16. Споживання та заощадження в умовах приватної економіки закритого типу: графічна інтерпретація їх залежності від доходу, коефіцієнти схильності, недоходні чинники, функція споживання

Головним компонентом сукупних витрат є споживчі витрати. Споживчі витрати, або споживання – витрати домашніх господарств на придбання споживчих товарів іоплату послуг для задоволення особистих потреб. На величину споживчих витрат впливає багато факторів. Серед них головним є наявний дохідDI, або дохід, що залишається після сплати податків, яким вони можуть вільно розпоряжатися. Але частина доходу заощаджується. Заощадження – та частка особистого доходу, що не споживається, тобто S = DI-C.

На мал. 1 показана залежність споживання від наявного доходу. На цьому графіку бісектриса – така лінія споживання, яка свідчить, що весь дохід витрачається лише на споживання. Але насправді споживчі видати зазвичай менші, а інколи більші за наявний дохід. Це відображає лінія С. Якщо С₃<DI₃, то виникають заощадження, а якщо C₁>DI₁, то це свідчить про те, що певна частка споживчих видатків здійснюється за рахунок боргу (попередні заощадження або запозичення).

Мал. 2 показує залежність заощаджень від наявного доходу. Точка S₂ – споживання дорівнює наявному доходу, а заощадження =0. В т. S₁ – споживається більше, ніж є доходу, зменшуютья накоплені раніше заощадження. В т. S₃ – споживається менше, ніж є доходу, виникають заощадження.

Вимірювання залежності споживання і заощадження від наявного доходу здійснюється з допомогою коефіцієнтів схильності до споживання та заощадження. Коефіцієнти середньої схильності до споживання та заощадження: c = C/DI та s = S/DI. Застосовуються також коефіцієнти граничної схильності до споживання та заощадження, які визначаються за формулами: та . При цьому c+s=1

Крім наявного доходу на споживання впливають інші чинники. До них можна віднести такі: багатсво, ціни, очікування, споживча заборгованість, відсоткова ставка.

Споживання, яке не залежить від доходу, а змінюється під впливом інших чинників, називають автономним (). Під впливом чинників автономного споживання зміщується у відповідний бік. Це дає підстав записати функцію споживання: . Звідси можна визначити зміну споживання:

17. Інвестиційний попит: його чинники, чистий прибуток від інвестування, інвестиції і відсоткова ставка, автономні інвестиції, інвестиційна функція

Одним з важливих чинників сукупних видатків є інвестиції. У короткостроковому періоді вони впливають на рівень виробництва через зміни в сукупному попиті. У довгостроковому періоді вони впливають на виробництво через процес капіталоутворення, що змінює рівень потенційного ВВП.

Мотиваційним чинником інвестиційного попиту є читсий прибутко, який інвестори очікують отримати від інвестування. Вихідною базою для його кількісної оцінки є дохід від інвестування. Чистий прибуток менший за дохід від інвестування на величину затрат. пов’язаних із сплатою відсотків за використання інвестиційних коштів і податку на прибуток. Це можна виразити такою формулою: . Де I_i – очікуємий дохід від інвестицій, r – реальна відсоткова ставка, t – ставка податку на прибуток.

Попит на інвестиції має місце лише тоді, коли NP>0. Чим вищий чистий прибуток, тим більший інвестиційний попит.

Серед чиників інвестиційного попиту найбільш мінливим є відсоткова ставка. Тому модель інвестиціного попиту будується на основі залежності інвестицій від відсоткової ставки. Відсоткова ставка – ціна інвестицій. При її зростанні зменшується прибутковість інвестування. Це зменшує кількість проектів, що зменшує інвестиційний попит. Отже, між відсотковою ставкою та інвестиційним попитом існує обернена залежність.

Крім відсоткової ставки, на чистий прибутко та інвестиційний попит впливають інші чинники. Серед них можна виділити такі: технологічний прогрес; рівень забезпеченості галузі основним капіталом; витрати на придбання (крім ціни), експлуатацію та обслуговування устаткування; рівень оподаткування прибутку; ділові очікування.

