2. Емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності.

Розрізняють прості та складні емоції. Переживання задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю - це прості емоції. Вони властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних емоцій є те, що вони - результат усвідомлення об'єкта, що зумовив їх появу, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад, переживання задоволення при сприйманні музики, пейзажу.

Почуття - це специфічно людські, узагальнені переживання ставлення до потреб, задоволення або незадоволення яких зумовлює позитивні або негативні емоції - радість, любов, гордість, сум, гнів, сором тощо.

Емоції і почуття характеризуються: якістю та полярністю, активністю та інтенсивністю.У почуттях виявляється ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань вирізняють одні емоції і почуття з-поміж інших, наприклад, радість і гнів, сором, обурення, любов тощо.Емоції й почуття, виконуючи різні функції, беруть участь у керуванні поведінкою людини як невимушений компонент, втручаючись у нього як на стадії усвідомлення потреби й оцінки ситуації, так і на стадії ухвалення рішення та оцінки досягнутого результату. Тому розуміння механізмів керування поведінкою вимагає розуміння й емоційної та почуттєвої сфери людини.

Пізнавальні процеси, що розгортаються в ході навчальної діяльності, майже завжди супроводжуються позитивними і негативними емоційними переживаннями, які виступають в якості значущих детермінант, що обумовлюють її успішність. Це пояснюється тим, що емоційні стани і почуття здатні надавати регулюючий і енергізірующее вплив як на процеси сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, так і на особистісні прояви .У кожному пізнавальномупроцесі можна виокремити емоційну складову.  Пізнавальна діяльність дещо гальмує емоційне збудження, надаючи йому спрямованість і вибірковість. Позитивні емоції закріплюють і емоційно забарвлюють найбільш вдалі та результативні дії, що виникають у ході виконання навчальних завдань. При сверхінтенсівной емоційному порушенні виборча спрямованість дій порушується. При цьому виникає імпульсивна непередбачуваність поведінки.  Встановлено, що емоції зумовлюють динамічні характеристики пізнавальних процесів: тонус, темп діяльності, налаштованість на той чи інший рівень активності.Емоції виділяють у пізнавальному образі мети і спонукають до відповідних дій. 

3. . Педагогічна психологія - самостійна галузь психологічної науки, найбільш тісно пов'язана з такими її галузями, як вікова психологія та психологія праці. Предметом педагогічної психології є не просто психічний розвиток людини, як у віковій психології, а роль у цьому процесі навчання і виховання, тобто певних видів діяльності. Предметом педагогічної психології є також факти, механізми і закономірності освоєння людиною соціокультурного досвіду і викликані цим освоєнням зміни в рівні інтелектуального та особистісного розвитку. Зокрема, педагогічна психологія вивчає закономірності оволодіння знаннями, вміннями і навичками, особливості формування в учнів активного самостійного творчого мислення, вплив навчання і виховання на психічний розвиток, умови формування психічних новоутворень, психологічні особливості особистості і діяльності педагога. На сучасному етапі розвитку предмет педагогічної психології включає в себе все більше різних завдань, які ставить перед цією наукою життя. Найбільш важливі та актуальні завдання педагогічної психології такі: 1)Розкриття механізмів і закономірностей навчаючого і виховуючого впливу на психіку учня; 2)Визначення механізмів і закономірностей освоєння учнями суспільного досвіду, його структурування, збереження в індивідуальній свідомості та використання в різних ситуаціях; 3)Визначення зв'язку між рівнем психічного розвитку учня та оптимальними для нього формами і методами навчаючого і виховуючого впливу; 4)Визначення критеріїв засвоєння знань, психологічних основ діагностики рівня та якості засвоєння; 5)Вивчення психологічних основ діяльності педагога, його індивідуально-психологічних і професійних якостей; 6)Визначення особливостей організації та управління навчальною діяльністю учнів з метою оптимального впливу на їх інтелектуальний, особистісний розвиток та навчально-пізнавальну активність; 7)Розробка психологічних основ подальшого вдосконалення освітнього процесу на всіх рівнях освітньої системи.

