Вплив води на здоров’я людини

Після повітря вода є другим за зна­ченням компонентом, необхідним для життя. Про важливість води свідчить той факт, що її вмісту різних органах і тканинах людського орга­нізму становить 70-90 %. Спожи­вання чистої води забезпечує нор­мальну роботу всіх внутрішніх орга­нів людського організму.

Але небагато хто розуміє, наскільки складною є проблема забезпечення стійкого та якісного питного водопо­стачання, що має насправді глобаль­не значення для людства. Кожен дру­гий житель Землі відчуває труднощі з доступом до чистої питної води.

У стані "водного стресу” живуть нині понад 600 млн людей, а до 2030 р., за прогнозами ЮНЕСКО, майже по­ловина населення зіткнеться з дефі­цитом води. Адже тільки за останні 50 років її споживання виросло втричі! І дедалі частіше з вуст політи­ків і вчених звучать тривожні про­гнози: “Світ вступив в епоху війн за стратегічні ресурси, серед яких най­важливішим стає питна вода", "Як­що світ і воюватиме, то через доступ до якісної питної води”.

Це давня і велика тривога світового співтовариства. У 2000 р. було прийнято Декларацію тисячоліття 00Н, де підкреслюється необхід­ність скорочення, як мінімум, удвічі частки населення, що не має досту­пу до безпечної питної води,і припи­нення екологічно нестійкої експлуа­тації водних ресурсів.

Генеральна Асамблея ООН оголоси­ла 2005-2015 роки Міжнародним десятиліттям дій “Вода для життя", щорічно 22 березня майже у всіх країнах світу проводиться Міжна­родний день води.

Водні ресурси забезпечують усі сфе­ри життя і господарської діяльності людини, визначають можливості роз­витку промисловості й сільського господарства, розміщення населе­них пунктів, організації відпочинку й оздоровлення людей. Проте такі ре­сурси, як вода та повітря, підлягають значним змінам у процесі техноге­незу, а в разі значного забруднення можливе вичерпання цих ресурсів. Інтенсивний розвиток промисло­вості й сільськогосподарського ви­робництва, підвищення рівня благо­устрою міст і населених пунктів, значний приріст населення зумови­ли в останні десятиліття дефіцит і різке погіршення якості водних ре­сурсів у багатьох регіонах.

Основним завданням державного управління водними ресурсами є за­безпечення якісною водою населен­ня і галузей економіки, розв’язання водогосподарських і екологічних проблем з наданням безумовного пріоритету збереженню і відтворен­ню водних ресурсів з урахуванням екологічного стану водних об’єктів.

У наш час кардинально змінилася екологічна ситуація у світі, проявив­ся дефіцит водних ресурсів, пов’яза­ний з їх виснаженням та забруднен­ням, значне зростання населення планети загострює проблему забез­печення продуктами харчування, при цьому виявлений тісний зв’язок між якістю води, що споживається, їжі та здоров’ям населення. У нових умовах, що склалися, змінюються вимоги до ведення сільського гос­подарства, виникла об’єктивна по­треба раціонального ставлення до водних ресурсів, забезпечення на­селення водою доброї (нормативної) якості, виробництва екологічно чистої продукції.

Незважаючи на зменшення забору води за останні 10-15 років майже у 2,5 разу, рівень забруднення річ­кових вод не зменшився, що свід­чить про втрату водними екосисте­мами самоочисної здатності. Це прояв екологічної кризи. Розрахун­ки на базі критеріїв діючої класифі­кації свідчать, що 88 % досліджених річок України та їх басейнів мають екологічний стан від “поганого” до “катастрофічного”.

Питне водопостачання України на 75 % забезпечується за рахунок по­верхневих вод, а їх забруднення та неефективність очисних споруд ство­рюють серйозну небезпеку для здо­ров’я населення (високий рівень захворюваності кишковими інфек­ціями, гепатитом А, підвищений ри­зик впливу на людей канцерогенних і мутагенних факторів).

