12.Основні теорії та школи управління.

Наукові школи та теорії державного управління:

1. Наукова школа організації праці – Ф.Тейлор

2. Адміністративна школа управління – Анрі Файоль

3. Школа людських відносин (школа поведінки) – Е.Мейо

4. Школа системного підходу – Т.Парсонс, Р.Мертон, В.С.Михалевич, В.М.Глушков

Наукові теорії державного управління.

1. Теорія ієрархічних багаторівневих систем – Д.Мако, І.Такахарі. Спираючись на методологію системного підходу, обґрунтували три види функціонування систем управління: перша – однорівневі одноцільові системи управління; друга – однорівневі багатоцільові системи; третя – багаторівневі багатоцільові системи , які є найскладнішими.

2. Теорія ситуаційного підходу – П.Лоуренс, Д.Вудворд. Суть її в тому, що ефективне управління можливе лише тоді, коли цілі, форми, методи, системи, технології, засоби та стилі управління уточнюються в залежності від ситуації конкретної організації.

3. Теорія соціального ринкового господарства – Л.Ерхард, держава надає соціальної направленості ринковим важелям економіки.

4. Теорія градуалізму- Ден Сяопін, органічного поєднання політичної системи соціалізму та ринкових важелів. Еволюційна теорія приватизації.

13.Інституційні чинники та моделі державного управління.

Інститут - норми і правила, які визначають поведінку.

Чинники, що визначають рівень культури:

• розвиток техніки,

• розвиток економіки,

• розвиток соц. Організацій,

• релігія,

• наявність символів.

Соціальні інститути можна поділити на формальні і неформальні.

Критерієм розподілу служить ступінь формалізації існуючих у них зв'язків,взаємодій, відносин.

Формальні інститути-спосіб організованого побудови на основі соціальної формалізації зв'язків, статусів і норм. Формальні інститути забезпечують проходження ділової інформації, необхідної для функціональної взаємодії. Регулюють щоденні особистісні контакти. Формальні соціальні інститути регулюються законами,нормативними актами.

До формальних соціальних інститутів відносяться:

- економічні інститути-банки, виробничі установи;

- політичні інститути-парламент, міліція, уряд;

- виховні і культурні інститути-родина, інститут та ін навчальні заклади, школа, художні установи.

Неформальні інститути - спонтанно сформована система соціальних зв'язків, взаємодій і норм міжособистісного і між групового спілкування. Неформальні інститути ви никають там, де несправність формального інституту викликає порушення важливих для життєдіяльності всього соціального організму функцій.

Приклади неформальних інститутів-націоналізм, організації за інтересами

- Рокери, «дідівщина» в армії, неформальні лідери в групах, релігійні громади, діяльність яких суперечить законам суспільства, коло сусідів.

З 2-й пол. 20 в. у багатьох країнах з'явилося безліч неформальних організацій і рухів (у т. ч. «Зелені»), що займаються природоохоронною діяльністю та екологічними проблемами,неформальна організація любителів телевізійної драми.

Американська модель державного управління.

По-перше, плинність праці особи на одній посаді. Робота на певній посаді чи в якійсь організації, як правило, триває не довго, загалом не більше , ніж 3-5 років. Зміна місця роботи соціальне виправдана, якщо вона спричиняється до зростання заробітків чи до підвищення в посаді.

По-друге, працівників часто оцінюють і просувають по службі. Кожного працівника оцінює його керівник, згідно з формальною системою оцінки показників. Цю оцінку потім використовують при ухваленні рішень щодо підвищення платні або призначення працівника на нову посаду.

По-третє, контрактна форма служби. Чітко обумовлюються обов'язки, права і персональна відповідальність за ділянку роботи.

Четверта особливість - дотримання вузької професіональної спеціалізації при просуванні в кар'єрі, аж до досягнення найвищих рівнів. Якщо менеджери пройшли інженерну, правову чи економічну підготовку, то більшу частину свого трудового життя вони проведуть у цих спеціалізованих сферах. Їхнє просування по службі буде обмежене посадами , навіть якщо це управлінські посади, які пов'язані з даною галуззю знань.

П'ята характерна особливість американської культури управління - високий ступінь контролю, що його здійснює працедавець над найманим працівником. Урядові установи виробляють правила професійної поведінки чи етики, яких має дотримуватись працівник. Зловживання своїм становищем чи корупція з боку працівника може призвести до звільнення й можливого порушення кримінальної справи.

Японська модель державного управління.

Японія — конституційна монархія. В 1890 р. був сформований парламент, що зробило Японію першою парламентською країною Азії. Основними ланками місцевої законодавчої влади є префектури, міські, селищні і сільські збори. Їхній кількісний склад залежить від чисельності населення відповідних адміністративних одиниць. Збори очолюються головами.Керівництво виконавчою владою в органах місцевого самоврядування здійснюють: у префектурах - губернатори, у містах - мери, у селищах і селах – старости. На державній службі Японії, так само як і в переважній більшості установ і підприємств країни, діє специфічна система. Цї система припускає тривалу (аж до відходу на пенсію) службу працюючого по найманню в одній організації. Його посада і розмір платні ставляться в пряму залежність від тривалості безупинного стажу. Наприклад, за інших рівних умов чиновнику необхідно пропрацювати в одному державному відомстві 15-20 років, щоб досягти посади начальника відділу, і близько ЗО років, щоб одержати посаду начальника департаменту.