2. Поняття етнічної свідомості та етнічної самосвідомості

Поняття свідомості та самосвідомості етнопсихологія запозичила з категоріального апарату загальної психології, проте поєднання їх з прик­метником «етнічні» наклало на останні своєрідний відбиток. Проте обидві категорії, як і інші поняття ще зовсім молодої науки етнопси­хології, ще не мають усталеного й загальноприйнятого змісту й різними авторами трактуються по-різному.

Так. для деяких дослідників згадані категорії є синонімами. їх вжива­ють одну замість іншої і ототожнюють вкладений у них зміст. Для бага­тьох сучасних етнопсихологів, зокрема для відомого словацького вче­ного Й.Вироста, сучасного українського етносоціолога М.Шульги та шших, співвідношення цих понять є співвідношенням цілого та його час­тини: зміст поняття «етнічна свідомість», у їхньому розумінні, охоплює ширші реалії порівняно з терміном «етнічна самосвідомість»; фактично, ^Остщшя розглядається як складова етнічної свідомості.

Характерним прикладом у цьому разі є система етнопсихологічних категорій, запропонована М.Шульгою. Для нього етнічна свідомість є складц_нм утворенням, що має певну структуру. Складовими елемента-

62

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЯ

КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

63

ми структури етнічної свідомості вчений вважає національний (етніч­ний) характер, етнічний «темперамент», етнічні звички, етноцентризм, етнічні почуття і, нарешті, етнічну самосвідомість особи. Етнічну са­мосвідомість автор визначає як саморефлексію етнічних відносин, з'я­совування для себе свого місця в них, а також усвідомлення своєї по­зиції та свого ставлення до системи міжнаціональних зв'язків. Центральним елементом етнічної самосвідомості визнається етнічна са­мої дентифікація.

Нарешті, третій варіант співвідношення понять «етнічна свідомість» і «самосвідомість» спостерігається у дослідників, які заперечують відно­ шення між ними як цілого та частини й підкреслюють їхні відмінності як за змістом, так і за формою. Характерним прикладом такого тлумачен­ ня є праці П.Гнатенка. У них автор відстоює думку, згідно з якою змістовні розбіжності між національною свідомістю й самосвідомістю полягають у тому, що національна свідомість охоплює передусім уяв­ лення та знання про інші спільноти (звичайно, з позицій власного етно­ су), тоді як поняття національної самосвідомості наголошує на формуванні - уявлень і знань щодо власної етнічної групи, усвідомлення своєї належ-; ності до неї. Формальні відмінності також існують: перша з них стосуєть-; ся питання про те, хто є їхнім суб'єктом. На думку автора, суб'єктом на-*; ціональної свідомості є особистість і національна спільнота, в той час яца суб'єктом національної свідомості є лише нація. Друга розбіжність сто-"! сується участі емоційного чинника у формуванні цих феноменів — у ста->| новленні й функціонуванні національної самосвідомості емоції відіграні ють, з погляду автора, значно більшу роль. ;

Останнім часом широкого розголосу набуває твердження, згідно зі яким розрізняють вузьке й широке значення поняття «етнічна саме** свідомість» (Й.Вирост, 1989) або, що досить близько за змістом, два аі пекти цього поняття (А.Дашдаміров, 1977), Найвагомішим в обох падках є визначення суб'єкта етнічної самосвідомості. Стверджуєтьс^ що національна самосвідомість має дві сторони — ідеологічну й психвй логічну і як така існує і на рівні суспільства (більш широкий зміст цьога поняття), і па рівні особистості (те саме поняття, однак розглянуте в йо вузькому значенні). Яскравим прикладом дослідження національної с мосвідомості на рівні суспільства можна вважати працю В.Жмира «І шляху до себе (історія становлення української національної самосвідй] мості)», в якій автор розповідає про те, як поступово в історії Україн* відбувалася трансформація самоусвідомлення себе українською націє» як змінювалося змістовне наповнення поняття «ми» (а отже, «вони»), .^в| етапи виділялися на цьому шляху і які чинники на нього впливали.

