4. Новоросійський університет

На честь колишнього новоросійськогогенерал-губернатора Армана Емманюеля дю Плессі Рішельє у 1817 році в Одесі було засновано закритий середній навчальний заклад підвищеного типу для дітей аристократії й багатих купців. Першим директором Рішельєвського ліцею (1817–1820) став абат Шарль Ніколь, особа надто примітна. Він народився у Франції, переїхав до Петербурга, де придбав репутацію відомого викладача. У його школі виховувались брати Орлови, Голіцини, Наришкіни, Гагаріни, Меншикови, Волконські. "Власна школа–це моє життя", - казав він. Герцог Рішельє знав абата Ніколя зі школи, уважно стежив за його діяннями у Росії і зупинив на ньому свій вибір, коли зайшла мова про директора ліцею. Завдяки Рішельє “абат був переведений у Смоленські каноніки і призначений на посаду візитатора латинських церков на Півдні”. Час управління абата Ніколя був щасливою епохою для ліцею. О. П. Сумароков у своїх спогадах називає цей час золотим віком Рішельєвського ліцею. “Зовнішність абата Ніколя,–пише про нього його вихованець,–була приваблива, мова м'яка, риси викликали довіру, доброта неписана; не чути було, щоб він крикнув на кого-небудь; траплялось, якщо він робить вихованцю зауваження або докір, то так тихо, що той ледве чує, до кого звертається промова, словом сказати, він був чуйним батьком та турботливою матір’ю”. Відомий поет К. М. Батюшков пише: “Ліцей в квітучому стані, і діти тут щасливі; вони в добрих руках. Дай бог здоров’я аб. Ніколю, який готує корисних людей для держави; він невтомний та метода його прекрасна”. Імператор Олександр І відвідав ліцей, залишився ним надзвичайно задоволений, дякував абатові Ніколю та нагородив його орденом Анни II ступеня з діамантами.

Термін навчання становив 8 років. Навчальні плани ліцею не передбачали спеціалізації. Спочатку було два відділення – філософське й юридично-політичне. До 1820 року мовою викладання була французька. Пізніше французька та російська. Згодом директорами ліцею були: Жилє Ремі Аксиф'євич (1820–1821); Гейнлет Йосиф Алоіз Іванович (1821–1825); Орлай Иван Семенович (1826–1829); Синицин Микола Іванович (1832–1844); Петров Олександр Григорович (1844–1852); Мурзакевич Микола Никифорович (1853–1857) та ін.

За директорства І. С. Орлая (1826–1829; видатного вченого, доктора медицини Дерптського та доктора філософії Кенігсберзького університетів, член Російської академії наук і багатьох вітчизняних і зарубіжних наукових товариств, директор Ніжинської гімназії та Рішельєвського ліцею) було вдосконалено навчальний план (включено математику, фізику, хімію, біологію, географію, історію та ін.), поліпшено методи навчання, відкрито педагогічне відділення, згодом назване педагогічним інститутом, для підготовки педагогічних кадрів для повітових і комерційних шкіл, при якому діяла кафедра педагогіки. До 1837 року ліцей мав характер більш гімназійний. У 1837 році організовано фізико-математичне відділення, інститут східних мов, що готував перекладачів для військових установ, 1843 камеральне відділення з кафедрами природничих та економічних наук. На кафедральному відділенні вивчались політична економія з наукою про фінанси, наука про торгівлю та комерцію, фізика та фізична географія, хімія, природна історія, сільське господарство, технологія, архітектура та огляд російських законів. Тут готували спеціалістів-юристів у галузі державного і приватного права, державних службовців. Це відділення було численним. “Камеральне відділення,–як пише І. Міхневич, що взяло початок у Рішельєвському ліцеї у той час, коли ще жодний з російських університетів не мав факультетів, виключно зайнятих науками природно-господарськими, і пристосоване до місцевих потреб краю, найголовнішу і суттєву потребу якого складає державне і приватне господарство, мало благодійний вплив і на інші відділення ліцею, надавши їм більшої повноти, стрункості та єдності”. Воно “залишило помітні сліди вищої освіти в усіх галузях державної служби і суспільного життя Новоросійського краю”.

