Интонационное разнообразие

Голосу, звучащему монотонно, не хватает эмоций и интонационного разнообразия. Расширяйте диапазон своих голосовых возможностей, иначе слушатели будут невольно засыпать на ваших выступлениях.

Какие можно использовать способы, чтобы воспроизвести нужную интонацию? Например, вам нужно сказать фразу «Доброе утро, дорогие друзья» по-разному: зло, скучающе, устало, радостно. Что вы можете внутри себя сделать такого, после чего нужная интонация легко зазвучит в вашем голосе?

Приемы для вызова нужной эмоции

Вспомнить. Вспомните ситуацию в прошлом, когда вы испытывали подобную эмоцию. Мысленно погрузитесь в эту ситуацию, подпитайтесь из нее нужной эмоцией и потом начинайте говорить.

Запустить через тело. Сожмите зубы, нахмурьте брови, прищурьте глаза - и ваше тело уже готово запустить жесткие, твердые, злые интонации в разговоре. Опустите голову, ссутульте плечи, несколько раз тяжело выдохните - теперь ваше тело готово запустить уже иные, усталые, обессиленные интонации. Хорошие актеры знают несколько десятков таких формочек для своего тела, через которые они получают доступ к нужному состоянию. Мы тоже можем так делать.

Повторить интонационный рисунок. В нашей памяти хранятся интонационные рисунки, характерные для той или иной эмоции: где интонация должна повышаться, а где понижаться. Просто повторяя соответствующий интонационный рисунок, мы можем передать голосом нужную нам эмоцию.

Запустить через внутреннюю фразу. Выберите фразу, характерную для той или иной эмоции, и произнесите ее мысленно, не забывая о характерных для этой фразы интонациях. Таким образом, повторяя ключевую фразу, вы как бы внутренне накачиваете и запускаете эмоцию, и вам легко будет выпустить ее наружу во время выступления.

Представить ситуацию. Представьте, что вы оказались в ситуации, где необходимо говорить с определенными интонациями. Например, вы конферансье на новогоднем балу, призываете всех встретить Деда Мороза, и интонации у вас восторженные и радостные. Создав внутри себя нужный эмоциональный настрой, возвращайтесь в реальность и используйте эти радостно-восторженные интонации в своем выступлении.

Предлагаем вам несколько упражнений для тренировки умения выражать нужные эмоции с помощью интонации.

Білет №19

1)Створення стрічки бачень за твором(на вибір)

2) Інструктивно-методичні матеріали

"Маленький принц" - це остання книга А. де Сент Екзюпері, написана в 1942 році в Нью-Йорку. Він присвятив її другові - Леонові Верту, який свого часу ховався від нацистів у Франції. Сам автор говорив, що написав цю казку для дорослих - вона про людину, її місце у світі й про шанс подолати відчуженість між людьми. Образ маленького принца виник не випадково. В Екзюпері був брат Франсуа, який помер дитиною. Брати дружили між собою. А потім один з них став дорослим, обрав професію льотчика, а інший полетів на невідому далеку планету і назавжди залишився дитиною.

"Маленький принц" - казка-притча, розповідь не про конкретних людей, а про людство і душу людини взагалі.

Філософська казка виявилася найбільш поетичним виразником ідей письменника. В кожній її історії відображено філософський погляд на життя людини, на її призначення. Екзюпері використав форму притчі, яку потрібно глибоко осмислити, хоча зовні мова йшла про звичайні життєві події і поведінку персонажів. Це свого роду "Євангеліє" - вчення про те, як треба жити людям, щоб пізнати щастя, мир, почуття гідності. Автор переконаний, що найголовніше знаходилася всередині нас, в нашому ставленні до моральних і матеріальних цінностей. Маленький принц для Екзюпері - ангел, що зійшов на землю. Він втілив в собі вічну живу частинку душі, став образом, що дозволив оцінити в людині людяне.

У казці розкрито життєві проблеми: влади; честолюбства; пияцтва; ділової людини; почуття відповідальності; ефемерності; черствої душі.

