Universalna_osvita

–Міністерство освіти і науки України. Бере участь у визначенні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти освіти; встановлює державні стандарти знань з кожного предмета; визначає мінімальні нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення закладів освіти; здійснює навчально-методичне керівництво, контроль за дотриманням державних стандартів освіти, державне інспектування; забезпечує зв’язок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які належать до його компетенції; проводить акредитацію вищих та професійнотехнічних закладів освіти незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм ліцензії, сертифікати; формує і розміщує державне замовлення на підготовку спеціалістів з вищої освіти; розробляє умови прийому до закладів освіти; забезпечує випуск підручників, посібників, методичної літератури; організовує атестацію педагогічних і науковопедагогічних кадрів щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань; здійснює керівництво державними закладами освіти.

–Міністерства і відомства, яким підпорядковані заклади освіти. Вони беруть участь у здійсненні державної політики у галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у проведенні державного інспектування та акредитації закладів освіти; виконують контрольні функції з дотримання вимог щодо якості освіти, забезпечують зв’язок із закладами освіти та державними органами інших країн з питань, що належать до їх компетенції, організовують упровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.

–Вища атестаційна комісія (ВАК) України. Організовує і проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою щодо присвоєння наукових ступенів, вчених звань тощо.

–Місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Вони здійснюють державну політику в галузі освіти в межах їх компетенції: встановлюють з урахуванням визначених МОН України мінімальних нормативів

обсяги бюджетного фінансування закладів освіти, що є

31

комунальною власністю, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання.

Органами громадського самоврядування в освіті є: загальні збори (конференція) колективу закладу освіти; районна, обласна конференції педагогічних працівників, з’їзд працівників освіти АРК; Всеукраїнський з’їзд працівників освіти.

Література:

Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія: Підручник. – К.: Либідь, 1998. – 560 с.

Бажал І., Винниченко І. Не носити рибу, а вчити її ловити. Про те, чого можна чекати від популярної нині освіти // Дзеркало тижня. - 2004. - № 51 (526). - 18 - 24 грудня.

Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 376 с.

Енциклопедія освіти / Академія педагогічних наук України; гол. ред. В.Г. Кремень. – К.: Юрінком інтер, 2008. – 1040 с.

Енциклопедичний словник-довідник з туризму / В.А.Смолій, В.К.Федорченко, В.І.Цибух. – К.: ВД “Слово”, 2006. – 372 с.

Класичні університети України: світовий досвід, українські реалії / Економічна освіта в класичному університеті / За ред. В.Д. Базилевича // Вища школа. – 2007. – № 6. – С. 9-19.

Образовательные системы Востока и Запада в эпоху Древности и Средневековья (От глиняной таблички – к университету): Учебн. пос. / Авт. кол.: В.Г. Безрогов, А.Я. Гуревич, И.С. Клочков и др.; Под ред. Т.Н. Матулис. - 2-е изд., испр. - М.: Изд-во Российского университета дружбы народов,

2003. - 531 с.

Поляков М.В., Савчук В.С. Класичний університет: еволюція, сучасний стан, перспективи. – К.: Генеза, 2004. – 416 с.

Університетська освіта: вступ до спеціальності: Конспект лекцій для студентів економічних спеціальностей / Уклад. О.Ю.Лінькова. – Х.: НТУ «ХПІ», 2007. – 124 с.

Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навч. пос. – К.: Академвидав, 2006. – 352 с.

Федорченко В.К. Підготовка фахівців для сфери туризму: Теоретичні і методологічні аспекти: Монографія. – К.: Вища школа, 2002. – 350 с.

32

Фоменко Н.А. Педагогіка вищої школи: методологія, стандартизація туристської освіти. – К.: Слово, 2005. – 240 с.

Цехмістрова Г.С. Фоменко Н.А. Управління в освіті та педагогічна діагностика: Навч. пос. – К.: Видавничий дім

«Слово», 2005. – 280 с.

Шинкарук В. Основні напрями модернізації структури вищої освіти України // Вища школа. – 2007. – № 5. – С. 3-17.

www.osvita.org.ua

www.mon.gov.ua

www.library.dgtu.donetsk.ua

www.library.tup.km.ua

www.ednu.kiev.ua

www.advertising.ua

www.nbuv.gov.ua

www.ednu.kiev.ua/vuz/

Запитання та завдання для самоконтролю:

1.Назвіть складові системи національної освіти.

2.Вкажіть різницю між середньої освітою та вищою.

3.Розкрийте сутність основних функцій вищої освіти.

4.Наведіть приклади ВНЗ України до кожної з форм власності у вигляді таблиці.

5.Користуючись додатковою літературою, порівняйте навчання у перших західноєвропейських університетах – Болонському та Паризькому.

6.Підготуйте доповідь про один з вищих навчальних закладів України, де готують фахівців обраного Вами напряму підготовки.

