особлива частина
Справи про правопорушення у галузі будівництва та у сфері містобудування розглядають інспекції державного архітектурно-бу дівельного контролю та адміністративні комісії.
У галузі житлово-комунального господарства адміністративна відповідальність згідно з КУпАП настає за порушення порядку взяття на обліктастроківзаселенняжилихбудинківіжилихприміщень(ст.149); порушення правил користування жилими будинками і жилими приміщеннями(ст.150);самоправнезайняттяжилогоприміщення(ст.151). Адміністративними правопорушеннями визнаються також порушен ня правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів (ст. 152); знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об’єктів озеленення населених пунктів (ст. 153); порушення правил тримання собак і котів (ст. 154).
Справи про адміністративні правопорушення розглядаються адміністративними комісіями, виконавчими комітетами селищних, сільських рад та органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України.
Запитання до самоконтролю
1.Якідержавніорганистановлятьсистемуорганівуправління будівництвом і житлово-комунальним господарством?
2.Які дві складові частини економіки країни охоплює управління будівництвом і житлово-комунальним господарством?
3.Які форми і методи управління застосовують у своїй діяльності органи управління будівництвом і житлово-ко мунальним господарством?
4.Які нормативні акти закріплюють правові засади управління будівництвом і житлово-комунальним господарством?
5.Які державні органи здійснюють контроль у будівництві?
348
Розділ VІI. Управління економікою
Глава 26
Управління комунікаціями
§1. Організаційно-правові засади управління комунікаціями
Комунікації посідають одне з визначальних місць у народному господарстві України. Це зумовлено не тільки їх значенням для задоволеннявнутрішніхпотребкраїни,а йтієюроллю,якувонивідіграють у міжнародних інтеграційних процесах та забезпеченні функціонуваннядержавногоапарату.Начільнемісцекомунікаційуздійсненніуправління державою точно вказав В. Ленін, який, плануючи повстання в Петрограді, визначив основними завданнями революціонерів захоп лення пошти, телефону, телеграфу, мостів та залізничних вокзалів, тобто всіх більш-менш важливих комунікаційних систем того часу. Дійсно, збої в роботі комунікацій значно болючіше відображуються на суспільстві та державі, ніж аналогічні проблеми у промисловості, юстиції чи освіті. Тому налагодження ефективного управління транспортом та зв’язком є одним з ключових завдань Української держави, оскількисамевонизабезпечуютьможливістьздійсненняуправлінського впливу на інші сфери.
Комунікація—термінлатинськогопоходження,якийспершуозна- чав «робити спільним, пов’язувати, спілкуватись». В українській мові цей термін використовується у двох значеннях: як шляхи сполучен ня, зв’язки одного місця з іншим та як спілкування, встановлення взаємозв’язків, передання інформації. Відповідно, говорячи про державне управління у сфері комунікацій, слід виділити принаймні дві самостійні системи, а саме: єдину транспортну систему України та систему зв’язку.
Система зв’язку в Україні є досить складною і перебуває в постійномудинамічномурозвитку.Ниніїїосновнимиелементамиєпоштовий зв’язок, спеціальний зв’язок та телекомунікації, однак цей перелік не вичерпний. Внутрішня будова системи зв’язку та роль її окремих складових постійно змінюються перш за все завдяки розвитку наукоємних технологій. Так, упродовж останнього десятиріччя неухильно зростає
349
особлива частина
роль зв’язку через мережу Інтернет. Єдиний закон, який би визначав організаційно-правовізасади зв’язку, вУкраїнівідсутній,натомість діє низка законів, присвячених окремим видам зв’язку.
Єдину транспортну систему України складають залізничний, автомобільний, морський, річковий, цивільний повітряний та трубопровідний транспорт, електротранспорт, а також шляхи сполучення загального користування (шляхове господарство). Загальні питання функціонування системи транспорту та управління нею регулюються положеннями Закону України «Про транспорт»1. Крім того, діяльність кожного з видів транспорту регулюється комплексом нормативних актів, центральне місце серед яких посідає, як правило, спеціалізований закон.
Хоча трубопровідний транспорт традиційно розглядається як елемент єдиної транспортної системи, однак, на нашу думку, зараз можна говорити про формування у сфері комунікацій третьої самостійної сис- теми—системиресурсопостачання,якаоб’єднуєвсобітрубопровідний транспорт та мережу постачання електроенергії (електромережу).
