47.Депозитарій

Депозитарій (зберігач) договору визначається угодою договірних сторін. Депозитарієм можуть бути держава, уряд, міжнародна організація або її найвища посадова особа. Реально депозитаріями є держава і організація, а не їх органи. В роки "холодної війни", щоб уникнути політичних ускладнень для ряду спільних договорів великого значення призначався не один, а кілька депозитаріїв. Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р. вказав як депозитаріїв уряду СРСР, Великобританії і США. Такий прийом зустрічався і в подальшому. Договір з відкритого неба 1992 передбачив як депозитаріїв уряду Канади та Угорщини. У подібних випадках пов'язані з договором документи можуть здаватися як одному з депозитаріїв, так і всім їм.

Функції депозитарію носять міжнародний характер і повинні здійснюватися неупереджено. У випадку розбіжностей між якоюсь державою і депозитарієм останній інформує про це всіх учасників, які і приймають рішення.

Основні функції депозитарію наступні: збереження оригіналу договору і зданих на зберігання повноважень; підготовка і розсилка завірених копій договору; одержання та зберігання інших відносяться до договору документів та інформування про них учасників; реєстрація договору.

48. Найменівання і структура міжнародних договорів

У відповідності зі статтями 2 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року і Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями 1986 року: міжнародний договір означає міжнародну угоду, укладену державами й іншими суб'єктами міжнародного права в писемній формі, незалежно від того, чи міститься така угода в одному, двох або декількох пов'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування.

Хоча у визначенні говориться про договори в писемній формі і не говориться про договори в усній формі,держави й інші суб'єкти міжнародного права можуть за взаємною згодою поширити на усні договори дії положень Віденських конвенцій 1969 і 1986 років. Іншими словами, міжнародний договір — це явно виражена угода між державами або іншими суб'єктами міжнародного права, укладена з питань, що мають для них загальний інтерес, і покликана регулювати їх взаємовідносини шляхом створення їх взаємних прав і обов'язків.

Слова «договір означає міжнародну угоду» відбивають юридичну сутність міжнародного договору, його погоджувальну природу. На відміну від інших державних актів, міжнародний договір допускає наявність у ньому волевиявлень принаймні двох суб'єктів міжнародного права, причому ці волевиявлення в договорах не існують ізольовано одне від одного, а є взаємно узгодженими, тобто однаково й одночасно спрямованими на досягнення певної єдиної мети. Такі взаємно узгоджені волевиявлення й утворюють у договорі договірну угоду, суть договору. Тому угода складає юридичну сутність будь-якого міжнародного договору. У противному разі може бути поставлена під питання справжність волевиявлення держави при укладанні міжнародного договору і самого міжнародного договору в цілому.

Одним з елементів міжнародного договору є його найменування. Міжнародній практиці відомі такі найменування договорів, як конвенція, пакт, угода, договір, протокол, утомившись, статут, хартія й ін. Міжнародний договір може бути взагалі безіменним. Наприклад, обмін дипломатичними нотами може являти собою різновид міжнародного договору. Відповідно до норм звичайного й договірного права найменування міжнародного договору не має якого-небудь юридичного значення. Важливо, щоб цей документ містив правила поведінки сторін, визнані ними як юридичні норми. Тому широко використовуваний у доктрині міжнародного права термін «договір» повинен розглядатися як родове поняття

Договір складається з певних частин, які утворюють єдину впорядковану структуру. Такими частинами є:найменування, преамбула (вказує мотиви укладання договору, його цілі, принципи), основна частина (статті договору, які визначають предмет договору, права та обов’язки сторін), заключні положення (порядок набрання чинності, термін дії і умови припинення), додатки. Наявність всіх цих компонентів не є обов’язковою, і відсутність одного з них не впливає на юридичну силу договору.

49. Набрання міжнародним договором чинності.

Договір набирає чинності в порядку і з моменту, передбаченому в самому договорі або погодженому між державами, які брали участь у переговорах. При відсутності такого положення або домовленості до­говір набирає чинності, як тільки буде виражено згоду всіх учасників переговорів на обов'язковість для них договору.

До набрання чинності договір або його частина може застое* уються тимчасово, якщо це передбачається самим договором абс ержави, які брали участь у переговорах, домовилися про це в якійа ший спосіб.

Згідно з принципом pacta sunt servanda кожен чинний договір* бов'язковим для його учасників і повинен сумлінно виконуватися часник договору не може посилатись на положення свого внутріш-ього права як на виправдання для невиконання ним договору.

Як правило, договори не мають зворотної сили. Однак за взаємної згодою сторони можуть поширити дію договору на події і факти, і$ існували до набирання ним чинності.