Підготовка педагогів-юристів для викладання курсу правознавства у школі

дбав про своє особистісне і професійне зростання, умів досягти нових педагогічних цілей [275, с 3].

Під цим кутом зору роль учителя полягала не лише в тому, щоб забезпечити трансляцію знань, але й бути лю­диною культури і вселюдських цінностей, провідником ідей державотворення та демократичних змін.

Домінантною стала підготовка педагога, діяльність якого не обмежувалася викладанням власного предмета, фахів­ця, здатного до здійснення міждисциплінарних зв'язків, який усвідомлював значущість професійних знань у кон­тексті соціокультурного простору. Важливим було його вміння організувати навчальний процес як педагогічну взаємодію, спрямовану на розвиток особистості, її підгото­вку до розв'язання завдань життєтворчості. Реалізуючи гу­манітарну природу професії, учитель як вихователь й орга­нізатор навчального процесу не обмежується оцінкою на-вченості учнів, а стимулює їхні особисті досягнення.

З огляду на нову ситуацію в освітньому просторі Укра­їни на початку XXI ст. педагог повинен уміти працювати в умовах вибору педагогічної позиції, технології, підруч­ників, змісту, форм навчання тощо [359, с 7].

Отже, на початку XXI ст. постало питання професійної переорієнтації вчителя - від просвітництва до здійснення життєтворчої та культуротворчої місії, від маніпулятив-ної, авторитарної педагогіки до педагогіки особистісно зорієнтованої, педагогіки співпраці.

Усе це вимагало кардинальних змін у первинній і піс-лядипломній професійній освіті вчителя [396; 402]. Саме тому реформа у вищій школі пов'язувалася з утверджен­ням фундаментальності педагогічної освіти, гармонізації в ній науково-предметних і світоглядно-методологічних, дидактичних, психологічних знань, що дозволило б фахі­вцю повніше реалізувати гуманітарну, культуротворчу функції, виробити професійні цінності, оволодіти сучас­ним інструментарієм вивчення особистості дитини [397, арк. 125-126].

321

Акценти в підготовці вчителя на початку XXI ст. пере­несені з вивчення стандартних, інваріантних станів на механізми оволодіння новим, залучення до перспектив­них моделей педагогічного досвіду і набуття власного в широкій і різноманітній практиці [128, с 2-4].

Змінюється у досліджуваний період і підготовка спеці­аліста. Вона стає гнучкішою й адекватнішою запитам практики. Зокрема, у зв'язку із запровадженням Закону України "Про загальну середню освіту" виникла необхід­ність оновлення навчальних планів ВНЗ шляхом введен­ня додаткових дисциплін, спецкурсів, які мали забезпе­чити готовність педагога до роботи в різних типах зага­льноосвітніх навчальних закладів, профільних класах, з учнями шестирічного віку, з тими, хто має особливі здіб­ності до роботи класного керівника тощо [109].

У класичних університетах збільшувалися обсяги годин на вивчення психолого-педагогічних дисциплін і педаго­гічної практики. Актуальною була підготовка вчителів для сільської школи за кількома спеціальностями, а та­кож спеціально для роботи в малокомплектній школі.

Післядипломна педагогічна освіта на початку XXI ст. стала персоніфікованішою, надаючи кожному вчителю ширші можливості для оновлення, удосконалення, по­глиблення своєї професійної підготовки у прийнятний для нього спосіб, у тому числі на базі дистанційного на­вчання із застосуванням нових інформаційних техноло­гій [109].

Замовником підвищення своєї професійної кваліфікації став сам учитель, якому держава мала надавати необхідні для цього можливості і стимули. Було розпочато удоскона­лення системи цілеспрямованої підготовки викладацьких кадрів для ВНЗ через магістратуру й аспірантуру.

Разом з цим розроблено проект створення у регіонах системи стимулювання та підтримки новаторських по­шуків учителів: педагогічні банки ідей, творчі спілки учителів-новаторів, благодійні фонди тощо.

322