українська лiтература авраменко 10

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

прагне ввійти до Казки, але невелика когорта сміливців хоче продовжувати шлях. Крім того, Дівчина — уособлення віри в себе, у власні сили, духовної міцності, символ світлих днів майбутності, яких Він не дочекався. «По дорозі в Казку» показує боротьбу, а не перемогу — у цьому особливість етюду.

Кращі твори Олександра Олеся досі запалюють у душах читачів світлі, піднесені почуття, а тому залишаються живими, актуальними й дієвими. З давнини минулого століття поет ділиться з нами своєю вірою й надією:

Дивлюсь на пройдену дорогу, І гнів, і жаль мене пече...

Але у нашу перемогу Усе ж я вірю гаряче.

Як завтра день угледять люди. Як зійде сонце золоте, Так Україна жити буде.

Так наша мрія процвіте.

з;'"'

1.До драматичних належить твір О. Олеся А «Айстри»

Б«Чари ночі»

В«О слово рідне! Орле скутий!..» Г «По дорозі в Казку»

Д«з журбою радість обнялась...»

2.Вірш «з журбою радість обнялась...» написаний А ямбом

Бхореєм

Вдактилем

Г амфібрахієм

Д анапестом

3.Установіть відповідність

	Назва твору		Провідний мотив
1	«Чари ночі»	А	народ і провідник
2	«По дорозі в Казку»	Б	краса життя й кохання над усе
3	«О слово рідне! Орле скутий!..»	В	збереження навколишнього
4	«з журбою радість обнялась...»		середовища
		Г	значення рідної мови в житті
			народу
		Д	повнота життя в єдності
			протилежностей

240

Олександр Олесь

4.Чому О. Олесь був змушений покинути Україну в 1919 р. й решту життя прожити за кордоном?

5.Які мотиви переважають у ліриці О. Олеся?

6.Визначте й випишіть символи з поезії «О слово рідне! Орле скутий!..». Розкрийте їх значення.

7.Доведіть конкретними прикладами з творів О. Олеся слушність думки 0. Єфремова про поєднання у творчості поета громадянських та інтимно-осо- бистісних мотивів.

8.Пригадайте жанрове визначення романсу. Доведіть, що поезія «Чари ночі» — романс.

9.З якими європейськими митцями споріднена творчість О. Олеся?

10.Яка поезія О. Олеся вам найбільше сподобалась і чим саме?

11.Доведіть, що вірш «З журбою радість обнялась...» написаний у неоромантичному стилі.

12.Який із вивчених віршів О. Олеся, на вашу думку, наймузикальніший? За допомогою яких засобів автор досягає цієї музикальності?

домашнє завдання

1.Вивчити напам'ять один із віршів О. Олеся.

2.Підготувати повідомлення про життя і творчість письменника в еміграції (за бажанням).

ЛІТЕРАТУРА

Олесь О. Твори: У 2 томах. — К.: Дніпро, 1990. Олесь О. Драматичні казки. — К.: Мистецтво 1990.

Жулинський М. Із забуття — в безсмертя. — К.: Дніпро, 1990. Неврлий М. Олександр Олесь. — К.: Дніпро, 1994.

241

Перекажіть мій, так би мовити, скромний заповіт людям... Скажіть їм: нема більшої, нема почеснішої, нема великодушнішої і прекраснішої мети та сенсу існування як окремих людей, так і цілих націй, як творення щастя. Не сили, не могутності, не панування, не розкошування, а щастя. Розумієте? А колегам моїм, письменникам і митцям, перекажіть, що немає вищої, цікавішої теми для їхніх творів, як щастя.

В. Винниченко

Володимир Кирилович Винниченко є однією з найбільщ значних, популярних і водночас суперечливих, трагічних постатей у нащій літературі й історії національно-державного відродження. Він — письменник-романіст, автор новел і драматичних творів, філософ, публіцист, художник. Крім того, В. Винниченко — визначний політик і державний діяч. Він не лише мистецьки зобразив свою добу,

ай був активним її творцем. Винниченкові, за словами академіка М. Жулинського, судилося долею бути «розіп'ятим на хресті політики та літератури». З думкою про возвеличення нашої нації, піднесення України на рівень європейських держав В. Винниченко писав свої твори, боровся за державну незалежність, прожив понад три десятки років у вигнанні на чужій землі і помер у забутті. Повернення в Україну його імені означало не лише відновлення історичної справедливості,

ай збагачення культурної скарбниці нашого народу.