Ухвалення державної політики та законодавче забезпечення державного управління у сфері транспорту та зв’язку здійснює Верховна Рада України.
Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та забезпечує проведення державної політики у сфері транспорту і зв’язку; забезпечує загальне регулювання діяльності у сфері надання послуг транспорту та зв’язку; приймає державні програми розвитку цієї сфери.
Основне навантаження щодо державного управління комунікаціями покладено на спеціально уповноважені органи виконавчої вла ди, передусім на Міністерство транспорту та зв’язку України. Окремі повноваження надано місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування.
§ 2. Органи управління транспортом
Домінуючу роль в управлінні транспортом відведено Міністерству транспорту та зв’язку України (Мінтрансзв’язку). Його діяльність регламентується Положенням про Міністерство транспорту та зв’язку
1 Відом. Верхов. Ради України. – 1994. – № 51. – Ст. 446.
350
Розділ VІI. Управління економікою
України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2006 р.
До основних завдань Мінтрансзв’язку належать: участь у формуваннітареалізаціїдержавноїполітикивгалузітранспорту; організація взаємодіїтакоординаціїроботиавтомобільного,авіаційного, залізничного, морського, річкового транспорту; забезпечення проведення державної політики з питань розвитку всіх видів автомобільних доріг на території України; здійснення заходів щодо забезпечення інтеграції національної транспортної системи України до європейської і світової транспортної систем тощо.
Відповідно до покладених на нього завдань Мінтрансзв’язку здійснює державне управління в галузі транспорту; вживає заходів щодо розвитку національної транспортної системи України; організовує і контролює відповідно до законодавства роботу, пов’язану із забезпеченням безпеки руху транспортних засобів; забезпечує правове регулювання перевезень пасажирів, вантажів, багажу і пошти, безпеки руху транспортних засобів; здійснює відповідно до законодавства повноваження щодо регулювання цін (тарифів); організовує і виконує роботи із стандартизації, сертифікації, метрології та здійснює ліцензування в галузі транспорту.
Для забезпечення функціонування транспортної системи України в умовах надзвичайного та воєнного стану в Мінтрансзв’язку утворено Державну спеціальну службу транспорту, яка узгоджує свою діяльність з Генеральним штабом. До її особового складу входять працівники (цивільні службовці) та військовослужбовці.
Основними функціями Державної спеціальної служби транспорту є: участь у ліквідації наслідків аварій, катастроф, пожеж на транспортних комунікаціях; проведення розмінування на об’єктах національної транспортної системи; технічне прикриття найважливіших об’єктів транспортної системи України; за необхідності — підвищення пропускної спроможності діючих та будівництво нових доріг, залізничних колій, мостів тощо.
Кожен з видів транспорту має специфічні особливості, які потребують підбору відповідних форм та методів державного управління, а також спеціалізованих державних органів, що таке управління здійснюють.
Залізничний транспорт. Безпосереднє управління залізничним транспортомздійснюєДержавнаадміністраціязалізничноготранспор-
351
особлива частина
ту (Укрзалізниця). Цей орган підпорядкований Мінтрансзв’язку і до сфери його управління належить залізничний транспорт загального користування.
Укрзалізниця керує діяльністю залізничного транспорту, розробляючи графік руху поїздів і плани перевезень та направляючи рухомий склад відповідно до планів та графіків; формуючи і забезпечуючи реалізацію єдиної тарифної та цінової політики; розробляючи маршрути вантажних і пасажирських перевезень у внутрішньому та міжнародному залізничному сполученні; організовуючи проведення розрахунків із залізницями іноземних держав. Також вона вживає заходів щодо забезпечення безпеки руху поїздів; розслідує причини аварій; розроблює норми безпеки руху відповідно до вимог міжнародних стандартів і законодавства України; представляє інтереси залізничного транспорту України у міжнародних організаціях залізничників тощо.
СтруктураУкрзалізницітака.Низовоюланкоюєзалізничнастанція (пасажирська,вантажна,сортувальна).Залізничнийвокзалєскладовою пасажирськоїстанції.Станціїоб’єднуютьсяу відділення,відділення— в управління, а управління в свою чергу — в залізниці. Нині в Україні існують шість залізниць: Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська. Крім них, до Укрзалізниці входять інші спеціалізовані об’єднання, підприємства та установи залізничного транспорту. Очолює Укрзалізницю генеральний директор, який за посадою є першим заступником міністра транспорту та зв’язку.