3. . Педагогічна психологія - самостійна галузь психологічної науки, найбільш тісно пов'язана з такими її галузями, як вікова психологія та психологія праці. Предметом педагогічної психології є не просто психічний розвиток людини, як у віковій психології, а роль у цьому процесі навчання і виховання, тобто певних видів діяльності. Предметом педагогічної психології є також факти, механізми і закономірності освоєння людиною соціокультурного досвіду і викликані цим освоєнням зміни в рівні інтелектуального та особистісного розвитку. Зокрема, педагогічна психологія вивчає закономірності оволодіння знаннями, вміннями і навичками, особливості формування в учнів активного самостійного творчого мислення, вплив навчання і виховання на психічний розвиток, умови формування психічних новоутворень, психологічні особливості особистості і діяльності педагога. На сучасному етапі розвитку предмет педагогічної психології включає в себе все більше різних завдань, які ставить перед цією наукою життя. Найбільш важливі та актуальні завдання педагогічної психології такі: 1)Розкриття механізмів і закономірностей навчаючого і виховуючого впливу на психіку учня; 2)Визначення механізмів і закономірностей освоєння учнями суспільного досвіду, його структурування, збереження в індивідуальній свідомості та використання в різних ситуаціях; 3)Визначення зв'язку між рівнем психічного розвитку учня та оптимальними для нього формами і методами навчаючого і виховуючого впливу; 4)Визначення критеріїв засвоєння знань, психологічних основ діагностики рівня та якості засвоєння; 5)Вивчення психологічних основ діяльності педагога, його індивідуально-психологічних і професійних якостей; 6)Визначення особливостей організації та управління навчальною діяльністю учнів з метою оптимального впливу на їх інтелектуальний, особистісний розвиток та навчально-пізнавальну активність; 7)Розробка психологічних основ подальшого вдосконалення освітнього процесу на всіх рівнях освітньої системи.

4. Класична персонологічна традиція. Засновником персонологічного спрямування, як і диференціальної психології, вважається Вільям Штерн. Три томи з системного філософсько-психологічного «персоналізму» були написані протягом 1906-1924 рр.. а вже у 1931 р. сформувалася «персоналістична психологія» - новий напрямок у психологічній науці та практиці, у якому спостерігалася тенденція повернутися від дослідження елементів до аналізу цілого, цілісний, структурний підхід до людської особистості замість асоціативного та атомістичного. «Кожне психічне явище є одночасно і особистісним явищем, а кожне особистіснс явище - це цілісність або частка цілісності». В.Штерн вважав людину творцем та включив поняття волі у психологічну концепцію.

Складові особистості за Ролло Меєм - цс свобода (наявність творчих можливостей), індивідуальність (знаходження справжнього «Я»), соціальна інтегрованість (здатність пристосовуватися до суспільства) та глибока духовність. Кожний рух людини наповнений смислом, вони індивідуальні, а тому жести і виразні рухи неможливо тлумачити однаково, навіть якщо вони схожі. Р.Мей головними якостями для психолога вважав доброзичливість та прагнення зрозуміти клієнта, допомогти йому побачити себе з кращого боку та усвідомити власну цінність як особистості.

Модифікації персонологічного підходу.

Концепція «волі» займає стрижневе місце у теорії характеру Отто Ранка, одного з відступників від психоаналізу.

Воля - «основний позитивний початок, що здійснює організацію та інтеграцію «Я» (самості), що дозволяє творчо використовувати, гать му вати та контролювати інстинктивні потяги». Характери людини відповідають стадіям розвитку волі, що знайшло своє відображення у наведеній таблиці. Реалізуючи власну волю, творчий тип виходить «за межі природи» - воля інтегрується з духом людини. Ідеали людини формуються шляхом свідомого надання переваги.

5. Засновником дослідження пам’яті (кін. XIXст.) вважається німецький психолог Г.Еббінгауз, який розробив ряд методів кількісного аналізу процесів заучування та зберігання. Пам’ять – форма психічного відображення, що полягає в закріпленні, збереженні і наступному відтворені минулого досвіду.