Проте й досі далеко не всі твори майстра видані в Україні, досі його доробок залишається до кінця не прочитаним, не осмисленим.

Життєвий шлях письменника

Володимир Винниченко народився 26 липня 1880р. в місті Єлисаветграді (нині — Кіровоград).

Батько письменника замолоду був безземельним селянським наймитом. Він переїхав до міста й одружився з удовою Євдокією Павленко, яка мала трьох дітей, спільною дитиною був у них тільки Володимир.

Змалку хлопчик мав добру пам'ять. Рано навчився читати, і сталося це непомітно для батьків. Можливо, першим «букварем» для нього були принесені братом (робітником друкарні) афіші, з яких він, граючись, вирізав літери і клеїв на стінку, запитуючи в дорослих, що то за буква. Сусідських дітей «тримав... трохи в терорі, бо був дуже сильний для свого віку й вольовий, упертий».

242

Володимир Винниченко

Володимир дуже любив батьків. Саме їхня тяжка доля заронила в хлопцеву душу ненависть до гнобителів, до суспільної несправедливості, до приниження людської гідності. Так закладались основи його майбутніх революційних, соціалістичних переконань.

Володимир Винниченко (із щоденника): «З дитинства, з того часу, як поміщик Бодіско бив мого батька в себе в економії, як обдурив його, як визискував, як вигнав у землянку в полі, де я пас череду, — з того моменту

мрію про той час, коли можна буде схопити Бодісок і, нарешті, визволити з-під них усіх батьків працюючих, усіх обдурених».

Спочатку хлопчик навчався в початковій школі, а згодом у Єлисаветградській чоловічій класичній гімназії. Це був доволі демократичний навчальний заклад, у якому здобували освіту не тільки діти дворян і чиновників, а й міщан, цеховиків, навіть селян. У різний час у гімназії навчалися польський поет Ярослав Івашкевич, Нобелівський лауреат фізик Ігор Тамм, творець ракетної установки «Катюша»

Георгій Лангемак.

Гімназійне начальство, учителі, а за ними й учні зустріли простого малого українця насмішками. Його українська вимова, простий одяг та інші ознаки пролетарського походження викликали ворожість: «Мы тебя учим не на свинопаса, а на чиновника».

Усвідомлення свого становища не пригнічувало хлопця, але викликало в нього протест та дієву реакцію: бійки з учнями, розбивання шибок у вчителів. У старших класах він узяв участь у революційній організації, написав бунтарську поему, за яку одержав тиждень «карцеру», згодом його виключили з гімназії. Мусив заробляти на шматок хліба наймитуванням у поміщицьких маєтках. Те бідування стало першою життєвою школою й матеріалом для майбутніх творів: «Біля машини», «Народний діяч», «Суд», «Голод» та ін.

Попри скруту, Володимир не залишив навчання. Він продовжував готуватися до матури (атестата зрілості) і ск.чав іспит екстерном у Златопільській гімназії.

У 1900 р. Винниченко вступає на юридичний факультет Київського університету. У цей час — на зламі століть —.національно-культурницький рух різко політизується. Молодь уже не задовольняється етнографізмом і просвітницькою роботою. Виникають українські політичні партії, що висувають демократичні гасла й вносять до своїх програм ідею автономності України. Модними стають соціалістичні гасла, а в українських партіях вони поєднуються з національновизвольними прагненнями. Головною постаттю в революційних процесах стає студент, про це один історик дотепно зауважив: «На політичну сцену виходить тип революційного юнака з "Комуністичним маніфестом" в одній кишені й з "Кобзарем" — у другій».

Приловчившись до студентської громади, Володимир увійшов до новоствореної Революційної української партії, симпатії якої були на боці європейської со- ціал-демократії. У лютому 1902 р. Винниченка заарештували й відправили до Лук'янівської в'язниці. Певна річ, з університету відрахували, а восени забрали на військову службу. Тут він продовжував революційну роботу, але чергового арешту не став чекати й утік з батальйону, щоб податися в Галичину. То була перша еміграція письменника. Відтоді він став професійним революціонером.

