- •1. Вступ до філософії Сутність філософії та її роль у суспільстві
- •Типи світоглядів
- •Поняття «філософія»
- •Предмет філософії
- •Специфіка філософського знання
- •Специфіка філософського знання
- •Духовні джерела філософії
- •Філософські методи
- •Функції філософії
- •2. Історичні типи філософії Методологічні проблеми історії філософії Предмет історії філософії
- •Історія філософії та філософія історії
- •Методи історико-філософського аналізу
- •Західна та східна моделі (парадигми) філософії
- •Філософія в Давніх Індії, Китаї та Греції
- •Давньоіндійська філософія
- •Давня китайська філософія
- •Конфуціанство
- •Даосизм
- •Філософія Давньої Греції
- •Натурфілософія
- •Класичний період давньогрецької філософії
- •Філософія епохи еллінізму
- •Філософія середньовіччя та епохи Відродження Філософія середньовіччя
- •Патристика
- •Схоластика
- •Філософія епохи Відродження
- •Західноєвропейська філософія Нового часу (XVII—XVIII ст.)
- •Наукова революція XVI—XVII ст. Та її вплив на розвиток філософії
- •Основні протилежні напрями у філософії Нового часу
- •Емпіризм. Англійська філософія XVII — XVIII ст.
- •Раціоналізм
- •Філософія Просвітництва
- •Критична філософія і. Канта
- •Суб'єктивний ідеалізм і. Фіхте
- •Об'єктивний ідеалізм ф.-в.-й. Шеллінга
- •Система ідеалістичної діалектики г.-в.-ф. Гегеля
- •Філософія л. Фейєрбаха
- •Філософія марксизму
- •Сучасна світова філософія Позитивізм
- •Махізм і емпіріокритицизм («друга хвиля» позитивізму)
- •Конвенціоналізм а. Пуанкаре
- •Неопозитивізм і аналітична філософія
- •«Критичний раціоналізм»
- •Історична школа філософії науки
- •Прагматизм
- •Ірраціоналізм у сучасній філософії
- •«Філософія життя»
- •Феноменологія
- •Екзистенційна філософія
- •Українська філософія Дохристиянські витоки української філософії
- •Філософська думка часів Київської Русі
- •Філософія українського Відродження та бароко
- •Філософія г. Сковороди
- •Філософія Просвітництва й романтизму в Україні
- •Філософія української національної ідеї
- •3. Філософське розуміння світу Філософське вчення про буття (онтологія) Проблема буття у філософії
- •Вчення про світ
- •Підстави існування світу
- •Сфери буття світу
- •Категорії як структури буття Проблема категорій в історії філософії
- •Основні категорії онтології
- •Діалектика парних категорій та їх методологічна функція
- •Свідомість Поняття «свідомість»
- •Проблема свідомості в історії філософії
- •Свідомість в контексті відношень людини до світу і до власного тіла
- •Виникнення свідомості
- •Ознаки (властивості) свідомості та її структура
- •Філософія пізнання (гносеологія) Пізнання як предмет філософського аналізу
- •Сутність пізнання у філософській традиції
- •Чуттєве та раціональне в пізнанні
- •Методологія наукового пізнання
- •Проблема істини в пізнанні
- •Теорія цінностей (аксіологія) Визначення цінностей. Об'єктивістська та суб'єктивістська концепції цінностей
- •Класифікація цінностей
- •Функції цінностей
- •Оцінка та істина
- •4. Філософія людини Філософська антропологія Релігійно-міфологічна антропософія
- •Натуралістична (наукова) антропософія
- •Філософські проблеми антропогенезу
- •Біологічне і соціальне в людині
- •Біологія і культура в генезисі людини
- •Сфери буття людини
- •Філософія культури Поняття культури та її сутнісні начала
- •Атрибутивні ознаки і властивості культури
- •Генезис теорії культури
- •Проблема кризи сучасної культури
- •Філософія релігії Поняття і проблемна сфера філософії релігії
- •Поняття феномену релігії
- •Філософські концепції природи релігії
- •Основні елементи та структура релігії
- •Буття Бога у філософській інтерпретації
- •5. Філософія і суспільство Основні засади філософського розуміння суспільства (філософія суспільства) Природа суспільства у філософській традиції
- •Онтологія соціального
- •Форми організації суспільного буття
- •Малі та середні соціальні групи Малі соціальні групи
- •Середні соціальні групи