у Протоколі про воду та здоров’я до Конвенції про охорону та викорис­тання транскордонних водотоків та міжнародних озер 1992 р., ратифіко­ваному Законом України № 1066-ІУ від 09.07.2003 р., акцентовано на наслідках для здоров’я населення, які виникають у результаті нестачі води, особливо для вразливих груп населення, що перебувають у не­сприятливому стані та живуть в умо­вах соціальної відчуженості. Також підкреслено, що запобігання, кон­троль та зниження рівня поширення захворювань, пов’язаних із водою, є важливими і невідкладними зав­даннями, які можуть бути задовіль­ним чином вирішені тільки шляхом більш тісного співробітництва на всіх рівнях та між усіма секторами як в межах окремих країн, так і між державами. У документі наголоше­но, що відстеження захворювань, пов’язаних із водою, та створення систем раннього запобігання і реа­гування є важливими аспектами їх відвернення, контролю та зниження рівня їх поширення.

Державна санепідслужба України бере участь у роботі Координаційної групи проекту “Реалізація Протоколу про воду та здоров’я ЄЕК ООН та Вод­ної рамкової директиви ЄС в Україні завдяки дослідженню та розвитку управління водними ресурсами” з фахівцями Норвезького інституту водних досліджень (ИІ\/А) у рамках виконання плану заходів із реаліза­ції Закону України “Про ратифіка­цію Протоколу про воду та здоров’я до Конвенції про охорону та вико­ристання транскордонних водотоків та міжнародних озер 1992 р.”. З 2012 р. проводиться інформуван­ня про впровадження заходів з дося­гнення національних цільових по­казників Протоколу про воду та здо­ров’я до Конвенції про охорону та використання транскордонних водо­токів та міжнародних озер 1992 р., до яких входять і показники щодо захворювань, пов’язаних із водою, у тому числі й водно-нітратна метге-моглобінемія.

У Протоколі про воду та здоров’я термін “захворювання, пов’язані з водою” означає “будь-які істотні не­гативні наслідки для здоров’я люди­ни, такі як смерть, інвалідність, захво­рювання чи розлади, безпосе­редньо чи опосередковано виклика­ні станом чи змінами у кількості або якості будь-яких вод”. Невідповід­ність якості питної води норматив­ним вимогам є однією з причин по­ширення в державі багатьох інфек­ційних (вірусний гепатит А,черевний тиф, ротавірусна інфекція тощо) та неінфекційних (системи травлення, серцево-судинної, ендокринної си­стеми тощо) хвороб.

Водночас важливе значення для лю­дини мають різні мікроелементи, які у природі розподілені нерівномірно. Нестача або надлишок у довкіллі тих чи інших хімічних елементів і речо­вин великою мірою визначає здо­ров’я конкретних популяцій. Захво­рювання, пов’язані з регіональними грунтовими, гідрологічними чи епіде­міологічними особливостями, діста­ли назву ендемічних хвороб (тобто властивих певним регіонам), а міс­цевості - геохімічними провінціями. Так, термін “ендемічний" у застосу­ванні до зобу має на увазі його вини­кнення в місцевості, де через її гео­фізичні особливості наявне недо­статнє надходження йоду в організм.

Практично зовсім не враховується макро- та мікроелементний склад підземних вод, тоді як саме він най­більше впливає на організм людини та визначає її здоров’я. Наприклад, тривале використання як джерела постачання питної води річкових під­земних вод Крайньої Півночі впли­ває на стан і здоров’я людини у зв’язку з відсутністю у воді Са²~, вод­ночас надлишок Са²* (відповідно до гідрохімічної зональності Черніве­цької області) спричиняє утворення каменів у нирках і т. п.