33

Тема 2. УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА В КОНТЕКСТІ БОЛОНСЬКОГО ПРОЦЕСУ

План

1.Болонський процес - процес європейських реформ

2.Європейська система перезарахування кредитів

3.Адаптація Європейської системи перезарахування кредитів

увищій освіті України

4.Особливості складання індивідуального навчального плану студента

5.Система оцінювання навчальних досягнень студента в КУТЕП

Основні поняття: Болонський процес. Кредит. Індивідуальний навчальний план. Поточний (підсумковий) модульний контроль знань.

1. Болонський процес - процес європейських реформ

Процес об'єднання Європи, його поширення на схід і на прибалтійські країни супроводжується формуванням спільного освітнього і наукового простору та розробкою єдиних критеріїв і стандартів у цій сфері в масштабах усього континенту. Цей процес дістав назву Болонського від назви університету в італійському місті Болонья, де були започатковані такі ініціативи. Болонський процес (БП) - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року.

Болонський процес мав свою передісторію, що полягає в розробленні та підписанні представниками країн Європи Лісабонської конвенції (1997 р.) про визнання кваліфікацій для системи вищої освіти європейського регіону та Сорбоннської декларації (Париж, Сорбонна, 1998 р.) щодо узгодження структури системи вищої освіти в Європі. Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року в Болоньї (Італія) підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів документа, який назвали «Болонська декларація». Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього та наукового простору до 2010

34

року. У межах цього простору мають діяти єдині вимоги до визнання дипломів про освіту, працевлаштування та мобільності громадян, що істотно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг. Власне, цим документом було задекларовано прийняття загальної системи порівняльних освітньо-кваліфікаційних рівнів, зокрема:

через затвердження додатка до диплома; запровадження в усіх країнах двох циклів навчання за формулою 3 + 2, при цьому перший, бакалаврський цикл має тривати не менше трьох років,

адругий, магістерський – не менше двох років, і вони мають сприйматися на європейському ринку праці якраз як освітні і кваліфікаційні рівні;

створення систем кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок, включно з постійним навчанням;

сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості освіти, розробка порівняльних критеріїв і методів оцінки якості;

усунення перешкод на шляху мобільності студентів і викладачів у межах визначеного простору.

Наступний етап Болонського процесу відбувся у Празі 19 травня 2001 року, де представники 33 країн Європи підписали Празьке комюніке. На саміті було виділено важливі елементи Європейського простору вищої освіти, а саме:

постійне навчання протягом усього життя; мотивоване залучення студентів до навчання;

сприяння підвищенню привабливості та конкурентоспроможності європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу.

Третій етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18–19 вересня 2003 року, де було підписано відповідне комюніке. Принципово нове рішення Берлінського саміту – поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені. Установлено, що в країнах-учасницях Болонського процесу – має бути один докторський ступінь – «доктор філософії» у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та ін.). Була запропонована формула триступеневої освіти (3-5-8), згідно з якою не менше трьох років

35

відводиться для отримання рівня “бакалавр”, не менше 5 років – для отримання рівня “магістр” і не менше 8 років для отримання вченого ступеня “доктор філософії”. Було приділено особливу увагу важливості контролю і дотримання європейських стандартів якості освіти на всьому просторі. Ці стандарти в Європі розробляє і підтримує відома міжнародна організація, що має назву “Європейська мережа з гарантування якості (European Network Quality Assurance - ENQA)”.

19 травня 2005 року у норвезькому місті Берген на Конференції міністрів країн Європи Україна приєдналася до Болонського процесу, зобов'язавшись внести відповідні зміни у національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору вищої освіти до 2010 року.

2. Європейська система перезарахування кредитів

Болонський процес передбачає запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити в усіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS (Європейська система перезарахування кредитів (ЄСПК), зробивши її системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».

Кредити ЄСПК є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для розділів курсу, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, що вимагається для їх завершення. Вони відображають кількість роботи, якої вимагає кожен блок курсу відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практична робота, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота - в бібліотеці чи вдома - і екзамени чи інші види діяльності, пов'язані з оцінюванням. ЄСПК, таким чином, базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами.

Кредити ЄСПК – це скоріше відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента. Вони лише визначають, яку частину загального річного навчального навантаження займає один блок курсу в закладі чи факультеті, який призначає кредити.

36

У ЄСПК 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік, і, як правило, 30 кредитів на семестр, і 20 кредитів на триместр.

ЄСПК була впроваджена в 1989 році в рамках програми Еразмус, на сьогодні – частини програми Сократес. ЄСПК є єдиною кредитною системою, яка пройшла успішну апробацію у всій Європі. Початково ЄСПК використовувалася лише для перезарахування кредитів. Система сприяє взаємовизнанню періодів навчання за кордоном і тим самим спонукає розвиток та підвищення якості студентської мобільності в Європі. Сьогодні ЄСПК розвивається в напрямі створення акумулюючої системи з метою впровадження її на регіональному, національному та всеєвропейському рівнях, що є одним із ключових завдань Болонської Декларації 1999 року.