Проблемою, яку часто розглядають дослідники, шо працюють у ць<] му напрямку, є також взаємозв'язок понять «етнічна самосвідомість^

«етнонім» і «етногенез». Його найбільш чітко сформулював М.Крюков: «Саме поява чіткої етнічної самосвідомості, одним із проявів якої є ви­никнення спільної самоназви, і є свідченням завершення процесу етноге­незу»- Сучасні дослідники, провівши численні дослідження з етнонімії народів світу, узагальнені в науковій літературі, можуть говорити про те, шо кожен народ упродовж свого розвитку мав і має комплекс наймену­вань, які в сукупності називають зараз етнонімічною системою. У ній розрізняють три основних прошарки: передетноніми (цікаво, що їхньою первинною формою, як правило, с самоназви «люди», «справжні люди» та ін.): екзоетноніми, тобто наймення, які давали певному етносу інші народи; ендоетноніми, тобто самоназви. Важливо зазначити, що в ре­альній історії етносу кожен пласт найменувань можна представити кілько­ма назвами, до того ж усі вони є взаємопроникними (так, найменування, що давалося іншим народом, згодом може стати й самоназвою). Учені вважають, що подальше нагромадження матеріалів із самосвідомості етносів світу дасть змогу виявити по-справжньому змістовні законо­мірності між етносом, його самосвідомістю й самоназвами.

Що ж до другого аспекту цієї самої проблеми — досліджень на рівні особистості, то в центрі уваги дослідників, які працюють у цьому на­прямку, є питання про те, в якому віці і з чого саме починається процес формування національної самосвідомості, які його подальші етапи та внутрішня структура, які чинники і як впливають на нього, як націо­нальна самосвідомість узгоджується з самоусвідомленням узагалі І т.ін. Традиційно вважають, шо питання про структуру етнічної самосвідо­мості вперше поставив Г.Шелепов у 1968 році. Дослідник виходив з того, що основним структурним елементом етнічної самосвідомості є усвідом­лення людьми своєї етнічної належності (що проявляється, зокрема, у використанні спільної самоназви), яке, на думку автора, відбиває спільність їхнього походження, а також етнічні стереотипи, етнічні сим­патії й антипатії тощо. Пізніше Ю.Бромлей розвинув поняття компо­нентів етнічної самосвідомості в тому напрямку, що відніс до них не лише Уявлення про спільність походження, а й своєрідне відображення об'єк­тивних ознак етносу. Пізніше набір компонентів уже вміщував: уявлен­ня про територію, про мову, про особливості культури, про єдність по­ходження та етнічні стереотипи (М.Крюков, 1987). Проте найбільш Цілісного, всеохоплюючого й змістовного вигляду уявлення про струк­туру етнічної самосвідомості набуває у Й.Вироста (див. с. 64).

С'трижньову, системоутворюючу роль у структурі етнічної самосвідо­мості, на думку більшості дослідників, відіграє етнічна ідентичність. Оз­найомимося з цим поняттям докладніше.

64

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕТНОПСИХОЛОГІЯ;

_ТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ ЕТНОПСИХОЛОГІЇ

65

СТРУКТУРА НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ

3. ЕТНІЧНА ІДЕНТИЧНІСТЬ

Компоненти

Образ національної спільноти

Образ типових рис члена національної спільноти {національний автостереотип)

Самообраз індивіда як члена національної спільноти

Зміст компонентів

Знання про національну проблематику взагалі та емоційно-ціннісне ставлення до них Знання про свою національну спільноту та емоційно-ціннісне ставлення до них

Знання про інші національні спільноти та емоційно-ціннісне ставлення до них

Уявлення про типові риси члена своєї національної спільноти (національний автостереотип) та емоційно-ціннісне ставлення до них Уявлення про типові риси членів інших національних спільнот (національний гетер остереотип) та емоційно-ціннісне ставлення до них

Ступінь ідентифікації себе з національною спільнотою; переживання належності до національної спільноти