7. Почуття гумору по відношенню до світу і до себе.

Що слідує для опікуна?

В рамках відходу від ідеї «бути ідеальним» ми можемо дозволити собі навіть пожартувати з себе. Діти дуже цінують такі прояви поведінки дорослої дитини і що найважливіше – всупереч побоюванням більшості опікунів, це зовсім не впливає на падіння їхнього авторитету в очах дітей. Якраз навпаки. Дитина вчиться, що батько вміє дистанціюватися до світу та до себе, має внутрішній спокій, який не порушується навіть жартами над собою. Така позиція викликає повагу та бажання відповідати такою ж щирою позицією.

8. Схвалення почуттів, зокрема складних, таких як злість, безсилля, страх чи сум

Що слідує для опікуна?

В нових для дитини ситуаціях часто можуть з’явитися різного роду почуття, зокрема ті, які часто не схвалюються, з якими важко впоратися, наприклад, злість, сум, безпорадність, страх. Найважливіше, що може зробити батько/мати, це вчити свою дитину, що немає поганих і хороших почуттів, бо це так само, як сказати, що права нога погана, а ліва хороша. Вони просто важливі, щоб схвалювати існування їх усіх і дозволити собі їх переживати. Ти допоможеш дитині, якщо покажеш їй, що схвалюєш факт, що вона переживає, наприклад, невпевненість чи неспокій, та супроводжуючи її у труднощах, покажеш їй, навчиш, як справлятися зі складними почуттями. Що може допомогти?

Старайся зрозуміти – у дитини є свої причини для переживання різних емоцій. І хоча вони можуть здаватися тобі неадекватними, не виражай цього. Прийми з повагою точку зору дитини.

Слухай – дай дитині свій час та увагу.

Утримайся від оцінки – оцінка блискавично нищить почуття безпеки та знижує віру в себе. Також нищить довіру та перериває нитку порозуміння.

Припини заперечувати – утримайся від тверджень типу: «з тобою точно нічого не сталося», «ти так говориш, бо втомився», «нічого з тобою не сталося». Вони викликають у дитини заклопотаність, посилюють лють, призводять до того, що дитина не може оцінити свої почуття та зрозуміти їх – вона відчуває, що її не розуміють, бо ти заперечуєш те, що вона відчуває. Пам’ятай, що твоя присутність для дитини найважливіша.

Близький контакт з тобою дозволяє їй повернути рівновагу, забезпечує почуття безпеки, дозволяє повірити у власну вартість. Знаходячись з дитиною у складні моменти, ти показуєш їй, що любиш її, що вона важлива для тебе, що ти намагаєшся її зрозуміти.

Говори дитині, що любиш її і що з тобою вона у безпеці – їй потрібне почуття, що ти для неї стабільна опора і що навіть коли вона переживає внутрішній неспокій, ти не лякаєшся. Таке переконання дозволяє їй звертатися до тебе за допомогою, шукати захисту та підтримки.

Окресли дитині почуття, дитина тільки вчиться розпізнавати та називати власні почуття. Ти можеш допомогти їй у цьому. Спробуй назвати її почуття. Можеш вжити формулювання: «схоже на те, що…», «я бачу, що…», «мені здається, що…» Не хвилюйся, якщо тобі одразу не вдасться окреслити почуття дитини, спробуй знову або дозволь дитині, щоб вона сама це спростувала. Але уникай фраз: «я знаю, що ти відчуваєш».