Інвестиції, які перебувають під впливом інших чинників (крім відсоткової ставки), є автономними інвестиціями, а чинники, що впливають на них, - чинниками автономних інвестицій. У моделі інвестиційного попиту чинники автономних інвестицій зміщують криву інвестиційного попиту у відповідний бік. Звідси випливає інвестиційна функція: . b – коефіцієнт чутливості інвестицій до зміни відсоткової ставки (реальної). Він показує, на скільки грошових одиниць змінюються інвестиції при зміні відсоткої ставки на один пункт.

Спираючиь на інвестиційну функцію. можна визначити зміну інвестицій за формулою: .

18. Видатки і ВВП в умовах приватної економіки закритого типу: сукупні, автономні та індуційовані видатки; модель простого мультиплікатора видатків; визначеність впливу автономних видатків на ВВП в різних цінових умовах

В умовах приватної економіки споживання та інвестиції ви­значають сукупні видатки, від яких залежить обсяг ВВП:

Оскільки економіка постійно тяжіє до рівноваги між попитом і пропозицією (АD = AS), то в наведеній формулі сукупні видатки еквівалентні сукупному попиту (С + I = АD), а ВВП — сукупній пропозиції (Y=АS) Але між ВВП і окремими компонентами су­купних видатків існує різний зв'язок.

Споживання змінюється залежно від зміни наявного доходe, який у спрощеній економіці дорівнює сукупному доходу, тобтo ВВП: . Інвестиції у формулі ВВП за методом видатків не залежать від доходу. Видатки, які не залежать від доходу, на­зиваються автономними (АЕ). У приватній економіці закритої типу, крім інвестицій, до них ще входить автономне споживання ().

До автономних видатків відносять також державні закупівлі та чистий експорт:

Зміна ВВП звідси визначається:

Отже,

Множинник 1/1-с називається мультиплікатором видатків. Він показує, на яку величину змінюється ВВП (наслідок) при збільшенні автономних видатків на одиницію (причина).

Мультиплікатор більший за одиницію (с<1). Тому приріст автономних видатків на 1 грн. спричиняє збільшення доходу більше ніж на 1 грн. Приріст автономних видатків лише започатковує зміни в сукупних видатках. Але завдяки цьому у подальшому виникає ланцюг вторинних змін. Так, на початковому етапі збільшення автономних видатків на величину створює дохід лише в об­сязі. Надалі ті економічні агенти, які збільшили свій дохід, витратять його на споживання згідно з граничною схильністю до споживання, тобто приріст їх споживчих видатків становитиме с*. Виробники споживчих товарів та послуг, які збільшили свій дохід на величину с •, у свою чергу, збільшать своє спо­живання на величину с² •і т. д.

Наведений ланцюг перетворень видатків у доходи, а доходів у видатки відбувається у формі нескінченно спадної геометричної прогресії, в якій на кожному наступному етапі економічного кру­гообігу приріст видатків і доходу зменшується відносно поперед­нього етапу, оскільки с>с² >с³ і т. д.

Отже, приріст доходу спричиняється збільшенням автономних видатків: .

Мультиплікатор видатків простий:

Мультиплікатор видатків перебуває в прямій залежності від граничної схильності до споживання. Оскільки 1-с=s, то це дає підстави стверджувати, що гранична схильність до споживання і мультиплікатор видатків залежить від рівня залучень у формі заощаджень. Чим більша частка приросту доходу вилучається на заощадження, тим менша його частка спрямовується на споживчі видатки і приріст доходу. Мультиплікатор видатків перебуває в оберненій залежності від граничної схильності до заощадження:

Це простий мультиплікатор. При визначенні впливу автономних видатків на ВВП слід враховувати інфляцію. Якщо ціни стабільні, то зміна реального ВВП в періоді t визначається за формулою: .

Інфляція не впливає на мультиплікатор, оскільки він залежить лише від рівня вилучень із доходу. В умовах інфляції його ефект реалізується в режимі номінальних величин. Останнє стосується автономних видатків. Автономні видатки змінюються номінально, що з урахуванням мультиплікатора визначає зміну номінального ВВП в періоді t:

Вплив на ВВП може сприяти зміна одного компонента автономних видатків чи кількох, але за умови, що решта не змінюються.