243

Українська література наприкінці XIX — на_ початку XX ст.

Парачельно з пропагандистською роботою, арештами, тюрмою й солдатчиною Винниченко займався літературною діяльністю. Восени 1902 р. він надрукував своє перше оповідання «Сила і краса» в журналі «Киевская старина» — так відбувся дебют Винниченка-прозаїка.

У Львові Володимир налагоджує зв'язки з галицькими партіями, пише брошури й листівки, які сам нелегально доставляє в Наддніпрянщину. Його знову заарештовують

іув'язнюють аж на два роки.

З1906 р. виходять друком одна за одною п'ять книжок його оповідань. Ім'я Винниченка стає популярним, про нього позитивно відгукується критика.

В. Винниченко

Леся Українка: «Тільки талант міг створити ці живі фігури, ці природні діалоги й, зокрема, цю широку картину ярмарку».

Михайло Коцюбинський: «Кого в нас читають? Винниченка. Про кого скрізь ідуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка. Кого купують? Знов Винниченка».

І в еміграції, і після повернення додому письменник, крім оповідань, створює низку психологічних драм («Дисгармонія», «Брехня», «Гріх», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Великий Молох») і романів («Чесність з собою», «Рівновага», «Божки», «Записки Кирпатого Мефістофеля»). Щ твори були новаторськими, незвичними в тодішньому літературному процесі, тому й сприймалися неоднозначно, вони провокували суперечки, словом, були помітними.

Негативну критику Винниченко сприймав дуже болісно, і був момент, коли він відреагував категорично й, можна сказати, екстравагантно: ладен був писати по-російськи, тим паче, що в російських виданнях його твори в той час охоче

друкували.

^ г й М Т Володимир Винниченко (у листі до І\/І. Коцюбинського): «Пишу зараз велику повість по-російському. Надокучила мені сльозливо-розсерджена критика українська. Надокучили всякі перепони і цензури моральної поліції всяких доб-

родійних дурнів і лицемірів. Хай їм біс! Коли випихають, то я й упиратись дуже не буду».

Друзі переконали Винниченка відмовитися від цього імпульсивного рішення.

fl Михайло Коцюбинський (у листі до Винниченка): «Хіба ж Ви пишете для

критики? Хіба для Вас таку велику, таку рішучу вагу має те, що скаже той або

інший?.. Ви маєте найкращого читача, якого можна мати, — молодь!»

Патріот і меценат Є. Чикаленко виплачував молодому письменникові значну стипендію, аби лише той залишився в рідній літературі. Поступово популярність перевищила неприйняття. Романи Винниченка користуються небачеіпім попитом, драматичні твори з успіхом ставляться в театрах Києва, Харкова, Москви, їх перекладають і ставлять у Західній Європі.

244

	Володимир Винниченко
До початку Першої світової війни Винниченко перебу-
вав в еміграції. Час від часу нелегально приїздив в Украї-
ну, інколи — разом із Розалією Ліфшиць, з якою одружився
в 1911 р. (вона була студенткою Сорбоннського універси-
тету й готувалася стати медиком). З 1914 р. письменник
перебуває на нелегальному становищі в Москві й на
батьківщині.
Закономірно, що після березневої революції 1917 р.
саме Винниченко — авторитетний революціонер з 17-літ-
нім стажем — очолив перший уряд Української Народної
Республіки (УНР) — Генеральний секретаріат. Саме він
був автором майже всіх декларацій та Універсалів УНР —
блискучих зразків європейської демократії. Трохи
згодом, після повалення гетьманату П. Скоропадського,
Виниченко, уже разом з Петлюрою, ще раз очолюватиме	В. Винниченко.
уряд УНР — Директорію.	Портрет дружини
Якраз у цей бурхливий період разюче й фатально

для України й для нього самого виявляться суперечності його світогляду. Все життя він самовіддано обстоював два ідеали: національний і соціальний (розвиток національної мови, культури, українську демократичну державність і визволення гнобленого народу, соціальну справедливість). Такими близькими, взаємопов'язаними вони здаються. Однак і Винниченкові, і всьому нашому народові доля судила жертвувати одним заради іншого, а в результаті втратити і те, і те.

