107.З постанови цк (б) у “про стан і заходи поліпшення музичного мистецтва на україні у зв’язку з рішенням цк вкп (б) “про оперу “велика дружба” в. Мураделі” 23 травня 1948 р.

ЦК КП(б) У відзначає, що рішення ЦК ВКП (б) “Про оперу “Велика дружба” В. Мураделі”, яке викрило неблагополучний стан сучасної радянської музики, стосується цілком і повністю музичного мистецтва України. Ця постанова ЦК ВКП (б) сприйнята громадськістю України, як програма боротьби за ліквідацію помилок та перекручень в радянській музиці, за створення високоідейних і художньо повноцінних музичних творів. Розкритикований і засуджений ЦК ВКП (б) формалістичний, антинародний напрям в радянській музиці, що відбиває вплив буржуазної ідеології, розповсюджений у творчості українських композиторів і в діяльності закладів музичного мистецтва УРСР. ЦК КП (б) У відзначає, що вході обговорення рішення ЦК ВКП(б) “Про оперу “Велика дружба” В. Мураделі” виявилось, що частина композиторів і музичних діячів України помилково вважає, ніби формалістичний, антинародний напрям у музиці не має місця на Україні, бо більшість композиторів УРСР, нібито, писали свої твори українського фольклору. Ця точка зору неправильна і шкідлива тому, що вона замазує великі помилки формалістичного характеру музичного мистецтва України, по суті, опорочує музичну народну творчість, і заважає композиторам та музикознавцям зробити правильні висновки з рішення ЦК ВКП(б) “Про оперу “Велика дружба” В. Мураделі”. Стан музичної творчості на Україні цілком і повністю підтверджує наявність і боротьбу двох напрямів у музиці, про які говорив т. А.О. Жданов у своєму виступі на нараді працівників музичного мистецтва, скликаній при ЦК ВКП(б). “Один напрям являє здорове, прогресивне начало в радянській музиці, що грунтується на визначенні величезної ролі класичної спадщини і, зокрема, традицій російської музичної школи, на поєднанні високої ідейності і змістовності музики, і правдивості і реалістичності, глибоко органічного зв’язку з народом, його музичною, пісенною творчістю, в поєднанні з високою професіональною майстерністю. Другий напрям виявляє чужий радянському мистецтву формалізм, відмову під прапором мнимого новаторства від класичної спадщини, відмову від народності музики, від служіння народові заради обслужування сугубо індивідуалістичних переживань невеликої групи вибраних естетів”. Представники формалістичного напряму на Україні порвали з кращими традиціями класичної музичної спадщини і, в першу чергу, російської класичної музики, що має світове значення. Ігноруючи глибокий ідейний зміст, пісенність і ясну форму російської класичної музики та української класичної музики, що розвивалася під її благотворним впливом, представники формалістичного напряму спустошували музичне мистецтво, витравлювали з нього творчу думку і живе людське почуття, спотворювали красу та витонченість в музиці, звели свою майстерність до вишуканого, нікому не потрібного трюкацтва, що привело їх у тупик. Замість того, щоб пройнятися свідомістю високих запитів, що пред’являються народом до музичної творчості, і глибоко відбивати в музиці благородство моральних якостей радянської людини, героїзм і мужність нашого народу - багато українських композиторів пішли хибним шляхом псевдоноваторства. Замість того, щоб учитися на класичних творах російських і українських композиторів, зміцнювати і розвивати зв’язки з культурою братнього російського народу і правильно використовувати невичерпні джерела української народної творчості, частина українських композиторів скочується на позиції епігонів занепадницької буржуазної музики Європи і Америки. Ці композитори відриваються від народу, захоплюються голим техніцизмом, допускають вульгарний натуралізм і штовхають українське музичне мистецтво не вперед, а назад. Антинародний формалістичний напрям в українському музичному мистецтві виявився, насамперед, у творах композитора Б.Лятошинського і його наслідувачів (Г.Таранов, І.Белза, М.Тіц, М.Гозенпуд та ін.). В ряді творів Б.Лятошинського, Г.Таранова та ін. Має місце зневажання основних принципів класичної музики, пропаганда дисонансу і дисгармонії, ігнорування мелодії, як основи музичного мистецтва. Особливо чужа художнім смакам радянських людей друга симфонія Б.Лятошинського.

“Радянська Україна” (№ 124) 1948. - 23 травня.