Оповідання

— один із епічних жанрів літератури, невеликий за обсягом прозовий художній твір. Його особливість — короткочасність зображуваних подій, обмежена кількість дійових осіб. На поч. 19 ст. в Росії й на Україні в цьому значенні вживалось слово "повість". В рос. л-рі велика роль у розвитку жанру О. належить О. Пушкіну, І. Тургенєву, Л. Толстому, М. Горькому. В укр. л-рі спершу виникло побутове О. (Г. Квітка-Основ'яненко), згодом — соціально-побутове (Марко Вовчок, Панас Мирний), реалістично-сатиричне (І. Франко. Лесь Мартович) та ін.

Окремим різновидом О. вважають новелу, в основі сюжету якої лежить незвичайна життєва подія з несподіваною розв'язкою. Особливістю новели є також поглиблений психологізм і драматична напруженість дії. Жанрові межі між О. і новелою не завжди можна визначити. Новела виникла в епоху Відродження в Італії ("Декамерон" Дж. Боккаччо), набула поширення з кінця 19 ст. (Гі де Мопассан, А. Чехов; в укр. л-рі — М. Коцюбинський, А. Тесленко, О. Кобилянська, В. Стефаник, С. Васильченко). Відомі жанрові різновиди О. гостро сюжетного (О'Генрі, О. Грін), детективного (А. Конан Дойль, Д. К. Честертон), науково-фантастичного (Г. Уеллс), історичного тощо. В укр. рад. л-рі жанр О. представлений у творчості А. Головка, О. Вишні, Ю. Яновського, П. Панча, О. Довженка, О. Гончара, Є. Гуцала, Григора Тютюнника та інших.