ЖАНРОВІ ОЗНАКИ ТВОРУ

Народна казка

"Маленький принц"

Фантастика

Фантастика мала реалістичне підґрунтя (порушували реальні земні проблеми, діяли сучасні образи тощо)

Розподіл персонажів на позитивних і негативних

У творі наявне протиставлення - "дорослі" - "діти", письменник прагнув розбудити дитячу душу в кожній дорослій людині

Мандрівка героя як композиційний прийом

Мандри героя відбувалися не тільки на землі, а й у всесвітньому просторі і в просторах людської думки і душі, що надало твору філософського характеру

Повторення епізодів, ситуацій (3 рази, 7 разів)

Маленький принц відвідав сім планет, повтор епізодів, ситуацій мав на меті не лише розкрити характери героїв, а й поглибити певні думки, ідеї

Символічність персонажів, алегоричність образів, боротьба добра і зла

Багатозначність символіки, боротьба духовного і бездуховного начал

Умовність часу і простору

Умовність оповіді не заперечувала належності подій казки до епохи XX століття

Повчальний характер

Автор не повчав, для нього головне мислити разом з людьми, допомагати їм шукати істину, розуміти їхні почуття, а люди самі повинні зробити висновки

Позиція автора прихована

Відкрита позиція автора

Щасливий кінець

Фінал відкритий, не мав однозначного тлумачення

Морально-етична проблематика

Філософські проблеми, що пов'язані не тільки з мораллю, а й з долею людства і всесвіту взагалі

КАЗКА

— один з основних і найпоширеніших жанрів народнопоетичної творчості. К. близькі до сказань, саг, переказів, легенд, епічних пісень. Відомі з найдавніших часів. Широко відомі збірки нар. араб. К.— "Тисяча й одна ніч", індійських — "Панчатантра", німецьких — братів Грімм, російських — О. Афанасьева, українських — І. Рудченка, А. Димінського, І. Манжури, а також К. ін. народів. За рад. часу опубліковано багато збірок К. народів СРСР та народів світу в перекладі рос., укр. та ін. мовами. За змістом і формою нар. К. можна поділити на такі групи: К. про тварин, фантастично-героїчні (до них належать К. героїчні, пригоди., чарівницькі), соціально-побутові, або К.-новели. К. мають здебільшого повчально-виховний характер. Значне місце посідає казковий епос у творчості слов ян, зокрема східних, у яких він уже в епоху Київ. Русі досяг високого рівня розвитку [напр., К. про білгородський кисіль, про Микиту (Кирила) Кожум'яку та ін.]. Свідчення про власне рос, укр. і білорус. К. належать до 16—17 ст. У дожовтневий період особливого поширення набули гостро сатиричні, соціально-побутові та істор. К. На Україні — це К. "Про Правду і Кривду", "Як солдат царя обдурив", "Як мужик пана обдурив", "Ненаситний піп", "Як Кармелюк пана сповідав", "Допомога Довбуша бідакові" та ін. В героїчних К. укр. народ створив образи безстрашних богатирів Вернигори, Вернидуба, Котигорошка, Товчикаменя, Івана — мужичого сина та інші. Народні К. мали великий вплив на худож. писемну л-ру, образотворче мистецтво й музику. Письменники, широко використовуючи нар. казкові сюжети, теми та образи, створюють літ. К. (датські — казки Г.-К. Андерсена, французькі — Ш. Перро, німецькі — В. Гауфа, російські — О. Пушкіна, Л. Толстого, українські — І. Франка, Панаса Мирного та ін.). В укр. рад. л-рі авторами К. є Н. Забіла, А. Шиян, М. Пригара, П. Воронько, А. Калин та ін. Видання: Казки та оповідання з Поділля в записах 1850—1860-х рр., в. 1—2. К., 1928; Українські народні казки, легенди, анекдоти. К.( 1958; Казки про тварин. К., 1976; Українські народні казки. К., 1976; Русские народные сказки. М., 1965; Сказки народов Советского Союза. Горький, 1950.