Історично склалось так, що камеральне і юридичне відділення, які одержали згідно зі Статутом 1837 р. статус “університетських факультетів” (а слухачі –звання університетських студентів), стали попередниками спеціалізованої підготовки з публічно-правових наук на юридичному факультеті Новоросійського (потім–Одеського) університету, ОДЮА, ОНЮА. З його відкриттям з'явилось 11 кафедр (не враховуючи ліквідованої до початку роботи кафедри іноземних законодавств). Чотири з одинадцяти кафедр були орієнтовані на публічно-правові науки і відповідні навчальні предмети: державне право, що включало порівняльне державознавство, фінансове право, поліцейське право, міжнародне право. Публічно-правовий цикл навчальних дисциплін включав також кримінальне право з кримінальним судочинством і судоустроєм.

Ліцей готував урядовців різних професій і вважався одним із найкращих навчальних закладів в Україні й у Російській імперії.

О С. Пушкін, під час перебування в Одесі, часто відвідував ліцей, читав тут свої вірші. Ліцеїсти організували літературне товариство, читали його поему “Руслан й Людмила”, “Горе от ума” О. С. Грибоєдова. Ліцей відвідував і К. М. Батюшков. Тут бував і Адам Міцкевич. Мабуть, зовсім не випадково, що першим “пропагандистом” творчості Пушкіна в закордонних виданнях виступив один з активних членів літературного товариства, випускник ліцею С. Д. Полторацкий. Підкреслимо, що в різні роки в ліцеї викладали видатні вчені: хімік Д. І. Менделєєв, історик С. В. Єжевський, мовознавець В. В. Григор’єв, математики Г. П. Віард і В. В. Петровский.

Історію ліцею можна розділити на два періоди: перший (1817–1837), колинавчальнийзаклад був близьким до середнього типу; другий (1837–1864), коли за структурою, програмами, системою викладання ліцей став повністю вищим навчальним закладом. До речі, старий ліцей був розташований у будівлі, в якій раніше знаходилось приходське та повітове училища і Благородний інститут, і займав півкварталу фасадом на Єкатерипінську, бічними фасадами на Ланжеронівську та Дерибасівську. В 1857 році ліцей перейшов у новий будинок на Дворянській вулиці. Ліцей складався, по суті, з чотирьох закладів:

1. Початкового підготовчого училища, в якому було три класи. Тут навчались два роки, вивчали читання й письмо грецькою, італійською, німецькою, французькою мовами, а також отримували початкові знання про релігію, арифметику, російську мову.

2. Саме ліцею, що складався з п’яти класів з дворічним навчанням. Тут вивчали граматику російської, латинської, грецької, французької, німецької, італійської мов, а також літературу (словесність), риторику, географію, статистику, математику, фізику, військову справу та “приємні мистецтва” танці, фехтування).

3. Двох вищих додаткових училищ (щось на зразок факультетів), які мали по два класи, в кожному з них навчались по два роки. В одному викладали правознавство та політекономію, в другому –так звані комерційні науки: бухгалтерію, комерцію, технологію.

4. Четвертим закладом, який входив до ліцею, був так званий педагогічний інститут. Його вихованці, закінчивши курс, залишались в ліцеї на шість років: перші чотири роки в ролі наглядачів і два роки –ад’юнктами при професорах.

Студенти Рішельєвського ліцею носили формений одяг, а з 25 жовтня 1838 року –шпаги та трикутні капелюхи: “Государ Імператор найвище повеліти бажає: дозволити студентам Рішельєвського ліцею носити при мундирах і мундирних сюртуках шпаги та трикутні капелюхи по формі, створеній для університетських студентів і педагогічного інституту”. Нагороджувались студенти спеціальною медаллю "за малюнком, височайше затвердженим 22 листопада 1836 р. и 13 липня 1837 р. для медалей, які видавались студентам університетів”.

Всі учні поділялись на пансіонерів (так званих внутрішніх) та приходячих (так званих зовнішніх). До речі, скажімо: Рішельєвський ліцей став настільки популярним, що сюди на навчання посилали своїх дітей не тільки дворяни Півдня України, але й сім’ї аристократів з Петербурга, Москви та інших міст. В ліцеї навчалися син князя Волконського, графа Сен-Прі, князя Четвертинського та інших видатних осіб Росії.