- •Великі соціальні групи як основні суб'єкти суспільного розвитку (класи, нації)
- •Філософія історії Філософія історії: поняття і предмет
- •Лінійна філософія історії
- •Нелінійна філософія історії
- •Філософія права Філософія права: поняття і предмет
- •Сутність права
- •Право і закон
- •Людина і право
- •Правова держава
- •Громадянське суспільство
- •Філософія економіки Сутність і проблемна сфера філософії економіки
- •Зміст та еволюція поняття «економіка»
- •Сутність та особливості суспільного виробництва
- •Філософія грошей
- •Філософія техніки Техніка та історія людства
- •Філософія техніки: історія становлення та предмет вивчення
- •Техніка як філософське поняття
- •Головні проблеми досліджень у філософії техніки
- •Проблема оцінки техніки
- •Література з філософії
Основні протилежні напрями у філософії Нового часу
У філософії Нового часу, насамперед у гносеології, але не тільки в ній, намітилося кілька протилежних течій і підходів, суперництво і взаємодія яких визначили основні риси та закономірності її розвитку. Визначальними протилежними напрямами у філософії цього періоду були емпіризм і раціоналізм. Вони сформувались у гносеології при намаганні з'ясувати, яка з двох здатностей пізнання — чуттєвість чи розум — відіграє вирішальну роль у формуванні наукового істинного знання. Наукові істини є всезагальними. Наприклад, те, що 2x2 = 4, а орбіта планет має форму еліпса, не підлягає сумніву. В істинності цих суджень може переконатись кожна людина на основі логічних міркувань чи спостереження. Але з чого випливає всезагальність і необхідність цих наукових істин? Чому, скажімо, в естетичних оцінках люди різні, а в наукових судженнях такі одностайні? Саме при вирішенні цього питання сформувалися емпіризм (течію започаткував Ф. Бекон) та раціоналізм (родоначальник Р. Декарт).
Емпіризм — філософський напрям, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід (емпірію).
Представники цього методу вважали, що відчуття, чуттєвий досвід відіграють вирішальну роль у пізнанні, що вони є джерелом наукових ідей.
Раціоналізм (лат. rationalis — розумний) — філософський напрям, який визнає центральну роль в пізнанні розуму, мислення.
Його прихильники стверджували, що всезагальний характер ідей можна вивести лише з розуму (з логіки мислення, його категоріальної структури).
Історичні корені емпіризму та раціоналізму сягають протистояння номіналізму і реалізму в середньовічній філософії, їх споріднює трактування природи ідей, всезагального. Протистояння емпіриків і раціоналістів позначилося на філософії XVII—XVIII ст. У першому наближенні воно було подолано Кантом, але, хоч і не в такій гострій формі, це протистояння наявне і в сучасній філософії.
Не менш принциповим у філософії Нового часу було протистояння матеріалізмутаідеалізму. Ці протилежні течії існували й раніше, але тепер вони набули чіткішої визначеності завдяки поняттю субстанції. Матеріалісти вважали субстанцією матерію, природу, ідеалісти — Бога, душу. Під впливом розвитку науки, яка перетворила світ на самостійний об'єкт, у філософії XVII ст. утворюються проміжні між матеріалізмом та ідеалізмом світоглядні форми — деїзм, дуалізм, пантеїзм. Деїзм стверджував, що Бог створив світ, дав йому перший поштовх і далі не втручається в його справи. Деїсти визнавали самість природи, вважали її мовби другою субстанцією. Дуалізм виходив з визнання співіснування двох субстанцій — духовної та матеріальної. В пантеїзмі ці дві субстанції виступали як щось єдине, світ поставав водночас природою і Богом.
У деїстичній формі матеріалізм розвивався у Великобританії (Френсіс Бекон, Томас Гоббс (1588—1679)), Джон Локк (1632—1704), пізніше — Джон Толанд (1670— 1722) — у Франції матеріалізм у формі епікуреїзму відновив П'єр Гассенді (1592—1655). Матеріалізм під впливом розвитку механіки набув механістичних рис. Найвищої форми механістичний матеріалізм досяг у французькому Просвітництві XVIII ст.
