- •1. Вступ до філософії Сутність філософії та її роль у суспільстві
- •Типи світоглядів
- •Поняття «філософія»
- •Предмет філософії
- •Специфіка філософського знання
- •Специфіка філософського знання
- •Духовні джерела філософії
- •Філософські методи
- •Функції філософії
- •2. Історичні типи філософії Методологічні проблеми історії філософії Предмет історії філософії
- •Історія філософії та філософія історії
- •Методи історико-філософського аналізу
- •Західна та східна моделі (парадигми) філософії
- •Філософія в Давніх Індії, Китаї та Греції
- •Давньоіндійська філософія
- •Давня китайська філософія
- •Конфуціанство
- •Даосизм
- •Філософія Давньої Греції
- •Натурфілософія
- •Класичний період давньогрецької філософії
- •Філософія епохи еллінізму
- •Філософія середньовіччя та епохи Відродження Філософія середньовіччя
- •Патристика
- •Схоластика
- •Філософія епохи Відродження
- •Західноєвропейська філософія Нового часу (XVII—XVIII ст.)
- •Наукова революція XVI—XVII ст. Та її вплив на розвиток філософії
- •Основні протилежні напрями у філософії Нового часу
- •Емпіризм. Англійська філософія XVII — XVIII ст.
- •Раціоналізм
- •Філософія Просвітництва
- •Критична філософія і. Канта
- •Суб'єктивний ідеалізм і. Фіхте
- •Об'єктивний ідеалізм ф.-в.-й. Шеллінга
- •Система ідеалістичної діалектики г.-в.-ф. Гегеля
- •Філософія л. Фейєрбаха
- •Філософія марксизму
- •Сучасна світова філософія Позитивізм
- •Махізм і емпіріокритицизм («друга хвиля» позитивізму)
- •Конвенціоналізм а. Пуанкаре
- •Неопозитивізм і аналітична філософія
- •«Критичний раціоналізм»
- •Історична школа філософії науки
- •Прагматизм
- •Ірраціоналізм у сучасній філософії
- •«Філософія життя»
- •Феноменологія
- •Екзистенційна філософія
- •Українська філософія Дохристиянські витоки української філософії
- •Філософська думка часів Київської Русі
- •Філософія українського Відродження та бароко
- •Філософія г. Сковороди
- •Філософія Просвітництва й романтизму в Україні
- •Філософія української національної ідеї
- •3. Філософське розуміння світу Філософське вчення про буття (онтологія) Проблема буття у філософії
- •Вчення про світ
- •Підстави існування світу
- •Сфери буття світу
- •Категорії як структури буття Проблема категорій в історії філософії
- •Основні категорії онтології
- •Діалектика парних категорій та їх методологічна функція
- •Свідомість Поняття «свідомість»
- •Проблема свідомості в історії філософії
- •Свідомість в контексті відношень людини до світу і до власного тіла
- •Виникнення свідомості
- •Ознаки (властивості) свідомості та її структура
- •Філософія пізнання (гносеологія) Пізнання як предмет філософського аналізу
- •Сутність пізнання у філософській традиції
- •Чуттєве та раціональне в пізнанні
- •Методологія наукового пізнання
- •Проблема істини в пізнанні
- •Теорія цінностей (аксіологія) Визначення цінностей. Об'єктивістська та суб'єктивістська концепції цінностей
- •Класифікація цінностей
- •Функції цінностей
- •Оцінка та істина
- •4. Філософія людини Філософська антропологія Релігійно-міфологічна антропософія
- •Натуралістична (наукова) антропософія
- •Філософські проблеми антропогенезу
- •Біологічне і соціальне в людині
- •Біологія і культура в генезисі людини
- •Сфери буття людини
- •Філософія культури Поняття культури та її сутнісні начала
- •Атрибутивні ознаки і властивості культури
- •Генезис теорії культури
- •Проблема кризи сучасної культури
- •Філософія релігії Поняття і проблемна сфера філософії релігії
- •Поняття феномену релігії
- •Філософські концепції природи релігії
- •Основні елементи та структура релігії
- •Буття Бога у філософській інтерпретації
- •5. Філософія і суспільство Основні засади філософського розуміння суспільства (філософія суспільства) Природа суспільства у філософській традиції
- •Онтологія соціального
- •Форми організації суспільного буття
- •Малі та середні соціальні групи Малі соціальні групи
- •Середні соціальні групи
- •Великі соціальні групи як основні суб'єкти суспільного розвитку (класи, нації)
- •Філософія історії Філософія історії: поняття і предмет
- •Лінійна філософія історії
- •Нелінійна філософія історії
- •Філософія права Філософія права: поняття і предмет
- •Сутність права