Улітку 1917 р. Винниченко від імені уряду веде в Петрограді важкі переговори з Тимчасовим урядом з метою домогтись автономії для України бодай у межах федеративного союзу з Росією. Заради цього відмовляється навіть від національних збройних сил. Проте росіяни категорично проти. Захопивши владу шляхом перевороту в жовтні, Володимир Ленін спочатку підступно визнає Центральну раду, але вже в грудні віроломно починає війну проти України. Ми ж практично не мали жодних сил для оборони (хоча ще влітку українське військо нараховувало понад 300 тисяч вояків). З іншого боку, проводячи соціалістичну політику, Винниченко та інші керівники Центральної ради налаштували проти себе представників багатших верств українського суспільства.

Одне слово, унаслідок зовнішньої інтервенції та помилок уряду Україна втратила незалежність. 22 січня 1918 р. УНР ще встигла проголосити цілковитий суверенітет, але вже було пізно. На початку лютого до Києва вдерлися російські більшовицькі війська й почали безглузде варварське бомбардування беззахисного міста, ріками текла кров, загарбники вбивали киян за українське слово, вишивану сорочку, портрет Шевченка. Кілька разів протягом 1918-1919 рр. удавалося витіснити зайд зі столиці й України, але вони поверталися знову і знову. Трагедію довершили роз'єднаність політичних україн-

ських сил, голод і холод, масові епідемії.

В. Винниченко.

Автопортрет. 1929 р.

245

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

Володимир Винниченко (із щоденника): «Завтра має бути урочисте про- ^ОКЯЗ голошення з'єднання Західньої і Східньої Українських республік у єдину Українську Народню Республіку. Завтра ж роковини з дня проголошення самостійности України. А тим часом большевики взяли Харків, Чернігів і вчора зайняли Полтаву. Днів через сім-десять вони можуть бути в Києві. Бідні українці не можуть без жаху думати про цей час і зарані розбігаються, куди хто може. Завтра ж Трудовий конгрес. Боялися, що буде большевицький, а він, здається, буде правіший за Директорію. Але що з того, коли і Директорію, і його знесе дика люта хвиля варварів з півночі. Вони дужчі

за нас, вони мають такого великого і дужого товариша в боротьбі, як голод».

	Навчившись на тяжких помилках. Ди-
	ректорія відкидає лівий популізм, відтак
	Винниченко ображено іде у відставку і виїз-
	дить за кордон. Тут створює тритомну ме-
	муарно-публіцистичну працю «Відродження
	нації», у якій аналізує перипетії становлення
	української державності. Сумнівається в собі,
	побоюється, що державник переміг у ньому
	соціаліста, критикує радикальні дії Петлюри.
	Навіть намагається створити Українську
	комуністичну партію	(як	альтернативу
	проросійській комуністичній партії більшо-
	виків України). У цей час більшовики
	спокушають Винниченка казками про ніби-
	то їхні наміри здійснити «українізацію» та
	«соціальне визволення трудящих», сподіва-
	ючись скористатися	його	популярністю,
	пропонують увійти в їхній уряд. 1920 р. він
Л. Борисенко. Розум і серце	хоч з осторогою, але таки вирішує поверну-
	тися.

Володимир Винниченко (із щоденника): «І знову для мене та сама траге- а к т Д'^"' ЩО протягом майже двох років стільки разів роздирала мене. Іти з російськими большевиками — душити своїми руками свою націю, самого себе.

Іти з петлюрівщиною, реакцією, — душити революцію, душити самого себе, душити те, що я вважаю добрим для всієї людськости».

Проте навчений гірким досвідом, Винниченко вирушає зразу не в Україну, а в Москву, на переговори з кремлівськими вождями. Кількох місяців вистачило мудрому, досвідченому політикові, щоб зрозуміти суть нового комуністичного режиму. Під гаслами інтернаціоналізму ведеться політика відновлення тієї ж «єдиної-неділимої» імперії, нібито суверенний український уряд у Харкові слухняно виконує розпорядження з Москви. Замість соціального визволення запроваджений ще гірший гніт.