Треба особливо відмітити, що дисципліна в ліцеї була найсуворішою. В правилах для студентів, затверджених попечителем Одеського учбового округу 5 грудня 1853 року, передбачалось:

а) за відсутність на 6 лекціях упродовж місяця без достатньої причини –догана директора;

б) за відсутність на 12 лекціях –ув’язнення в карцері.

Якщо подібні прогули повторюються, то студент позбувається в кінці року права на іспит і залишається на тому ж курсі або виключається з ліцею.

Видатні сторінки історії ліцею пов’язані з іменами попечителів Одеського навчального округу Д. М. Княжевича й М. І. Пирогова. Цікава й така деталь. Ліцей як у навчальній, так і в господарській частині, мав своє внутрішнє правління, головою якого був одеський градоначальник, а членами–батьки, діти яких навчались в ліцеї. Їх обов'язком було “піклування за точним додержанням правил Статуту”, але вони не мали права встановлювати від себе якісь постанови, не спитавши на це дозволу вищого керівництва. Вони стежили за поведінкою та успіхами учнів, наприкінці кожного тижня подавали звіт про навчання і поведінку вихованців, були присутні на іспитах, підтверджували рахунки економа ліцею, вибирали професорів, ад'юнктів та наглядачів і подавали їх міністру народної освіти. На юридичному відділенні Рішельєвського ліцею викладали римську словесність, енциклопедію та історію правознавства, російське законодавство і практичне судочинство. Крім того, читались загальні предмети: філософія, російська словесність, історія, статистика, а також обов'язкові для всіх студентів–богослов'я, церковна історія та церковне право.

Викладали юридичні науки відомі правознавці: П. М. Протопопов, П. В. Архангельський, В. А. Ліоновський, К. К. Цин та інші. Багато з них друкували свої праці в “Одесском альманахе” та “Новороссийском календаре”, які були популярні не тільки в Росії, але й за кордоном. “Одесский альманах” видавався за редакцією попечителя Одеського навчального округу Д. М. Княжевича. Як пише професор І. Міхнсвич, “за вибором статей, що торкались переважно місцевих інтересів, та витонченістю видання альманах цей здобув загальне схвалення. Усі його екземпляри дуже швидко розкуповувались і читались з особливим задоволенням і користю”. Згодом Новоросійський генерал-губернатор М. С. Воронцов передав видання календаря ліцею.

У 1856 році попечителем Одеського навчального округу було призначено М. І. Пирогова (видатного вченого-хірурга, прогресивного суспільного діяча і педагога). За його ініціативою ліцею була передана газета “Одесский вестник”, яку редагували професори-правознавці О. М. Богдановський і О. Г. Георгієвський.М. Пирогов доводив необхідність реорганізації ліцею в університет.

В 1861 році, влітку, сталася значна подія: Олександру II, який проїжджав через Одесу, було подано прохання про відкриття університету. Цар прислухався до прохання попечителя Одеського навчального округу про реформування Рішельевського ліцею в Новоросійський університет, проте дозвіл надійшов лише у червні 1862 року. Між офіційним дозволом і його реалізацією пройшло ще три роки.

Саме з ініціативи М. Пирогова 1865 року Рішельєвський ліцей було перетворено на Імператорський Новоросійський університет. Цьому сприяли також М. Могилянський і П. Строганов.

Університет засновано під назвою Імператорський Новоросійський університет. Урочисте відкриття Новоросійського університету відбулось 1(13) травня 1865 року.

Перший навчальний рік у Новоросійському університеті почався 7 вересня 1865 року на трьох факультетах: фізико-математичному, історико-філологічному і юридичному – найбільш численному. Четвертий факультет – медичний – було відкрито у 1900 році. Першим ректором університету став професор І. Д. Соколов.

