2. Меланхолік - це людина зі слабкою, неврівноваженою, малорух­ливою нервовою системою, яка володіє підвищеною чутливістю навіть до слабких подразників, а сильний може спричинити в них "зрив".

За спрямованістю меланхолік - інтроверт, тому він важко пережи­ває зміну життєвого оточення, потрапляючи в нові умови життя, дуже розгублюється. Він буває надміру сором'язливим, відлюдькуватим, бояз­ким та нерішучим, не любить нових знайомств і галасливих компаній.Особистість з таким типом темпераменту виявляє розгубленість, спонтанність. Меланхолік - дуже вразлива людина, схильна до астенічних емоцій. Почуття його вирізняються повільністю перебігу, стійкістю та слабкою експресивністю. Це люди надчутливі. Характерні ознаки зовнішнього вияву меланхолійного темпера­менту: повільний, млявий темп рухів, малорухома й водночас напружена міміка, повільна манера мовлення, голос неголосний, погляд часто збоку або повз співрозмовника, під час рукостискання рука млява, можливі "опущені" кутики рота, стиснутий рот, нерівномірність у ритмі мови.

Холерик — людина із сильною, неврівноваженою, рухливою нерво­вою системою, яка відзначається перевагою збудження над гальмуванням.Холеричний темперамент вирізняється циклічністю та імпульсив­ністю у діяльності й поведінці. Холерик може цілком віддатися справі, завзято працюючи, енергійно переборюючи труднощі на шляху досяг­нення мети, і раптом усе кинути.Для особистості з таким типом темпераменту характерна підвище­на збудливість та емоційна реактивність. Вона буває нетерплячою, запальною та різкою у стосунках, прямолінійною. її вольові дії дуже поривчасті, якщо їй цікаво, вона здатна до високої концентрації уваги, але виявляє недостатню здатність до переключення уваги. За спрямованістю холерик - екстраверт, полюбляє бути в центрі уваги, але в спілкуванні не є лагідним, любить, щоб усе було, як він того хоче, непоступливий. Характерні ознаки зовнішнього вияву холеричного темпераменту: квапливий, збуджений темп рухів, прямолінійні рухи починаються з ривка, незграбність рухів, дуже рухлива міміка, голосний голос, швидка мова (її швидкість може коливатися), рукостискання рвучке.

3. .   Ситуація дозрівання і розвитку новонародженого.    Період новонародженості є проміжним між внутріутробним і позаутробним способом життя, коли дитина адаптується до зовнішнього фізичного світу.    Дитина народжується із готовою до функціонування системою безумовних рефлексів (вроджених реакцій організму на певні впливи): смоктальний, захисний, орієнтувальний. Комплекс пожвавлення — позитивна емоційно-дійова реакція новонародженого на появу дорослого, особливо на голос матері, її обличчя, дотики.   Поява комплексу пожвавлення у цей період є свідченням нормального психічного розвитку.    Вік немовляти охоплює період від 2 місяців до 1 року. Соціальна ситуація спільного життя дитини з дорослим зумовлює виникнення нового типу діяльності — їхнього безпосереднього емоційного спілкування. Перші прояви спілкування дитини з мамою починаються без слів.До 6—7 місяців арсенал засобів і форм взаємодії значно розширюється. Навіть плач набуває різноманітних відтінків: плач від страху, від дискомфорту, плач-заклик. Розвиток у немовляти сприйняття. Цей пізнавальний процес полягає у цілісному відображенні предметів і явищ, здатності дитини отримувати багато наочних, звукових, тактильних і смакових вражень. Вони бачать, чують, відчувають біль, дотик.  Привертають і утримують увагу немовлят здебільшого переміщення предметів, кольорові (наприклад, чорно-білі) контрасти, різні за гучністю, протяжністю та висотою тону звуки. Розпізнавання немовлям інформації. Діти вчаться виявляти зміни в однакових явищах, зіставляти отриману інформацію з набутими раніше знаннями.    Наприкінці першого року життя у дітей з'являються ознаки мислення у формі сенсомоторного інтелекту. Вони зауважують, засвоюють та використовують у своїх практичних діях елементарні властивості і відношення предметів. Подальший прогрес у розвитку мислення безпосередньо пов'язаний з початком розвитку мовлення.    Розвиток пам'яті.  -співвідносять нові враження з існуючими у них образами. Цю здібність називають упізнаванням — ототожненням об'єкта чи події, що сприймається, з одним із зафіксованих у пам'яті образів (еталонів). У другому півріччі життя в розвитку пам'яті немовляти з'являються дві нові особливості. По-перше, виникає здатність до відтворення — пригадування вигляду об'єкта. починає розвиватися робоча (оперативна) пам'ять — вид пам'яті, що охоплює процеси запам'ятовування, збереження і відтворення інформації, яка опрацьовується під час виконання конкретної дії.Новоутворення. Наприкінці першого року життя дитина спинається на ніжки, починає ходити. 2) розвиток мовлення, яке, як і інші новоутворення, має перехідний характер. Воно автономне, ситуативне, емоційно забарвлене, не зв'язне. Щоб зрозуміти таке мовлення, необхідно враховувати конкретну ситуацію, в якій перебуває дитина і якої воно безпосередньо стосується. Мовлення є новою властивістю, показником того, що попередня соціальна ситуація розвитку дитини розпалася.. Криза першого року життя — криза, яка обумовлена руйнуванням необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості, похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо.   Головною ознакою кризи - зростання незалежності дитини від дорослих: вона опановує ходьбу і предметні дії, стає активнішою, За такої ситуації загострюються переживання, чутливість до різноманітних впливів.

