських землях народний гнів вибухнув з такою силою, що не тільки кардинально змінив хід національної історії, а й суттєво вплинув на геополітичний розвиток усієї Європи. Ця подія була глибоко законо­ мірним явищем. Спрацював комплекс чинників, які зроби­ ли широкомасштабний народний виступ необхідним і мож­ ливим. Перша група чинників спонукала, підштовхувала до вияву активності, друга робила цю активність можливою — створювала ґрунт для її розгортання.

Які ж причини робили необхідним початок національ­ но-визвольної боротьби в 1648 p.?

У цей час надзвичайно ускладнилася соціально-еко­ номічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Після закінчення виснажли­ вої для Західної Європи 30-літньої війни саме Польща стає одним з головних експортерів хліба. Основний поль­ ський порт Гданськ від 1583 до 1648 р. у 2,5 раза збіль­ шив відвантаження зерна. Орієнтація на внутрішній та зовнішній ринки, а не на задоволення власних потреб суттєво вплинула на структуру поміщицьких господарств. Вони активно перетворюються на фільварки. В основі цієї трансформації лежали два взаємопов'язані проце­ си — зміцнення феодальної земельної власності та поси­ лення кріпацтва.

Причини, характер, періодизація

149

Польські та полонізовані українські феодали, намага­ ючись максимально збільшити свої прибутки, йшли шля­ хом посилення експлуатації селян. Саме тому помітно зростає панщина, особливо в районах, сполучених із зов­ нішнім ринком. Наприклад, у Східній Галичині та на Во­ лині вона становила 5—6 днів на тиждень. Водночас нев­ пинно зростали натуральні та грошові податки. За оцін­ кою очевидця Г. Боплана, багатьом селянам в Україні в цей час жилося «гірше, ніж галерним невільникам». Справді, влада пана була безмежною — він за своїм ба­ жанням міг будь-кого з селян продати, обміняти, навіть убити.

Помітно погіршуючи соціальне становище народних мас, фільварково-панщинна система водночас гальмува­ ла розвиток простої капіталістичної кооперації та почат­ кових форм мануфактурного виробництва, зародки яких були тоді в багатьох галузях промисловості, не сприяла вона й формуванню єдиного ринку України.

Потерпали українські селяни і від здавання феодала­ ми своїх маєтків у оренду. Лише 1616 р. більша частина українських земель, що належали Польщі, орендувала­ ся єврейськими підприємцями, які, маючи на меті в ко­ роткий строк повернути з прибутком вкладені гроші, нещадно експлуатували селян і виснажували землі.

У складній ситуації опинилося і міщанство, особливо в тих містах, які перебували в приватній власності феода­ лів. Міщанство виконувало повинності та сплачувало по­ датки — чинш (по 20—30 грошів з «диму»), церковну десятину та ін. Хоча на початку XVII ст. більшість міст України користувалася Магдебурзьким правом, це само­ врядування постійно обмежувалося. Війтів, як правило, призначав польський уряд, а не обирали міщани. Користую­ чись правом безмитного вивезення своїх товарів і монопо­ лією на виробництво та переробку різних видів продукції, феодальна знать досить успішно конкурувала з жителями міст у торговельно-промисловій сфері. До того ж у полі­ тичному та економічному житті міст провідну роль віді­ гравали поляки та інші іноземці, а українські міщани ви­ тіснялися, що зумовлювало загрозу «випадання» україн­ ців із загальнолюдських цивілізаційних процесів, перетво­ рення їх у перспективі на відсталу «селянську націю».

Незадоволене своїм становищем було і заможне реєст­ рове козацтво, яке являло собою проміжний стан між шлях­ тою і селянством. Як і шляхта, реєстрові козаки звільня­ лися від кріпацтва та панщини, тобто користувалися інди-