Бойко, Історія України (2002)

60	Київська Русь

У центрі міжусобного протистояння, як правило, був Київ, який того часу став не тільки символом, а й засо­ бом влади. Лише за одне століття (1146—1246) київсь­ кий стіл 46 разів переходив із рук в руки. Найдовше правління тривало 13 років, а 35 князів перебували при владі не більше року. Київ був своєрідним важелем для нарощення і розширення власного впливу, саме тому ко­ жен із князів після оволодіння великокнязівським прес­ толом перетворювався на активного поборника загальноруської єдності. Ця боротьба доцентрової та відцент­ рової тенденцій значною мірою зумовлена неврегульованістю питання про принцип спадкоємності князівсь­ кої влади, була суттю міжусобних війн.

4. Зміна торговельної кон'юнктури, частковий за­ непад Києва як торгового центру, поява поліцентрії в зовнішній торгівлі. Наприкінці XI ст. половецькі кочо­ вища перерізали торговельні шляхи до Чорного та Кас­ пійського морів. Крім того, серйозного удару транзит­ ній торгівлі Київської Русі було нанесено двома подія­ ми світового значення: по-перше, слабіюча Візантія 1082 р. за поміч у війні з Сицилією дала дозвіл Венеції торгувати без мита і мати свої порти на території Ві­ зантійської імперії; по-друге, хрестові походи відкри­ ли для італійських, французьких та німецьких міст мор­ ський шлях на схід, безпосередньо зв'язали Західну Європу з Малою Азією, Візантією. Внаслідок цього Ки­ їв залишився поза основними торговими шляхами. Це не тільки зумовило частковий занепад Києва, а й спри­ чинило поліцентрію в зовнішній торгівлі. Дедалі сер­ йозніше про себе заявляють Чернігів, Галич, Володи- мир-на-Клязьмі, Новгород, Смоленськ, Полоцьк. Зав­ дяки торгівлі зростали міста, які ставали для місцевих князів засобом зміцнення їхньої самостійності, джере­ лом фінансових доходів, опорою політичного впливу.

5. Посилення експансії степових кочівників (печені­ гів, половців та ін.). Лише половці, як свідчать літописи, у період від 1055 до 1236 pp. здійснили 12 великих напа­ дів на Русь. Майже стільки ж широкомасштабних похо­ дів у відповідь організували руські князі. До того ж за цей час половці понад ЗО разів брали участь у міжусобних князівських війнах.

Період феодальної роздрібненості — закономірний етап у розвитку суспільства, адже роздрібненість — не особливість Київської Русі, а загальноєвропейська тен­ денція. Саме в цей час відбулося остаточне формуван-

Монгольська навала

61

ня феодальної системи (чітко визначилися права фео­ далів та повинності селян, завершився процес станов­ лення феодально-станової ієрархії, формувався і вдос­ коналився державний апарат тощо). Роздрібнення струк­ тури політичної влади було цілком логічним і природ­ ним наслідком феодальних відносин: роздрібненій фор­ мі земельної власності відповідає роздрібнена форма дер­ жави, роздрібнена структура влади.

Отже, явище роздрібненості суперечливе і неоднознач­ не. Особливістю періоду історії Київської Русі наприкін­ ці XI — у середині XIII ст. були, з одного боку, посилен­ ня відцентрових тенденцій, втрата державної єдності, кня­ зівські міжусобиці, ослаблення держави, зниження обо­ роноздатності, посилення тиску на Русь сусідніх держав, з іншого — формування великого землеволодіння, прог­ рес у сільському господарстві, піднесення міст, значне зростання чисельності населення, розвиток східнослов'ян­ ської культури.

2.5. Монгольська навала та встановлення золотоординського іга

Питання про роль монгольського нашестя та золотоординського іга в слов'янській історії завжди належало до розряду надзвичайно важливих, але водночас гранично складних, дискусійних. Вичерпної однозначної відпові­ ді на це питання ми не маємо. Багатовікове вивчення проблеми привело дослідників до абсолютно різних оці­ нок та полярних висновків. Одні з них (Л. Гумільов,

Б. Васильєв та ін.) вважають, що іга фактично не було,

абув лише союз Русі з Ордою, інші — вказують на руй­ нівні наслідки золотоординської навали, яка загальму­ вала розвиток слов'янських земель, зумовивши в перс­ пективі помітне відставання від країн Західної Європи (Б. Рибаков, П. Толочко, М. Котляр та ін.).