У 1865 році було засновано Петрографо-мінералогічний музей, який на сьогодні є національним надбанням. Фонди музею становлять 12500 зразків із усього світу, серед яких унікальну наукову цінність має колекція зразків рудних утворень, у тому числі залізо марганцевих конкрецій, із дна Світового океану. Самі коштовні збори музею –колекція метеоритів, найбагатша в Україні і Європі.

У 1870 році при університеті було створено товариство дослідників природи. Члени товариства пропагували природничі знання, видавали свій друкований орган “Записки Новороссийского общества естествоиспытателей”. Трохи з часом було засноване історико-філологічне товариство (об’єднувало вчених університету та вчителів середньої ланки), при якому було організоване педагогічне відділення. Члени саме цього товариства розробили науково-методичні рекомендації щодо викладання історико-філологічних дисциплін у вищій і середній школі, займалися популяризацією наукових знань серед населення.

У 1871 році засновано Астрономічну обсерваторію (з пунктами спостереження в Росії, Туркменістані, Азербайджані; є однією з найстаріших в Україні).

У 1873 року на основі колекції Рішельєвського ліцею було створено Палеонтологічний музей. Музей відноситься до 10 кращих музеїв світу, нараховує більш, ніж 40 тисяч експонатів. Багато колекцій є еталонами при вивченні фаун колишнього Причорномор’я. Палеонтологічний музей за складом викопних матеріалів не має аналогів в Україні, а значна кількість експонатів є унікальними. Національним надбанням також є підземний палеонтологічний заповідник у карстових печерах Одеси, що являє собою унікальне поховання в терасових відкладеннях більш, ніж 40 видів вимерлих тварин.

У 1902 році відомим зоологом П. М. Бучинським було засновано Гідробіологічну станцію. У різні роки на станції працювали видатні біологи академіки Д. К. Третьяков, Ю. П. Зайцев й ін.

На початку XIX століття було засновано зоологічний музей, який відноситься до найстаріших музеїв України. Наукові колекції нараховують більше 50000 одиниць зберігань й містять унікальні збори ще XIX ст. до яких відносяться: колекція комах професора-ентомолога Є. Є. Балліона, що зібрана в минулому сторіччі; антропологічна колекція І. І. Мечникова; краніологічна колекція ссавців Причорномор'я та інші. До унікальних експонатів також відноситься повний змонтований кістяк 27-метрового синього кита.

В університет вступала молодь з Бесарабії, Криму, Кавказу, Дону, Кубані, слов’янських країн Балканського півострову. В Новоросійському університеті здобували освіту М. Ф. Гамалія, Д. К. Заболотний (мікробіолог і епідеміолог, один із основоложників вітчизняної епідеміології), О. О. Богомолець (деякий час навчався в Київському університеті, патофізіолог), Л. Писаржевський (хімік). В університеті працювали видатні вчені та педагоги, зокрема: І. Мечников (біолог), І. Сєченов (філолог), О. Ляпунов (математик), В. Григорович (фізіолог), М. Умов (фізик), Є. Щепкін (історик), Ф. Успенський (історик), Г. Транфільєв (географ), М. Ланге (психолог) і багато інших.

Новоросійський університетт був центром вищої освіти півдня України. Після 1917 року реорганізувався в ряд самостійних вищих навчальних закладів. З 1933 року носить ім’я Одеського, з 1945 року присвоєно ім’я І. Мечникова.

Яскраві сторінки вписали в історію України та університету такі всесвітньо відомі вчені, як лауреат Нобелівської премії І. І. Мечников – засновник вітчизняної фізіології, І. М. Сєченов – президент Академії наук, академіки Д. К. Заболотний, В. І. Липський, О. О. Богомолець та багато інших.

