4. Контрольні заходи

Систематичний контроль знань, умінь і навичок студентів – важлива складова частина навчального процесу. Методи контролю або перевірки знань, умінь і навичок тісно пов’язані з методами всіх інших складових навчально-виховного процесу: методами викладу навчального матеріалу, закріплення та повторення, узагальнення та систематизації знань. Призначення контролю – перевірити, визначити, як засвоєний матеріал окремими студентами і всією групою, виявити якість знань, умінь і навичок.

Систематична перевірка знань виробляє у студентів навички готуватися до кожного заняття, виховує почуття відповідальності за виконання певної роботи у визначений термін.

Контроль у своєму визначенні значить перевірку чого-небудь. З точки зору кібернетичних уявлень, контроль розглядається як зворотній зв’язок, що властивий саморегулюючій системі. На тій же принципіальній основі розглядається контроль і в освітньому процесі. Зворотній зв’язок слугує підґрунтям для внесення необхідних коректив у процес навчання, для вдосконалення його змісту, методів, засобів і форм управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів. Контроль забезпечує можливість аналізувати викладачеві свою викладацьку діяльність, досягнення та недоліки, вживати заходів до подолання недоліків. Таким чином, контрольні заходи мають велике значення і для студента, і для викладача. У зв’язку з цим дидактика розглядає інформацію, що отримується в результаті контролю за навчальною діяльністю, котру здійснює викладач, як зовнішній зворотній зв’язок, а інформацію від самоконтролю студента, від усвідомлення своїх підсвідомих дій і їх результатів – як внутрішній зворотній зв’язок.

Перевірка знань вимагає від викладача дуже великих трудових затрат і уваги. Її ефективність зростає в залежності від різноманітності методичних прийомів, котрі забезпечують як повторення раніше вивченого, так і пояснення, закріплення нового матеріалу через різні види самостійної роботи.

Завдання контролю:

• підвищення мотивації студентів до систематичної активної роботи впродовж навчального року, переорієнтація їхніх цілей з отримання позитивної оцінки на формування стійких знань, умінь і навичок;

• систематизація знань та активне їх засвоєння впродовж навчального року;

• стимулювання систематичної роботи над навчальним матеріалом;

• прищеплення навичок відповідального ставлення до своїх обов’язків, самостійного цілеспрямованого пошуку потрібної інформації , чіткої організації свого робочого дня;

• недопущення розбіжностей між завданнями, що виносяться для контролю, і програмою дисципліни;

• відкритість контролю (ознайомлення студентів на початку вивчення дисципліни з контрольними завданнями та всіма формами контрольних заходів і критеріями їх оцінювання;

• подолання елементів суб’єктивізму при оцінюванні знань, що забезпечується складанням контрольних завдань та іспитів у письмовій формі;

• забезпечення належних умов вивчення програмного матеріалу і підготовки до контрольних заходів, що досягаються шляхом чіткого їх розмежовування за змістом і у часі;

• розширення можливостей для всебічного виявлення здібностей студентів, розвитку їх творчого мислення та підвищення ефективності роботи викладацького складу.

Функції контролю знань, умінь та навичок

Контроль знань, умінь та навичок студентів має такі основні функції:

• навчальна (освітня) (полягає в удосконаленні знань, умінь і навичок, їх систематизації, підвищенні освітнього рівня, культури навчальної праці студентів, розвитку їх пізнавальних інтересів);

• розвивальна (забезпечує вдосконалення уваги, пам'яті, мислення та інших психічних процесів, що стимулюють пізнавальну активність студентів);

• діагностична (виявлення знань, умінь і навичок, а також існуючих у них прогалин);

• організаційна (заохочення до регулярного відвідування лекцій, практичних, семінарських чи лабораторних занять, систематичного опрацювання навчального матеріалу тощо);

• повторювальна (забезпечує повторення навчального матеріалу, створює умови для закріплення знань і підвищення якості навчання; повторення буває двох типів: пасивне (повторне перечитування текстів) та активне (відтворення навчального матеріалу);

• узагальнююча (повторення навчального матеріалу під час проведення контрольних заходів, розгляд вивченого матеріалу з різних сторін, точок зору);

• закріплююча (сприяє міцності і глибини засвоєння навчального матеріалу);

• контролююча (дозволяє слідкувати за ходом і результатами навчальної роботи студентів; виділяють три аспекти цієї функції: контроль з боку викладача, взаємний контроль студентів і самоконтроль);

• керівна (функція має за основу зворотний зв’язок, інформацію про засвоєння навчального матеріалу, здійснюється педагогічний вплив, коректування, регулювання навчальним процесом);

• виховна (виховання почуття відповідальності за навчання);

• оціночна (вимірювання і оцінка знань і навичок студентів).

