Савченко - Читанка_Підручник для 4 кл

Мій друг дуже гарно малює різних фантастичних істот. А головне — він уміє мене слухати і сам розповідає безліч цікавих історій, які вичитує в книжках. І, на­ певно, він би знайшов мене, якби знав, що трапилося!

** *

Япоринув у свої думки — і раптом мені здалось, що хтось мене уважно слухає. Наче я комусь розповідаю про себе, а він мені щось підказує. Я оглянувся довко­ ла. І несподівано виразно почув чийсь тихий голос: «Ти вважаєш, що твій друг може тобі допомогти? То скажи йому про це!» «Як я можу сказати щось Сашкові, коли він так далеко?» «Зовсім не далеко: ти ж увесь час про нього думаєш. Пошли йому свою думку!»

Явстав і почав здивовано оглядатися довкола. Це, напевно, був невидимий інопланетянин.

«Це планета Тайн,— знову почувся голос.— Тут ко­ жен може дізнатися щось про самого себе. Сьогодні ти дізнався, що для тебе не просто важливо грати в гру чи робити якусь роботу,— ти хочеш, аби тебе розуміли, слухали, цінували. Це може тільки уважне любляче серце. Може, для твого Сашка це теж важливо? Може, ти не завжди буваєш уважним до свого друга? »

«Чи був я уважним до свого друга?» — подумав я. Не завжди... Сашко тиждень прохворів, а я дивився вдома мультики. Мені не подобається, коли Сашка хвалить вчителька, бо він добре вчиться, а мені робить зауваження. Я ображаюсь на нього, коли він не дає списувати домашнє завдання, а пропонує його викону­ вати разом. І я завжди сам граюся з Компутиком — не хочеться, аби Сашко переграв мене.

Напевно, щоб мати друга, треба вміти самому бути другом. Мені стало так прикро за самого себе, що я по­ думав: «Ну і нехай, нехай я залишусь на цій планеті».

Ірозплакався. А потім заснув.

** *

Хтось розбудив мене,— і яким було моє здивування, коли я побачив над собою маму! Світило сонце, я лежав у своєму ліжку.

1 2 0

нудьгував: мати зачинила його в помешканні, щоб він як слід вивчив уроки.

«Ото б добре було,— мріяв М икола,— знайти чарівну паличку-рятівницю. Щоб замість мене й до­ машні завдання робила, й усе інше. За такою паличкою

іна край світу піти не страшно!»

Іраптом сталося чудо...

—Навіщо ж на край світу? — почув Микола чийсь добрий й тихий голос. Хлопчик озирнувся. Посеред кімнати стояв малесенький дідусь — удвічі нижчий за Миколу. На ньому були червоні шаровари з білими цятками й білий ковпак з червоними зірочками. Довга сива борода зникала десь аж за спиною.

—Навіщо на край світу йти? — повторив дідусь.— Можна мати те, що бажаєш, і тут.

—Вибачайте,— пробурмотів Микола розгублено,— хто ви такий?

Дідусь відповів:

—Я — Головний охоронець чарівної палички-ря­ тівниці!

Микола мовчав, зачарований. Виходить, що в каз­

ках усе правда, й чарівники — таки є!

—Ви справді дасте мені чарівну паличку? — спитав він недовірливо.

Дідусь відповів дуже поважно:

—Якщо ти заслужиш — звичайно! Але ти маєш виконати три моїх завдання. Згода?

Микола про всяк випадок кивнув. Може ж таки завдання не дуже важкі?..

—Слухай перше завдання! — голос у дідуся ще більше споважнів*.— Тиждень ти, Миколо, маєш сам прибирати свою постіль і допомагати матері!

«У-у,— хотів був викрутитись Микола,— не хочу!» Але якийсь голос прошепотів йому: «Почекай, не пхикай, адже в нагороду ти дістанеш чарівну паличку-

рятівницю!»