Багато яскравих сторінок вписали в історію України та університету всесвітньо відомі видатні вчені: І. І. Мечников–лауреат Нобелівської премії; фізіолог І. М. Сєченов–президент АН України; академік, мікробіолог Д. К. Заболотний; академік, ботанік В. І. Липський; біолог О. О. Ковалевський; фізик Ф. Н. Шведов; фізик-теоретик, засновник математичного відділення Новоросійського товариства природознавців М. О. Розумів; академік АН СРСР, засновник всесвітньо відомої школи хіміків-органіків М. Д. Зелінський; академік Російської АН й АН СРСР історик й археолог Ф. І. Успенський; академік, член Президії НАН України, засновник Фізико-хімічного інституту НАН України О. В. Богатський; член-кореспондент АН УРСР, засновник Одеського планетарію астроном В. П. Цесевич; математики М. Г. Крейн, О. І. Ляпунов й І. М. Каришковський Петро Йосипович, Занчевський; прославлений історик М.Є. Слабченко; славіст В. І. Григорович, зоолог Д. К. Третьяков, хірург І. Ф. Сабанєєв, геолог О. Н. Криштарович, ботанік Ф. М. Каменський, хімік Л. В. Писаржевський і багато інших.

В 1870 Новоросійський університет закінчив Вітте Сергій Юлійович — керуючий Південно-Західними залізницями, міністр фінансів і шляхів сполучення, голова Ради міністрів царської Росії, один з ініціаторів Маніфесту 17 жовтня 1905 р.

Необхідно зазначити, що троє із шести президентів Академії наук України працювали професорами ОНУ: академіки Д. К. Заболотний, В. І. Липський, О. О. Богомолець.

Це єдиний серед університетів України, що, безперервно працював під час Великої Вітчизняної війни, навіть перебуваючи в евакуації.

За видатні заслуги в підготовці фахівців в 1965 р. Університет було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, а в 1978 р. включений у перелік провідних університетів СРСР. Значна частина вищих навчальних закладів на півдні України створена на базі факультетів університету (Одеський державний медичний університет, Одеський державний економічний університет, Одеська національна юридична академія).

Одеським університетом імені І. І. Мечникова на півдні України створена та успішно працює нова розгалужена система навчальних інститутів та центрів у містах Миколаєві, Херсоні, Первомайську, Іллічівську, Южному, Білгороді-Дністровському, Теплодарі. Ця мережа має загальнонаціональне значення, відкривши доступ до вищої освіти великій кількості громадян.

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова є загальновизнаним провідним вищим навчальним закладом у групі класичних університетів, національним, науковим і культурним центром України. Одеський національний університет–член Європейської та Всесвітньої асоціації університетів.

Одеський національний університет імені І. І. Мечникова акредитований у повному обсязі за IV рівнем акредитації. Згідно з наказом Міністерства освіти від 04.03.1998 року підготовка студентів в університеті здійснюється за багатоступеневою системою: бакалавр, спеціаліст, магістр. В університеті навчається понад 20 тисяч студентів. Тут діють 80 кафедр, магістратура, аспірантура, докторантура.

На цей час ректором університету є доктор фізико-математичних наук, професор, академік, заслужений діяч науки і техніки України Валентин Андрійович Сминтина.

Основна мета університету – підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення потреб різних галузей господарства та виробництва у фахівцях освіти, науки, мистецтва, економіки, права, підприємництва тощо.

Бібліотека. Наукова бібліотека – одна з найбільших і найстаріших наукових бібліотек України. Заснована в 1817 р. бібліотека має фонд більше 3.6 мільйонів томів, серед яких унікальні стародавні видання XV-XVIII сторіч – 5 інкунабул, 27 палеотипів, надрукованих у першому сторіччі книгодрукування (XV ст.) і близько 9000 найрідкісніших і коштовних книг. До унікальних відноситься перлина вітчизняного книгодрукування “Острозька біблія”, видана в Острозі в 1581 році Іваном Федоровим і найстаріша в бібліотеці книга з геральдики Іоанна Андреа “Трактат про коріння”, видана в Нюрнберзі в 1476 р.

Ботанічний сад.Ботанічний сад – один із найстаріших і відомих в Україні наукових центрів збереження різноманіття світової флори, заснований в 1867 році. З 1928 по 1937 р. Ботанічним садом керував академік, екс-президент АН України В. І. Ліпський. Ботсад має статус пам’ятника природи й постановою Кабінету Міністрів віднесений до природно-заповідного фонду України. Його фонди інтродуційованих рослин нараховують 3840 видів, форм, сортів і гібридів.

1989 року Рішельєвський ліцей було відроджено як середній навчальний заклад на базі Одеської середньої школи № 36.