Правові засади управління залізничним транспортом визначаються Законом України «Про залізничний транспорт»1 та Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р.
Авіаційний транспорт. Повітряний простір України є частиною її території і має використовуватися з метою задоволення потреб громадян та держави. Перевезення пасажирів та вантажів цивільною авіацією є одним з основних способів його використання.
Специфічна особливість правового регулювання перевезень повітряним транспортом полягає в тому, що такі перевезення досить часто здійснюються у міжнародному режимі і відповідно підпадають під дію не тільки вітчизняного законодавства, а й міжнародно-
1 Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 40. – Ст. 183.
352
Розділ VІI. Управління економікою
правових договорів. Перевізниками можуть виступати не лише віт чизняні, а й іноземні авіакомпанії. Основним нормативним актом, який регулює питання стосовно цивільної авіації, єПовітряний кодекс України1. Він відносить до авіації усі види підприємств, організацій та установ, діяльність яких спрямовано на створення умов та використання повітряного простору людиною за допомогою повітряних суден.
Спеціалізованим органом, що здійснює регулювання та контроль за діяльністю цивільної авіації, є Державна авіаційна адміністрація (Державіаадміністрація).Відповіднодопокладенихнанеїзавданьвона здійснює нагляд за безпекою польотів цивільних повітряних суден та перевіряє ефективність системи авіаційної безпеки; інспектує іноземні повітряні судна на території України на відповідність стандартам Міжнародної організації цивільної авіації; видає регуляторні акти та розробляє галузеві стандарти; проводить реєстрацію, сертифікацію і видає дозволи на експлуатацію цивільних повітряних суден, аеродромів, аеропортів тощо; присвоює суднам, внесеним до Державного реєстру цивільних повітряних суден, державні та реєстраційні розпізнавальні знаки; регулює використання повітряного простору та регламентуєорганізаціюобслуговуванняповітряногоруху,атакожздійснює раціональний та ефективний розподіл повітряного простору; видає ліцензії на провадження авіаційної діяльності та відповідні дозволи на виконання польотів цивільних повітряних суден.
Державіаадміністрація входить до складу Мінтрансзв’язку і є урядовим органом, який діє відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р.2 Голова Державіаадміністрації призначається на посаду і звільняється з посади Кабінетом Міністрів України за поданням міністра транспорту та зв’язку і є його замісником за посадою.
Оскільки повітряний простір України використовується не тільки цивільною, а й військовою авіацією, яка, до речі, не входить до системи транспорту, то з метою його безпечного та ефективного використання утворенооб’єднануцивільно-військовусистемуорганізаціїповітряного руху, функціонування якої забезпечує Державіаадміністрація.
Автомобільний транспорт. Нині автомобільний транспорт є найбільш поширеним видом транспорту, що визначає його надзвичайно
1Відом. Верхов. Ради України. – 1993. – № 25. – Ст. 274.
2Офіц. вісн. України. – 2006. – № 44. – Ст. 295.
353
особлива частина
велике значення. Основним нормативним актом у цій сфері є закони України «Про автомобільний транспорт»1 та «Про дорожній рух»2.
Склад автомобільного транспорту дуже різноманітний. До нього належать підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезенняпасажирів тавантажів, транспортно-експедиційніпідпри- ємства, рухомий склад автомобільного транспорту незалежно від формивласності,низкапідприємствтаустанов,якісприяютьздійсненню автоперевезень (автостанції, автовокзали, станції технічного обслуговування тощо).
Мінтрансзв’язку здійснює управління автомобільним транспортом через два спеціалізовані підрозділи — Державний департамент автомобільного транспорту (Державтотранс) та Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті (Головавтотрансінспекцію).
Діяльність Державтотрансу має регулятивний характер. Він упов новажений брати участь у забезпеченні реалізації державної політики у сфері перевезень пасажирів і вантажів; розробляти проекти нормативно-правових актів, пов’язаних з регулюванням діяльності автомобільного транспорту; забезпечувати реалізацію державної політики у сфері міжнародних автомобільних перевезень; формувати маршрутну мережу регулярного міжнародного автобусного сполучення; організовувати проведення сертифікації дорожніх транспортних засобів та послуг; проводити конкурси на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, укладати договори з переможцями та контролювати їх виконання; погоджувати технічні вимоги та стандарти щодо розроблення нової автомобільної техніки, її ремонту та експлуатації тощо.
