56.Фізіолгічні основи мовлення. Фізіологічні системи мовлення

Фізіологічним підгрунтям мовлення є умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку, подразниками для якої є слова, які замінюють безпосередні предмети та їх властивості. Як подразник слово постає у трьох формах: слово почуте, слово побачене, слово вимовлене.

Існування слова пов'язане з діяльністю периферійного апарату мовлення та центрально-мозкових фізіологічних механізмів.

Системи,які забезпечують мовленн,поділяють на периферичні та центральні. До центральних належать певні структури головного мозку,а до периферичних – голосовий апарат і органи слуху.

Область Верніке або Зона Верніке (сенсорно-мовна зона) — зона кори головного мозку, що бере участь в роботі з інформацією, пов'язаною з вимовою .

Розташована в задньому відділі верхньої скроневої звивини домінантної (частіше лівої) півкулі мозку. За Корбініаном Бродманом (1868–1918) зона Верніке знаходиться в ареалах 22, 37 і 42.

Функції: Раніше вчені вважали, що область Верніке відповідає за розуміння інформації, ацентр Брока— за відтворення мови, але тепер існує думка, що вони спільно виконують ці завдання.

У той час, коли Зона Верніке відповідає за первинну раціональну інтеграцію аудитивних імпульсів і в ній відбуваються процеси розуміння почутої мови, в зоні, розташованій з протилежного боку, на іншій півкулі, обробляються нераціональні компоненти почутого. Саме ця, протилежна до Верніке зона, відповідає за розуміння музики та звукові асоціації.

Центр Брока або Зона Брока — ділянка кори головного мозку, що знаходиться в задньонижній частини третьої лобової звивини лівої півкулі (у правшів), роботою якого забезпечується моторна організація мовлення і переважно пов'язана з фонологічними та синтаксичними кодифікаціями. Центр Брока — це кінетико-моторний вербальний аналізатор, у якому переробляється насамперед пропріоцептивна інформація. При ураженні цього центру виникає так звана афазія Брока (анартричний синдром), яка характеризується неможливістю об'єднання окремих мовних рухів в єдиний мовленнєвий акт.

57.Теоретичні проблеми походження мовлення:теорія навчання,теорія специфічних задатків м.Хомського,когнітивна теорія ж.Паже,теорія л.С.Виготського.

Проблемою розвитку та формування мислення займалися й інші відомі вітчизняні вчені. Так, величезний внесок у вивчення даної проблеми вніс Л. С. Виготський, який спільно з Л. С. Сахаровим досліджував проблему формування понять. У ході експериментальних дослідженні були виділені три стадії процесу формування понять у дітей.

На першій стадії відбувається утворення неоформленого, неупорядкованого безлічі предметів, які можуть позначатися одним словом. Дана стадія має, у свою чергу, три етану: вибір та об'єднання предметів навмання; вибір на основі просторового розташування предметів; приведення до одного значення всіх раніше об'єднаних предметів.

На другій стадії відбувається утворення понять-комплексів на основі окремих об'єктивних ознак. Дослідниками було виділено чотири типи комплексів: асоціативний (будь-яка зовні помічена зв'язок береться як достатня підстава для віднесення предметів до одного класу); колекційний (взаємне доповнення і об'єднання предметів на основі приватного функціонального ознаки); ланцюгової (перехід в об'єднанні від однієї ознаки до іншого так , що одні предмети об'єднуються на підставі одних, а інші - зовсім інших ознак, причому всі вони входять в одну і ту ж групу); псевдопоняттями.

І нарешті, на третій стадії відбувається утворення справжніх понять. Ця стадія також включає в себе кілька ступенів: потенційні поняття (виділення групи предметів по одному загальному ознакою); істинні поняття (виділення істотних ознак і на їх основі об'єднання предметів).

В останні роки з'явився цілий ряд нових концепцій розвитку мислення. Активне формування нових підходів спостерігається в рамках розробки проблеми штучного інтелекту. Однією з найбільш яскравих концепцій такого типу є інформаційна теорія інтелектуально-когнітивного розвитку, запропонована Клара і Уоллесом. Автори даної теорії припускають, що дитина з народження має трьома якісно різними ієрархічно організованими типами продуктивних інтелектуальних систем. До їх числа належать: система обробки сприймають інформації і перемикання уваги з одного її виду на інший; система, відповідальна за постановку цілей і керування цілеспрямованими діями; система, що відповідає за зміну існуючих систем першого і другого типів і створення нових подібних систем.

У рамках даної теорії було висунуто ряд гіпотез, що стосуються особливостей функціонування систем третього типу. У тому числі:

1. У період, коли обробка вступник ззовні інформації не проводиться (наприклад, людина спить), системи третього типу займаються переробкою раніше надійшла інформації. Причому ця процедура завжди передує розумової активності.