Фахівцями з медичної геології дав­но помічено, що склад питної води впливає на стан здоров’я людини. Наприклад, використання у питних цілях маломінералізованої води сприяє частішому виникненню хро­нічних захворювань серцево-судин­ної системи, нирок, шлунково-киш­кового тракту, відхилень в обміні ре­човин. Споживання такої води зумов­лює відхилення фізичного розвитку у дітей і вагітних жінок, реєструють­ся такі ускладнення, як анемія, на­бряки, гіпертонія. Постійне вжи­вання ультрапрісних вод викликає серцево-судинну дистонію. Надли­шок заліза викликає захворювання крові, печінки та підшкірної клітко­вини, а також такі нозологічні фор­ми, як анемія. Марганець чинить вплив на ферментаційну активність та ліпідний обмін. За надлишку мар­ганцю у воді фіксуються порушення функціонального стану центральної нервової системи, анемія, захворю­вання щитовидної залози, карієс, камені у нирках та сечоводах, остео артроз. Надлишок кремнію у питній воді може призвести до порушення саморегуляційних властивостей ор­ганізму, що, в свою чергу, спричиняє низку тяжких захворювань. Нестача у воді йоду викликає захворювання щитовидної залози, що призводить до розумової відсталості, зниження слуху, низькорослості. Нестача фто­ру викликає карієс, порушення по­логової діяльності, затримку росту.

Як стверджують Г.І. Рудько та О.М. Ада- менко (“Вступ до медичної геології”, за ред. Г.І. Рудько, О.М. Адаменко, 2010), вміст сірки у підземній воді позначається на здоров’ї та самопо­чутті людини: за високої концентра­ції сірководню організм уражується майже миттєво. Судоми і знепритомніння призводять до швидкої смерті від зупинки дихання. За не­стачі сірки спостерігаються: тахікар­дія, підвищення артеріального тиску, порушення функцій шкіри, випадін­ня волосся, закрепи, у тяжких ви­падках - жирова дистрофія печінки, крововилив у нирки, порушення ву­глеводного й білкового обміну, перезбудження нервової системи, дра­тівливість та інші невротичні реакції. Хлор відіграє важливу роль у підтри­манні кислотно-лужного балансу (між плазмою й еритроцитами), ос­мотичної рівноваги (між кров’ю і тканинами), балансу води в організ­мі. Порушення обміну хлору призво­дить до набряків.

Коли йдеться про хлор, калій і нат­рій, мають на увазі водно-сольовий обмін. Вони входять до складу між­клітинної рідини, причому їх співвід­ношення має бути більш-менш ста­лим. Ці три елементи відповідають за осмотичний тиск міжклітинної рі­дини. Будь-яка зміна закладеної на генетичному рівні рівноваги між ни­ми миттєво призводить до кислотно- лужного дисбалансу і може спричи­нити серйозний розлад здоров'я. Хлор бере участь у підтриманні кис­лотно-лужної рівноваги в тканинах, забезпечує сталість об’єму рідин в організмі, усуває набряки, зокре­ма серцевого походження, нормалі­зує артеріальний тиск. Він є основ­ною осмотично активною речови­ною крові, лімфи та інших рідин тіла. В результаті осморегуляції відбу­вається виведення води або солей з організму, а також їх затримання і перерозподіл в організмі, що забез­печує сталість осмотичного тиску внутрішнього середовища - крові, лімфи, внутрішньоклітинної рідини організму. Нормальний вміст хлору в організмі запобігає підвищенню артеріального тиску. Хлор активує фермент амілазу, бере участь в утво­ренні соляної кислоти - основного компонента шлункового соку, стимулює апетит. Динаміка вмісту хлори­дів в організмі залежить від кислот­ності шлункового соку: чим вища кис­лотність, тим більше подальше ви­трачання хлоридів. Під час запаль­них процесів (перитоніт, виразки шлунку і дванадцятипалої кишки) вміст хлору в організмі зменшується.

Було з’ясовано, що максимальна ураженість серцево-судинними за­хворюваннями спостерігається че­рез споживання населенням води в діапазоні між дуже м’якою та водою середньої твердості.

Усі згадані вище характеристики взаємозв’язку стану здоров’я насе­лення зі впливом фактора питної во­ди можна віднести до ендемічних захворювань, бо вказані надлишок або нестача хімічних елементів у во­ді зумовлені природними зонально- регіональними гідрогеохімічними умовами.

Наразі, окрім природних ендемічних за тим або іншим хімічним елемен­том геохімічних провінцій, з'явилися штучні біогеохімічні райони і провін­ції. їх виникнення пов’язане з вико­ристанням різноманітних пестици­дів, мінеральних добрив, стимулято­рів росту рослин, а також із надхо­дженням у грунт промислових вики дів, стічних вод і відходів. У штучно створених ендемічних провінціях (унаслідок міграції екзогенних хіміч­них речовин з грунту в атмосферне повітря, воду або рослини) спостері­гаються гострі і хронічні отруєння, випадки алергічних захворювань.