Основним завданням Головавтотрансінспекції є здійснення державного контролю у цій сфері. Зокрема, вона здійснює державний контроль за додержанням суб’єктами господарювання вимог законодавства про транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезенняпасажирівівантажівавтомобільнимтранспортом;проводитьнагляд за забезпеченням суб’єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень; здійснює ліцензування підприємницької діяльності у сфері автомобільного транспорту, контролює додержання ліцензійних вимог та забезпечує недопущення надання послуг суб’єктами, що не одержаливідповідноїліцензії,тощо.Підкреслимо,щоГоловавтотранс
1Відом. Верхов. Ради України – 2001. – № 22. – Ст. 105.
2Там само. – 1993. – № 31. – Ст. 338.
354
Розділ VІI. Управління економікою
інспекцію не слід плутати з Державною автомобільною інспекцією, яка входить до складу МВС України.
Органами Мінтрансзв’язку на місцях є автотранспортні управління. Їх діяльність спрямовується та координується Державтотрансом.
Низку повноважень, переважно щодо організації автобусних перевезень у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, надано місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування.
Шляховегосподарство.Автомобільнийтранспорттіснопов’язаний
завтомобільними дорогами, які входять до складу шляхового господарства. Здійснення управління у цій сфері покладено на Державну службу автомобільних доріг України (Укравтодор). На відміну від Укрзалізниці, Державтотрансу та Державіаадміністрації, це не структурний підрозділ Мінтрансзв’язку, а самостійний центральний орган виконавчої влади, однак його діяльність спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Мінтрансзв’язку.
Діючи в межах своєї компетенції, Укравтодор розробляє державні програмирозвиткудорожньогогосподарстватазабезпечуєїхвиконання;забезпечуєорганізаціюбудівництватаексплуатаціюавтомобільних доріг та їх відповідного інженерного облаштування, інших споруд, у тому числі на умовах концесії; визначає напрямки використання бюджетних коштів, призначених для фінансування дорожнього господарства; виконує функції з управління державними автомобільними дорогами; здійснює контроль за додержанням вимог законодавства
зпитань користування та охорони автомобільних доріг; погоджує питаннящодобудівництвакомплексівдорожньогосервісу,автозаправних станцій, розміщення рекламоносіїв у межах смуги відведення автомобільних доріг; здійснює контроль за ваговими та габаритними параметрами транспортних засобів на автомобільних дорогах та погоджує маршрути проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів тощо.
Упрямому підпорядкуванні Укравтодору перебуває низка підприємств та установ, які забезпечують реалізацію державної політики у сфері шляхового господарства.
Трубопровідний транспорт. Трубопровідний транспорт істотно
відрізняється від інших видів транспорту як за своїм призначенням, так і за порядком управління. Загальні засади діяльності та управління
355
особлива частина
трубопровідним транспортом визначено Законом України «Про трубопровідний транспорт»1.
Трубопровідний транспорт призначено для транспортування територією України вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів
іречовин з місць їх знаходження, видобутку (промислів), виготовлення абозберіганнядомісцьїхпереробленнячиспоживання,перевантаження та подальшого транспортування. Система трубопровідного транспорту Українискладаєтьсяізмагістральноготапромисловоготрубопровідного транспорту. Магістральними трубопроводами здійснюються транзитні, міждержавні,міжрегіональніпоставки.Всіжіншітрубопроводи(нафтобазові,внутрішньопромислові,міськігазопровідні,водопровідні,каналізаційні мережі, меліоративні системи тощо) є промисловими.
Магістральні трубопроводи перебувають у державній власності
ігосподарське управління ними здійснює Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Державне ж управління у сфері магістрального трубопровідного транспорту покладено на Міністерство палива та енергетики України.
Щодо промислових трубопроводів, то залежно від цільового призначення управління ними може здійснюватись іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.
Водний транспорт. Роль водного транспорту в народному госпо-
дарстві неоднозначна. З одного боку, він найменш поширений. Лише п’ять областей України та АРК мають вихід до моря, а у більшій половині областей України водний транспорт взагалі не використовується. З другого ж боку, водний, особливо морський, транспорт має надзвичайно велике значення у здійсненні міжнародних перевезень. Порядок управління водним транспортом врегульовано досить слабко. Окремі норми розпорошено по значній кількості нормативних актів різної юридичної сили.
Державне управління у цій сфері здійснюється через Державний департамент морського і річкового транспорту (Укрморрічфлот), який є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мін трансзв’язку.
