- •41.Поняття волі.Функції волі
- •42. Зв’язок волі з фізіологічною та мотиваційною регуляцією
- •43.Проблема волі в роботах античних філософів та філософів середньовіччя
- •44. Концепція волі в період Відродження
- •45. Екзистенціалізм – філософія існування та проблема свободи вибору.
- •46.Волюнтариська теорія у.Джемса
- •47. Підхід і.П. Павлова до проблеми волі. Трактування волі з позиції біхевіоризму,рефлексології.
- •48.Воля як свідома регуляція:концепція волі в роботах м.О.Берштейна,п.К.Анохіна.
- •49.Онтогенез волі. Становлення довільної регуляції
- •50. Вольова дія. Структура вольового акту.
- •51. Виховання та самовиховання волі та вольових якостей.
- •52.Загальна характеристика мовлення
- •53.Лексичний,граматичний і фонетичний склад мови. Слово та його значення.
- •56.Фізіолгічні основи мовлення. Фізіологічні системи мовлення
- •57.Теоретичні проблеми походження мовлення:теорія навчання,теорія специфічних задатків м.Хомського,когнітивна теорія ж.Паже,теорія л.С.Виготського.
- •58.Проблема взаємовідношення мислення і мовлення
- •59.Основні види мовлення:усне і письмове,розмовна та діалогічне мовлення,монолог,пасивне та активне мовлення,кінетичне мовлення
- •60. Основні функції мовлення :вираз,дія(вплив),повідомлення,позначення.
- •61.Розвиток мовлення у дитини.Основні етапи формування мовлення.
- •62. Розвиток мовлення в процесі вивчення мови.
- •63.Поняття спілкування в психології
- •64.Види і форми спілкування.
- •65.Структура спілкування його функції.
- •65. Структура спілкування його функції
- •66.Способи передачі інформації
- •67.Основні механізми взаєморозуміння в процесі спілкування:ідентифікація,емпатія,рефлексія
- •68. Додаткові механізми взаєморозуміння в процесі спілкування:стереоттипізація,ефект ореола,зворотний зв’язок ,атракція.
- •69.Особливості педагогічного спілкування
64.Види і форми спілкування.
Види спілкування вирізняються за різними параметрами.
1. Залежно від контингенту учасників спілкування може бути між-індивідним індивідно-груповим та міжгруповим.
2. За мірою опосередкованості вирізняють безпосереднє і опосередкованеспілкування.
3. За тривалістю -короткочасне і тривале.
4. За закінченістю - закінчене та незакінчене.
5. Специфічним є так зване особистісне спілкування, яке має свою мету, засоби і прийоми. Особистісне спілкування - це таке спілкування, в процесі якого в людини, яка вступає в контакт, виявляється доброта як якість її особистості (М.І. Бобнєва). Вербальні компоненти в особистісному спілкуванні не відіграють суттєвої ролі. Про внутрішній світ людини не сповіщають, він не "транслюється" в особистісному спілкуванні, а існує. Основна мета особистісного спілкування, його реальна функція в житті людини - забезпечення існування і представлення її внутрішнього світу, а тим самим і особистості. В особистісному спілкуванні не важливо, про що говорять партнери. Зовнішній світ та його події включаються в особистісне спілкування тією мірою, якою у зв'язку з ними, з їхньою оцінкою, осмисленням, переживанням реально проявляється особистість індивідів, тобто тією мірою, якою зовнішні події стають змістом внутрішнього світу партнерів і можуть бути репрезентовані як такі в спілкуванні.
Те саме можна сказати і про значення спільної діяльності для особистісного спілкування. Виконання будь-якої діяльності передбачає особистісне спілкування тією мірою, якою в ній виявляються і реалізуються звернені до партнера якості особистості, які дають змогу зробити щось для нього і з ним.
Таким прикладом є прояв любові в п'єсі О. Арбузова "Роки мандрування": "Хочу, щоб ти захворів, а я буду піклуватися..."
В умовах особистісного спілкування виробляються специфічні межі не лише зовнішньої поведінки, а й "дозволеного" та "очікуваного" в цій групі розкриття внутрішнього світу особистості та межі її суверенності. На кожному етапі соціального розвитку особистості в конкретному суспільстві на основі засвоєних норм установлюється певний баланс тенденцій "розкриття" і "закритості" її внутрішнього світу (він стає "двошаровим"). Якщо партнери зі спілкування мають схожі нормативно-ціннісні системи, між ними може виникнути особлива форма особистісного спілкування - резонансне спілкування.
Резонансне спілкування, резонансне розкриття внутрішнього світу можливе між людьми з різних етнічних, культурних, статево-вікових груп, професійних та макро- і мікросоціальних груп, але ці люди обов'язково мають належати до особливої спільності з єдиною нормативно-ціннісною культурою, яка й сприяє їхньому душевному зближенню.
65.Структура спілкування його функції.
Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:
1. За участю чи неучастю мовних засобів, вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.
2. За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.
3. За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.
4. За метою: ділове і розважальне.
5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).
6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.
7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).
8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).
9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.
10. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків - лікар - пацієнт).
11. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).
12. За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і нестикстнс. За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено організаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування: ^ індивідуальні й групові бесіди;
телефонні розмови; ^ наради; ^ конференції; ^ збори; ^ дискусії; ^ полеміка.
Ф.С. Бацевич у підручнику "Основи комунікативної лінгвістики" подає класифікацію мовного спілкування за такими критеріями:
o залежно від форм втілення мовних засобів - зовнішнє спілкування (усне, писемне), внутрішнє (діалог людини із собою):
o за способом взаємодії між кому ні кантами: монологічне, діалогічне, полілогічне;
o з урахування специфіки каналів спілкування - мовлення безпосереднього спілкування (обличчям до обличчя); мовлення опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтернеттощо);
o залежно від функції та змісту повідомлення - побутове, наукове, офіційно-ділове, естетичне.
o за способом організації - стихійне (випадкова зустріч) і організоване (збори, мітинги, конференції тощо);
o за сферами спілкування або стосунками комунікантів - дружне (розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоністичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (рольове).
Усі названі форми спілкування різняться мовними засобами, мають стильову специфіку.