7. Поняття та елементи форми держави.

Форма держави - це система форм інституційної, територіальної і політичної організації та здійснення державної влади в країні.

Структура форми держави - стійка єдність і взаємний зв'язок складових елементів: форма державного правління, форма державно-територіального устрою, форма державного (політичного) режиму.

Форма державного правління - спосіб інституційної організації вищої влади в державі, її поділ між вищими органами (по горизонталі) та їх правове становище (глава держави, парламент, уряд).

Ознаки: 1) виражає порядок формування вищих органів державної влади, їх структуру і межі здійснення; 2) характеризує зміст принципу поділу влади між вищими органами; 3) розкриває правовий статус вищих органів державної влади та характер взаємодії з іншими органами влади центрального і місцевого значення та інститутами громадянського суспільства, участь громадян в обранні цих органів.

Форма державно-територіального устрою - спосіб територіальної організації влади в державі (по горизонталі) і співвідношення влади між територіальними частинами, на які вона поділена, і державою в цілому.

Ознаки: 1) виражає порядок поділу держави на окремі територіальні частини за певними принципами; 2) характеризує зміст організаційно-управлінської діяльності в цих частинах; 3) встановлює вертикаль взаємодії між центральними, регіональними і місцевими органами влади.

Форма державно-політичного режиму - спосіб політичної організації та здійснення державної влади, виражений через сукупність прийомів, методів і засобів, які використовуються у взаєминах держави із суспільством і особою.

Ознаки: 1) визначає порядок взаємодії держави із суспільством і особою, ступінь дотримання принципів верховенства права і народного суверенітету; 2) характеризує стан співвідношення соціально-економічних, правових і організаційних засобів здійснення державної влади (соціально-економічний розвиток, якість життя народу, реальність принципу поділу влади, статусів партій, політичної опозиції, засобів масової інформації, армії, церкви та ін.); 3) установлює сукупність методів підтримки законності та правопорядку в державі, запобігання і врегулювання соціальних, політичних і правових конфліктів (тут режим діє як сугубо державний).

Монархія і республіка як основні форми державного правління

Монархія - форма державного правління, за якої державна влада фактично чи номінально зосереджена в руках однієї особи - монарха, звільненого від відповідальності перед своїм народом.

Абсолютна (необмежена) монархія

Характеризується тим, що монарх не обмежений конституцією, здійснює законодавчу діяльність, керує урядом, який формує сам, контролює правосуддя, місцеве самоврядування, тобто вся державна влада зосереджена в його руках. Абсолютна монархія характерна для рабовласницьких та феодальних держав; нині до неї близькі Бахрейн, Катар, Султанат Оман, Саудівська Аравія, Свазіленд.

Дуалістична (подвійна) монархія

Визначається юридичним і фактичним розділенням влади між урядом, що формується монархом (або призначеним ним прем'єр-міністром) і парламентом. Монарх уже не має законодавчої влади, вона перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і формує уряд, відповідальний перед ним, а не перед парламентом. Монарх своїми указами регулює багато сфер суспільних відносин. Він має право абсолютного вето стосовно законів, які видаються парламентом, і право розпуску парламенту.

Дуалістична монархія характерна для перехідного періоду від феодалізму до капіталізму, є формою примирення інтересів феодалів (їх переважно виражає монарх) та інтересів буржуазії (їх представляє парламент): кайзерівська Німеччина в 1871-1918 р. та ін. Нині її окремі риси виявляються в таких країнах, як Бутан, Йорданія, Кувейт, Марокко, Тонга.

Парламентська (обмежена) монархія

Виділяється тим, що: влада монарха в законодавчій, виконавчій і судовій сферах діяльності обмежена, символічна. Монарх формально зберігає статус глави держави - винятково з представницькими повноваженнями. Він лише підтісує (контрасигнує) законодавчі акти, прийняті парламентом. Виконавча влада здійснюється урядом, що формується парламентом і відповідає перед ним. Фактичним главою держави (прем'єр-міністром) стає лідер партії, яка має найбільшу кількість депутатських місць у парламенті.

Парламентськими є сучасні монархії, що ґрунтуються на принципі парламентаризму: Андорра, Бельгія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Камбоджа, Малайзія, Нідерланди, Норвегія, Таїланд, Швеція, Японія та ін.

Форма державного правління, при якій вища державна влада здійснюється президентом або представницьким органом влади (парламентом), обраним народом на певний строк і відповідальним перед ним. Республіка - домінуюча форма державного правління у світі (близько 160 з понад 200 держав світу є республіканськими).