ДоповноваженьУкрморрічфлотуналежать:розробленнядержавних науково-технічнихтаіншихпрограміпланіврозвиткугалузі;здійснен- ня державного нагляду у морських торговельних і річкових портах, те-
1 Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – № 29. – Ст. 139.
356
Розділ VІI. Управління економікою
риторіальнихводахУкраїнивідповіднодозаконодавствапросудноплавство, а також вимог міжнародних договорів України всіма морськими і річковими суднами незалежно від форми власності, галузевої належностітапрапорадержави,підякимплаваєсудно;організаціяпроведення розслідувань причин аварій і катастроф на морському і річковому транспорті; координація робіт з проведення сертифікації, класифікації транспортних засобів і технологічного устаткування та технічного наглядузаїхексплуатацією;забезпеченнярозвиткузовнішньоекономічних зв’язків та участю України в міжнародних морських організаціях за дорученням Мінтрансу; реєстрація лінії закордонного плавання.
До сфери управління Укрморрічфлоту належать підприємства, установи та організації морського та річкового транспорту всіх форм власності.
Одну з ключових позицій в управлінні морським транспортом зай має морський порт. Це державне транспортне підприємство, призначене для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території і акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту. Його очолює начальник морського порту, який видає обов’язкові постанови, що регулюють питання безпеки руху, охорони вантажів, майна порту і громадського порядку, проведення санітарних і протипожежних заходів у порту, охорони довкілля, порядку заходу суден у морські порти тощо. Державний нагляд за мореплавствомупортуздійснюєкапітанморськогопорту,якийочолює місцеву Інспекцію державного портового нагляду. Правове становище морського порту нині врегульовано не досить повно і нині у Верховній Раді йде робота над законопроектом «Про морські порти України».
Щодо морських та річкових суден, то їх правовий статус та багато питаньвзаємовідносинздержавою(державнареєстраціясуден,надання дозволу на використання прапора України, надання статусу національного морського перевізника, арешт судна) врегульовано Кодексом торговельного мореплавства України1.
§ 3. Органи управління зв’язком
Система зв’язку в Україні надзвичайно складна і постійний розвиток новітніх технологій веде до її подальшого розгалуження та усклад-
1 Відом. Верхов. Ради України. – 1995. – № 47–51. – Ст. 349.
357
особлива частина
нення. У найбільш загальному вигляді вона складається з поштового зв’язку, електричного зв’язку, спеціального зв’язку та фельд’єгерської служби.
Під телекомунікаціями (електрозв’язком) слід розуміти передавання, випромінювання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах. Зокрема до телекомунікацій належать: фіксований телефонний зв’язок, фіксований телефонний зв’язок з використанням безпроводного доступу до телекомунікаційних мереж, рухомий (мобільний) телефонний зв’язок, радіозв’язок, зв’язок через мережу Інтернет та інші форми зв’язку, що не використовують матеріальні носії інформації.
Правові основи діяльності у сфері телекомунікацій, а саме повноваженнядержавищодоуправліннятарегулюванняу ційсфері,а також права і обов’язки учасників ринку телекомунікаційних послуг тощо визначаються Законом України «Про телекомунікації»1.
Поштовий зв’язок зводиться до приймання, оброблення, перевезення та доставлення (вручення) поштових відправлень, виконання доручень користувачів щодо поштових переказів, банківських операцій. Тобто він пов’язаний з передаванням грошей (поштові перекази), матеріальних цінностей (посилки та бандеролі) та інформації на матеріальних носіях (листи, цінні листи, листи з описом вкладення).
Правові основи надання послуг поштового зв’язку та загальні засади відносин між органами державної влади, операторами поштового зв’язку і користувачами їх послуг визначено Законом України «Про поштовий зв’язок»2.
Центральним органом виконавчої влади, уповноваженим здійснювати управління у сфері як телекомунікацій, так і поштового зв’язку, є Мінтрансзв’язку України, однак його повноваження переважно обмежуються нормотворчістю. Воно розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів, а також затверджує власні норма тивно-правові акти з питань зв’язку; визначає вимоги щодо рівня якості послуг зв’язку; організовує та відповідає за розроблення стандартів зв’язку; затверджує технічні вимоги до телекомунікаційних мереж, засобів і об’єктів телекомунікацій; вирішує в межах компетенції питання щодо забезпечення зв’язку для потреб державної
1Відом. Верхов. Ради України. – 2004. – № 12. – Ст. 155.
