25. Психологічні передумови підвищення ефективності діяльності викладача внз.

Однією з обов’язкових передумов ефективності професійно-педагогічної діяльності викладача є високий рівень його психологічної компетентності знань і оволодіння технологією педагогічного управління, зокрема удосконалюючи психолого-педагогічні впливи навчально-виховного змісту.

Психологічна компетентність – це більш-менш стала підструктура професійно-педагогічної свідомості й самосвідомості особистості педагога, яка складається із взаємопов’язаного комплексу психологічних новоутворень, єдність функціонування якого забезпечує оптимальне (успішне) здійснення викладачем професійно-педагогічної діяльності. Вона відіграє надзвичайно важливу роль у процесі становлення особистості викладача як суб’єкта педагогічного управління, що виявляється, наприклад, у змісті і формах психолого-педагогічних впливів, які він здійснює на студента як суб’єкта навчально-професійної діяльності.

У досліджені О.В. Полуніної виявлені базові складники структури психологічної компетентності викладача вищого педагогічного навчального закладу, показниками яких є уміння викладача психологічно осмислювати й вирішувати педагогічні ситуації, його активність в інноваційній діяльності, емпатійність (емоційна, когнітивна, дійова), рефлективність, інтернальність, мотивація досягнення, схильність до професійно-психологічного саморозвитку. Важливе значення до того ж відіграє висока мотивація педагога до оволодіння психологічними знаннями. Досягнення вищого рівня психологічної компетентності викладача є передумовою активізації й фасилітації ним процесу учіння студента, розвитку його навчальної рефлексії і формування позитивних мотивів навчання та здібності до професійної самоосвіти.

Проявом психологічної компетентності викладача є педагогічна уява, яка виражається у передбачені ним наслідків своїх педагогічних дій, у проектуванні особистісного розвитку студентів. Вона пов’язана з уявленням про те, що зі студента буде в майбутньому та за яких умов це можливо, прогнозуванням розвитку тих чи інших його якостей.

Викладач високого рівня педагогічної майстерності може розподіляти увагу між декількома об’єктами або видами педагогічної діяльності. Так, наприклад, під час лекції він уважно стежить за змістом навчального матеріалу, який викладає студентам, висловлює власні думки, водночас тримає в полі зору всю групу, реагує на ознаки її втомленості, неуважності, нерозуміння і, зрештою, слідкує за власною поведінкою (мовою, поставою, жестами, мімікою).

Педагогічна діяльність, як і будь-яка інша, характеризується певним індивідуальним стилем. Стиль – це стійка система способів і прийомів, які виявляються в різних умовах життєдіяльності людини. Стиль зумовлюється як специфікою самої діяльності, так і

індивідуальними психологічними особливостями суб’єкта діяльності. Індивідуальний стиль діяльності (за Є.А. Клімовим) – це зумовлена типологічними особливостями людини стійка система засобів і прийомів, що формується в людини, яка прагне до найкращого здійснення своєї діяльності. Індивідуальний стиль педагогічної діяльності – це педагогічний “почерк” певного викладача, який визначає його манеру працювати, педагогічну майстерність, яка пов’язана з його педагогічними здібностями.

Є такі критерії і показники оцінки індивідуального стилю педагогічної діяльності(за Л.М. Макаровою):

1) Ціннісна орієнтація на професійно-педагогічну діяльність:

– професійно-орієнтоване мислення;

– мотиваційна спрямованість;

– професійне самовизначення і максимальна самореалізація у педагогічній діяльності, що виявляється у високому рівні задоволеності нею.

2) Ступінь розвитку професійних якостей і здібностей:

– самостійність;

– готовність до особистої взаємодії в системі “викладач – студент”;

– здатність до емпатії;

– високий рівень громадської зрілості.

3) Творча активність:

– вільна імпровізація в діях, евристичний підхід до вирішення професійних завдань;

– оригінальність педагогічного мислення, здібність до педагогічних інновацій;

– надсутативна активність у всіх видах педагогічної діяльності

4) Здібність до професійного саморозвитку:

– професійне самопізнання;

– само організування у професійній діяльності;

– професійна самоосвіта;

– професійне самовдосконалення.

5) Рефлексивна саморегуляція:

– здібність адекватно діагностувати і аналізувати діяльність;

– здібність критично оцінювати, прогнозувати результати.

Для успішного розвитку індивідуального стилю педагогічної діяльності викладачеві необхідно аналізувати конкретні педагогічні ситуації, проявляти готовність до професійного зростання, формувати здібність до самовдосконалення (знати, як це робити), уміти втілювати задуми в реальність – корегувати свою професійну діяльність; максимально забезпечувати суб’єктивну позицію педагога.