Широковживаний термін «монголо-татарське нашес­ тя» є умовним і не зовсім точним. Адже хоча монголи і не становили більшості у війську (їх налічувалося лише кілька відсотків загальної чисельності), саме вони були його цементуючим ядром, військовою елітою, яка вела за собою підкорені народи. Що ж стосується татар, то цей

62	Київська Русь

народ — лише одне з підкорених племен, представники якого обіймали високі посади при дворі монгольського хана, але їхня роль у монгольській державі не була домі­ нуючою. Отже, грандіозну експансію східних народів у західному напрямку доцільніше називати монгольською, оскільки саме монголи були її організаторами і лідера­ ми. Поява терміна «монголо-татари» зумовлена багатьма обставинами. Так, китайські хроністи, описуючи народи, що проживали на північ від Китаю, у Великому Степу, називали всі степові етнічні об'єднання одним іменем — «татари», так як ми називаємо «європейцями» францу­ зів, іспанців та ін. З часом ця традиція укорінилася в європейській термінології XIII—XIV ст., у якій поняття «татари» вживалося для позначення монголів-завойовни- ків. Тому в епоху середньовіччя слова «татари» і «монго­ ли» для хроністів та літописців стали майже синоніма­ ми. Можливо, що синтезний термін «татаро-монголи» вживався для більш повної загальної характеристики ординців, адже він фіксував певну єдність лідера (монго­ ли) і маси (татари як збірна назва кочівників Великого Степу).

Монгольська держава утворилася наприкінці XII — на початку XIII ст. внаслідок активної об'єднавчої полі­ тики монгольського хана Темучіна. Надзвичайно склад­ ною була доля цієї людини. Він був онуком першого мон­ гольського хана Хабула. Після смерті батька Есугей-ба- гатура, 9-річний хлопчик потрапив у вир феодальних війн та протистоянь. Через зраду Темучін на три роки потрап­ ляє в рабство і з дерев'яною колодкою на шиї виконує найважчі роботи на кузні ворожого племені. Після втечі з полону понад двадцять років він веде жорстоку, без­ компромісну боротьбу за владу. В 1206 р. Темучіна було проголошено верховним правителем Монголії — Чингісханом. Країна перетворилася на воєнний табір і розпоча­ ла активне завоювання сусідніх територій та народів.

У 1223 р. на річці Калці відбувається перша битва монголо-татарських військ з руськими дружинами. Об'єд­ нані русько-половецькі сили зазнали страшної поразки: загинуло 6 князів та 9/10 руських воїнів. Давньорусь­ кий билинний епос саме з Калкою пов'язує загибель трьох руських богатирів Іллі Муромця, Альоші Попови­ ча та Добрині Нікитича. Нова хвиля монгольського на­ шестя розпочинається 1237 p., коли на прикордонних рубежах Русі з'явилося багатотисячне військо онука Чингісхана — Батия. Серією рішучих ударів, схожих на по-

Монгольська навала

63

махи татарської шаблі, завойовники перетворили на по­ пелище Рязань, Володимир, Ярославль, Переяслав, Чер­ нігів та інші міста і підійшли до Києва. Падіння 1240 р. центру Давньоруської держави відкрило Батию шлях на Захід. Пройшовши вогнем і мечем галицькі та волин­ ські землі, кочівники в 1241 р. вторглися в Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансільванію. Проте знекровлені на Русі війська Батия вже 1242 р. були зму­ шені припинити своє просування в західному напрям­ ку. Повернувшись у пониззя Волги, завойовники засно­ вують нову державу в складі Монгольської імперії — Золоту Орду. З цього часу Давньоруська держава перес­ тає існувати. На Русі встановлюється іноземне іго на довгих 238 років.

Уже перші наслідки завойовницьких походів монголів були катастрофічними для слов'янських земель:

1. Руйнація та падіння ролі міст. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII—XIII ст., відомих з розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялися із руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села. У перші 50 років панування за­ войовників на Русі не було побудовано жодного міста, а домонгольського рівня кам'яного будівництва було до­ сягнуто лише через 100 років після навали Батия.