Основні принципи контролю:

• плановість (відповідність контролю ходу навчально-виховного процесу);

• систематичність (відповідність графіку міжсесійного контролю, що дозволяє виявити рівень оволодіння студентами знаннями, вміннями та навичками);

• об’єктивність (науково обґрунтована оцінка успіхів і недоліків навчальної роботи студентів; кожна оцінка повинна відповідати фактичному рівню знань студента);

• економність (не забирати багато часу у викладача і студентів, здійснення контролю й оцінки за порівняно короткий термін);

• простота (не зловживати використанням складних приладів для контролю);

• наочність (результати контролю повинні легко сприйматися як викладачем, так і студентами);

• систематичність (перевірка й оцінка знань студентів повинні здійснюватися у безпосередньому поєднанні з усім процесом навчання, проводитися послідовно, з постійним ускладненням завдань, змісту й методики обліку);

• індивідуальність (викладач намагається дати глибоку й об'єктивну оцінку знань, навичок і вмінь кожного студента);

• диференціювання (встановлення кількісних та якісних відмінностей у знаннях, уміннях і навичках студентів на певних момент перевірки);

• цілеспрямованість (нерозривність елементів системи навчання й виховання студентів, мета якої полягає у підвищенні всіма можливими заходами рівня підготовки майбутніх фахівців).

Види та форми контролю

• поточний (оперативний) (індивідуальний чи груповий контроль засвоєння навчального матеріалу, перевірки підготовленості студента до виконання завдання, лабораторної чи практичної роботи. Завдання: своєчасно перевірити глибину розуміння студентами матеріалу, рівня сформованості певних навичок, умінь самостійно опрацьовувати тексти, здатності осмислити зміст теми чи розділу, умінь публічно чи письмово презентувати матеріал. Система поточного контролю знань студентів передбачає оцінювання їх за такими основними напрямами: перевірка теоретичних знань (виступи на семінарських заняттях; робота на практичних чи лабораторних заняттях, виконання індивідуальних завдань. Основними формами перевірки знань, умінь та навичок можуть бути письмові роботи, усні опитування. У ході поточного контролю здійснюється уточнення знань, попередження, виявлення, виправлення й аналіз помилок). Основними формами перевірки знань можуть бути колоквіуми, співбесіди, письмові фронтальні опитування, домашні завдання, тестування тощо. Мета поточного контролю – перевірка рівня готовності студента виконувати конкретну роботу.

• Модульний (є, з одного боку, стимулятором повторення матеріалу, що вивчався, забезпечує поглиблення, корекцію та закріплення навчального матеріалу, з другого боку, забезпечує перехід навчального матеріалу у довгострокову пам'ять; передбачає виконання письмових модульних контрольних робіт (тести, індивідуальні завдання, що містяться в контрольних робах, розв’язання виробничих ситуацій тощо). Мета модульного контролю – визначення рівня знань, сформованості умінь після вивчення частини (модуля) навчальної дисципліни.

• Підсумковий (включає семестровий контроль та державну атестацію студента). Мета підсумкового контролю – оцінка результатів навчання на певному освітньому (кваліфікаційному) рівні або на окремих його завершених етапах (кінець семестру).

Семестровий контроль проводиться у формах семестрового екзамену, диференційованого заліку або заліку з конкретної навчальної дисципліни в обсязі навчального матеріалу, визначеного навчальною програмою і в терміни, встановлені навчальним планом.

Семестровий екзамен – це форма підсумкового контролю засвоєння студентом теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни за семестр, що проводиться як контрольний захід. Оцінювання знань студентів з навчальних дисциплін, формою підсумкового контролю яких є екзамен, здійснюється на основі результатів поточного контролю та модульного контролю знань. Успішне виконання студентом завдань поточного та модульного контролю є обов’язковою умовою участі його у складанні екзамену. Якщо за результатами поточного контролю студент не отримав необхідної кількості балів, він не допускається до екзамену. На екзамен виносяться вузлові питання, типові та комплексні завдання, ситуації, що потребують творчої відповіді та вміння синтезувати отримані знання та застосовувати їх у процесі вирішення практичних завдань тощо. Перелік питань, що охоплюють зміст програми дисципліни, критеріїв оцінювання екзаменаційних завдань, визначаються викладачем і включаються до робочої програми дисципліни та доводяться до відома студентів на початку семестру.

