3. Менеджмент міжнародних компаній

Співробітники міжнародних компаній є громадянами різних країн, наслідком чого виникають додаткові проблеми управління персоналом, зокрема мовні й культурні бар'єри, розбіжності цінностей, поведінки, вірувань та інше. Подібні нові проблеми виникають і в процесі здійснення інших функцій управління: планування, організації, керівництва, контролю.

У працях зарубіжних дослідників П. Друкера, Г. Мінтцберга, Дж. Коттера, М. Макколла і Дж. Холенбека, Р. Гендоссі і М. Еффрона, Х. Хендфілд-Джонс, Е. Майклза та українських науковців Є.Г. Панченка, А.І. Кредісова, В.А. Білошапки,С.М. Соболя і В.М. Багацького зазначається, що у сучасному мінливому глобалізованому світі менеджерам, які прагнуть досягнути успіху та просунутись по кар’єрних сходинках міжнародних компаній, потрібно постійно вдосконалювати управлінський талант та розвивати досвід управлінської роботи. Вони також відзначають, що професійний розвиток менеджерів у міжнародних компаніях має відбуватися системно і цілеспрямовано.

На думку Р. Гендоссі та М. Еффрона компаніям при плануванні, організації і реалізації завдань, спрямованих на розвиток і вдосконалення управлінських здібностей менеджерів, слід орієнтуватися на такі принципи:

• одержання співробітником складних завдань уже на ранніх етапах їхньої кар’єри;

• правильне призначення на посади;

• надання співробітникам можливості розширити свій досвід, щоб зрозуміти, як здійснюється робота в компанії в цілому;

• заохочення в них прагнення самим справлятися з труднощами, що виникають.

Як переконливо показали К. Барлет і С. Гошал, будь-яка успішна ТНК, як правило, складається з кількох типів (категорій) менеджерів. Розвиваючи ідеї Барлетта і Гошала, необхідним є розмежування менеджерів міжнародних компаній на чотири категорії:

1)      менеджери підрозділів чи бізнес-менеджери (business managers), що підтримують єдиний набір уніфікованих об’єднаних стандартів і відповідають за ефективний розподіл довірених у їхнє введення активів шляхом координації робіт, ресурсів у всьому географічному діапазоні функціонування компанії, їхній головний пріоритет – максимізація ефективності підрозділу в глобальному масштабі.

2)      менеджери по країнах (country managers), котрі фокусують свою увагу на національних ринках та забезпечують чутливість, гнучкість та адаптивність компанії до локальних умов з урахуванням діяльності місцевих і зовнішніх конкурентів, а також вимог національних регулюючих інститутів; головне завдання менеджерів по країнах – розуміння місцевого ділового середовища і захист інтересів діяльності компанії на даному ринку;

3)      функціональні менеджери (functional managers) представляють ланки, що з’єднують різні зони функціональної спеціалізації компанії в глобальному масштабі; функціональні менеджери повинні прагнути оптимізувати вертикальні відносини, забезпечуючи максимальну функціональну ефективність за рахунок використання відмінностей параметрів національних ринків, на яких є присутньою компанія;

4)      корпоративні менеджери (corporate managers) – керівники компаній, що керують комплексною мережею взаємодій через усі підрозділи; їхнім завданням є оптимізація міжнародної присутності корпорації та інтеграція всіх рівнів відповідальності.

Сутність менеджменту у міжнародних корпораціях полягає саме в тому, що він є процесом застосування управлінських концепцій та інструментів у міжкультурному середовищі та одержанні, завдяки цьому, додаткових вигід і економії часу. А об'єктом менеджменту є транснаціональні корпорації. Завдяки більш досконалому менеджменту, порівняно з національними компаніями, вони не тільки нарощують свою присутність на міжнародних ринках, але й активно впливають на розвиток міжнародного бізнесу, діяльність національних фірм на світових ринках.