4. Модель заснована на припущенні про три виміри, комбінації яких визначають різних типів інтелектуальних здібностей. Кожен чинник інтелекту утворюється поєднанням одного з типів інтелектуальних операцій, області, в якій вона виробляється (вміст), і отримуваного у результаті результату . Гилфорд розрізняє п'ять типів операцій, складових перший вимір моделі: розуміння інформації (С), запам'ятовування (М), дивергентне мислення, або виробництво логічних альтернатив, пов'язаних з інформацією (D), що пред'являється, конвергентне мислення, або виробництво логічно обгрунтованих виводів (N) і оцінювання — порівняння і оцінка інформаційних одиниць по певному критерію (Е).Другий вимір визначається в термінах вмісту або форм пред'явлення інформації. Інформація, що пред'являється, згідно Гилфорду, може бути образною (F), символічною (5), семантичною (М) і поведінковою (В).Третій вимір — це продукт, результат додатка певної інтелектуальної операції до конкретного вмісту. Результати з'являються у вигляді відносний роздільних елементів, одиниць (U), класів (С), стосунків (R), систем (S), трансформацій (Т) і імплікацій (I). Таким чином, передбачає-ся існування 120 (5x4x6) чинників інтелекту, кожен з яких включає поєднання трьох умовних позначень, відповідних типові операції, формі пред'явлення інформації і отриманому результату.(Кінець).

Вихідною передумовою для розвитку здібностей є ті природні задатки, з якими дитина з'являється на світ. Водночас біологічно успадковані властивості людини не визначають її здібностей. Мозок концентрує в собі не ті чи інші специфічні людські здібності, а лише здатність до формування цих здібностей. При вивченні здібностей використовується широкий набір різноманітних методів: спостереження, природний і лабораторний експеримент. Для вивчення здібностей застосовується якісний і кількісний аналіз. За допомогою якісного аналізу з'ясовують властивості індивідуальності, необхідні для успішного виконання конкретної діяльності. Він дає змогу встановити, що, наприклад, одна людина має математичні, інша — педагогічні чи музичні здібності, що провідними в них є ті чи ті компоненти, що одні й ті самі здібності в різних людей відмінні.

Кількісний аналіз дає відповідь на запитання: якою мірою здібності розвинені у тієї чи іншої людини і яка їх будова. Кількісно схарактеризувати здібності — означає методами психологічного дослідження встановити психологічний діагноз рівня їх розвитку.