Парламентська республіка

Визначається тим, що верховна влада належить парламенту, який обирається населенням країни. Уряд формується парламентом, підзвітний і підконтрольний йому (діє принцип політичної відповідальності уряду перед парламентом); залишається при владі доти, доки має підтримку парламентської більшості (вотум довіри). Члени уряду є одночасно і членами парламенту, тобто склад уряду відображає реальну розстановку сил у парламенті, що дає змогу уряду впливати на прийняття парламентських рішень. Пост прем'єр-міністра, як правило, автоматично посідає лідер партії (партійної коаліції), яка перемогла на виборах. Існує парламентська відповідальність уряду, що найчастіше носить солідарний характер - недовіра одному членові кабінету спричиняє відставку всього уряду. Замість виходу у відставку уряд може зажадати розпуску парламенту і призначення нових виборів. Президент - глава держави, але не глава уряду; не керманич, а символ єдності нації. Повноважень у президента менше, ніж у прем'єр-міністра, який є главою уряду. Його правовий статус значною мірою нагадує статус монарха в парламентській монархії. Повноваження глави держави, окрім церемоніальних (представницьких), тут зазвичай здійснюються за згодою і з ініціативи уряду, створеного на парламентській основі.

Президент у парламентських республіках обирається парламентом або більш широкою колегією за участі парламенту (Італія, Греція, Індія, Німеччина, Чехія, Угорщина, Ефіопія).

Президентська республіка

Характеризується такими ознаками: президент зазвичай обирається незалежно від парламенту (прямим чи непрямим голосуванням) і поєднує повноваження глави держави і глави уряду, який формує особисто або з подальшими схваленням верхньої палати парламенту. В руках парламенту зосереджена законодавча влада. Уряд, як правило, слабко впливає на парламент, не залежить від нього (парламент не може проголосити недовіру уряду або достроково припинити його повноваження), несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом (можливий парламентський контроль). Посада прем'єр-міністра або відсутня, або відіграє допоміжну, координаційну, роль (так званий "адміністративний" прем'єр - Аргентина, Бразилія). Президент уособлює всю виконавчу владу (здійснює активну виконавчу політику, застосовує право на видання виконавчих актів, ініціює створення законів, застосовує право вето на прийняття законів, різноманітні засоби впливу на законодавчу владу). Повноваження президента дають йому змогу контролювати діяльність парламенту (право його розпуску, право вето та ін.), що не виключає можливості перемінної зміни його домінування домінуванням парламенту. Гарантією від узурпації влади президентом слугують розвинені інститути громадянського суспільства; судова система; стабільна партійна система. При виконанні своїх повноважень президент спирається на власну партію та фінансово-промислові кола, що фінансово підтримали його передвиборчу програму. Президентом у цих державах стає зазвичай лідер партії, котра перемогла на президентських виборах, з-поміж членів якої здебільшого й формується уряд.

Президент у президентських республіках обирається позапарламентським способом - прямими виборами населення. (Аргентина, Мексика, Бразилія, Швейцарія, Іран, Ірак) або непрямими виборами, тобто колегією виборщиків, обраних виборцями (СІНА).

Змішана форма правління

Має таку особливість: парламент і президент здійснюють контроль за діяльністю уряду (подвійний контроль). У парламентсько-президентській республіці (Польща, Франція) повноважень у президента менше, ніж у парламенту, а в президентсько-парламентській - навпаки. Але і в тій, і в іншій глава держави (президент) є верховним головнокомандувачем (як у президентській республіці), іноді може розпустити парламент. У президентсько-парламентських республіках свої повноваження президент здійснює безпосередньо, призначає прем'єр-міністра, як правило, з-поміж лідерів найвпливовіших партійних політичних фракцій у парламенті, а також членів уряду за згодою парламенту. У парламентсько-президентських республіках президент здійснює повноваження через уряд; прем'єр-міністр призначається парламентом за поданням президента; за рекомендацією глави уряду президент призначає інших членів уряду. Влада президента обмежена тим, що: 1) він не володіє всією повнотою виконавчої влади, тобто, як правило, не є главою уряду; 2) сам уряд фактично формується залежно від співвідношення партійних фракцій у парламенті, спирається на парламентську більшість; 3) уряд відповідальний не перед президентом, а перед парламентом. У змішаній формі правління немає посади віце-прем'єра (як у парламентській республіці). Президент обирається позапарламентським способом.

Найпоширенішими формами територіального устрою сучасних держав є унітарна і федеративна держави.

Унітарна держава (від лат. imitas - єдність) - єдина держава, що поділена на адміністративно-територіальні одиниці (області, воєводства, графства та ін.), які не мають суверенних прав (Болгарія, Іспанія, Китай, Лаос, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Таїланд, Україна, Фінляндія, Франція, Швеція, Японія та ін.).

Основні ознаки унітарної держави:

1) єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу);

2) єдина система вищих органів державної влади - глава держави, уряд, парламент (однопалатний чи двопалатний), юрисдикція яких поширюється на територію всієї країни;

3) єдине громадянство і єдина державна символіка;

4) єдина система законодавства і єдина судова система;

5) відсутність політичної самостійності адміністративно-територіальних одиниць;

6) одноосібне представництво у міжнародних відносинах.

Види унітарних держав в залежності від правових статусів їх внутрішньо-територіальних утворень:

• прості - складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць, які мають однаковий правовий статус (Алжир, Йорданія, Ісландія, Колумбія, Ліван, Польща);

• змішані (ускладнені) - мають у своєму складі одну або кілька адміністративно-територіальних одиниць, наділених статусом адміністративно-територіальних автономій (Велика Британія, Грузія, Данія, Ізраїль, Китай, Португалія, Україна, Фінляндія). Найчастіше статус автономії надається тем частинам унітарної держави, які відрізняються від інших за національним складом й географічним положенням. У Фінляндії - це Аландські острова, населені шведами.