2Там само. – 2002. – № 6. – Ст. 39.
358
Розділ VІI. Управління економікою
системи урядового зв’язку, національної системи конфіденційного зв’язку, органів безпеки, оборони, охорони правопорядку; здійснює співробітництво з міжнародними організаціями та відповідними органами інших держав.
Повноваження щодо прийняття та виконання конкретних управлінських рішень у цій сфері надано Національній комісії з питань регулювання зв’язку (НКРЗ). Це колегіальний центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом, який підконтрольний Президенту України. До складу НКРЗ входять Голова та сім членів, які приймають рішення на засіданнях шляхом голосування.
НКРЗ у межах своєї компетенції: видає ліцензії на надання послуг поштового зв’язку та телекомунікаційних послуг; веде державні реєстри операторів та провайдерів зв’язку; здійснює відповідно до законодавства тарифне регулювання у сфері телекомунікацій та поштового зв’язку; приймає рішення, які є обов’язковими до виконання суб’єктамиринкутелекомунікацій;здійснюєконтрользадодержанням законодавства та ліцензійних умов, а також за якістю послуг зв’язку; застосовує адміністративні стягнення за порушення у сфері зв’язку; забезпечує в межах спеціальної процедури досудове вирішення спорів міжоператорами,провайдерамителекомунікаційщодовзаємоз’єднання телекомунікаційних мереж; передає до Антимонопольного комітету Україниматеріаливразівиявленняпорушеньзаконодавствапрозахист економічної конкуренції у сфері зв’язку; розробляє та реалізує технічну політику у формуванні номерного ресурсу телекомунікаційних мереж; проводить сертифікацію засобів зв’язку та іншого технічного обладнання, що застосовується у цій сфері.
Захист прав споживачів телекомунікаційних послуг є одним з пріоритетних напрямків діяльності НКЗР. З цією метою вона співпрацює з організаціями споживачів, забезпечує такі організації та самих споживачів необхідною інформацією щодо діяльності операторів, провайдерівтелекомунікацій,завиняткомвипадків,колиіснуєобмеження доступу до такої інформації. У будь-якому разі споживачі телекомунікаційних послуг мають право звертатися до НКРЗ для вирішення питань, що зачіпають їх законні права та інтереси і перебувають у її сфері відання.
Мінтрансзв’язкуіНКРЗспівпрацюютьупроцесіуправлінняусфері зв’язку, однак вони не пов’язані відносинами влади — підпорядкування.
359
особлива частина
Окремим суб’єктом управління є Національний центр оперативнотехнічного управління мережами телекомунікацій України. За звичайнихобставинвіннереалізовуєвладніповноваження,а взаємодієзцентрами управління операторів телекомунікацій, у тому числі іноземних, координує їх діяльність на підставі укладених з ними цивільноправовихдоговорів.Однаквумовахнадзвичайноїситуації,надзвичайноготавоєнногостануцьомуоргануможутьнадаватисяширокіповноваження щодо оперативно-технічного управління телекомунікаційнимимережамизагальногокористуваннявсіхоператорівтелекомунікацій України незалежно від форми власності.
Специфічні особливості має управління у телекомунікаційній мережі Інтернет. Повноваження державних органів у цій сфері досить обмежені. Натомість законодавець передбачає, що адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет здійснюється недержавною організацією, яка утворюється самоврядними організаціями операторів/провайдерів Інтернет в Україні та має бути зареєстрована відповідно до міжнародних вимог. Завданнями цієї організації є: створення реєстру адрес мережі українського сегмента Інтернет; створення і підтримка автоматизованої системи реєстрації таоблікудоменнихназвіадресукраїнськогосегментамережіІнтернет; створення умов для використання адресного простору на принципах рівногодоступу,оптимальноговикористання,захиступравспоживачів послугІнтернеттавільноїконкуренції;представництвотазахистувідповідних міжнародних організаціях інтересів споживачів українського сегмента мережі Інтернет.
Поряд із загальнодоступною системою зв’язку існує спеціальний зв’язок, іншими словами, системи зв’язку з обмеженим доступом.
Спеціальний електрозв’язок (спеціальні телекомунікації) зводиться до передавання та приймання різними шляхами інформації з обмеженим доступом з використанням засобів криптографічного та/або технічного захисту інформації з додержанням вимог законодавства щодо її захисту. Можна виділити дві відносно самостійні системи спеціального електрозв’язку.
