- •16.1. Роль українських центрів освіти у розбудові літ-ри кін 18 – 60-х рр 19 ст.
- •16.2. Обрядові дійства у п’єсі «Івана на Купала» Писаревського; сатира зображення в поемі «Писулька до мого братухи Яцька»
- •16.3. Модель генія і онтологічна парадигма героїв повісті Гоголя «Старосвітські поміщики»
- •16.4. В яких планах розкривається в поетичній творчості Метлинського образ степу
- •16.5. Коли відбувається кардинальна зміна у поведінці героїні повісті «Сердешна Оксана» Квітки-Основ’яненка
- •16.6. Назвати твори укр поетів-романтиків, що формують зображення дійсності у віртуальному плані.
- •26.1. Своєрідність укр моделі романтизму
- •26.4. Визначити суть позиції Макаровського як поета-романтика в поемі «Гарасько, або Талан і в неволі».
- •30.2. Жанрова природа байки і проблема свободи в байках Білецького-Носенка і п. Гулака-Артемовського
16.3. Модель генія і онтологічна парадигма героїв повісті Гоголя «Старосвітські поміщики»
На думку багатьох дослідників, у образах повісті Пульхерії Іванівни та Афанасія Івановича Товстогубів утілено модель генія, у митця геній – це не особливе обдарування, а, згідно з тезою інших дослідників, здатність до любові, талант любові; на нашепереконання - це здатність особистості створити світ, облаштувати його за логікою найбільшої доцільності та слушності у співжитті людей, за логікою максимальної відкритості для забезпечення потреби людини: саме тому гостинністю Пульхерії Іванівни та Афанасія Івановича надуживають навіть слуги. Творити добро для людей - навіть тоді, коли вони перестають розуміти, що це добро, що для них здійснюється благо - ось ідеал співжиття людей у М. Гоголя. Письменник усвідомлює, чому цей ідеал неможливий для цілковитої реалізації у житті: благо, як і усе в цьому житті нестійке (помирає Пульхерія Іванівна), її заповіти, слушні й доцільні не тільки у плані "глядіти за паном", "берегти його як свою рідну дитину", але й у тому, щоб берегти людину - знехтувані, - так, як знехтувані людьми заповіді інші, створені для людського блага. Герої повісті своєю іпостасною суттю - символічні: їх світ – світ минулого (виразна романтична якість), що повний своєю самодостатністю, цілковито протилежний сучасному: світ благородства й любові заступає, змінює життя розрахункове, здрібніле своїм значенням і якістю. Спадщину дідичів прибирають до рук служники, що не виконують їхніх заповітів: ще одне здрібніння, ницість людини сучасної на противагу людині минулого. Моральне зубожіння людини у суголоссі з енгармонійним штибом довколишнього життя - ось позиція автора у творі.
16.4. В яких планах розкривається в поетичній творчості Метлинського образ степу
Система образів поета-романтика вибудувана на протиставленні двох епох: епохи розквіту козацтва та національної слави України й епохи їхнього занепаду. Батько ліричного героя поезії "Степ " не "висоті могили", бачить у степу, а тих, "хто тут бився, в степу мчався", і мертвий спис - "давно вже костей він не ламає", ним змітають павутину. У кількох етапах прочитується в А. Метлинського й образ степу; він є: - ареною подвигу козацтва; - скарбівницею таїни минулого; - чинником, що покликає до життя активізацію природи; - прихистком для загиблих; - носієм вісток, вістуном; - простором, де здійснюється своєрідне посмертне тривання героя; - чинником, що - після завершення буття - забезпечує нову якість буття; - суб'єктом і водночас об'єктом поминальної учти. Степ також уособлює минуле, є його маркером, а минуле розглядається як: - слава (що здобута звитягою, подвигами, подоланням ворога);- історичне надбання, що виступає найчастіше в певних образах- символах або уособленнях: могила, кінь, степ;
- особливе географічне поле, підсоння, що дозволяє людині максимально порівнятись із ним, найповніше розкрити свої здібності; - незбагненність, таємниця, що володіє особливою магнетичною силою - "Бандура", "Сон", "Сила"; - символ тісного родинного зв'язку: ("Степ", "Бабусенька", "Сила"). вірш "До в а с ": вже "не чувати дідівської мови", закликає свого героя не зрікатися колишньої вольниці, бо є вища мета вжитті козака: "...під конем трощити ворогів наших невірних проклятії кості") вірш "Зрадник": зрадник – хто покидає рідну сторону. Образи родини й України у творі зливаються. вірш "Козак, гайдамак, чумак»: Усе загинуло із загибеллю козацтва і там, "де недавно козак гомонів, Його кінь тупотів" - тепер "Там тихо по білому степові сивий Туман розлягається".