Савченко - Читанка_Підручник для 4 кл

В Едуарда Середи був тоді другий півень, з яким він працював у цирку, але він помер. Велике горе для артиста втратити вченого звіра чи птицю.

Почав Едуард Середа вчити молодого півника Петьку. Молодий півник виявився дуже здібним і вже через вісімнадцять днів виступив з хазяїном на ви­ ставі. І ні разу не помилився... Це дуже короткий строк для навчання птиці і взагалі звіра...

З того часу Петька та Едуард Йосипович разом пра­ цюють і міцно один одного люблять. А їх обох люблять циркові глядачі — і великі, і маленькі.

* * *

— Крошка! Аллє!

На арену цирку вискакує величезний чорно-рябий собака Крошка... Артист падає на арену, перекидаєть­ ся, як по-цирковому кажуть,— робить кульбіти, а Крош­ ка перестрибує через артиста. Музика грає скажений галоп, на арені вертиться якийсь клубок із собаки й артиста.

Хто такий Крошка? Крошка народився на Кавказі, артистові його подарували в Тбілісі. Батько Крошки — мисливський собака з породи пойнтерів, а мати — зна­ менитої на Кавказі породи так званих кавказьких вівчарів, вірних друзів гірських чабанів. Вівчарі прекрасні сторожі овечих отар, вони не підпускають до овець ні чужої людини, ні звіра...

Не судилося, як бачите, Крошці ні полювати, як батько, ні стерегти овець, як мати,— вийшов із Крош­ ки прекрасний цирковий артист.

—Крошка, аллє! — Крошка підбігає до артиста.

—Скажи — «мама»! — Крошка дивиться на хазяїна.

—Ну, ну, швидше! Скажи — «мама»! — Крошка виразно вимовляє: «Ма-ма!»

За це Крошка одержує цукорі від хазяїна-артиста

ігучні оплески від глядачів...

Крошка дуже різнохарактерний артист: він грає з Едуардом Йосиповичем у м’яча, він підбігає до теле­ фону, бере телефонну трубку і викликає хазяїна.

141

з 22 липня по 23 серпня. У цей час у Римі починалася нестерпна спека, і всі школи змушені були переривати заняття. Згодом цей час став постійною узаконеною перервою шкільних занять у різних країнах.

Коли б вас запитали: «Ану пригадайте, чим пахнуть зимові канікули?», ви б сказали: «Ялинкою!» І справ­ ді, зимові канікули — це запах хвої у кожному домі і навіть на вулиці, це запах бенгальських вогнів і свічок, запах апельсинів і мандаринів.

Першу ялинку прикрасили у Франції чотири століття тому. А вже далі вона поступово завойовувала все нові й нові землі.

Новий рік — дуже давнє свято, тому в кожного на­ роду поступово складалися свої звичаї відзначати його. У нашого народу був звичай посипати один одного зер­ ном, бажаючи цим щедрого врожаю й доброго здо­ ров’я. А оскільки Новий рік — це велике свято, то обов’язково у кожного народу мали бути і святкові страви. Наші предки готували їх з того, що їм давала матінка-природа. Нива давала пироги, вареники, кашу з пшеничного зерна, ліс давав гриби, річки й озера — рибу.

Так само було і в інших народів: у чехів, наприклад, на новорічному столі обов’язково мав бути короп. Ця риба відома людям давно. Назва її походить з давньої німецької мови. Ласують нею усі народи Європи — і на свята, і в будні.

Окрасою новорічного столу в американців вва­ жається індик. І не дивно: адже індик, хоч за назвою «індієць», за походженням — американець. Чому так? Зараз довідаєтесь.

В Америці індиків приручили ще задовго до появи там європейських переселенців. Тому місце на свят­ ковому столі в Америці індики займають «законно». В українську мову це слово прийшло на початку мину­ лого століття.

У наш час бажані гості на новорічному столі, на ялинці і в подарунках — апельсини і мандарини. Для наших країв вони — чужинці.

1 4 5