• складні (регіоналистські або унітарні держави з елементами федералізму) - мають у своєму складі політичні (законодавчі) автономії із статусом самоврядних державних утворень, із власним урядом (органи виконавчої влади), парламентом (представницькі збори із законодавчими повноваженнями щодо питань місцевого значення). Наприклад, в Італії із 20 областей, що поділяються на провінції, п'ять (Трентино-Альто Адідже, Балі д'Аоста, Фріулі-Венеція Джулія, Сицилія і Сардинія) мають спеціальний статус (з найширшою автономією). В областях діють виборні органи влади - ради, що здійснюють законодавчі та інші функції і утворюють виконавчі органи (джунти), діяльність яких координується центральним урядом через призначуваних комісарів. В Іспанії подібне самоврядування мають деякі області ("автономні співтовариства") - Країна Басків, Каталонія, Галісія, Андалусія, Валенсія. Конституцією Іспанії "у жодному разі не допускається федерація автономних співтовариств", однак заохочується їхнє співробітництво й передбачається можливість створення автономних співтовариств у майбутньому. Представницький орган кожної області (асамблеї) видає закони для своєї території, формує місцевий уряд, який контролюється центральним урядом. Статутні документи, які регулюють діяльність територіальних утворень, є не конституціями, а державними законами, які затверджуються загальнодержавним парламентом, оскільки вони не мають власної установчої влади.

Федерація (від лат. - союз, об'єднання) - складна союзна держава, частинами якої є державні утворення, що володіють суверенними правами (Австралія, Австрія, Аргентина, Бельгія, Бразилія, Венесуела, Індія, Канада, Малайзія, Мексика, Росія, США, Німеччина, Швейцарія, Ефіопія та ін. усього у світі існує 24 федеративні держави).

Основні ознаки федерації:

1) політико-адміністративно територія не є єдиним цілим, а складається з територій суб'єктів федерації16, які, у свою чергу, мають власний адміністративно-територіальний поділ;

2) окрім загальної конституції федерації, у її суб'єктів є свої конституції, що свідчить про наділення їх установчою владою (винятком є Індія, Пакистан, Нігерія, де суб'єкти федерації не мають власних конституцій);

3) існує федеральний двопалатний парламент (бікамералізм), одна з палат якого є органом представництва суб'єктів федерації (Федеральні збори в РФ, Сенат - у США, Рада кантонів - у Швейцарії, Союзна рада - в Австрії). Виключенням є Федеративна Республіка Коморські острови, де функціонує однопалатний парламент

4) є парламенти у суб'єктів федерації, що видають закони відповідно до федерального законодавства, ці закони діють у межах їх територій;

5) за наявності федерального уряду існують самостійні органи управління у суб'єктів федерації. У деяких країнах суб'єкти федерації мають своїх президентів (у РФ - президент Татарстану та ін.). Компетенція між федерацією та її суб'єктом розмежовується федеральною конституцією;

6) існує громадянство як усієї федерації, так і її суб'єктів - не в усіх, але в багатьох федераціях;

7) існує єдиний економічний простір - федеральна податкова і фінансово-грошова системи;

8) федерація (не суб'єкти федерації) має суверенітет і є суб'єктом міжнародного права, але в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний з її суб'єктів;

9) як правило, суб'єкт федерації не має права сецесії - права виходу зі складу федерації; у разі порушення конституційної законності на території суб'єкта федерації у надзвичайних умовах (масові заворушення, стихійні лиха та ін.) застосовується так званий інститут федерального примусу {"федеральної інтервенції") - втручання у справи суб'єкта федерації відповідно до правил, встановлених федеральною конституцією чи законом (Аргентина, Бразилія, Венесуела, Індія, Мексика, Пакистан, США та ін.).

Види федерацій:

за способом створення:

• договірні - виникають на підставі угоди, договору, установчого пакту, тобто створюються, як правило, "знизу" (Об'єднані Арабські Емірати, Танзанія);

• конституційні - засновуються шляхом і прийняття конституції, тобто створюються головним чином "зверху" (Індія, Бельгія, Австрія);

• договірно-конституційні - поєднують договірні і конституційні засади виникнення (їх більшість - США, Німеччина, Швейцарія, РФ та ін.);

за способом поділу і здійснення владних повноважень:

• централізовані - переважає сфера виключних повноважень федерації над повноваженнями ЇЇ суб'єктів (Індія, Пакистан, Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія);

• відносно централізовані - майже урівноважені сфери компетенції федерації і її суб'єктів у питаннях організації суспільного життя (США, Австралія, Німеччина);

за принципом побудови:

• територіальні - США, Мексика, Бразилія, Венесуела, Німеччина;

• національні - у минулому: СРСР, Чехословаччина, Югославія; нині до них можна віднести Союзну Республіку Югославію (об'єднує Сербію і Чорногорію);

• національно-територіальні - Бельгія, Канада, РФ, Індія.