6. Антична цивілізація у Північному Причорномор’ї.

Появу перших грецьких поселень у Північному Причорномор’ї історики відносять до середини 7 ст. до н. е. Отож, грецькі колонії на узбережжі Чорного моря – то, власне, міста переселенців-греків на вільних, незайманих землях. До переселення на чужину греків спонукали різні причини: прагнення до збагачення через розвиток торгівлі; на нових землях переселенці сподівалися закладати міста – своєрідні торговельні бази, через які прагнули збувати у віддалені землі вироби грецьких майстрів; пошук джерел сировини для ремісничої діяльності греків, адже Греція – гірська країна, тож їй притаманні малоземелля та обмеженість корисних копалин, інших природних багатств; втеча від злиднів на батьківщині. У колонізації Північного Причорномор’я велику роль відіграло грецьке місто Мілет.

Першою грецькою колонією на півдні України вважають поселення на острові Березань неподалік сучасного міста Очакова Миколаївської області. Мілетяни почали облаштовувати його в середині 7 ст. до н. е. Історики припускають, що те поселення називалося Борисфенідою. Протягом 6–5 ст. до н. е. грецькі переселенці опанували всім північним узбережжям Чорного моря. Їхні міста скупчувалися в основному в чотирьох регіонах – у Південному Побужжі, Подністров’ї, на Керченському півострові та на Південно-західному березі Криму. Тіра – біля гирла річки Тірас (Дністер), на місці сучасного Білгорода-Дністровського; Ольвія – на правому березі Буго-Дніпровського лиману (біля сучасного села Парутине Миколаївської області); Пантікапей – на Керченському півострові, на місці нинішньої Керчі; Херсонес – в околицях сучасного Севастополя; на побережжі Дністровського лиману – Тира і Ніконій, а в гирлі Південного Бугу – Ольвія, Керкінітида –  на березі Каламітської затоки, на місці сучасної Євпаторії.

Усі великі міста були оточені міцними оборонними мурами з вежами та мали укріплені гавані. Державне життя античних міст Північного Причорномор’я було таким самим, як і в Греції. Чорноморські міста-колонії зберігали цілковиту незалежність щодо тих грецьких міст, переселенці з яких їх закладали. При цьому зв’язки із батьківщиною ніколи не розривалися: саме з нею переселенці торгували, брали участь у культурному житті Греції тощо. За устроєм грецькі поліси в Північному Причорномор’ї були рабовласницькими демократичними чи аристократичними республіками.

Самостійне існування грецьких полісів Північного Причорномор’я ґрунтувалося на тому, що кожен із них сам себе забезпечував усім необхідним для життя. Провідними заняттями колоністів були вирощування зерна, винограду, городини, рибальство й переробка риби, скотарство. Високого рівня досягло ремісниче виробництво – металообробка, гончарство, ткацтво, виготовлення виробів зі скла, дерева, кістки. Великої слави зажили грецькі майстри-ювеліри: це вони виготовляли дивовижної краси прикраси на замовлення скіфських вельмож, зокрема й славнозвісну пектораль скіфського царя. У грецьких містах вирувала торгівля.

23. Формування української державності впродовж національно-визвольної війни середини ХVІІ ст. На середину XVII століття Україна не мала державної незалежності, її етнічні землі перебували в переважній більшості в складі Великого князівства Литовського, Молдавії, Австрії та Трансільванії. Близько 5 млн. українців, котрі проживали в Речі Посполитій, відчували стрімке наростання національно-релігійного гноблення. Експлуатація з боку панів, шляхти була жорстокою. Національний і соціальний гніт, насильницьке покатоличення населення, утиски православної церкви, конфіскація церковного майна, земель, об’єднали у русі протесту широкі верстви населення, незважаючи на розбіжність економічних і соціальних інтересів. Усе це зумовило національно-визвольний характер війни, рушійною силою якої стали козацтво, селяни, міщани, православне духовенство. Домінантою процесів, розпочатих 1648 року, стала боротьба за незалежність України, а якісні зміни, до яких вони призвели, обґрунтовано можна віднести до розряду повноцінно революційних. Типологічно належачи до низки європейських

Основними товарами, що вивозилися до Грецiї, були збіжжя, худоба, шкури, хутро, солона риба, сіль, раби. Натомість із Греції завозилися металеві вироби, зброя, тканини, коштовні прикраси, посуд, прянощі, оливкова олія та вина. У кожному грецькому мiстi-колонiї карбували власну монету.

