Савченко - Читанка_Підручник для 4 кл
.pdfОбидві мавпочки почали підплигувати, намагаю чись упіймати рибок. Вони кидались на всі боки. Але риби летіли швидко і мавпи жодної не впіймали. Та ось Яшка і Машка разом підскочили над бортом і вдарились одне об одного. В ту ж мить повітря розітнув жахливий зойк. Мавпи зникли з палуби й шубовснули у воду.
Людина в морі
Враз пролунало:
— Людина за бортом!
То боцман, схопивши рятувальний круг, стрибнув у море. Коли повернули назад пароплав, людина в морі здавалась ледве помітною цяткою.
Моряки побачили, як акула теж повернула і попли вла туди, де видно було боцмана.
Всі захвилювались. Пароплав поспішав повним хо дом і безперервно гудів. Так хотіли відігнати морсько го хижака.
Акула зникла під водою. Та ось її плавники мигну ли поблизу боцмана. У кожного, хто стояв на палубі, тривожно стиснулось серце: чи вдасться врятувати боцмана?
Скоро наблизились до нього. Спустили шлюпку. З води витягли боцмана і Яшку. Всі зрозуміли, що Машка потонула. В ту ж хвилину поблизу показались могутні плавники акули.
—Ти думав про неї? — спитали боцмана, показую чи на акулу.
—Це велетенська малозуба акула,— відповів ста рий моряк,— вона ніколи не нападає на людей.
Попискуючи, Яшка тулився до боцмана. Матросам здавалось, що у мавпочки на очах сльози. Всім стало сумно. Всіх пройняв жаль за Машкою.
Шлюпку підняли на пароплав.
Боцман, весь мокрий, мовчки пішов у свою каюту. Він відчинив двері і побачив... Машку, що сиділа на столику і гризла шоколад, який вона витягла з шухляди.
Моряк остовпів. Машка, схопивши недогризок шо коладу, метнулась крізь вікно у море. Боцман підбіг до
70
Рибина летіла вище лисеняти, але воно прудко підскочило й ухопило її передніми лапами.
— Молодця! — похвалив Арсен і заходився міняти наживу.
А коли озирнувся, лисеняти вже не було.
Однак наступного ранку воно прийшло знову. І знов Арсен кинув рибину. Одну, бо лисеня більше не просило.
Роз’єднай слова і прочитай.
Таквонийпотоваришували. Незабаромлисенявже знало, щ ойогозватиЛ асочкаіщ околиА рсенкаж е: «Встань!» або «Ляж!», тотребавстатиаболягти. Знало такожіте, щорибаінколинеклює.Сидить-сидитьАрсен, апоплавкинайоговудкаханіворухнуться. ТодіЛасочка нескімлилаінемолотилахвостикомпоземлі, якзавжди, побачившиучовнірибу, алягалавтравуіждала. Арсенові набридалодивитисянанерухоміпоплавки, івінчастогустозасипав.
Сидить і спить. А якось чує крізь сон: Ласочка дзя волить*. Прокинувся, аж поплавка на одній вудочці немає, поринув. А лисеня на кручі вухами пряде*, пе редніми лапами дрібушить-витанцьовує од нетерпляч ки. Вхопив удочку, смик — є окунь.
— На, Ласочко, це ти спіймала! — весело сказав Арсен і кинув окуня на кручу. З того дня він вже не боявся спати, бо як тільки поплавок ворухнеться, то Ласочка його і розбудить.
Так вони й рибалили вдвох.
Потім настала довга-довга зима. Ліс прибрався в іній та ожеледець. І не співали вже в ньому птахи, тільки вітер ночами завивав у гіллі. Старий Арсен уже не ходив на річку, але часом згадував Ласочку: де-то вона тулиться в таку холоднечу?
А весною, коли крига скресла і сонце вгріло землю, одніс Арсен човна на річку, полагодив вудки і знову, як торік, сів ловити рибу — бабі та внукам на юшку. Вудить та все озирається: чи нема, бува, Ласочки? Раз, і вдруге, і втретє — немає...
76
будинків, трамваї, автобуси і лінію метро, яка виска кує з-під землі, і по ній пропливають поїзди...
Мабуть, у всьому Києві ніде немає кращого місця, аніж це, де виріс наш будинок. Як добре, що ми саме в ньому одержали квартиру!
Отже, живемо ми в цьому будинку, у цій квартирі, і в нас на балконі завжди хтось живе. То голуби посе ляться і цілими днями про щось між собою туркотять. То зграя горобців вицвірінькує. А то довго хрупотів морквою в клітці кролик, якого мені подарували в ба бусиному селі. Привіз його зовсім маленького, а коли вже осінь настала і довелося віддавати кролика назад у село, бо взимку буде холодно йому тут, то став він великий, мов кіт.
А цієї весни почалася на нашому балконі справжня чудасія. Стояв там у нас фанерний ящик із землею. Мама збиралася в нього квіти посадити.
Якось вона вийшла на балкон, щоб поприбирати після зими. Коли, чую, гукає мене.
— Це твоя робота? — запитує і не каже, про що.
— Яка?.. Д е?..— дивуюся я, бо цього року ще й не виходив туди — то морози, то дощі; що я там робив би?
А мама показує в ящику, у землі, ямку. І де вона могла взятися? А в тій ямці — справжнісіньке яйце. Тільки на куряче й трохи не схоже. Бо крапелинками всіяне і менше, аніж ті, що ми купуємо на базарі.
—То це хіба не ти його сюди поклав? — ніяк не могла повірити мама.
—Та, звичайно ж, не я! — хотів навіть було розсер
дитися.
Але ту сердитість мою уже перебила цікавість:
ай справді, звідки воно?
Іне голубине, і не горобине. Таж і ніколи голуби з горобцями в нас на балконі не неслися.
А вже ввечері ми все знали. То — дика качка.
Справжнісінька дика качка! Вона сиділа в ящику і зовсім не боялася того, що ми дивимося у вікно на неї. Коли я відчинив двері і вийшов на балкон, качка не
79