28. Способи комунікативного впливу викладача та типологія його взаємовідносин зі студентами.

Педагогічну діяльність характеризують наступною структурою комунікативного впливу:

ХТО — КОМУ — ЩО — ЯК — ЕФЕКТИВНІСТЬ ПОВІДОМЛЕННЯ

При цьому ХТО — суб'єкт комунікативного впливу (педагог); КОМУ — об'єкт комунікативного впливу (учень або група учнів). ЩО — зміст комунікативного процесу (навчальний матеріал, або особистісно орієнтований зміст з метою зміни, розвитку особистості учня; ЯК — конкретна педагогічна техніка (засіб спілкування); ЕФЕКТИВНІСТЬ ПОВІДОМЛЕННЯ — ступінь збігу змісту, що передається педагогом, зі змістом, сприйнятим учнем (учнями).

Важливим при цьому є вдосконалення соціально-психологічних особливостей особистості вчителя і оптимізація засобів педагогічного впливу, тобто акцент на компонентах ХТО і ЯК. Вдосконалення цих параметрів повинно охоплювати і комунікативну, і перцептивну (лат. ptrceptio — сприймання, пізнання), і інтерактивну складові спілкування, які тісно пов'язані з трьома основними сферами психіки: пізнавальною, емоційною, мотиваційно-рольовою. Тому оптимізація спілкування означає і вдосконалення психічного функціонування особистості вчителя.

Залежно від типу (суб'єкт-суб'єктне, суб'єкт-об'єктне) спілкування вчителя може бути функціонально-рольовим або особистісно-орієнтованим. Функціонально-рольове спілкування є суто діловим, стандартизованим, обмеженим вимогами рольових позицій. Особисті мотиви, ставлення педагога й учня не враховуються й не виявляються. Головна мета його полягає у забезпеченні виконання певних дій. Особистісно-орієнтоване спілкування є складною психологічною взаємодією, яка передбачає виконання певних нормативних функцій з виявом особистого ставлення, почуттів. Головна його мета спрямована не так на виконання завдань, як на розвиток особистості учнів. Вимагає такого рівня внутрішньо детермінованої активності особистості, за якого вони не йдуть за обставинами, що складаються в педагогічному процесі, а здатні самі створювати ці обставини, виробляти свою стратегію, свідомо і планомірно удосконалювати себе.

Психологічний портрет учителя, налаштованого на особистісно-орієнтоване спілкування: відкритість, доступність, створення для дітей можливостей висловлювати свої думки і почуття; справедливість, довіра до дітей, визнання їх неповторності, гідності; зацікавленість життям учнів, увага до їхніх проблем; емпатійне розуміння (здатність бачити поведінку учня його ж очима, відчувати його внутрішній світ); готовність завжди допомогти учням.

29. Психологічна характеристика педагогічної взаємодії на рівні викладач-студент.

Предметом діяльності вчителя є і „інша" діяльність - діяльність учнів, студентів, яку він повинен організовувати, направляти і розвивати, відповідно до цілей навчання, виховання і розвитку учнів. Бо розвиток учнів може здійснюватися на основі засвоєння соціального досвіду людства через активну діяльність їх самих. Звідси основне завдання викладача – побудувати таку діяльність, в процесі й результаті якої йшов би розвиток їх ідейно-моральних якостей, системи їх знань, їх пізнавальних здібностей, їх практичних умінь і навичок.

У реалізації цього сверхзавдання важливу роль грає парадигма відношень „Викладач – учень". Ці відношення є найголовнішими серед інших типів відношень викладача (наприклад: „Викладач – інші викладачі", „Викладач – куратор студентської групи", „Викладач – батьки студентів" ін.), бо ми навіть не зможемо раціонально інтерпретувати само поняття „викладач" поза його відношенням до учня. І, навпаки, поняття „учень" може набути відповідного сенсу тільки по відношенню до вчителя. Як зазначає Б. Ф. Ломов, предметна діяльність і комунікація (взаємодія) є двома аспектами людського буття [9]. А своєрідність діяльності вчителя як раз і полягає в тому, що вона будується на принципі інтеракції, взаємодії та комунікації в системі „Викладач – учень".

З цієї точки зору навчання виступає як творче спілкування вчителя й учнів, як процес спільного пошуку й дії. Але це ще не все. Викладач не тільки учасник взаємодії зі студентами, а він – організатор цієї взаємодії. Річ йде про особливу позицію викладача в системі взаємодії з учнями, про позицію організатора процесу взаємодії в системі суб'єкт-суб'єктних відношень „Я та студенти", в результаті якого, з однієї сторони, у студентів формуються особистісно здобуті знання, з іншої – розвивається професійна майстерність викладача. Взаємодія або діалогізація потребує побудови навчального процесу в вигляді сукупності проблем (незрозуміле, невідоме, нез'ясоване, парадоксальне для учнів тощо). У процесі вирішення цих проблем виникає зіткнення різних точок зору. Викладач в цьому випадку реалізує функцію постановки проблем (проблемних питань) перед студентами, і одночасно він є активним учасником цього діалогу. Він не нав'язує їм свою точку зору, а чекає від учнів особистих спроб і шляхів вирішення, він допомагає кожному учню висловити перед іншими свої думки, гіпотези щодо проблеми, навіть помилкові й дивні [12, 46].     Цей останній момент діалогу слід особливо виділити. Бо згідно з теорією Л. С. Виготського, людина засвоює поняття (інтеріоризує їх) спочатку в процесі розгорнутого зовнішнього діалогу з іншими, який поступово стає діалогом внутрішнім, тобто дискусією людини з самим собою [5]. Але при внутрішньому спілкуванні мовні висловлювання зменшуються, згортаються, скорочуються і стають схожі на своєрідні ідіоми, „згустки думок", зрозумілі лише самому індивіду [12, 46]. Ці індивідуалізовані уявлення та схематизми, що визначають бачення предмета, нерідко бувають неправильними. Щоб перебудувати ці особистісні уявлення (смисли), необхідно створити умови, які б дозволили студенту екстеріоризувати їх, тобто винести їх назовні. Основною вимогою екстеріоризації внутрішніх схематизмів мислення і є зовнішньо розгорнутий діалог з іншими людьми, учнями в даному випадку [12; 5]. Але щоб змінити, поглибити, розвивати „внутрішню картину світу", якою володіє учень, маючи на увазі, що подібні зміни можуть здійснюватися лише в результаті активної діяльності самого учня, педагог повинен будувати своє керівництво цією діяльністю не як прямий вплив, а як передачу учню тих „основ", з яких учень міг би самостійно виводити свої погляди та рішення. Зрозуміло, що вони будуть заздалегідь передбачені вчителем. Таким чином, процес навчання, а значить і взаємодія, повинен керуватися, організовуватися та контролюватися з боку викладача.

Але для цього замало мати лише організаційні здібності. Для нормального функціонування системи „Викладач – учні" необхідним психологічним „озброєнням" вчителя є рефлексивне керівництво.