3. Гуманізація суспільного виробництва

Ефективність, організованість, а значною мірою і са­морегулювання економічної системи залежать від того, наскільки сильна її гуманістична, демократична спрямо­ваність. Остання, у свою чергу, найбільше залежить від двох основних факторів: 1) від ступеня демократизації виробничих відносин; 2) від ступеня участі трудящих в управлінні економічною системою, їх впливу на госпо­дарський механізм. Ступінь демократизації та гуманіза­ції відносин економічної власності залежить передусім від того, чи мають змогу наймані працівники ставитися до власності на засоби виробництва, до інтелектуальної власності тощо як до своєї. Це визначається межами роз­повсюдження акцій серед них, кількістю цих акцій у без­посередніх виробників та можливістю привласнювати на них частину доходів. Щодо цього, а також щодо участі трудящих в управлінні та регулюванні економіки еконо­мічна система колишнього СРСР була антигуманною, ан­тидемократичною, оскільки власність перебувала в руках вищого бюрократичного апарату (партійного, державно­го), це послужило однією з головних причин її зникнен­ня з історичної арени. Командно-адміністративна система характеризувалася тотальним відчуженням трудящих від результатів виробництва, від економічної та політич­ної влади тощо ⁴.

Незважаючи на те, що у вченні про комунізм уявлення щодо майбутнього суспільства наївні, наділені рисами загального аскетизму та грубою зрівнялівкою, воно справед­ливо займає гідне місце у скарбниці світової культури і внесло ваго­мий вклад в гуманізацію людських відносин, подолання антагонізму і відчуження в суспільстві. Це вчення сприяло поступовій еко­номічній і політичній трансформації капіталізму на засадах гуманіз­му (людина — найвища цінність), свободи, демократії, правової дер­жави громадянського суспільства ⁵.

Ще однією особливістю сучасного розвитку су­спільства є наполегливий заклик до підприємств — відповідальніше підходити до соціальних та екологічних наслідків їхньої діяльності. Корпоративна етика стала актуальною практично в усіх сферах бізнесу — від залу засідань ради директорів до школи бізнесу. Знайдеться мало підприємств, які наважаться ігнорувати рух за збереження довкілля, що набирає сили і по­пулярності.

У майбутньому спрямуванні на соціальну й екологічну відпові­дальність до підприємств будуть висувати ще суворіші вимоги.

Минуле десятиріччя дало більшості підприємств важливий урок. Підприємства, які працюють на внутрішньому ринку, зрозуміли, що вони не мо­жуть більше ігнорувати міжнародні ринки і конкуренцію. Підприємства, які процвітають в різноманітних галузях еконо­міки, усвідомили, що не можна закривати очі на появу нових ринків, технологій і засобів управління. Усім підприємствам стало зрозуміло, що не можна більше залишатися зосереджени­ми тільки на собі, ігноруючи потреби споживачів і проблеми довкілля.

Настало нове століття, що потребує від підприємств ще більшої орієнтації на споживача і ринок на всіх напрямах діяльності. Недостатньо лише вдосконалювати товар і технології: занадто багато підприємств, не враховуючи запити конкретних спожи­вачів, створюють товар тільки для того, щоб після цього вияви­ти, що ринок відхиляє цей товар. Мало обігнати конкурентів у справі завоювання нових споживачів: є безліч прикладів, коли підприємства забували про своїх клієнтів відразу ж після угоди, перекреслюючи, таким чином, своє майбутнє ⁶.

Висновки

Фактори виробництва — ресурси, які використовуються у вироб­ництві й від яких залежить кількість і обсяг випущеної продукції. Сучасна економічна теорія до виробничих ресурсів (факторів) відно­сить: працю, капітал, природні ресурси, підприємницьку діяльність. Фактори виробництва поділяються на матеріально-речові та особисті. Матеріально-речовий фактор виробництва включає засоби і предме­ти праці. Особистим фактором виробництва є сукупна робоча сила.

У сучасних індустріально розвинутих країнах ресурсозбереження стало вирішальним джерелом задоволення приросту потреб економіки в паливі, енергії, сировині й матеріалах. Отже, важливим завданням нашої країни є зниження матеріалоємності та енергоємності національного доходу. Для цього в Україні є значні резерви.

Предмети й засоби праці в сукупності становлять засоби виробництва. Вони приводяться в рух працівниками виробництва. Засоби виробництва і люди, які використовують їх, являють собою продуктивні сили.

У продуктивних силах завжди існують певні пропорції, в яких поєднуються фактори виробництва. З технічного боку, характер їхньої взаємодії виражається через технічну будову виробництва. Вона показує в натуральному вигляді, скільки засобів виробництва приводить у рух один працівник. Цей показник виражається кількістю машин, потужністю двигунів, обсягом сировини і матеріалів, що припадають на одного працівника.

З розвитком технічного прогресу відносно менша кількість працівників використовує дедалі більшу масу засобів виробництва. Наслідком даного процесу стає вивільнення трудових ресурсів. Це свідчить про необхідність глибокого аналізу тенденцій технічної будови, з тим щоб виробити необхідні заходи щодо запобігання безробіття, своєчасного здійснення перепідготовки і перекваліфікації працівників, їхнього соціального захисту.