Ф	Володимир Винниченко (із щоденника): «Яка ж різниця між комуністом
	' а к т і контрреволюціонером? Адже люди бачать, що комуністи-комісари беруть
	хабарі, крадуть, п'ють, розкошують, живуть, як "буржуї'", а робітники працюють,

246

Володимир Винниченко

бідують, голодують. Де ж та рівність і справедливість? Яка ж різниця між комуністомкомісаром і царським приставом, околоточним і т. д.? Навіщо ж битися, голодувати, коли за царських приставів робітникам і бідним жилося принаймні краще, легше, тепліше, ситніше? Де та рівність, коли в соціалістичній Росії так само панує нерівність, коли один має "кремльовський" пайок, а другий — голодний, коли один має все, а другий — нічого? ІДо ж таке в такому разі комунізм?»

Розчарований, Винниченко відмо-
вився від роботи в маріонетковому
уряді й виїхав за кордон, уже назавжди.	В. Винниченко. Паща. 1936 р.

Відтоді жодних прокомуністичних ілюзій він уже не мав. Більше того, задовго до Другої світової війни, одним з пер-

ших заявив про небезпеку для світу комуно-фашистської чуми.

Правда закрила Винниченкові-людині дорогу на Батьківщину, де панувала кривда. Однак Винниченко-письменник залишався найпопулярнішим автором в Україні ще майже 15 років. Як і раніше, його книжки видавалися багатьма видавництвами й величезними накладами. Досить лише сказати, що протягом 1926-1928 рр. побачило світ зібрання творів Винниченка у 28 томах.

У 1933 р. Винниченко написав відкритого листа до комуністичних московських вождів, у якому звинуватив їх в організації геноциду проти українського народу, у «відновленні старої тюрми народів». За це сталінська влада назвала письменника «старим вовком української контрреволюції», його гонорари, які доти надходили з УСРР, було скасовано, видання творів припинено, усі книжки вилучено з бібліотек і знищено, навіть згадувати його ім'я заборонялося. Так тривало понад півстоліття.

Винниченко залишається без засобів до існування, у самотності (більшість українців-емігрантів мають його за зрадника), але знаходить сили жити. Допомагають вірна дружина, творчість і давня селянська працьовитість. Винниченки на останні гроші купзтоть занедбану садибу в містечку Мужен, неподалік від м. Канни на півдні Франції. Лагідно іменують своє скромне обійстя — «Закуток». Самотужки ремонтують будинок, розводять сад і город. Розраховзтоть лише на власні сили: дітей у родині не було. Більшість часу у Володимира Кириловича забирає фізична праця. Однак його самодисципліна вражає: кожного дня він присвячує кілька годин для творчості.

Творчий доробок майстра величезний. Протягом свого життя Винниченко написав понад 100 оповідань, п'єс, сценаріїв, статей і памфлетів, тритомний історикополітичний трактат «Відродження нації», двотомну філософську працю «Конкордизм», 14 романів (11 з них — за кордоном), 40 записних книжок «Щоденника» (від 1911 до 1951р.), майже 10 романів і досліджень залишилися в начерках.

Його п'єси «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», «Закон», «Гріх» перекладалися європейськими мовами й ставилися в театрах багатьох країн. Так само

247

Українська література наприкінці XIX — на початку XX ст.

неодноразово перекладали його романи. На екранах Німеччини в 1922 р. демонструвався фільм «Чорна Пантера». П'єси Винниченка постійно ставили і в українських та російських театрах (до початку 1930-х років), зокрема, такі геніальні режисери, як Микола Садовський і Гнат Юра, Лесь Курбас. З драматургом співпрацювали Костянтин Станіславський і Володимир Немирович-Данченко.

Митець захоплювався не тільки літературною творчістю, а й малярством. Створив майже сто картин. Акварельні й олійні пейзажі, портрети, натюрморти й графічні композиції не раз експонувались у Франції та за її межами. їх художню досконалість визнавали видатні художники, зокрема Поль Сіньяк і Пабло Пікассо.

В.Винниченко.

Закуток.

1930-і роки

Під час окупації Франції фашистами Винниченко категорично відмовився з ними співпрацювати, за це перетерпів арешт і ув'язнення в концтаборі.