Діагностуючи особливості П необхідно звернути увагу не лише її кількісні показникі, але і на особливості самого процесу монемонічної діяльності.П має безліч хар-к, які розрізняються:- наявністю або відсутністю установки на запам’ятовування (недовільне і довільне);- часом зберігається (короткотривала і довготривала)- характером запам’ятовування матеріалу (вербально-логічна, образна, емоційна),- засоби запам’ятовування "механічна смислова"Одним із важливих показників за яким визначають хороша чи погана пам'ять є об’єм короткотривалої пам’яті

Методики: "впізнавання ", "заучування 10 слів" "запам’ятовування двох рядів слів" "дослідження механічного та логічного запамятовування"

Методика Мюнстерберга бланк, який складається з набору літер, де необхідно знайти слова і підкреслити їх.

Проба на запам’ятовування 10 слів 10 слів, які не мають між собою ніяких змістовних зв’язків. Досліджуваному необхідно відтворити прочитаний експериментатором ряд слів Наприклад: ліс, хліб, стіл, вікно, вода, брат, гриб, кінь, голка, мед)Метод піктограм слова або словосполучення різного ступеня узагальненості, пряме зображення яких неможливе (напр. “веселе свято”, “теплий вітер” тощо). Досліджуваному необхідно для кожного слова або словосполучення намалювати будь-яке зображення або знак, тобто піктографічно записати ряд понять, за допомогою яких він потім відтворює задане поняттяМетодика Векслера особливості зорової пам’яті, здатність до візуальної репродукції.Метод утриманих членів ряду, Метод парних асоціацій, Метод заучування, Метод тотожних рядів або метод впізнавання Проби на запам'ятовування штучних (несмислових) звукосполучень. Проба на запам'ятовування 10 слів. При цьому обстежуваному зачитують 10 двоскладових слів. Підбирати заучувані слова слід так, щоб між ними важко було встановити які-небудь смислові відносини. Методика дослідження короткочасної памятииспытуемый повинен запам'ятати, а потім відтворити максимальну кількість чисел з таблиці, що пред'являється йому. Дослідження зорової ретенции (тест А. Л. Бентона). Використовується п'ять серій малюнків. У трьох серіях пропонується по 10 карток рівної складності, в двох – по 15 карток. Картку протягом 10 секунд пред'являють випробовуваному, потім він повинен відтворити побачені фігури на папері.

Білет 16

1. Покажіть зв’язок пам’яті з іншими пізнавальними процесами: пам’ять і мислення, пам’ять і увага, пам’ять і уява.

2. Розкрийте основні класифікації емоцій. Дайте характеристику вищих почуттів людини. Як формуються моральні, інтелектуальні, естетичні почуття у дітей різного віку.

3. Дайте загальну психологічну характеристику соціальної ситуації розвитку у період ранньої юності. В чому полягають особливості стосунків юнаків і дівчат з однолітками та дорослими?

4

5. Методи вивчення операцій мислення: аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення.

1.

2. Класифікація емоційНемає єдиної класифікації емоцій. За основу беруться різні ознаки:  – модальність (позитивні, – негативні, приємні – неприємні, задо-волення – незадоволення);– інтенсивність (слабкі і сильні);– тривалість (тривалі, нетривалі);– глибина (глибокі, поверхневі);– усвідомленість (усвідомлювані, неусвідомлювані);– функції;– вплив на організм (стенічні і астенічні);– за змістом (моральні, естетичні) інтелектуальні – іноді їх нази-вають вищими почуттями;– за рівнями.  Рубінштейн виділяє три рівня: 1) елементарні фізичні чуття, повязані з органічними потребами. При цьому не усвідомлюється предмет чуття (безпредметна три-вога, самопочуття);2) предметні – відображають ставлення людини до предметів: мо-ральні, естетичні, інтелектуальні;3) світоглядні почуття: гумор, іронія, трагізм, що виражають став-лення до дійсності в цілому. До фундаментальних емоцій відносять (за К. Є. Ізардом):• інтерес-хвилювання;• радість;• горестраждання;• гнів;• відраза;• презирство;• страх, подив;• сором;• вина .

Формування вищих почуттів починається з раннього дитинства. Дошкільний вік - це період первісного фактичного складання особистості. Виховання у дітей стійкого інтересу до праці, бажання зрозуміти красу навколишнього світу починається саме в сім'ї.

