Тема 5. Методичні основи використання фінансових методів і важелів у системі фінансово-економічної безпеки фку

Запропонована система фінансової безпеки містить підсистему фінансових методів і важелів. Вона формує ядро системи фінансової безпеки банку. Використовуючи пропоновані нами методи і важелі, банківська установа зможе попереджати появу кризових ситуацій на початкових стадіях і визначати причини їх виникнення, що створює передумови для її ефективної діяльності.

Завданнями підсистеми фінансових важелів І методів у системі фінансової безпеки є:

вибір оптимальних антикризових стратегій та інструментарію;

нейтралізація кризових явищ;

усунення причин І наслідків кризи;

забезпечення ефективної діяльності банку.

Насамперед необхідно визначити сутність використовуваних на­ми фінансових категорій. Отже, уточнимо, що саме ми відноситимемо

до методів і важелів. Відповідно до загальноприйнятого підходу осно­вними елементами будь-якого фінансового механізму є:

1)      фінансові методи;

2)      фінансові важелі;

3)      правове забезпечення;

4)      нормативне забезпечення;

5)      інформаційне забезпечення [91].

При цьому під фінансовими методами розуміють різні способи дії фінансових відношень на господарський процес. До них відносять: фінансове планування, фінансове прогнозування, фінансовий аналіз, інвестування, оподаткування, матеріальне стимулювання і відповіда­льність, страхування, заставні операції, трансфертні операції, трастові операції, оренду, лізинг, факторинг, відносини з акціонерами, іншими господарськими суб'єктами, органами державного управління. Дія методів виявляється у формуванні та використанні грошових фондів.

Фінансові важелі є прийомами дії фінансового методу. Це мо­жуть бути прибуток, дохід, амортизаційні відрахування, фінансові са­нкції, ціна, орендна плата, дивіденди, процентні ставки, дисконт, ці­льові фонди, пайові внески, інвестиції, котирування валютних курсів, форми розрахунків, види кредитів, франшиза і тому подібне.

Таким чином, дія фінансових методів відбувається через застосу­вання фінансових важелів. Проте приведені вище визначення даних фінансових категорій володіють тим недоліком, що вони дуже універ­сальні і тому підходять для будь-якого господарюючого суб'єкта. Але банк є особливим специфічним видом підприємства, предметом діяль­ності якого є гроші. При цьому велику частину коштів, що знаходяться у розпорядженні будь-якого банку, становлять його зобов'язання перед вкладниками і кредиторами. Відповідно, фінанси банків мають свої особливості. Тому стосовно процесу управління фінансами в банках правильніше використовувати даний підхід.

Управління фінансами банку, як система економічного управлін­ня, містить:

1)      керовану систему (об'єкт управління: капітал, позикові і залучені кошти, активи, фінансовий інструментарій, ліквідність, банківські операції, фінансові результати);

2)      управляючу систему (суб'єкт управління: керівництво банку);

3)      функціональну підсистему (інструменти управління: планування, регулювання, аналіз, контроль);

4)      підсистему забезпечення (блок забезпечення процесу управління фінансами: нормативне, інформаційне, технологічне і кадрове за­безпечення).

Враховуючи це, як фінансові методи ми розглядатимемо інстру­менти фінансового менеджменту банку (планування, регулювання, аналіз, контроль), які впливають на господарський процес за допомо­гою певних важелів.

До основних важелів, за допомогою яких банк може здійснювати управління фінансовою безпекою, можна віднести: капітал, залучені і позикові ресурси, валютну позицію, активи, ліквідність і платоспро­можність, банківські продукти і операції, фінансові результати (при­буток, доходи), заробітну плату, податки та ін.

Комбінація даних методів і важелів становить підсистему фінан­сових методів і важелів забезпечення фінансової безпеки.

Оскільки банківська система України володіє цілим рядом особ­ливостей, які мають бути враховані в процесі управління фінансовою безпекою, необхідно сформувати перелік тих фінансових важелів і ме­тодів, використання яких є найбільш доцільним для вітчизняних бан­ків. Даний перелік має базуватись на аналізі сучасного стану банків­ської системи України в контексті її безпеки, а також на дослідженнях вітчизняних і зарубіжних дослідників у сфері фінансового менеджме­нту і фінансової безпеки.