Помер великий письменник і мислитель 6 березня 1951 р. у своїй оселі.

$1

йКТ

Розалія Ліфшиць (дружина Винниченка): «Він помер несподівано, у тихий

вечір весняний, під квітучим деревом... І\/Іи поховали його на і\/Іуженському кладовищі, де він буде лежати до того часу, поки Україна не зможе прийняти його до себе».

Величезний архів митця довгий час зберігався в Колумбійському університеті (США). Після відновлення незалежності 1991 р. за заповітом дружини його було перевезено в Україну.

Творчий доробок

Стиль. Володимир Винниченко започаткував в українській літературі таку течію модернізму, як неореалізм. Хоча іноді в його неореалістичному письмі зблискують і неоромантичні, імпресіоністичні чи символістські елементи (но- вели-етюди «Промінь сонця», «Зіна», «Момент», малярська спадщина).

248

Володимир Винниченко

консультація «ТЛ

Класичний реалізм трансформувався в модернізм не лише через імпресіонізм, а й безпосередньо через розвиток стильової течії, яку іменують неореалізмом. ІДей стиль розробили митці, які експериментували як модерністи, проте зберегли реалістичний тип художнього мислення.

Новий стиль в основному успадкував арсенал зображально-виражальних засобів класичного реалізму. (Де зосередження на повсякденній сучасності, точно відтвореній суспільно-побутовій атмосфері, соціально злободенній проблематиці, зображенні суспільних типів тощо.

Однак неореалізм якісно розширив свої художні можливості. Його визначальні ознаки такі:

1. Цілковите зосередження на психологізмі, дослідженні неповторного внутрішнього світу героя, в літературі переосмислюється концепція особистості. На місце активних бунтарів (Микола Джеря, Чіпка Варениченко) — особистостей героїчних — приходять звичайні люди, але наділені складною душевною організацією, невичерпним внутрішнім світом. Об'єктом зображення у творі стають відчуття, думки, рефлексії (рефлексія — самоаналіз, роздуми людини над власним душевним станом).

2.Класичний тип перетворюється на характер. Типовий персонаж у реалізмі був збірним образом певного суспільного середовища й психологічного типу, індивідуальність героя обмежувалася. Характер же визначається насамперед його власною суб'єктивною, неповторною сутністю (не він залежить від середовища, а середовище від нього).

3.Неореалізм цікавить насамперед проблема боротьби двох протилежних «Я» в душі людини, відчуження особистості в суспільстві. Однак якщо неоромантики йдуть міфологічним та естетичним шляхом ( «Мойсей» І. Франка, «Лісова пісня» Лесі Українки, «По дорозі в Казку» О. Олеся), то неореалісти вдаються до естетизації повсякденної життєвої дійсності.

4.Якщо неоромантик показує естетико-гуманістичний ідеал як мрію чи ілюзію, то неореаліст наближає конкретну життєву реальність до ідеалу, а ідеал — до реальності.

5.Психологічні чи соціальні суперечності у творах цього стилю виступають як вияви понадчасового, метафізичного зіткнення добра і зла, світла і темряви.

6.Зазвичай автори не пропонують читачам простих однозначних розв'язків психологічних конфліктів, намагаються об'єктивно представити позицію кожної зі сторін. Найчастіше твір закінчується тоді, коли в читача (глядача) виникає найбільше запитань.

Утакий спосіб неореалісти намагаються залучити читача до «співтворчості», змушують думати, аналізувати.

Неореалізм виявився у творчості таких видатних зарубіжних письменників, як К. Гамсун, А. Чехов, І. Бунін, В. Набоков, М. Горький, Е. Хемінгуей, В. Шукшин, Ч. Айтматов. В українській літературі неореалістичну традицію В. Винниченка продовжили В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, І. Сенченко, Гр. Тютюнник, В. Барка та ін.

Світогляд письменника. Головною метою творчості для Винниченка було

дослідження найпотаемніших глибин людської душі, отже, пізнання сенсу життя.

Як соціаліст, він завжди стояв на позиціях атеїзму. Тому для нього єдиною таємницею й цінністю залишалася психіка людини.

10«Українська література», ІОкл.

249