Семестровий диференційований залік – це форма підсумкового контролю, що полягає в оцінці засвоєння студентом навчального матеріалу з певної дисципліни на підставі результатів на підставі результатів виконання ним певних видів робіт на практичних, семінарських або лабораторних заняттях, виконання індивідуальних завдань (поточний контроль) та результатів модульної контрольної роботи. Семестровий диференційований залік планується при відсутності екзамену, передбачає обов'язкову присутність студентів. За диференційований залік студент може отримати максимально 40 балів. Оцінюється за чотирибальною шкалою (за національною системою оцінювання) – “відмінно”, “добре”, “задовільно”, “незадовільно” ) і (за шкалою ECTS) – А, В, С. D, Е, FХ, F.

Семестровий залік – це форма підсумкового контролю, що полягає з оцінці засвоєння студентом навчального матеріалу на підставі результатів виконання ним певних видів робіт на практичних, семінарських або лабораторних заняттях (поточний контроль) та результатів модульної контрольної роботи. Семестровий залік планується при відсутності екзамену, передбачає обов'язкову присутність студентів. За диференційований залік студент може отримати максимально 40 балів. Результати складання семестрових заліків оцінюються за двобальною шкалою – “зараховано”, “не зараховано” (за національною системою) і А, В, С, D, Е, FХ, F (за шкалою ECTS).

У разі невиконання завдань поточного контролю з поважних причин, студенти мають право, за дозволом декана скласти їх до останнього семінарського (практичного, лабораторного) заняття (час та порядок визначає викладач)); (диференційовані заліки з дисципліни складаються в такому ж порядку). Залік оформляється під час останнього семінарського (практичного, лабораторного) заняття відповідного семестру, а на заочній формі навчання – за розкладом екзаменаційно-лабораторних сесій.

Результати складання екзаменів вносяться в екзаменаційну відомість, залікову книжку, навчальну карту студента.

Студенти, які одержали під час сесії більше двох незадовільних оцінок, відраховуються з навчального закладу. Студентам, які одержали під час сесії не більше двох незадовільних оцінок, дозволяється ліквідувати академічну заборгованість до початку наступного семестру. Повторне складання екзаменів допускається не більше двох разів з кожної дисципліни: один раз викладачу, другий – комісії, яка створюється деканом факультету.

Державна атестація студентів проводиться відповідно до чинної нормативної бази. Здійснюється державною екзаменаційною комісією після завершення навчання на певному освітньому (кваліфікаційному) рівні або його етапі з метою встановлення фактичної відповідності рівня освітньої (кваліфікаційної) підготовки вимогам освітньої (кваліфікаційної) характеристики. Студенти, які закінчують вищий навчальний заклад, складають державні екзамени та захищають кваліфікаційні (бакалаврські, магістерські) роботи. До складання державних екзаменів і захисту кваліфікаційних робіт допускаються студенти, які виконали всі вимоги навчального плану.

Складання державних екзаменів або захист кваліфікаційних робіт проводиться на відкритому засіданні державної атестаційної комісії. Результати захисту кваліфікаційної роботи та складання державних екзаменів визначаються оцінками за чотирибальною шкалою (за національною системою оцінювання) – “відмінно”, “добре”, “задовільно”, “незадовільно” ) і (за шкалою ECTS) – А, В, С, D, Е, FХ, F.

Результати захисту кваліфікаційних робіт, а також складання державних екзаменів, оголошуються у цей же день після оформлення протоколів засідання державної атестаційної комісії.

Студенту, який захистив кваліфікаційну роботу, склав державні екзамени відповідно до вимог освітньо-професійної програми підготовки, рішенням державної комісії присвоюється відповідно освітній рівень (кваліфікація), видається державний документ про освіту (кваліфікацію). Студенту, який отримав підсумкові оцінки “відмінно” не менше як в 75 відсотків усіх навчальних дисциплін та індивідуальних завдань, передбачених навчальним планом, а з інших навчальних дисциплін та індивідуальних завдань – оцінки “добре”, склав державні екзамени з оцінками “відмінно”, захистив кваліфікаційну роботу з оцінкою “відмінно”, а також виявив себе в науковій (творчій) роботі, що підтверджується рекомендацією кафедри, видається документ про освіту (кваліфікацію) з відзнакою.

Студент, який при складанні державного екзамену або при захисті кваліфікаційної роботи отримав незадовільну оцінку, відраховується з вищого навчального закладу, йому видається академічна довідка. У випадках, коли захист кваліфікаційної роботи визнається незадовільним, державна комісія встановлює, чи може студент подати на повторний захист ту саму роботу з доопрацюванням, чи він зобов’язаний опрацювати нову тему, визначену кафедрою. Студент, який не склав державного екзамену або не захистив кваліфікаційну роботу, допускається до повторного складання державних екзаменів чи захисту кваліфікаційної роботи протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу.