Діагностика моторних (або, як їх ще називають, психомоторних або сенсомоторних) здібностей знаходить широке практичне застосування в профвідборі і спорті. Моторні тести спрямовані на вивчення точності і швидкості прямувань, зорово-моторної і кінестетично-моторної координації, спритності прямувань пальців і рук, тремора, точності м'язового зусилля й ін.. . Методика «Доповнення» Кет Френк Вам пропонується бланк з малюнками 12 різних фігур. Треба доповнити, вдосконалити кожну з них таким чином, щоб дістати завершене зображення. Слід також дати кожному малюнку назву», модифікація плям Роршаха

5. Психодіагностичне дослідження проводиться в три етапи, які умовно можна позначити як підготовчий, основний та заключний. Кожний етап передбачає визначення певних цілей, які спрямовані на встановлення надійного та об’єктивного діагнозу.

Підготовчий етап передбачає ретельну підготовку до проведення дослідження. Містить перелік важливих для всього дослідження кроків, серед яких: визначення мети дослідження; висування психодіагностичної гіпотези (гіпотез); постановка конкретних задач; визначення об’єкту дослідження та способу організації; формулювання попереднього визначення феномену, що вивчається; створення психодіагностичного комплексу, який включає валідні та надійні методики;

проведення пілотажного дослідження (у випадку необхідності); коректування (у випадку необхідності) психодіагностичного комплексу.

Основний етап орієнтований на безпосереднє проведення психодіагностичного дослідження. На цьому етапі відбувається безпосередня взаємодія психолога-діагноста та досліджуваного. Тривалість основного етапу залежить від складності та масштабності поставлених цілей, кількості конкретних задач, психічного стану досліджуваного та інших психологічних та непсихологічних факторів. Завершується основний етап первинним узагальненням психологічної інформації.

Заключний етап – це опис та інтерпретація отриманого матеріалу, співставлення результатів із гіпотезою дослідження. Складання психологічного заключення згідно результатів проведеного дослідження. В разі необхідності психолог-діагност складає можливі рекомендації.

Етапи психодіагностичного процесу з Й. Шванцара : 1. Формулювання проблеми на підставі вивчення всіх відомостей про індивіда (анамнез, спеціальні медичні висновки, відомості про індивіда з точки зору його успішності в навчальному закладі, ін.) 2. Формулювання гіпотез і вибір діагностичних методів. 3. Проведення тестування; аналіз отриманих даних. 4. Формулювання висновків (наприклад, про рівень психічного розвитку). 5. Відповіді на питання, поставлені на першому етапі.

Білет 10

1. Охарактеризуйте, загальні вимоги до організації психологічних досліджень. Що таке кількісний і якісний аналіз результатів дослідження у психології. Як його проводити?

2. Дайте характеристику процесу сприймання. Властивості сприймання. Розкрийте його значення в пізнавальній та педагогічній діяльності.

3. Дайте характеристику соціальної ситуації розвитку підлітка. В чому полягають її зміни, порівняно з попереднім періодом? Що таке криза підліткового віку?

4. Проаналізуйте типологію хар-ів за Фрейдом . визначення характеру у психоаналізі та механізмів його утворення.

5. основні принципи професійної етики психолога. Етичний кодекс. Наслідки його порушення.

1. Організація психологічного дослідження - єдиний науково обґрунтований комплекс заходів, поетапне здійснення яких дозволяє забезпечити координацію діяльності всього дослідницького колективу, ефективне та якісне виконання поставлених завдань. Основне призначення організації дослідження: забезпечення узгодженості науково-теоретичних, методичних і організаційно-технічних процедур відповідно до його цілей. Основні вимоги до організації дослідження: - Проходження загальним принципам психології; - Планомірність ходу дослідження; - Оптимальна кооперація всіх видів робіт та забезпечення їх необхідними ресурсами; - Відповідність рівня кваліфікації виконавців видами робіт; - Забезпечення зацікавленості всіх учасників в надійних, достовірних, конструктивних результати; - Більш повне використання кваліфікації, створення умов для творчого зростання наукових співробітників;