2. Мета цієї переробки полягає у виявленні наслідків попередньої активності, які є найбільш стійкими, а також у визначенні характеру узгодженості між знову виявленими стійкими елементами.  3. На підставі здійснених вище операцій на подальшому етапі відбувається породження нової системи першого або другого типу.  4. Формована нова система більш високого рівня включає в себе в якості елементів попередні системи.  У висновку цього розділу слід зазначити, що, незважаючи на досягнуті успіхи у вивченні проблеми мислення людини, перед сучасними дослідниками стоїть цілий ряд питань, на які психологічна наука поки не може дати відповіді. Проблема виявлення закономірностей виникнення, формування та розвитку мислення і раніше залишається однією з найбільш актуальних в психології. Зупинимося докладніше на одній з найбільш відомих і популярних теорій засвоєння мови та формування мови в рамках когнітивного підходу - когнітивної теорії Ж. Піаже. Відповіднодо даної теорії розвиток мовлення залежить від властивої дитині з народження здатності сприймати і інтелектуально переробляти інформацію. На думку автора даної теорії, дитяче спонтанне словотворчість є підтвердженняміснуванняв дитини інтелектуальної здатності переробляти інформацію. Тому розвиток мови пов'язане з розвиткоммислення. Встановлено, що перші висловлювання дитини ставляться до того, що він уже розуміє, а прогресуючерозвиток мисленняв період від одного року до трьох створює передумови для успішного освоєння дитиною мови.

Теорія специфічних задатків Н. Хомського говорить про те, що в організмі та мозку людини з народження є деякі специфічні задатки до засвоєння мови і її основних атрибутів. Такі задатки складаються і проявляють себе найбільш яскраво після одного року життя, коли починається Сентизивні період для розвитку мови.  Серед теорій когнітивного напрямку найбільш популярною є теорія Ж. Піаже, згідно з якою розвиток мовлення залежить від властивої дитині з народження здатності сприймати і інтелектуально переробляти інформацію. 

1. Швейцарський психолог Жан Піаже (1896-1980) вивчав закономірності розвитку мислення у дитини і прийшов до висновку, що когнітивний розвиток є результатом послідовних стадій розвитку особистості. Розвиток інтелекту дитини відбувається у постійних пошуках рівноваги між тим, що дитина знає і що прагне зрозуміти. Всі діти проходять ці стадії в однаковій послідовності під впливом таких факторів, як дозрівання нервової системи, накопичення досвіду, розвиток мовлення і виховання. Когнітивний розвиток дитини може блокуватись на певному етапі, якщо один із перерахованих факторів недостатньо представлений

Згідно з теорією Піаже, в розвитку інтелекту людини можна виділити чотири головні періоди: сенсомоторна стадія (від народження до 2 років), доопераційна стадія (від 2 до 7 років), стадія конкретних операцій (від 7 до 11 років) і стадія формальних операцій (від 11 до 15 років).

Сенсомоторний інтелект - стадія розвитку інтелекту (від народження до двох років), яка розгортається до періоду інтенсивного опанування мови. На цій стадії досягається координація сприйняття та моторики, дитина взаємодіє з об'єктами, їхніми перцептивними та моторними сигналами, однак не зі знаками, символами, що репрезентують об'єкт.

Дооперацій не мислення - стадія розвитку інтелекту дитини від двох до семи років, що характеризується формуванням символічної функції, яка забезпечує розрізнення означуваного та означення і є основою розвитку уявлень. На цій стадії розвитку дитина орієнтується тільки на перцептивні співвідношення. Дитяче мислення на цій стадії відзначається егоцентризмом.

Стадія конкретних операцій - форма мислення, що здійснюється на основі логічних операцій, в яких використовуються зовнішні наочні дані. Ця стадія розвитку властива дітям віком від 7-8 до 11-12 років. На цій стадії формується понятійне відображення середовища, дитина опановує прості операції класифікації, формуються поняття числа, часу, руху тощо. На цій стадії операції мислення ще не цілком розвинуті, вони не формалізовані, залежні від конкретного змісту, в різних предметних областях розвиваються нерівномірно, не об'єднані в цілісну систему.

Стадія формальних операцій - стадія розвитку інтелекту, характерна для дитини віком від 11-12 до 14-15 років. Це система, надбудована над конкретними операціями. Опанувавши формальні операції, дитина може будувати власні гіпотетико-дедуктивні висновки, які ґрунтуються на самостійному висуванні гіпотез і перевірці їхніх наслідків. Гіпотетичне та абстрактне мислення дозволяє виходити в гіпотетичні світи, досліджувати та встановлювати суттєві закономірності.

Розвиток операційного мислення, за теорією Піаже, знаменує завершення інтелектуального розвитку, однак не всі люди досягають стадії формальних операцій. Це властиво лише високорозвинутим в інтелектуальному плані індивідам.