Основні форми організації контролю:

• індивідуальна перевірка;

• фронтальна перевірка;

• самоконтроль.

Педагогічні тести як форма контролю

Тестовий контроль є окремим складовим елементом у системі загального контролю, це перевірка, аналіз, оцінювання та констатація результатів функціонування процесу навчання на кожному ієрархічному рівні, його спрямованість на досягнення цілей навчання.

“Тестовий контроль” або “тестування” як термін означає у вузькому значенні використання і проведення тесту, а в широкому – сукупність етапів планування, складання і випробування тестів, обробки та інтерпретації результатів проведення тесту. Тестування не може задовольнити усі вимоги контролю, оскільки є такі знання, вміння та навички, які не можна перевірити за допомогою тесту.

Мета тестового контролю – управління процесом навчання шляхом визначення його результатів під час тестування.

Принципи тестового контролю:

• об’єктивності (тільки тест може її реалізувати найбільше);

• автентичність (відповідність тесту змісту навчання;

• врахування вікових психологічних особливостей студентів;

• наступність (узгодженість наступного тесту з попереднім);

• таємність (студенти не повинні знати заздалегідь завдань);

• практичність (доступність тестових матеріалів і засобів щодо їх виконання).

Типи тестування:

• поточне;

• тематичне;

• підсумкове.

Типи тестів:

• Тести з вибірковою відповіддю:

• тести альтернативного вибору;

• тести множинного вибору;

• тести перехресного вибору;

• тестові завдання із застосування принципу кумуляції: одна з відповідей є найбільш вичерпною, правильною, повною;

• тестові завдання, відповіді на які базуються за принципом відновлення послідовності (вибірково-впорядкувальний тип): розставити подані варіанти відповіді у правильній послідовності;

• тестові завдання на відповідність: серед поданих дієслів знайдіть дієслова доконаного виду. Тести з вибірковою відповіддю мають ймовірність вгадування: 50% при альтернативному виборі, 25% при чотирьох варіантах відповіді.

• Тести з конструйованою відповіддю:

• тести з умовно однозначною відповіддю;

• тести з очікуваною відповіддю.

Пропонується добір, відбір, вставляння, трансформація.

Основні показники якості тесту:

• валідність (що саме вимірює тест і на скільки ефективно це вимірює, придатність тесту для визначення реальних знань, умінь та навичок);

• надійність (визначається стабільністю його функції як інструмента вимірювання. Надійний тест дає приблизно однакові результати при повторному застосуванні);

• диференційна здатність (ознака, що вказує на здатність даного тесту виявляти серед тих, то тестується, встигаючих і невстигаючих);

• практичність (характеристика тесту, яка визначає доступність та посильність інструкцій тесту і змісту тестових завдань, простота організації тестування в різних умовах);

• економність (мінімальні витрати часу, зусиль і коштів).

Переваги тестів:

• об’єктивність;

• самооцінка досягнень;

• можливість використати комп'ютерну техніку

• можливість застосування багатобальної шкали оцінки;

• заощадження навчального часу і можливість відразу перевірити велику кількість студентів;

• можливість забезпечення індивідуалізації контролю.

Недоліки тестів:

• розробка тестових завдань потребує великої кількості часу;

• можливість угадування;

• тестовий контроль не може охопити увесь обсяг навчального матеріалу.

Методи контролю – це способи забезпечення зворотнього зв’язку (одержання інформації про стан і характер пізнавальної діяльності студентів, ефективності роботи викладача). Залежно від характеру завдань і засобів забезпечення зворотного зв'язку можна розділити на такі групи:

• методи спостереження викладача за роботою студентів;

• усні методи: бесіда, аналіз виступу студента на практичному чи семінарському занятті, пояснення виконаного завдання, усний звіт про виконане завдання, усний звіт про підсумки педагогічної практики та ін. повідомлення студентів;

• письмові методи: контрольні роботи студентів, доповіді, реферати, письмові звіти, творчі роботи, курсові, бакалаврські дипломні, магістерські роботи, тези, конспекти, статті, повідомлення;

• графічні методи: рисунки, графіки, таблиці, схеми, креслення; комплексні методи: облік виконання лабораторних робіт, роботи у майстернях, у полі, на підприємстві, роботи під час педагогічної практики;

• технічні методи: облік роботи у комп'ютерних класах.

Кожен метод використовується залежно від обставин і особливостей підготовки студентів. Один і той же метод в одних випадках може бути ефективним, в інших – не ефективним.