Ідеалізм у суб'єктивному варіанті розвивали емпірики англійські філософи Джон Берклі (1684—1753) та Девід Юм (1711 —1776), в об'єктивному — раціоналісти Рене Декарт (1596—1650) і Готфрід-Вільгельм Лейбніц (1646—1716). Крім означених, у Новий час на основі гносеологічного протиставлення суб'єкта й об'єкта формується протилежність натуралізму (об'єктивізму) і суб'єктивізму.
Натуралізм (лат. naturalis — природний) — філософський напрям, який вважає природу універсальним принципом усього сущого.
Натуралізм прагне звести суб'єкт (людину) до об'єкта (природи), пояснити людину законами і категоріями, які створені для пояснення природи (натури). У процесі свого розвитку натуралізм набував різних форм. Зокрема, в Новий час під впливом розвитку механіки поширився механістичний різновид натуралізму, який намагався пояснити всі явища природи, в тому числі людину, на основі законів механіки. Натуралізм поставав у формі фізикалізму, біологізму, кібернетизму(спроба звести свідомість людини до кібернетичної машини). На шляху натуралістичного тлумачення людини нерозв'язаною стає проблема свободи, яку неможливо витлумачити в межах натуралістичного світогляду. Механіцизм був притаманний фізиці Декарта, світогляду Гоббса, але особливого поширення він набув у працях французьких матеріалістів XVIII ст.
Протилежна тенденція — суб'єктивізм — намагається вивести об'єкт із суб'єкта, пояснити об'єкт через суб'єкт.
Суб'єктивізм (лат. subjectivus — підметовий) — філософський напрям, який пояснює все суще через наявність свідомості суб'єкта.
Ця традиція зверталася до форм діяльності суб'єкта (свідомості), в яких «конституювався» (формувався як предмет свідомості) об'єкт. Вона заперечувала реальне існування речей, пояснювала процес пізнання як процес «творення» об'єктів. Елементи суб'єктивізму притаманні вченню про свідомість Декарта, але в розгорнутому вигляді суб'єктивізм постав у філософії Берклі та Юма, пізніше Канта. В історії філософії було декілька спроб подолати цю протилежність. Гегель і Маркс намагалися зробити це на основі діяльності, практики, яка, на їхню думку, знімає протилежність суб'єктивного і об'єктивного, однак така протилежність існує і в сучасній філософії.
У філософії XVII ст. намітилось особливо важливе для її подальшого розвитку протистояння раціоналізмутаірраціоналізму. Йдеться про протилежні тлумачення того, наскільки підвладна природа пізнанню розумом. Раціоналізм у цьому протистоянні об'єднував філософів, в тому числі й емпіриків, які вірили у всемогутність наукового пізнання. Ірраціоналізм, найпомітнішим представником якого був відомий вчений і філософ Блез Паскаль (1623— 1662), обмежував наукове пізнання на користь релігії. Пізніше, в XIX ст., ірраціоналісти протиставляли розумові віру, волю, інстинкти.
Існує іще одна суттєва для гносеології та соціальної філософії протилежність, що, зародившись у філософії Нового часу, не втратила своєї актуальності й тепер. Йдеться про індивідуалістичну і суспільну (тотальну) теорію суб'єкта. Стрижневою її проблемою є відповідь на питання, хто реально здійснює процес пізнання — окрема людина чи суспільство. (В соціальній філософії: хто є суб'єктом суспільної дії — людина чи суспільство.) Якщо, наприклад, суб'єктом пізнання приймається окрема людина (концепція гносеологічного Робінзона), тоді важко зрозуміти, звідки береться у неї логіка мислення, категоріальний апарат. Виникає спокуса трактувати їх як вроджені. З іншого боку, концепція тотального суб'єкта — дух (Гегель), суспільство (Маркс) — також не дає вичерпної відповіді на це питання. Оскільки, зокрема, вона ігнорує те, що реальне пізнання здійснюється індивідуальностями з їх чуттєвістю, тілесністю, що породжує свої особливості пізнання. В сучасній філософії протилежність цих двох підходів актуальна як у гносеології, так і в соціології.
Основні протилежності філософії (передусім гносеології), які виникли в Новий час і позначились на розвитку філософії аж до наших днів, дають змогу аналізувати погляди всіх мислителів Нового часу.