Наприклад, дефіцит йоду у воді й продуктах харчування спричинює захворювання щитоподібної зало­зи, нестача кальцію - ламкість кіс­ток, нестача кобальту чи заліза - недокрів’я. Надлишок тих чи інших елементів також небезпечний. Так, надлишок бору спричинює захво­рювання органів травлення та пне­вмонію. Через нестачу фтору за­звичай виникає карієс, але надли­шок його (до 1 г/л) призводить до ураження зубів - флюорозу; за ще більших концентрацій (від 5 г/л) по­чинається скостеніння зв’язок, по­рушується робота печінки, шлунка.

У багатьох випадках декілька факто­рів впливають комплексно. Так, низький вміст кальцію у поєднанні з надлишком заліза, стронцію, свин­цю та цинку спричинює деформацію кісток, порушення формування хря­щів, викривлення хребта. Це енде­мічне захворювання назване уровою хворобою, "на честь” річки Уров, яка протікає в місцевості, де хвороба дуже поширена.

Здебільшого погіршення стану здо­ров’я через нестачу або надлишок певних речовин у воді та їжі пов’язу­ють із дефіцитом кальцію, заліза, йоду чи надлишком деяких металів, насамперед мангану, цинку, свин­цю, ртуті, бору. Нестача мікроеле­ментів, які входять до складу вітамі­нів, - часта причина авітамінозів. Так, місцями спостерігається надли­шок у грунтах, водах, рослинності флуору (розвивається важка хворо­ба - флюороз), молібдену (подагра), бору (шлунково-кишкові хвороби), нікелю (сліпота овець), міді (недо­крів’я домашніх тварин) тощо. Дефі­цит елементів особливо характер­ний для біогеохімічних провінцій во­логого клімату. Вивчення геохімічних провінцій важливе для прогнозуван­ня родовищ корисних копалин, охо­рони довкілля, боротьби з ендеміч­ними захворюваннями.

Місцеве населення постійно зазнає несприятливого впливу екзогенних хімічних речовин. У таких штучних геохімічних провінціях спостеріга­ється підвищення рівня захворюва­ності, вроджених вад і аномалій роз­витку, порушення фізичного і психіч­ного розвитку. Крім віддалених на­слідків, у таких провінціях спостері­гаються випадки не лише хронічних, а й гострих отруєнь під час проведен­ня ручних і механізованих робіт на сільськогосподарських полях, горо­дах, садах, оброблених пестицида­ми, а також на земельних ділянках, забруднених екзогенними хімічними речовинами, що містяться в атмо­сферних викидах промислових під­приємств, їхніх відходах. Так, напри­клад, забруднення грунту фторовмісними сполуками за рахунок проми­слових викидів призводить до роз­витку флюорозу у людей, що харчу­ються плодами рослин, вирощених на цьому грунті. Відмічено несприят­ливий вплив фтору на функцію кро­вотворення у дітей. Спостерігаються також порушення фосфорно-кальці­євого обміну, виникнення хвороб пе­чінки і нирок, гострих гастритів.

Крім того, відмічається зростання нітратного забруднення ґрунтових вод унаслідок ненормованого вико­ристання в колективних господар­ствах та у приватному секторі міне­ральних і, особливо, органічних доб­рив. Слід зауважити, що ефективних методів видалення нітратів із води в умовах децентралізованого водо постачання практично немає. За­бруднення води наднормативними концентраціями нітратів призводить до виникнення захворювання на водно-нітратну метгемоглобінемію у дітей, зниження загальної рези­стентності організму, що сприяє збільшенню рівня загальної захво­рюваності, в тому числі інфекційни­ми та онкологічними хворобами. Ви­падки водно-нітратної метгемоглобінемії у дітей пов’язані з приготу­ванням дитячого харчування на воді з індивідуальних колодязів, у якій вміст нітратів перевищував гігієнічні нормативи. Однією із причин наяв­ності нітратів у колодязях та капта­жах є недотримання їх власниками вимог санітарного законодавства при облаштуванні та утриманні коло­дязів, що призводить до забруднен­ня питної води та робить її непридат­ною для споживання людиною.