Так,системаурядовогозв’язкупризначенадлязабезпеченняуправління державою в мирний час, в умовах надзвичайного та воєнного стану, а також у разі виникнення надзвичайних ситуацій та забезпечує додержання вимог законодавства з питань захисту інформації, яка містить державну таємницю. Послуги цього зв’язку надаються лише
360
Розділ VІI. Управління економікою
державним органам, а користуватися ним можуть тільки особи, яким у встановленому порядку надано допуск до інформації з обмеженим доступом.
Національна система конфіденційного зв’язку теж є системою зв’язку з обмеженим доступом, але на відміну від урядового конфіденційним зв’язком може користуватися значно ширше коло суб’єктів. Це виявляєтьсяутому,що,зодногобоку,послугиконфіденційногозв’язку можуть надаватисянелишедержавнимиустановами,а йоператорами, які є приватними юридичними особами та мають ліцензії на право надання послуг фіксованого та/або рухомого (мобільного) телефонного зв’язку, а також надання послуг у галузі криптографічного та/або технічногозахисту інформації.З другогожбоку,послуги конфіденційного зв’язку можуть надаватися на підставі цивільно-правового договору будь-якому замовникові, а не лише державним органам.
Порядок функціонування систем урядового та конфіденційного зв’язку визначається законами України «Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України»1 та «Про Національну систему конфіденційного зв’язку»2.
Державне управління щодо спеціального електрозв’язку здійснює Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України (Держспецзв’язок). Це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується Кабінетом Міністрів України,протезпитаньзахистуінформаціїУкраїнивінпідконтрольний Верховній Раді України, а з питань, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки України, — підпорядковується і підконтрольний Президенту України.
Держспецзв’язок очолює Голова, який призначається на посаду та звільняється з неї Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єрміністра України. До особового складу Держспецзв’язку належать переважно особи рядового і начальницького складу, які проходять мілітарну службу за контрактом з присвоєнням їм спеціальних звань. Разом з тим законодавство не виключає залучення до роботи в Держ спецзв’язку цивільних державних службовців.
ОсновниминапрямкамидіяльностіДержспецзв’язкує:забезпечення функціонування і розвитку системи урядового зв’язку; забезпечення функціонування Національної системи конфіденційного зв’язку;
1Відом. Верхов. Ради України. – 2006. – № 30. – Ст. 258.
2Там само. – 2002. – № 15. – Ст. 103.
361
особлива частина
захист державних інформаційних ресурсів в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах; криптографічний та технічний захист інформації.
ДокомпетенціїДержспецзв’язкуналежить:забезпеченняурядовим зв’язком Президента, Голови Верховної Ради та Прем’єр-міністра Українивмісцяхїхпостійногоітимчасовогоперебування;забезпеченняурядовимзв’язкомпосадових осіборганівдержавноївлади, органів місцевого самоврядування, військового управління; участь у виконанні заходів, спрямованих на підтримання правового режиму воєнного та надзвичайного стану; впровадження систем захисту інформації на об’єктах інформаційної діяльності та в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах закордонних дипломатичних установ України; ліцензування господарської діяльності у сфері криптографічного та технічного захисту інформації; участь у сертифікації засобів криптографічного та технічного захисту інформації; видання інформаційним системам у мережі Iнтернет атестата відповідності тощо.
Самостійною складовою системи зв’язку України є зв’язок, що здійснюється органами фельд’єгерської служби.
Головнеуправліннядержавноїфельд’єгерськоїслужби —цеструк- турний підрозділ Мінтрансзв’язку України. Її створено для забезпечення Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, посольств, дипломатичних представництв і консульств України оперативним кур’єрським зв’язком. Діяльність фельд’єгерської служби регламентовано підзаконними відомчими актами.
Фельд’єгерська служба може забезпечувати кур’єрський зв’язок не тільки в межах однієї держави, а й між урядами різних країн. У такому разі порядок її діяльності регулюється міжнародними угодами. Нині таку угоду укладено між усіма колишніми республіками Радянського Союзу, за винятком прибалтійських.
У 2007 р. Кабінет Міністрів України прийняв рішення про необхідність створення національної системи супутникового зв’язку та затвердив відповідний план заходів. На виконання цього плану Національне космічне агентство України та спеціально створений орган — Міжвідомча координаційна рада із створення національної супутникової системи зв’язку мають забезпечити введення в дію нового для України виду зв’язку до кінця 2011 р.
362