2. Занепад ремесла і торгівлі. Руйнація міст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втра­ ти спадкоємності в ремісництві, зникнення цілих його га­ лузей (виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю та ін.). Зменшення виробництва товарів спричинило за­ непад торгівлі.

3. Демографічні втрати. Фізичне знищення, рабство та втечі стали чинниками, які помітно зменшили кіль­ кість населення на Півдні Русі. Проте тотального обез­ люднення цієї території не відбулося. Як зазначає М. Грушевський, лісовий пояс став своєрідним резервуаром, у якому степова людність ховалася за часів лихоліття, а за кращих обставин знову починала колонізацію полише­ них земель.

4. Знищення значної частини феодальної еліти. За­ гибель у боротьбі з завойовниками багатьох професій­ них воїнів-феодалів — князів та дружинників не тільки помітно послабила протидію загарбникам з боку місцево­ го населення в початковий період встановлення іга, а й суттєво загальмувала і деформувала розвиток феодально­ го землеволодіння та всієї системи феодальних відносин.

64	Київська Русь

Суть золотоординського іга як історичного явища по­ лягає у формуванні та зміцненні стійкої системи залеж­ ності руських земель від завойовників. Золотоординське іго виявилося насамперед у трьох сферах: економічній (система податей та повинностей — данина, мито, плужне, підводне, корм, ловче та ін.); політичній (затвердження Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управ­ ління землями); військовій (обов'язок слов'янських кня­ зівств делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах). Стежити за збе­ реженням та зміцненням системи залежності покликані були ханські намісники в руських землях — баскаки. Крім того, з метою ослаблення Русі Золота Орда протя­ гом майже всього періоду свого панування практикува­ ла періодичні спустошливі походи. Лише до середини XIV ст. на землі Північно-Східної та Південно-Західної Русі було здійснено понад 20 воєнних нападів золотоординців.

Встановлення золотоординського іга на Русі мало свої особливості:

1)руські землі не увійшли безпосередньо до складу Золотої Орди;

2)на території Русі не було створено постійно діючого адміністративного апарату завойовників. Навіть інститут баскаків на початку XIV ст. фактично ліквідується;

3)толерантне ставлення золотоординців до христи­ янства та православного духовенства (відповідно до мон­ гольських стереотипів поведінки хан міг і мусив вима­ гати від завойованих народів покірності, виконання на­ казів, але не відмови від віри, традицій та звичаїв).

Саме ці особливості золотоординського панування знач­ ною мірою дали змогу східним слов'янам не тільки збе­ регти власну етнічну самобутність, а й накопичити дер­ жавотворчі сили.

Монгольське завоювання зумовило появу низки тривалих тенденцій, які помітно вплинули на історич­ ний розвиток східних слов'ян, якісно змінили характер державних структур, наклали значний відбиток на мен­ тальність народу:

1. Переміщення і своєрідне роздвоєння центру сус­ пільного життя східних слов'ян. Прогресуючий занепад Києва призвів до втрати ним ролі об'єднувача слов'янсь­ ких земель, внаслідок чого виникли нові центри полі­ тичної консолідації. Спочатку на Заході, скориставшись своєю віддаленістю від Орди та іншими сприятливими

Монгольська навала

65

чинниками, вагомо заявляє про себе Галицько-Волинсь- ке князівство (XIII — перша половина XV ст.), а незаба­ ром на Сході, остаточно оговтавшись від монгольських набігів, піднімається Московське князівство (середина XIV—XV ст.). Не останню роль у цьому процесі відігра­ ла масова міграція еліти південних князівств (боярства, міського патриціату, церковної ієрархії) та кваліфіко­ ваних ремісників спочатку до Володимира, а потім до Москви.

2.Консервація та поглиблення феодальної роздрібне­

ності.