На сайті Державної санітарно-епідеміологічної служби України предста­влені рекомендації щодо запобіган­ня виникненню отруєння дітей під час приготування дитячого харчування на воді з індивідуальних колодязів.

Природне та антропогенне забруд­нення - основні проблеми у забез­печенні населення якісною питною водою. Режим взаємозв’язку по­верхневих та підземних вод зазнає значного антропогенного впливу.

Характер режиму взаємозв’язку по­верхневих та підземних вод у при­родних умовах найбільшою мірою відповідає вимогам його динамічно стійкого стану. Тому відхилення від природного режиму, його значне по­рушення створює загрозу несприят­ливих екологічних змін.

Високий рівень забруднення компо­нентів геологічного середовища, пе­редусім - ґрунтів у межах територій з великим техногенним наванта­женням, створює передумови мас­штабного негативного впливу на су­міжні компоненти геологічного се­редовища, зокрема й підземні води. Найбільш інтенсивного забруднен­ня зазнають практично незахищені води ґрунтового водоносного гори­зонту. У межах України, де близько 70 % сільського населення водопостачається за рахунок першого від поверхні водоносного горизонту, проблема забруднення грунтів і по­рід зони аерації, утому числі важки­ми металами, набуває особливої гостроти.

Істотний вплив техногенного забруд­нення ґрунту, донних відкладень і поверхневих вод на якість грунтових вод засвідчує також низка фактів забруднення цих вод радіонуклідами, важкими металами, збільшення вмі­сту мікро- і макрокомпонентів. Наприклад, у межах м. Києва за останні 30-35 років мінералізація грунтових вод збільшилася на 40-50 %, пере­важно за рахунок сульфатів і хлори­дів натрію. А вміст мікрокомпонентів за цей час підвищився у 8-10 разів. За умов постійного міграційного руху грунтового потоку в напрямку зон розвантаження, підвищений вміст макро- та мікрокомпонентів свідчить про постійний характер за­бруднення, подекуди пропорційний кількості інфільтраційних атмосфер­них опадів, які займають левову част­ку серед джерел формування грунто­вих вод досліджуваної території.

Отже, підсумовуючи викладене, мож­на зробити певні висновки. Пробле­ма якості питної води, яка погіршу­ється з року в рік через загострення екологічної обстановки, є на сьогод­ні однією з головних. Вода - чи не найцінніший природний скарб, адже без неї неможливе органічне життя на землі, їй належить одна з голов­них ролей у життєдіяльності людини. Напруженість сучасної екологічної обстановки потребує невідкладного прийняття заходів для поліпшення якості питних вод.

Упровадження Концепції управління водними ресурсами України за ба­сейновим принципом, заходів з до­сягнення національних цільових по­казників Протоколу про воду та здо­ров’я до Конвенції про охорону та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер 1992 р. дасть змогу спочатку стабілізувати, а потім і зменшити забруднення вод­них ресурсів, поліпшити їхній стан. Крім того, оздоровлення річкових басейнів (упровадження екологічних нормативів у використання природ­них ресурсів - землі, лісу, надр тощо) надасть можливість у перспективі поступово перейти до застосування інтегрованого управління річковими басейнами. Завдання, окреслені цією Концепцією, полягають у за­безпеченні населення і галузей еко­номіки країни водою високої якості й у необхідних обсягах - зі значним оздоровленням усіх водних і навколоводних екосистем.

Оздоровлення водних об’єктів, як і всього навколишнього середовища, має стати основою поліпшення здо­ров’я населення України.