На другому і третьому роках життя змінюються і пізнавальні почуття дітей. Здивування, характерне для однорічної дитини, змінюється елементарною допитливістю. Вирішальне значення в моральному вихованні дітей має приклад дорослих --їх вчинки, судження, оцінки, ставлення до дітей і взаємовідносини між собою. Поведінка дорослих має бути зразком для наслідування.Серед моральних почуттів, які починають формуватися в дошкільномувіці, особливе значення має виховання почуття патріотизму. Таким чином, протягом дошкільного дитинства відбуваються важливізміни в емоційній сфері дитини. Формування естетичних почуттів у молодших школярів відбувається так самов процесі художньо-образотворчої діяльності.

Глибокі зміни відбуваються у дітей і в сфері моральних почуттів.Інтелектуальні почуття дитини цього віку виражаються і в наростаючій допитливості, в ненаситній жадобі знань. Так народжуються у молодших школярів навчальні, а потім і пізнавальні інтереси.Для підлітка характерна емоційно забарвлене прагнення активно брати участь в житті колективу. Однією з важливих особливостей підліткового віку – розвиток моральної свідомості: моральних уявлень, понять, системи одиночних суджень, якими підліток починає керуватися уповедінці.

3. Основне соціальне завдання на цьому етапі-вибір професії,соціальне та особистісне самовизначення. Йдеться про сформованість властивостей,здібностей та потреб, які б дозволили молодій людині повною мірою реалізувати себе в праці, громадському житті, майбутній сімї. Передусім- це розвиток потреби в спілкуванні, формування теоретичного мислення, розвиток рефлексії, становлення готовності до трудової діяльності.Якщо ці якості сформовані, то молода людина має достатню базу для самовизначення.Зазначимо, що перехідний характер соціального становища і статусу ранньої юності визначає і характерні психічні особливості юнацтва. Актуальними залишаються захист права на автономію, власне вікова специфіка.   Однією зі значущих сфер активності особистості на етапі ранньої юності є міжособистісне спілкування. У цьому віці змінюється його зміст і загальна спрямованість, воно стає вибірковим, інтимним, виконує функцію самоствердження і самовираження.    Спілкування старшокласників з однолітками. У життєдіяльності старших школярів важлива роль належить їхньому спілкуванню з ровесниками. Цьому процесу властиві такі тенденції:   а) розширення сфери спілкування. Виявляється воно у збільшенні часу, який учні витрачають на спілкування, в суттєвому розширенні його соціального простору,   б) індивідуалізація (вибірковість) спілкування. У розширенні сфери спілкування реалізується потреба переживати нові враження, набувати новий досвід, відчувати себе у новій ролі,   Мотивами неформального спілкування у парі і в групі є пошук найсприятливіших психологічних умов для комунікативної взаємодії, очікування співчуття і співпереживання, потреба у щирості та єдності у поглядах, самовираженні.   Емоційна прив'язаність у міжособистісних стосунках на етапі юнацького віку реалізується у дружбі, Особливо цінуючи дружбу з дорослими, вони більше потребують усе-таки дружби з ровесниками.   Для старшокласників важливо, щоб інші сприймали їх такими, якими вони себе вважають. Очевидно, сучасні неформальні молодіжні течії є способом задоволення цієї потреби.    Спілкування старшокласників з дорослими.  Темами спілкування старшокласників з дорослими є навчання, вибір майбутньої професії, міжособистісні стосунки, захоплення, норми моралі, минуле, теперішнє і майбутнє дитини, атмосфера у сім'ї. Звернення до дорослих зумовлене переконаністю юнаків, що проблеми життєвого самовизначення неможливо розв'язати у спілкуванні з ровесниками, оскільки їхній соціальний досвід ще недостатній.    Основною умовою спілкування з дорослими є довіра. Старшокласники щиріші у спілкуванні з ровесниками, оскільки переконані, що ті розуміють їх краще, ніж дорослі. Відсутність довіри у вирішенні проблем особистісного та професійного самовизначення є однією з причин тривоги, яку юнаки відчувають у спілкуванні з батьками і тими дорослими, від яких вони залежать. Для старших школярів нестерпними є прямі спонукання, втручання дорослих в їхні справи. Вони потребують тактовної допомоги, на основі якої виникає довіра.

