ТЕМА 5. РОБОЧИЙ ЧАС І ЧАС ВІДПОЧИНКУ

Звичка терпляче працювати –

це те саме, що звичка терпляче зносити біль.

Мішель де Монтень

§ 1. Поняття робочого часу, його види

Робочий час є однією з істотних умов трудового договору і стосується інтересів як працівника, так і роботодавця. Його раціональне поєднання з часом відпочинку дає змогу ефективно використовувати здатність людини до продуктивної праці, відтворювати фізичні та психологічні характеристики працівника, а також комплексно застосовувати виробничі потужності та інше майно роботодавця.

У трудовому праві України робочим часом вважається відрізок календарного часу, протягом якого працівник, відповідно до законодавства, колективного і трудового договорів, внутрішнього трудового розпорядку, зобов’язаний виконувати свої трудові обов’язки. Необхідна тривалість робочого часу працівника відображає норму його робочого часу та обчислюється кількістю годин, які працівник повинен відпрацювати протягом певного календарного періоду.

Робочий час як інститут трудового права є сукупністю юридичних норм, які регулюють тривалість робочого часу, його види, режим і облік робочого часу. Джерелами таких норм виступають Конституція України, КЗпП, закони та підзаконні нормативно-правові акти, норми колективних договорів.

Правове регулювання робочого часу має забезпечувати виконання працівниками необхідної міри праці з одного боку та охорону праці й право працівника на відпочинок з іншого.

Загальне поняття робочого часу розмежовують на окремі види: основний та неосновний робочий час. Основний робочий час — це встановлена законом або трудовим договором тривалість робочого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник.

Основний робочий час поділяється на: робочий час нормальної тривалості, скорочений і неповний робочий час.

Згідно з ст.45 Конституції України максимальна тривалість робочого часу визначається законом, яка не може бути збільшена у локальних нормах, якими в більшості випадків здійснюється регулювання тривалості робочого часу на конкретних підприємствах, установах, організаціях. Норма робочого часу визначається робочи192

Тема 5. Робочий час і час відпочинку

ми днями або робочими тижнями. Робочий тиждень — це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується два види робочого тижня: п'ятиденний або шестиденний. Робочий день — це тривалість роботи працівника протягом доби відповідно до графіка чи розпорядку роботи.

Отже, відповідно до ст.50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень. При укладенні колективного договору підприємства і організації можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж 40 годин на тиждень. В робочий час включається час простоїв не з вини працівників, короткочасні перерви для обігріву й відпочинку та інші періоди, коли працівник не працював, але за ним зберігалися місце роботи й зарплата повністю або частково.

Неповний робочий день встановлюється за згодою сторін, а скорочений – встановлений законодавством тільки для окремих категорій працівників. Встановлюючи тривалість робочого часу, до уваги беруться умови праці, характер роботи, стан здоров’я, та ряд інших обставин. Неповний робочий час встановлюється за погодженням між працівником та роботодавцем. Така домовленість між сторонами трудового договору можлива безпосередньо при прийнятті на роботу, так і згодом, у період роботи; на певний термін і без зазначення такого терміну. Трудовим законодавством передбачено категорії працівників, яким роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час на їх прохання. Роботодавець зобов’язаний встановити неповний робочий час для вагітної жінки; жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікою, або здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, на їх прохання (ст. 56 КЗпП). Відмова роботодавця забезпечити таке право може бути оскаржена до органів, що уповноважені розглядати трудові спори.

При неповному робочому дні оплата праці провадиться пропорційно відпрацьованому часу або за виконану роботу, а при скороченому робочому дні оплата провадиться як за повний робочий день. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будьяких обмежень обсягу трудових прав працівника.

У трудовому законодавстві відсутні прямі заборони щодо зменшення тривалості робочого часу за угодою сторін трудового договору. Отже, тривалість робочого часу при неповному робочому дні

193

Трудове право України

встановлюється угодою сторін, а при скороченому робочому дні – законодавством. Особам, які працюють на умовах неповного робочого дня, а також особам, що перебувають у відпустці за доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку, надається щорічна відпустка повної тривалості.

Відповідно до ст.51 КЗпП скорочена, у порівнянні з нормальною, тривалість робочого часу встановлюється залежно від суб’єктів трудових правовідносин або від умов праці: 1) для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул)

– 24 години на тиждень; 2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більше як 36 годин на тиждень. Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.

Неосновним робочим часом вважається законодавчо закріплене відхилення від основного робочого часу, тобто понад встановлений нормальний робочий день. Це передусім — надурочні роботи, тривалість робочого часу у вихідні, святкові та неробочі дні.

Надурочними вважаються роботи понад встановлену тривалість робочого дня (ст.62 КЗпП), які виконуються за розпорядженням роботодавця або з його відома у виняткових випадках для відвернення або ліквідації стихійного лиха, для усунення непередбачених обставин, які порушують або можуть порушити правильне функціонування транспорту, зв’язку, водопостачання тощо.

Як зазначено у ст.62 КЗпП, надурочні роботи, як правило, не допускаються.

Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи тільки у виняткових випадках, визначених законодавством і КЗпП.

Власник або уповноважений ним орган може застосувати надурочні роботи тільки у наступних випадках:

1)при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і негайного усунення їх наслідків;

2)при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв’язку – для усунення випадкових або несподіваних обставин, які порушують правильне їх функціонування;

194

Тема 5. Робочий час і час відпочинку

3)при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час, коли припинення її може призвести до псування або загибелі державного або громадського майна, а також у разі необхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості працюючих;

4)при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

5)для продовження роботи при нез’явленні працівника, який заступає, коли робота не допускає перерви; в цих випадках власник або уповноважений ним орган зобов’язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

Надурочні роботи відрізняються від роботи за сумісництвом.

Сумісництвом вважається виконання працівником окрім своєї основної іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах нового трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, організації, установі. Як правило, працівник сам проявляє ініціативу у виконанні роботи за сумісництвом.

Надурочні ж роботи провадяться за розпорядженням роботодавця для ліквідації виняткових обставин, при виконанні надурочної роботи працівник не укладає нового трудового договору. Надурочна робота оплачується в підвищеному, а точніше, подвійному розмірі, а робота за сумісництвом оплачується по звичайних ставках за фактично виконану роботу в одинарному розмірі.

Надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації. Для роботи за сумісництвом згоди керівника з основного місця роботи не потрібно, як і згоди профспілки.

Робота за сумісництвом не може перевищувати половини робочого дня, а надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом 2 днів підряд і 120 годин на рік. Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вести облік надурочних робіт кожного працівника.

До надурочних робіт забороняється залучати:

1)вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

2)осіб, молодших вісімнадцяти років;

195