Питна вода і фінансування галузі водопостачання

Законом України “Про питну воду та питне водопостачання” (від 10.01.2002 р. № 2918-111) питна во­да визначається як така, що за орга­нолептичними властивостями, хіміч­ним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відпо­відає державним стандартам та ви­могам санітарного законодавства. Держава гарантує захист прав спо­живачів у сфері питного водопоста­чання шляхом:

• забезпечення кожної людини пит­ною водою нормативної якості в ме­жах обгрунтованих нормативів пит­ного водопостачання залежно від району та умов проживання;

• здійснення заходів організаційно­го, науково-технічного, санітарно - епідемічного, природоохоронного, екологічного, правового характеру щодо поліпшення якості питної води, розвитку питного водопостачання, охорони джерел і систем питного во­допостачання, відновлення запасів питної води;

• здійснення контролю за дотри­манням законодавства у сфері пит­ного водопостачання, проведення державного моніторингу стану води і систем питного водопостачання, екологічної і санітарно-епідеміологічної експертизи господарської та іншої діяльності, пов’язаної з вико­ристанням джерел питного водопо­стачання;

• обмеження, тимчасова заборона (зупинення) в установленому поряд­ку функціонування систем питного водопостачання, які не забезпечу­ють нормативної якості питної води, та діяльності, яка негативно впли­ває на якість питної води та порушує режим функціонування систем пит­ного водопостачання і водовідведення.

Крім того, ст. 18 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населен­ня” передбачає виробничий конт­роль за якістю питної води в проце­сі її добування, обробки та у розпо­дільчих мережах, що здійснюють підприємства водопостачання.

Контроль здійснюється на відповід­ність державним стандартам на пит­ну воду, які визначають перелік ор­ганолептичних, хімічних, мікробіоло­гічних та радіологічних показників якості питної води, що підлягають обов’язковому контролю, їх гранич­но допустимих величин, дотримання яких гарантує безпеку для життя і здоров’я людини.

Ураховуючи, що питна вода нале­жить до чинників, що можуть нега­тивно впливати на здоров’я людини, державний нагляд за об’єктами (під­приємствами) водопостачання здій­снюють органи державного санітар­но-епідеміологічного нагляду.

До повноважень територіальних ор­ганів державної санепідслужби на­лежить здійснення державного сані­тарно-епідеміологічного нагляду за дотриманням органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, орга­нізаціями і громадянами санітарно­го законодавства.

Під час перевірок об’єктів і підпри­ємств, що спеціалізуються на виготовленні, розливі питної води і водо­постачанні населення державна санепідслужба керується чинним сані­тарним законодавством, а також Державними санітарними нормами і правилами "Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною” (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністер­ства охорони здоров’я України від 12.05.10 р. № 400 і зареєстровани­ми в Міністерстві фінансів України 01.07.2010 р. за № 452/17747.

Зазначеним документом встано­влюються вимоги до безпечності та якості питної води, призначеної для споживання людиною, а також пра­вила виробничого контролю та дер­жавного санітарно-епідеміологічно­го нагляду у сфері питного водопо­стачання населення. Правилами, виконання яких перевіряється дер­жавною санепідслужбою, визнача­ються гігієнічні вимоги до безпечно­сті та якості питної води, призначе­ної для споживання людиною.

Зокрема:

• наявність технологічного регла­менту на виробництві питної води, погодженого головним державним санітарним лікарем України (п. 3.10);

• результати аналізів питної води на залишкові концентрації хімічних речовин та сполук, які не мають пе­ревищувати гігієнічні нормативи (п. 3.11);

• терміни й умови зберігання питної води у пунктах її розливу, бюветів, у тарі споживачів тощо, не мають перевищувати 24 годин, за умови зберігання у чистій закритій тарі при температурі від 5 до 20 °С в місцях, захищених від прямих сонячних про­менів (п. 3.12).

Щодо води централізованого питно­го водопостачання (водопровідна пи­тна вода) є конкретні вимоги. Під час дослідження мікробіологічних показ­ників водопровідної питної води в її пробах визначають загальне мікроб­не число, загальні коліформи, Е.соlі, ентерококи. У водопровідній питній воді з поверхневих джерел у місцях її надходження з очисних споруд у роз­подільну мережу додатково визнача­ють наявність коліфагів. У разі вия­влення в пробах питної води з під­земних вододжерел загальних коліформ, Е.соlі, ентерококів чи коліфа­гів повторно відбираються проби.

При виявленні відхилень за резуль­татами лабораторних досліджень вживаються заходи щодо виявлення та усунення причин забруднення пи­тної води (п. 3.13).