Основні властивості ЄСПК:

в основі ЄСПК є принцип, згідно із яким загальне робоче навантаження студента протягом навчального року вимірюється 60 кредитами ЄСПК;

кредити в ЄСПК можуть присвоюватися лише у випадку успішного завершення роботи, що вимагає навчальна програма, та відповідного оцінювання отриманих результатів навчання;

робоче навантаження студента в ЄСПК включає в себе час, необхідний для виконання всіх запланованих видів робіт: відвідування лекцій та семінарів, самостійну роботу, індивідуальні консультації, виконання проектів, підготовку до екзаменів тощо;

кредити призначаються для всіх складових навчального процесу і відображають кількість роботи, яку вимагає кожна із них для оволодіння запланованими результатами навчання, пропорційно до загальної кількості роботи, необхідної для успішного завершення академічного року студентом;

оцінки студентам за результатами навчання виставляються

врегіональній чи національній шкалах оцінювання, додатково рекомендується використання шкали ЄСПК, особливо у випадках перезарахування кредитів.

37

3. Адаптація Європейської системи перезарахування кредитів у вищій освіті України

Болонський процес не передбачає створення повністю ідентичних систем освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв'язків та покращання взаєморозуміння між різними освітніми системами. Приєднання України до Болонського процесу зобов'язує внести відповідні зміни у національну систему освіти та приєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору вищої освіти до 2010 року.

На жаль, існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті впровадження Болонського процесу:

надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей;

збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці;

невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньокваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV;

складна система наукових ступенів порівняно із загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців у Європі;

неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність у державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

Упровадження Болонського процесу має такі позитивні сторони:

український студент отримує можливість зробити свій диплом конвертованим і зрозумілим для західних викладачів і для зарубіжних роботодавців;

забезпечення належних умов вивчення програмного матеріалу і підготовки до контрольних заходів, що досягаються шляхом чіткого їх розмежування за змістом і у часі;

38

систематизація засвоєння навчального матеріалу;

підвищення мотивації та відповідальності студентів за результати навчальної діяльності;

розширення можливостей для розкриття здібностей студентів, розвитку їх творчого мислення та підвищення ефективності роботи викладацького складу;

забезпечення стабільного психологічного стану студентів завдяки проведенню наскрізного контролю знань.

4. Особливості складання індивідуального навчального плану студента

Індивідуальний навчальний план студента (ІНПС) – є

робочим навчальним документом, який формується на основі навчального плану, затвердженого Вченою радою університету, з метою індивідуалізації навчального процесу – максимального урахування індивідуальних потреб студентів щодо своєї фахової підготовки та вимог ринку праці.

ІНПС відображає структурно-логічну схему підготовки фахівця з певного напряму підготовки (перелік навчальних дисциплін, що передбачені програмою підготовки, та форми організації навчання), обсяги навчального навантаження студентів з усіх видів навчальної діяльності та містить оцінку поточної, підсумкової успішності та державної атестації студента.

ІНПС включає нормативні і вибіркові дисципліни, передбачені робочим навчальним планом.

Трудомісткість усіх видів навчальної роботи в навчальному плані встановлюється в залікових кредитах (1 заліковий кредит = 36 академічних годин). Сумарна трудомісткість навчальної роботи з дисциплін, що включені до ІНПС, у кожному семестрі складає 30 кредитів ECTS (60 кредитів на навчальний рік).

Нормативні дисципліни, що входять до робочого навчального плану відповідного семестру, є обов’язковими для включення до ІНПС.

Вибіркова (варіативна) складова ІНПС формується особисто студентом за участю куратора з переліку вибіркових дисциплін (пакетів), що входять до робочого навчального плану, з

39

урахуванням особистих уподобань та перспектив щодо майбутнього працевлаштування.

Вибіркова складова ІНПС формується на кожний навчальний рік у березні місяці, що передує початку нового навчального року.

5. Система оцінювання навчальних досягнень студента в КУТЕП

Система оцінювання навчальних досягнень студента в КУТЕП має на меті:

-підвищення мотивації студентів до систематичної активної роботи впродовж навчального року, переорієнтація їхніх цілей з отримання позитивної оцінки та формування стійких знань, умінь та навичок;

-систематизація знань та активне її засвоєння упродовж навчального року;

-недопущення розбіжностей між завданнями, що виносяться для контролю, і програмою дисципліни;

-відкритість контролю: ознайомлення студентів на початку вивчення дисципліни з контрольними завданнями та всіма формами контрольних робіт, заходів і критеріями їх оцінювання;

-подолання елементів суб’єктивізму при оцінюванні знань, що забезпечується складанням контрольних завдань та екзаменів у письмовій формі із застосуванням 100-бальної шкали оцінювання, національної та шкали ECTS (ЄСПК);

-забезпечення належних умов вивчення програмного матеріалу і підготовки до контрольних заходів, що досягаються шляхом чіткого їх розмежування за змістом і у часі;

-розширення можливостей для всебічного розкриття здібностей студентів, розвитку їх творчого мислення та підвищення ефективності роботи викладацького складу.

Оцінювання знань студентів з кожної дисципліни здійснюється на основі результатів поточного модульного контролю (МК) і підсумкового контролю знань (ПМК).

Об’єктом оцінювання знань студентів є програмний матеріал дисципліни різного характеру і рівня складності,

40