—Я згоден,— тихо сказав Микола.

—От і добре,— весело кивнув дідусь, поправив на голові ковпак і... розтанув у повітрі, наче його й не було.

124

Цілий тиждень Микола прибирав у кімнатах, допо­ магав матері мити посуд і навіть до крамниці двічі бігав. Мати й раділа, й дивувалася — звідки б то все? Ох, якби знала вона, певно, не мала б такого доброго настрою. Адже син був такий запопадливий* тільки тому, щоб опісля нічого не робити, а мати на послугах чудесну паличку.

Якраз за тиждень Головний охоронець чарівної па­ лички-рятівниці з'явився перед Миколою.

—Як твої справи, чи виконав, що я тобі звелів? Микола розповів про все.

—Початок непоганий,— погладив свою пишну бо­ роду старий.— Перший крок до чарівної палички ти зробив. А тепер слухай друге завдання: щоб ти аж де­ сять днів не чіпав і не кривдив малюків — я ж знаю, з тобою таке буває. Та це ще не все: як старші хлопчики кривдитимуть малих, щоб ти їх боронив... Добре?

Дідусь поправив свій ковпак і зник...

—Ото вскочив у халепу*! — свиснув Микола.— Сашко Дубина, певно, роз’юшить мені носа!

Але іншої ради не було. Треба було ставати хороб­ рим і справедливим.

Іколи на великій перерві Сашко Дубина штовхнув якогось первачка і той гепнувся та ще й носа набив, Микола підскочив до Сашка й гукнув:

—Ану, підійми його зараз та попроси пробачення, бо буде погано. Второпав?

Сашко з несподіванки пробурмотів розгублено:

—Почекай, зараз!..

Усі десять днів Микола був у школі найхоробрішим

інайсправедливішим. Про нього навіть написали

вкласну газету велику замітку.

—Ти на правильній дорозі,— сказав Головний охо­ ронець чарівної палички-рятівниці, коли минув і дру­ гий строк.— Але це не все. Останнє завдання — най­ важливіше!

Микола навіть дихати перестав.

—Я знаю,— вів далі дідусь,— що ти погано вчишся. Тепер весна. Незабаром кінець останньої чверті. Коли

125

закінчиться навчальний рік, покажеш мені табель. Ти зрозумів мене?

УМиколи навіть серце тьохнуло.

—Зрозумів. Треба, щоб у ньому були хороші оцінки...

Ось у яку біду вскочив Микола. Але відступати було вже нікуди.

Миколина мати дивувалася:

—Сину, чого це ти все з книжками сидиш? Іди хоч трохи у футбола пограй.

—Не можу,— відказував Микола, хоч йому й дуже кортіло побігти на вулицю до друзів,— скоро ж іспити. Повторювати треба!

Але хлопчик став помічати, що йому хочеться пра­ цювати не тільки заради чудесної палички...

Іось пролунав останній дзвінок. Микола одержав табель і побіг швиденько додому, щоб показати його батькам та ще з більшим хвилюванням-нетерпляч­ кою — Головному охоронцеві.

Дідусь у червонозоряному ковпаку був, як завжди, точний.

Тільки-но батьки хлопчика пішли з дому, він зараз же з’явився.

Поглянув на оцінки і сказав весело:

—Молодець, Миколо! Передаю тобі свій скарб!

ІГоловний охоронець простягнув Миколі чарівну паличку-рятівницю.

Та ось яка вона! І не подумаєш, що чарівна. Така собі жовтенька паличка, трохи більша за учнівську ручку та й усе. Ніхто й не здогадається, що це справж­ ній казковий скарб.

—Щоб паличка виконувала твої бажання,— вів далі Головний охоронець,— треба наказати їй:

Паличко-рятівнице, Паличко-рятівнице! Зроби те, вірний друже, Чого хочу я дуже!

А далі додай, чого саме бажаєш. Чого б ти хотів?

126