Лабораторні дослідження якості ви­хідної води та санітарно-епідеміологімне обстеження території розмі­щення водозабору, проведені устано­вами та закладами державної санепідслужби, враховуються під час проведення державної санітарно епідеміологічної експертизи техноло­гічного регламенту або іншого доку­менту з описом технологічного про цесу виробництва питної води фасо­ваної та з пунктів розливу (п. 3.16).

Підприємства питного водопоста­чання зобов’язані надавати до дер­жавної санітарно-епідеміологічної служби відповідної адміністративної території інформацію про результа­ти виробничого контролю безпечно­сті та якості питної води, забруднен­ня джерел водопостачання (п. 4.8).

Держсанепідслужба здійснює ви­робничий контроль за безпечністю та якістю води в місцях водозабо­рів, перед надходженням у водопро­відну мережу, а також у розподільній мережі (п. 4.9).

Перелік показників контролю, крат­ність і точки відбору проб води пого­джуються державною санітарно-епі­деміологічною службою відповідної адміністративної території (п. 4.2).

Централізоване водопостачання на­селення міста Києва забезпечуєть­ся з річок Дніпро й Десна та арте­зіанського водопроводу, який вклю­чає артезіанські свердловини із за­хищених водоносних горизонтів (пе­реважно сеноман-келовейського та юрського).

Щодоби населенню міста подається близько 915 тис. м³ питної води, яка потребує відповідної підготовки для доведення її якості до санітарно-гігі­єнічних вимог. Споживачам вода по­дається водопровідними мережами довжиною до 4 тис. км.

Київська міська санепідстанція здій­снює постійний контроль за санітар­ним режимом джерел централізова­ного водопостачання, ефективністю роботи очисних споруд на Дніпров­ській і Деснянській водопровідних станціях, за додержанням оптималь­них доз реагентів і хлору (особливо в літній період) та за якістю води в роз­подільній водопровідній мережі.

Щорічно санепідслужбою досліджу­ється понад 10 тис. проб питної води на відповідність санітарно-гігієніч­ним нормативам. В середньому про­тягом останніх років відхилення від вимог Держстандарту у воді за сані­тарно-бактеріологічними показни­ками становлять 0,5 %, за санітар­но-хімічними - 0,4 %.

1. Не виконується загальноміська “Програма розвитку та реконструк ції водопровідного господарства міста Києва на період 2004- 2010 рр.” (затверджена рішенням Київської міської ради від 23.12.04 р. № 864/2274). Загальна вартість пе­редбачених програмою заходів ста­новить 1 млрд 926 млн 219,73 тис. грн. За 5 років дії програми освоє­но лише 9,3 % коштів, передбачених на її фінансування.

При цьому в місті 26 % водопровід­них мереж практично вичерпали свій термін експлуатації, 82 % від амортизованих перебувають в ава­рійному стані і потребують перекла­дання. Протягом 2 останніх років від­повідні водопровідні мережі в місті не перекладались за кошти місько­го бюджету. За таких умов виника­ють аварійні ситуації, пов’язані з ви­токами питної води, погіршенням її якості, що потребує значних витрат на усунення аварійних ситуацій, потоками питної води, погіршенням її якості, що потребує значних витрат на усунення аварійних ситуацій, по­новлення водопостачання.

2. Не вирішується питання рекон­струкції хлорного господарства ВАТ “АК “Київводоканал".

Споруди, обладнання й устаткування хлораторних, складів хлору насосних станцій зношені, через що є загроза надходження хлору в навколишнє се­редовище, а в санітарно-захисних зо­нах зазначених об’єктів (унаслідок містобудівної ситуації, що склалася на сьогодні) опинились житлові та громадські будинки, тож наявна ре­альна загроза для життя і здоров’я населення, яке проживає в цих зо­нах. Із 26 насосних станцій, що працюють на цей час, тільки 6 (23 %) пе­реобладнані з улаштуванням елек­тролізного устаткування замість хло­раторних. У решті продовжують функ­ціонувати хлораторні, які перебува­ють в незадовільному санітарно-тех­нічному стані, як і розхідні склади хлору на Дніпровській і Деснянській водопровідних станціях.