3.Поступове витіснення в стосунках між князем і місцевою знаттю принципу васалітету та запровад­ ження системи підданства. Особливо дія і наслідки цієї тенденції були помітні на теренах Північно-Східної Ру­ сі, де вплив золотоординців був найвідчутнішим. Васалі­ тет — це середньовічна система особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших, могутніших феода­ лів (сеньйорів). Принцип васалітету допускав деякі пра­ ва і привілеї для різних верств населення, що певною мірою обмежувало свавілля монарха. Саме права і свобо­ ди, що базувалися на васалітеті, згодом лягли в основу європейської правової системи, сприяли формуванню бур­ жуазних відносин. З приходом на Русь монголів прин­ цип васалітету активно витісняється системою підданст­ ва. Цьому процесові сприяла низка чинників. По-перше, зіткнення князів з монгольською моделлю управління державою надовго закарбувало в їхній генетичний код сам дух імперії: абсолютну покірність підданих та без­ межну владу правителя. В обмін на власний суверенітет

вОрді разом з ярликом князь одержував необмежену вла­ ду над своїми підданими. По-друге, після загибелі знач­ ної частини феодальної еліти (князів, дружинників), які були опорою та уособленням васальних відносин, на пів­ нічному сході створюються умови для формування нової знаті (посадників, тіунів, мечників), що зростала вже на ґрунті підданства. З часом саме система підданства стала основою формування Російської імперії з абсолют­ ною, необмеженою владою монарха.

4.Послаблення обороноздатності Русі призвело до то­ го, що в XIV—XV ст. південні та західні руські землі опиняються в складі Литовського князівства та Поль­

ського королівства, а Північно-Східна та Новгородська землі залишаються під владою Орди. Внаслідок цього зем­ лі, що колись входили до складу Київської Русі, потрапи-

з

66	Київська Русь

ли під вплив різних держав та культурних традицій, які суттєво змінили характер та динаміку їхнього суспільно­ го розвитку. Етнічна диференціація східного слов'янства поглиблюється і дедалі активніше починають формувати­ ся українська, білоруська та російська народності.

Отже, загальмувавши соціально-економічний розви­ ток Русі, суттєво деформувавши суспільні відносини, по­ мітно вплинувши на етнічні процеси, якісно змінивши структуру влади в північно-східних руських землях, мон­ гольське нашестя та золотоординське іго наклали свій відбиток на Східну Європу, глибинно, на багато віків впе­ ред, підкоригували її історію.

2.6. Політичний устрій

Київська Русь — ранньофеодальна держава з монар­ хічною формою правління. Протягом IX—XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлен­ ня Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився при­ мітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль вій­ ська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воє­ начальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружин­ ників та вихідців зі старої племінної аристократії — бояри.

У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія пос­ тупилася місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших кня­ зів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях («снемах»). Цю форму правління історики називають «ко­ лективним сюзеренітетом».

Отже, розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямах: від системи управління, що виплива­ ла з військової організації, — до цивільних форм прав­ ління та від посилення централізму — до децентраліза­ ції. Основними елементами механізму політичної влади

Політичний устрій

67

в Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче (збори міського населення). Великий київський князь був головним носієм державної влади, гарантом функціонування всіх органів управління, репрезентан­ том країни на міжнародній арені, символом державної стабільності. У його руках було зосереджено всю повно­ ту законодавчої, виконавчої, судової та військової вла­ ди. У своїй діяльності князь спирався на військову під­ тримку дружини та ідеологічну — церкви. Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апа­ рату примусу. Вона формувалася на засадах васалітету і складалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молод­ шої («отроки», «діти боярські», «пасинки») дружин. За свою службу старші дружинники одержували землі, а молодші — частину військової здобичі або плату.

Певною мірою на політичні рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради. Цей дорадчий орган походить від давньослов'янської ради старійшин. За ча­ сів Київської Русі до боярської ради входили старші дру­ жинники, міська еліта та представники вищого духовен­ ства, з якими князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішу­ вав важливі адміністративні, фінансові та судові справи. У разі відсутності князя або після його смерті рада става­ ла основним органом влади, у компетенції якої були не тільки питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й обрання та встановлення влади наступного князя. Воло­ діючи правом «вето», боярська рада неодноразово зміню­ вала плани великих князів, чим підтверджувала на прак­ тиці реальність прав та автономію князівських васалів, з яких вона утворювалася. Проте залежність цього дорад­ чого органу від князя призвела до того, що він не був юридично оформлений і не став повноцінним державним інститутом з чітко визначеними функціями.