Кількісний і якісний аналіз дає змогу вивчати особистість, вдаючись до певного методу дослідження. Кількісний, або варіаційно-статистичний, аналіз полягає в обчисленні коефіцієнтів правильного розв'язування завдань, частоти повторювання відзначеного психічного явища.Для порівняння результатів досліджень з різною кількістю завдань або різним кількісним складом групи користуються не абсолютними, а відносними, здебільшого відсотковими, показниками. Здійснюючи кількісний аналіз результатів дослідження, найчастіше обчислюють середнє арифметичне показників усіх досліджень того чи іншого психічного процесу чи індивідуально-психологічної особливості. Щоб робити висновки про вірогідність середнього арифметичного, обчислюють коефіцієнт відхилень від нього окремих показників.Якісний аналіз здійснюється на базі кількісного аналізу, але до нього не зводиться. Якісний аналіз з'ясовує причини високого чи низького рівня показників, залежність їх від вікових та індивідуальних особливостей особистості, умов життя та навчання, стосунків у колективі, ставлення до діяльності тощо. Кількісний та якісний аналіз результатів дослідження є підставою для психологічної характеристики людини та висновків про застосування до неї певних виховних або навчальних заходів.

2. Сприймання - це психічний процес відображення людиною предметів і явищ у цілому, в сукупності всіх їхніх якостей і властивостей при безпосередньому їх впливі на органи чуттів. Під час сприйняття всі відчуття синтезуються, створюючи цілісні образи предметів та явищ. Але сприйняття водночас не зводиться до простої суми відчуттів. Воно завжди є більш-менш складним цілим, якісно відмінним від тих елементарних відчуттів, які входять до його складу. Процес сприймання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо об'єкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність). Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого. Емоції постають як мотив, внутрішнє спонукання до пізнання предметів та явищ. У продуктивності сприймання предметів та явищ навколишнього світу важливу роль відіграють активність, дієвість особистості. Вона виявляється вже в рухах органів чуттів, спрямованих на об'єкти, які сприймаються, в їх обмацуванні, обстеженні зором їхніх контурів, окремих частин. Сприйняття виконує такі функції: • загального орієнтування (у пізнанні, поведінці, естетиці); • оцінювання (оцінку місцеперебування об'єктів, їхніх форм, величини); • пізнавальна (відображення нових предметів і явищ, їх сутності, зв'язків між ними тощо); • контролю практичної діяльності (під час створення нових об'єктів); • регулятивна (регулювання поведінки і діяльності в процесі взаємодії з предметами та явищами).

3. Це криза соціального розвитку, що нагадує кризу 3 років (”Я сам”), тільки тепер це “Я сам” в соціальному сенсі. У літературі описаний як “вік другого перерізання пуповини, “негативна фаза статевого дозрівання”. Характеризується падінням успішності, зниженням працездатності, дисгармонійною у внутрішній будові особи. Людське Я і світ розділені більш, ніж в інші періоди.Другий симптом кризи - негативізм.У хлопчиків негативізм виявляється яскравіше і частіше, ніж у дівчаток, і починається пізніше - в 14-16 років. Поведінка підлітка під час кризи не обов’язково має негативний характер. Підліток активно відкидає свою належність до світу дітей, але при цьому не почувається повноцінним дорослим. Він намагається бути подібним до дорослих зовні, прагне прилучитись до їхнього життя, придбати їхні якості і уміння, права і привілеї. Своєрідність соціальної ситуації розвитку дитини в цей період полягає в тому, що вона виконує нові для неї функції та залучається до нової системи відносин із дорослими й однолітками. Дитина включається в різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу її соціального спілкування і сприяє накопиченню нового соціального досвіду

Центральною психологічною характеристикою підліткового віку є перехід від одного типу стосунків між дорослим і дитиною (моралі слухняності) до якісно іншого, специфічного типу (моралі принципової рівності). Цей період може супроводжуватись певними труднощами. У великій мірі цьому сприяє відносна нестійкість нервової системи підлітка, його загальна неврівноваженість, роздратованість, перепади настрою, підвищена збудливість.У деяких підлітків спостерігається вияв неадекватної самооцінки й завищеного рівня вимог, критичне ставлення до слів та вчинків інших. Це ускладнює їх взаємовідносини з дорослими, батьками, однолітками, вчителями, провокує прояви негативізму, грубу й самовпевнену поведінку, соціальні конфлікти [6, 8]. Підлітки бояться глузування, проявів нерозуміння, недовіри, або образливої для такого віку заборони. На їхній погляд батьки поводяться з ними як із маленькими. Часто відсутність щирих стосунків з батьками є причиною того, що діти стають жертвами насилля, або учасниками злочинів [7, 169].