4

5. Для вивчення операцій мислення є такі методики:1) на досл-ня рівня аналізу і синтезу в розумовій діял-ті дітей (дається таблиця на 6 клітинок і 5 пронумерованих фішок, 3 серії досл-ня, дитині треба розкладати фішки так, щоб певна клітинка залишалась вільною).2) на досл-ня рівня узагальнення в розум-й д-ті дітей (картки з малюнками, дитині треба з набору малюнків вибрати ті, які мають спільну ознаку).3) на досл-ня рівня порівняння в розум-й д-ті (методика Завалишиної) (на 2-х малюнках – різні пори року, всі предмети на 1-му відповідають за формою предметам 2-го мал.-ка, але відрізняються в просторовому відношенні – назвати, чим подібні і чим відмінні).

4) на досл-ня процесу порівняння (малюнки: муха і птах, кіт і собака, барабан і скрипка…; експер-р називає по 2 об»єкти і пропонує порівняти їх, назвавши подібні і спільні риси).

Білет 17

1. Розкрийте структуру психіки людини, взаємозв’язок між компонентами психіки. Поняття про свідомість та самосвідомість.

2. Розкрийте поняття про мотиви, мотивацію. Поняття про мотиваційну сферу особистості

3. Дайте загальну психологічну характеристику соціальної ситуації розвитку молодшого школяра. Що таке “ криза семи років “ та в чому полягають її особливості.

4. Розкрийте значення типології установок свідомості К. Г. Юнга для диференціальної психології. Які типи особистості виділяються згідно такого ділення?

5. Методи вивчення впливу сім’ї та сімейних стосунків. Малюнок сім’ї

1. .Психіка – функція мозку, що полягає у віддзеркаленні об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється життєдіяльність організму. Психіка – це суб'єктивне віддзеркалення об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі яких регулюється взаємодія людини із зовнішнім середовищем.

У структуру психіки входять: психічні властивості, психічні процеси, психічні якості і психічні стани.

Психічні властивості – стійкі прояви, які мають генетичну основу, передаються по спадку і практично не змінюються в процесі життя.До них відносять властивості нервової системи: сила н.с. – стійкість нервових клітин до тривалого роздратування або збудження, рухливість нервових процесів – швидкість переходу збудження до гальмування, врівноваженість нервових процесів – відносний рівень збалансованості процесів збудження і гальмування, лабільність – гнучкість зміни під впливом різних подразників, резистентність – опірність до дії несприятливих подразників.Психічні процеси – відносно стійкі утворення, що мають латентний сензитивный період розвитку, розвиваються і формуються під впливом зовнішніх умов життєдіяльності. До них відносять: відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уяву, уявлення, увагу, волю, емоції.Психічні якості – відносно стійкі утворення, які виникають і формуються під впливом учбово-виховного процесу і життєдіяльності. Найвиразніше якості психіки представлені в характері.Психічні стани – є відносно стійким динамічним фоном діяльності і активності психіки.

Свідомість — це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе.Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідо­мість — особливе утворення, що сформувалось у ході сус­пільно-історичного розвитку на основі праці як специфіч­ного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспря­мованого психічного відображення. Вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекват­ному, узагальненому, цілеспрямованому активному відобра­женні, що здійснюється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, у зв'язку вражень, що пос­тійно надходять, із попереднім досвідом, у виділенні люди­ною себе з навколишнього середовища і протиставленні йому як суб'єкт об'єкту. САМОСВІДОМІСТЬ - це здатність людини усвідомити саму себе, своє "Я", свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його сенс, власну поведінку й переживання тощо.На відміну від свідомості, самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. Якщо свідомість є знанням про іншого, то самосвідомість - знанням людини про саму себе. Якщо свідомість орієнтована на весь об'єктивний світ, то об'єктом самосвідомості є сама особистість. У самосвідомості вона постає і як суб'єкт, і як об'єкт пізнання.