У частині управління кредитним портфелем можна виділити три основні рекоме­ндації для вітчизняних банків:

1. Застосування політики обмеженого зростання. Дуже швидкий розвиток банку створює серйозні передумови для порушення стабі­льності його роботи. Неможливо зберігати високу якість кредитних портфелів при існуючих вибухових темпах зростання вітчизняної бан­ківської системи.

2.  Участь у роботі кредитних бюро. Банки все частіше стикаються з тим, що позичальники вводять їх в оману, надаючи недостовірну ін­формацію (зокрема про наявність або відсутність кредитів в інших ба­нках). Кредитні бюро, у свою чергу, дозволяють ефективно виявляти неблагонадійних позичальників.

3.   Постійне вдосконалення кредитних методик. Необхідно відстежувати проблемні кредити та виявляти загальні причини їх виник­нення. У разі виявлення таких необхідно модифікувати використову­вані методики кредитування.

Ще однією загрозою для фінансової безпеки банків є падіння рин­кових курсів цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку. До осно­вних способів боротьби з даним видомризиків можна віднести такі:

Лімітація обсягів операцій з цінними паперами (абсолютна су­ма або відсоток від активів). Визначаючи даний ліміт, банк обмежує свої можливі втрати.

Диверсифікація вкладень у цінні папери. Не можна допускати концентрації в торговому і інвестиційному портфелях банку цінних паперів, випущених одним суб'єктом підприємницької діяльності, або паперів, емітованих підприємствами однієї галузі. Так створюється дворівнева система лімітів. По-перше, визначається загальна, макси­мально можлива величина вкладень у цінні папери, і, по-друге, виста­вляються ліміти на структуру самого портфеля.

Зважена політика проведення торгових операцій. Банки, що проводять агресивну кредитну і торгову політику, мають нижчий рі­вень фінансової безпеки. Отже, для банківської установи оптималь­ним є варіант використання консервативної стратегії роботи на фон­довому ринку.

Створення резервів під торгові операції, що проводяться. Резе­рви дозволяють банку покривати можливі втрати від непередбачених курсових змін ринкової вартості цінних паперів.

Як показав проведений у попередніх підрозділах аналіз, загрозу протиправних дій з боку службовців банків можна оцінити як достат­ньо високу і здатну призвести до серйозного погіршення рівня фінан­сової безпеки. Для профілактики та мінімізації даної внутрішньої за­грози слід використовувати:

1. Фінансовий контроль. Особливий наголос має бути зроблений на використанні основного методу фінансового контролю - ревізії, а також побудові ефективної системи внутрішнього аудиту.

2. Заробітну плату. Працівники йдуть на злочини в двох випад­ках. По-перше, коли вони відчувають безкарність своїх дій. По-друге, коли не бачать адекватної винагороди за свої зусилля. Тому банку слід керуватись принципами справедливої оплати в процесі визначення за­робітної плати своїм працівникам.

Ще однією істотною загрозою є зниження рівня ліквідності бан­ків. У фінансовій діяльності банківських установ цілком вірогідна ситуація, коли вимоги вкладників банку перевищать суму його високоліквідних активів і вторинних резервів. У подібній ситуації різко знижується рівень фінансової безпеки. Комерційний банк буде зму­шений продавати менш ліквідніактиви (наприклад довгострокові цін­ні папери, формувати пакети кредитів і реалізовувати їх на вторинно­му ринку). Дострокова ж реалізація активів призводить до втрат, оскільки банку доведеться реалізовувати їх з дисконтом. Безумовно, існують й інші методи вирішення даної проблеми. Банк може зверну­тись до "керованих пасивів", таких як міжбанківські позики, випуск депозитних сертифікатів тощо. Якщо ж виникає системна банківська криза, доступ до ринку керованих пасивів може виявитися закритим. У такій ситуації залишається тільки один вихід - реалізація активів із втратою частини їх вартості.

Щоб не допустити подібного розвитку подій, банкам слід вико­ристовувати й постійно удосконалювати в процесі своєї роботи мате­матичні методики прогнозування динаміки вимог клієнтів. Безумовно, необхідною умовою збереження фінансової безпеки є виконання нор­мативів ліквідності, встановлених Національним банком.

Суттєвою загрозою є низька ефективність роботи банків третьої і четвертої груп. Наприклад, величина прибутку окремих малих банків становить близько 50 000 гривень, що, безумовно, свідчить про роботу на межі самоокупності. Даний факт у поєднанні з орієнтацією цих ба­нків на роботу з декількома крупними клієнтами створює реальну за­грозу їх фінансовій безпеці.