- •Право і закон
- •Людина і право
- •Правова держава
- •Громадянське суспільство
- •Філософія економіки Сутність і проблемна сфера філософії економіки
- •Зміст та еволюція поняття «економіка»
- •Сутність та особливості суспільного виробництва
- •Філософія грошей
- •Філософія техніки Техніка та історія людства
- •Філософія техніки: історія становлення та предмет вивчення
- •Техніка як філософське поняття
- •Головні проблеми досліджень у філософії техніки
- •Проблема оцінки техніки
- •Література з філософії
Функції філософії
Значущість певних знань залежить від їх ролі і місця в суспільному та індивідуальному людському бутті, тобто від їх функцій. Філософія виконує найрізноманітніші суспільні функції, що і забезпечує її буттєвість ось уже понад дві з половиною тисячі років. Серед них: — світоглядна функція, пов'язана передусім із системним абстрактно-теоретичним, понятійним поясненням світу; — загальнометодологічна функція, що полягає у формуванні загальних принципів і норм одержання знань, її координації та інтеграції; — пізнавальна (гносеологічна) функція, що полягає в поясненні найбільш загальних принципів буття та вихідних основ нашого мислення; — прогностична функція, яка розкриває загальні тенденції (передбачення) розвитку людини і світу; — критична функція з її принципом «піддавай усе сумніву» , виконуючи антидогматичну роль у розвитку знань; — аксіологічна функція з її вимогою дослідження об'єкта з точки зору найрізноманітніших цінностей; — соціальна функція, завдяки якій соціальне буття не лише одержує необхідну інтерпретацію, а й може зазнати змін; — гуманістична функція, яка шляхом утвердження позитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії; — освітня функція, пов'язана з впливом філософії на свідомість людей.
Існуючи в певному суспільному середовищі, філософія прямо чи опосередковано впливає на умонастрої цього суспільства. Водночас освітню функцію не слід уявляти спрощено, вузько. Йдеться не про формування однотипних поглядів і переконань, єдиного світобачення, спрямованого на уніфікацію особи, своєрідну «підгонку» всіх під єдиний стандарт. Мета вивчення філософії в системі вищої освіти полягає не лише в засвоєнні певного обсягу філософських знань і формуванні вміння їх застосовувати (що є дуже важливим і бажаним), а й у тому, щоб актуалізувати інтелектуально-творчу діяльність людини, адже справжня філософія — це завжди теоретизування, завжди праця думки. Опанування змістом філософії є важливою передумовою нашого духовного збагачення, інтелектуального розвитку, світоглядно-методологічної культури, здатності як до адекватного розуміння найскладніших і найрізноманітніших проблем сучасного людського буття, так і участі в їх розв'язанні.
Отже, як стверджував Гегель, філософія не «галерея людських помилок», а пантеон, сповнений величних ідей — ідей про всесвіт, по-різному оформлених й по-різному зіставлених, в яких людина дістає, коли здобуде ключ до цього пантеону, зразки і матеріали своєї світоглядної творчості.
Філософи часто порушують такі питання: куди прямує людство, чи не відбувається деградація культури, чи істинні цінності воно сповідує тощо. Оця самокритика цінностей (культури загалом) є однією з найважливіших функцій філософії. Філософи не тільки критикують певні цінності, а й пропонують свою систему цінностей. Але в цьому питанні, як практично в усіх інших, у філософії, існують розбіжності. Одні філософи вважають, що розум філософа не здатний укоренити цінності, він спроможний лише усвідомити систему цінностей, що склалася стихійно. Інші вважають творення нових цінностей основним завданням філософії. У поглядах на практичну роль філософії в житті суспільства існує два протилежних підходи. Перший, сформульований Гегелем у відомому афоризмі «Сова Мінерви вилітає в сутінки»: Мінерва (Афіна) є богинею мудрості, а її посланець (сова) — символ мудрості — приходить тоді, коли день уже минув, події здійснились, — націлює філософію на пасивну позицію. Вона повинна тільки пояснювати те, що в житті вже здійснилось. Таких поглядів дотримуються і філософи, які вважають, що основою життя є воля, інстинкт (непідвладне розуму), відводячи розуму, філософії пасивну роль в житті.