Традиційно греки дбали про фізичну досконалість. Різнобічну освіту надавали, зокрема, гімназії. Залишки такого навчального закладу пощастило знайти в Ольвії.

Як і скрізь в Елладі, у причорноморських містах-колоніях відбувалися різноманітні змагання – для спортсменів, поетів, музикантів. Багато прихильників мали Ахіллеї – спортивні змагання, що їх проводила Ольвія. У них брали участь не лише колоністи Причорномор’я, а й греки з Еллади. В колоніях Північного Причорномор’я відбувалися й театральні вистави.

Одним із центрів грецької колонізації в Північному Причорномор’ї був Керченський півострів. Обабіч Керченської протоки, яку греки називали Боспором Кіммерійським, від 7 ст. до н. е. існувало багато держав-полісів, як-от: Пантікапей, Німфей, Мірмекій, Тірітака, Фанагорія тощо. Близько 480 р. до н. е. там виникло Боспорське царство, що об’єднало більш як 20 грецьких міст. До складу Боспорської держави ввійшли також сільськогосподарські райони Криму та Кубані, населені місцевими племенами. Столицею держави став Пантікапей. Боспорською державою правили царі.

За  часів  найвищого  піднесення Боспорської держави (4 ст. до н. е.) її територія обіймала Керченський і Таманський півострови, Східне Приазов’я, пониззя Кубані, а також дельту Дону. З-поміж причин, що спонукали грецькі міста-поліси до об’єднання, дослідники називають передусім загрозу завоювання войовничими скіфами. Від другої половини 2 ст. до н. е. становище Боспорської держави почало погіршуватись. Зростала загроза з боку скіфської держави у Криму. Проіснувала Боспорська держава до другої половини 4 ст., переживши кілька періодів піднесення. Щоправда, колишньої величі досягнуто не було. Втрачаючи сили в колотнечах, вона, врешті-решт, упала під натиском гунів.

Історія Боспорського царства яскраво засвідчує існування двох періодів в історії античних міст-держав у Північному Причорномор’ї.

Перший історики називають грецьким (він тривав од 7 до 1 ст. до н. е.), другий – римським (від 1 ст. до н. е. до 3 ст. н. е.). Період залежності, як це зазвичай трапляється в історії, не був щасливим для грецьких міст.

З кожним роком вони втрачали свої сили й багатства, потерпаючи як від наступу варварів, так і від внутрішніх чвар і розбрату. За 70-х рр. 4 ст. майже всі античні держави Північного Причорномор’я занепали. Вціліли лише Херсонес і Пантікапей, які, потрапивши під владу Візантійської імперії, опинилися під її захистом.

революцій ХVІ — ХVІІ століть, українська козацька революція стала важливим складником процесу утвердження на континенті

нових суспільних відносин, нової цивілізації. Вона спричинила створення національної держави, частина якої на терені Лівобережної України (Гетьманщина) на правах автономії проіснувала у складі Російської імперії до початку 80-х років ХVІІІ століття. Офіційна назва дернею гетьмани - звідти і пішла назва. Царський уряд уникав вживання терміна «Гетьманщина» і в офіційних документах називав її Малоросією. Столицями Гетьманщини в різні часи були міста Чигирин, Гадяч, Батурин, Глухів. У процесі розгортання національно-визвольних змагань у середовищі козацької еліти вперше в історіїукраїнської суспільно-політичної думки були чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї: а) право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання; б) незалежність і соборність Української держави; в) генетичний зв'язок козацької державності з Руссю (Київська Русь), спадкоємність кордонів, традицій і культури княжої доби.