6. Оціночні анкети

Додаток № 1

Категорії реакцій та позицій людей з високим почуттям власної вартості

(кожен прояв почуття власної вартості записуємо на окремому аркуші для фліпчарту)

1. Очевидне задоволення від життя, схвалення себе, яка проявляється у виразі обличчя, способі висловлювань, рухах – рухи вільні, спонтанні

2. Помітна гармонія між вербальною та невербальною частинами спілкування з іншими, яка виявляється у спокої та відповідності між тим, що ми говоримо і робимо, та тим, що помічається у наших рухах, реакціях тіла

3. Відкрита позиція щодо фактів та реальності, яка проявляється відкритістю у висловлюваннях як про власні досягнення та можливості, так і про поразки та особисті недоліки

4. Легкість у висловлюванні та прийнятті компліментів, а також у сприйнятті критики, яка виявляється у готовності визнавати свої помилки

5. Свобода у виявленні та прийнятті проявів почуттів

6. Відкритість, самостійність та інтерес до нового досвіду, ідей, можливостей, віра у власні сили та можливість досягти успіху

7. Почуття гумору у ставленні до світу і до себе

8. Схвалення почуттів, зокрема складних, таких як злість, безсилля, страх чи сум

9. Асертивність;

„Трохи теорії”

(Теоретичний матеріал може бути корисним для людей, які ведуть зустріч. Його також можна роздати у роздрукованому вигляді учасникам в кінці зустрічі)

1. Очевидне задоволення від життя, схвалення себе, яка проявляється у виразі обличчя, способі висловлювань, рухах – рухи вільні, спонтанні

Коротке пояснення:

Це природній наслідок наявності почуття власної вартості, пов'язаний зі схваленням себе як людини. Це результат внутрішнього спокою та гармонії, яких можна досягти, дозволивши собі виражати емоції (як приємні, так і неприємні) , бо це дозволяє уникати внутрішнього напруження; коли ми думаємо про себе як про вартісну людину, яка заслуговує поваги та щастя. Також це результат пунктів, перерахованих нижче.

Що слідує для опікуна?

Щоб у нас сформувалося переконання в тому, що ми заслуговуємо поваги та любові, потрібно, щоб ми у цьому переконалися і навчилися від наших батьків. Найважливіша вказівка для опікунів, щоб вони виховували своїх дітей з повагою та безумовною любов’ю, давали їм відчути свою доброзичливість та схвалення. Важливо, щоб сформувався хороший безпечний зв'язок між батьком і дитиною – для цього потрібна увага та чуйність до потреб дитини, відповідь на її потреби, турбота про безпеку і т.п. Також варто проявляти віру в доброту дитини – не треба відштовхуватись від того, що в неї погані наміри, що вона зла і спеціально робить нам на зло, це неправда – дитина не може зробити інакше, тому так поводиться – отже ми маємо їй показати, як вона може діяти конструктивно, щоб їй не доводилося користуватися «своїми» способами. Варто пам’ятати: дитина хороша, те, що ми іноді не схвалюємо, це тільки окрема її поведінка. «Погана» поведінка – не привід для «відмови» у любові чи схваленні дитини – опікунам варто бути поблажливими вчителями, які люблять, незважаючи на все, але також рішуче показують, чого не можна робити і за якими правилами живе весь світ. Це нелегке завдання, але батьки, які хочуть збудувати почуття власної вартості у дитини, повинні пам’ятати, що дитині дуже потрібне почуття безпеки, щоб вона могла будувати своє почуття власної вартості, а щоб досягти почуття безпеки, необхідне знання кордонів та правил. В протилежному випадку вона почуватиметься як на перехресті з активним рухом, на якому немає ні дорожніх знаків, ні світлофорів, а правила дорожнього руху вона не може прочитати, бо ще не вміє читати.

2. Помітна гармонія між вербальною та невербальною частинами спілкування з іншими, яка виявляється у спокої та відповідності між тим, що ми говоримо і робимо, та тим, що помічається у наших рухах, реакціях тіла

Що слідує для опікуна?

В цій сфері величезне поле для діяльності опікунів. Перш за все, ми повинні усвідомлювати, що для дітей батьки – найважливіші і найкращі люди. Вони хочуть бути такими, як їхні батьки, тому часто наслідують їхню поведінку, навички, реакції. Вони вчаться, спостерігаючи за ними. Діти дуже легко виловлюють невідповідності у повідомленнях – вербальних і невербальних. Спробуймо заборонити дитині скакати на дивані з посмішкою на вустах і швидко зрозуміємо, що такий комунікат не буде ефективним. Дитина, продовжуючи скакати, показує нам, як інтерпретувала ситуацію – вербальний комунікат неправильний, дорослий тільки жартує. Якщо на власну неефективність ми відреагуємо злістю і почнемо кричати на дитину, то викличемо в неї розгубленість та нерозуміння. Вона правильно прочитала переданий комунікат, а дорослий відреагував незрозумілим чином – висновок: світ непередбачуваний, в ньому панують незрозумілі правила. Дитина, дивлячись на опікунів, які передають нецілісні комунікати, не вчиться тому, що означає така цілісність, і в неї можуть бути з цим проблеми у майбутньому. Тому коли дитина питає: «що сталося?», коли бачить, що ти плачеш, не відповідай: «нічого не сталося, все в порядку», а скажи правду: «знаєш, мені сумно, а іноді так буває, що коли комусь сумно, то він плаче». Дитина і так бачить, що маму/тата щось турбує, тому комунікат «нічого не сталося» є комунікатом: «тут немає дозволу на те, щоб говорити про свій сум, тут не схвалюється почуття суму». Можливо, через якийсь час ти почуєш від своєї дитини, яка плаче, відповідь на питання «що сталося?» - «нічого». Розповідь дитині про свої важкі почуття, правдивість не порушує її почуття безпеки, хоча часто ми якраз цього боїмося і це стає мотивом наших дій, які мають на меті приховати від дитини наші справжні почуття. Варто пам’ятати, що дитині слід показати, що наш стан перехідний, природній, що кожен іноді може плакати, але це проходить і потім знову можна почуватись добре і весело. Така позиція вчить реального підходу до життя – іноді буває важко, але з цим можна впоратися. Мета – не уникати викликів, щоб уникнути страждань, а вчитися справлятися з труднощами. Крім того, у цій конкретній ситуації з плачем ми показуємо дитині, що її реакція природна (інтерес до того, що відбувається з близькою людиною, спроба втішити), цим ми вчимо її, що вона теж може і має право розраховувати на те, що ми допоможемо їй у майбутньому.