Інший погляд на відношення філософії до життя сформульований у знаменитій 11 тезі Маркса про Фейєрбаха: філософи тільки пояснювали світ, а йдеться про те, щоб його змінити. Маркс звинуватив попередню філософію в пасивно-споглядальному ставленні до життя, а свою філософію замислив як теорію революційного перетворення світу. Наслідки такого зведення філософії до революційної теорії відомі. Ця теорія, яка оголосила себе спроможною розсудити історію і здатною дати теоретичну схему минулого і майбутнього, виявилася, врешті-решт, посоромленою цією ж історією. Можливості розуму щодо перетворення і вдосконалення дійсності виявилися далеко не безмежними, а історична творчість не такою безпроблемною, якою здавалася вона творцям цих філософських ідей. Тому філософія, яка претендувала на роль теорії радикальних глобальних соціальних змін, дискредитувала себе. Однак не може задовольнити і позиція, згідно з якою історію пояснюють заднім числом. Теорія, яка не націлена на майбутнє, втрачає сенс.
Ситуація глухого кута зумовлена тим, що філософія претендувала на невластиві їй функції творця історії. Звідси песимістичні (Гегель) і оптимістичні (Маркс) варіанти відповіді. Насправді ж роль філософії значно скромніша. Вона не повинна перетворюватись на ідеологію. Суб'єктом філософії є не маси, не політичні партії, а окрема особа. Духовне вдосконалення особи (суспільства через особу) є основним завданням філософії. Саме через особу філософія виходить на суспільство і соціальні проблеми.
Філософія за своєю суттю спрямована на утвердження демократичного суспільства, побудованого на засадах свободи особи і пошанування загальних принципів співжиття вільних людей. В утвердженні та функціонуванні громадянського суспільства їй належить особлива роль. Вона покликана розробляти принципи, на основі яких відбувається легітимізація державної влади і права, утверджується соціальна справедливість, досягається громадянська злагода, формуються загальнолюдські цінності.
Світовий філософський процес характеризується кількома основними етапами свого розвитку: Давня філософія(VII ст. до н. е. — V ст.). її репрезентують давньоіндійська філософія (веданта, міманса, вайшешика, санкх'я, йога тощо), давньокитайська (Лао-цзи, Кун-цзи, Мен-цзи та ін.), давньогрецька (Піфагор, Сократ, Платон, Арістотель та ін.).Середньовічна філософія(VI ст. — XV ст.). На її теренах працювали такі видатні мислителі, як А. Аврелій (Блаженний), Ф. Аквінський, Абу Алі Ібн-Сіна та ін.Філософія Нового часу(XVI ст. — перша половина XIX ст.). У ній виокремлюють: — добу Відродження (М. Кузанський, М. Коперник, Дж. Пікко делла Мірандола, Дж. Бруно); — Просвітництво і бароко (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Р. Декарт, Б. Спіноза, Г.-В. Лейбніц та ін.); — німецьку класичну філософію (І. Кант, Й. Фіхте, Ф.-В.-Й. Шеллінг, Г.-В.-Ф. Гегель);Сучасна філософія(друга половина XIX — XX ст.). Її репрезентують такі філософські течії: — позитивізм (неопозитивізм, постпозитивізм О. Конт, Г. Спенсер, Е. Мах, Р. Авенаріус, К. Поппер, М. Шлік, Р. Карнап тощо); — екзистенціалізм (М. Гайдеггер, К. Ясперс, Ж.-П. Сартр, Г. Марсель, А. Камю та ін.); — філософія життя (3. Фрейд, Ф. Ніцше, А. Бергсон та ін.); — філософія науки (Т. Кун, І. Лакатос, П. Фейєрабенд та ін.); — філософська антропологія (М. Шелер, Г. Плесснер, А. Гелен); — неотомізм (Ж. Марітен, Е. Жільсон, Ю. Бохенський та ін.); — феноменологія (Е. Гуссерль, Ф. Брентано, П. Рікер та ін.); — герменевтика (Ф. Шлегель, Ф. Шлейєрмахер, В. Дільтей та ін.); — структуралізм (К. Леві-Строс, М.-П. Фуко); — прагматизм (Ч. Пірс, В. Джемс, Дж. Дьюї).
Отже, філософія відіграє важливу роль в духовній культурі людства. Вона виникає водночас із появою особи, яка покладається на розум у спілкуванні зі світом. А розум за своєю природою націлений на пізнання першооснов у світі, в культурі, в самому пізнанні. Філософія — закономірний продукт людського розуму, вища форма його вияву.