Група методів контролю навчально-пізнавальної діяльності поділяється на:

• Контроль з боку викладача (включає сукупність методів, які дають можливість перевірити рівень засвоєння студентами знань, сформованості вмінь і навичок. У педагогічній практиці має місце індивідуальне і фронтальне опитування. До цієї підгрупи належать: метод спостереження за роботою студента, усна перевірка, метод письмових та практичних робіт, метод програмованого (машинного і безмашинного) контролю. Перевірочні запитання і завдання можуть бути: репродуктивні (відтворення вивченого); реконструктивні (передбачають застосування знань в дещо змінених ситуаціях); творчі (застосування знань і вмінь у значно змінених умовах, вирішення більш складних завдань на мислення). Питання можуть бути основні, додаткові і допоміжні. За формою викладу – звичайні або у вигляді проблеми, а за формою вираження питання мають бути: логічними, цілеспрямованими, чіткими, зрозумілими і посильними. Існує також тестова і графічна перевірка знань студентів).

• Самоконтроль і самооцінка є важливим способом розумового і морального самовдосконалення особистості.

• Взаємоконтроль (робота може бути в парах, мінігрупах. Студенти перевіряють знання, вміння, навички один одного).

Ефективність управління навчальним процесом залежить від регулярної й об'єктивної інформації про те, як студентами засвоюється навчальний матеріал. Якщо досягається зворотній зв’язок між студентом і викладачем, то він дозволяє оцінити динаміку засвоєння навчального матеріалу і корегувати організацію навчального процесу, в якому діє дидактичний зв’язок: мета навчання – процес навчання – результат навчання – нова мета. Щоб підійти до нової мети необхідно отримати об'єктивний результат реалізації процесу навчання студента, а ця вимога пов'язана з такими основними функціями контролю:

• діагностична (виявляє рівень засвоєння знань, вмінь і навичок, а також прогалини в них);

• освітня або навчальна (сприяє поглибленню, розширенню, вдосконаленості знань студентів);

• якісна (дозволяє вимірити і оцінити знання, вміння і навички студента);

• виховна або функція стимулювання (мотивації);

• розвиваюча (сприяє розвитку психічних процесів особистості, її уваги, пам'яті, логічного мислення, пізнавальної активності);

• прогностично-методична (дає змогу отримати, по-перше, викладачу досить точну інформацію для оцінки своєї діяльності, а, по-друге, студенту, якому результати контролю допомагають прогнозувати свою навчальну роботу).

Сучасний етап розвитку вищої освіти припускає зростаючу роль розвиваючої і виховної функції. Звідси виходить важливість не тільки кінцевого результату, а й аналіз пізнавальної діяльності студента, який забезпечує фактичний хід засвоєння навчальної інформації. Максимальна реалізація всіх функцій контролю тісно пов'язана з його технологією.

Технологія розробки контролю:

• визначення мети контролю;

• визначення та обґрунтування змісту завдань;

• вибір форм проведення контролю;

• визначення методів проведення контролю;

• визначення критеріїв оцінок.

Критерії оцінки – це ті положення, урахування яких є обов’язковими при виставленні тої чи іншої оцінки:

• обсяг (повнота) знань (визначається кількістю всіх елементів знання про вивчений об’єкт);

• глибина знань (характеризується кількістю усвідомлених студентом зв'язків і відношень у знаннях);

• міцність знань (збереження в пам’яті вивченого матеріалу і його безпомилкове відтворення в усній, письмовій і графічній формах);

• якість виявлення знання студентом (логіку мислення, аргументацію, послідовність і самостійність викладу, культуру мислення),

• оперативність знань (передбачає вміння студента використати знання в однотипних умовах);

• ступінь оволодіння вже відомими способами діяльності, уміннями і навичками застосування засвоєних знань на практиці;

• оволодіння досвідом творчої діяльності;

• якість виконання роботи (зовнішнє оформлення, темп виконання, темп виконання).

Контроль успішності студента здійснюється з використанням методів і засобів, що визначаються вищим навчальним закладом. Академічні успіхи студента визначаються за допомогою системи оцінювання, що використовується у вищому навчальному закладі, реєструється у вищому навчальному закладі з обов’язковим переведенням оцінок до національної шкали та шкали ECTS.

Навчальні досягнення студента з усіх видів виконуваних робіт (теоретична підготовка, практичні роботи, ІНДЗ, наукова робота тощо) оцінюється кількісно (визначається рейтинг), а підсумкові оцінки формуються з усіх навчальних дисциплін як за традиційною шкалою, так і за шкалою ECTS.