Віче — це народні збори дорослого чоловічого насе­ лення, що вирішували важливі громадські та державні справи. Цей орган влади логічно продовжує слов'янську традицію племінних зборів. У добу посилення монархії та централізму віча занепали, а в період ослаблення кня­ зівської влади знову відродилися. В літописах перші згад­ ки про них датуються 1016 р. (Новгород), 1068 р. (Київ), 1097 р. (Володимир-Волинський). Право скликати віче мали князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче мало досить широкі права: оголошувало війну і укладало мир, виганяло або ж запрошувало князя, розпоряджало-

68	Київська Русь

ся фінансовими та земельними ресурсами, усувало адмі­ ністрацію, чинило вічовий суд. Механізм прийняття рі­ шень був гранично простим — голосування не проводи­ лося, а підтримка або ж заперечення висловлювалися гуч­ ним криком. Володіючи правом затвердження важливих державних рішень, віче все ж мало обмежену самостій­ ність і рідко виступало із законодавчими ініціативами.

Князь, боярська рада, віче — це носії різних форм державності; основні елементи трьох моделей управлін­ ня — монархічної, аристократичної та демократичної. До­ мінувала переважно князівська влада, але в періоди її ослаблення на перші ролі висувалися боярська рада і ві­ че. Механізм політичної влади Давньоруської держави характеризується не тільки співпрацею, а й суперницт­ вом і протистоянням його елементів, що, безумовно, на­ давало динаміки суспільному розвитку. Проте на відміну від князя боярська рада і віче не стали постійними орга­ нами влади з чітко окресленими функціями.

2.7. Соціально-економічний розвиток

За часів Київської Русі сформувалося феодальне сус­ пільство в східних слов'ян. У цілому становлення фео­ дальних відносин у Давньоруській державі відбувалося в загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньйоріальних (вотчинних). Цей процес був складним, три­ валим і розгортався поетапно. Спочатку в IX ст. форму­ ється система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю (князем та дружиною). Основним еле­ ментом цієї системи була данина, «полюддя». У X ст. стався переворот у поземельних відносинах: князі захоп­ люють і концентрують у своїх руках общинні землі, внас­ лідок чого виникає доменіальне (вотчинне) землеволодін­ ня великого князя. Наступним кроком у процесі феода­ лізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті — бояр та православної церкви.

У X — XII ст. активно формувалися васальні відноси­ ни у давньоруському суспільстві: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Да­ рувалася не територія, а право стягувати податки. Так поступово склалася помістна форма феодального земле­ володіння, яка не передбачала передачі землі в спадок

Соціально-економічний розвиток

69

та її відчуження без згоди князя. З ослабленням князів­ ської влади, посиленням відцентрових тенденцій у дер­ жаві дедалі більшого поширення набирає вотчина — спад­ кове володіння, що могло вільно відчужуватися (прода­ ватися, передаватися в спадок, даруватися).

Хоча процес утвердження феодальних відносин у Ки­ ївській Русі в цілому збігався із загальноєвропейськими тенденціями, він мав і свої особливості. По-перше, у Дав­ ньоруській державі феодалізм зароджувався на основі пер­ віснообщинного ладу, східнослов'янське суспільство пе­ рескочило через рабовласницький етап розвитку. По-дру­ ге, на Русі темпи феодалізації були уповільненими порів­ няно з Європою, де ще з античних часів прижилися тра­ диції приватної власності; по-третє, виникнення та ста­ новлення великого землеволодіння не призвело до масо­ вого обезземелення селян, оскільки в межах державної території існувала значна кількість незаселеної, господарськи неосвоєної землі.

У X—ХНІ ст. з поглибленням процесів феодалізації на Русі ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Активно йшов процес диференціації се­ ред феодально залежного населення. Основними його верс­ твами були:

—смерди — більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними;

—закупи — люди, що через різні причини втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до фео­ дала за купу (грошову позичку);

—рядовичі — селяни, що уклали з феодалом ряд (до­ говір), на підставі якого визнавали свою залежність від нього і змушені були працювати за частку виробленої про­ дукції;

—челядь — особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. їх продавали, дарували, передава­ ли у спадщину;

—холопи — населення, що перебувало у повній влас­ ності феодала.

За феодалізму земля була основним засобом вироб­ ництва. Право володіння нею стало юридичним підґрун­ тям, економічною основою отримання феодалами земель­ ної ренти від залежних селян. Характерними рисами фор­ мування відносин залежності були пряме насильство (по­ заекономічний примус) та економічне закабалення емер-