- •1. Поняття міжнародного права. Особливості міжнародного права
- •2. Виникнення міжнародного права та періодизація його історії. Сучасне міжнародне право та його ознаки
- •3. Взаємодія і взаємовплив міжнародного і внутрішньодержавного права
- •4. Система міжнародного права
- •6. Поняття джерел міжнародного права.
- •12. Допоміжні засоби визначення норм міжнародного права
- •13. Міжнародне м’яке право
- •14. Кодифікація та прогресивний розвиток міжнародного права
- •19. Міжнародна правосуб’єктність держав. Зміст правосуб’єктності держав. Основні права та обов’язки держав.
- •21.Міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій
- •22. Міжнародна правосуб'єктність міжнародного комітету червоного хреста та червоного півмісяця
- •25. Визнання у міжнародному праві. Теорії визнання. Види і форми визнаня.
- •26. Інститут правонаступництва держав в міжнародному праві. Джерела міжнародного правонаступництва
- •30. Поняття і види територій в міжнародному праві. Демілітаризовані і нейтралізовані території. Умовна територія
- •31. Державна територія. Способи придбання державної території. Склад державної території
- •32. Міжнародно-правове регулювання режиму річок. Правовий режим міжнародних рік
- •35.Концепція загальної спадщини людства
- •37. Міжнародно-правове регулювання без громадянства і подвійного громадянства.
- •38. Міжнародно-правовий режим біженців і вимушених переселенців. Право притулку.
- •39. Захист прав людини і основних свобод міжнародно-правовоими засобами
- •40. Понаття, джерела і принципи міжнародного захисту прав людини й основних свобод
- •43. Спеціалізовані органи оон з захисту прав людини
- •44. Європейський суд с прав людини
- •45. Право міжнародних договорів як галузь міжнародного права. Кодифікація права міжнародних договорів
- •46. Порядок і стадії укладання міжнародних договорів. Ратифікація міжнародних договорів. Ратифікаційні грамоти
- •47.Депозитарій
- •48. Найменівання і структура міжнародних договорів
- •50.Дія міжнародного договору. Умови недійсності міжнародних договорів
- •51. Право міжнародних організацій як галузь міжнародного права. Джерела права міжнародних організацій
- •52. Поняття й ознаки міжнародних організацій. Правовий статус і міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій
- •53. Функції міжнародних організацій. Правова природа актів міжнародних організацій
- •54. Оон: цілі й принципи діяльності
- •58. Поняття і значення права мирного вирішення міжнародних спорів
- •59.Поняття міжнародного спору
- •61.Дипломатичні засоби вирішення міжнародних спорів
- •62. Міжнародний арбітраж як засіб мирного вирішення міжнародних спорів. Постійна палата третейського суду
- •63. Вирішення спорів у міжнародних організаціях
- •70. Консульське право і його джерела. Поняття і види консульських установ.
- •71.Класи консульських установ
- •72.Персонал консульських установ
- •73. Консульські привілеї та імунітети
- •74. Право спеціальних місій. Привілеї та імунітети спеціальної місії та її членів.
- •75. Дипломатичне право міжнародних організацій
- •76. Кодифікація міжнародного морського права.
- •78. Внутрішні морські води та їх правовий режим. Режим морських портів.
- •79. Правовий режим архіпелажних вод.
- •82. Виключна економічна зона та її правовий режим
- •86. Поняття і види міжнародних проток. Правовий статус і режим міжнародних проток. Правовий режим Чорноморських проток
- •88.Поняття та джерела міжнародно правової відповідальності
- •89. Поняття та підстави міжнародно-правової відповідальності. Види міжнародно-правової відповідальності.
- •90. Міжнародна відповідальність за правомірну діяльність
- •91. Типи і види міжнародно-правових санкцій. Механізм застосування міжнародно-правових санкцій
- •93. Поняття міжнародного кримінального права, його предмет та джерела
- •95. Поняття міжнародної кримінальної юрисдикції.
- •97. Поняття права міжнародної безпеки. Джерела права міжнародної безпеки. Цілі й принципи права міжнародної безпеки
- •98. Поняття і види колективної безпеки. Загальна колективна безпека
- •100. Заходи зміцнення довіри. Міжнародно-правові проблеми роззброєння. Нерозповсюдження ядерної зброї. Обмеження стратегічних наступальних озброєнь
- •101. Поняття права збройних конфліктів. Становлення та кодифікація права збройних конфліктів.
- •104. Правовий статус учасників збройних конфліктів. Розвідники і шпигуни. Найманці. Парламентери
- •106. Захист поранених і хворих під час війни
- •107. Захист цивільного населення під час війни. Режим військової окупації
- •109. Особливості міжнародно-правового регулювання ведення збройного конфлікту на морі
- •113. Поняття і принципи міжнародного повітряного права. Джерела міжнародного повітряного права
- •116. Поняття і принципи міжнародного космічного права. Джерела міжнародного космічного права
- •117. Правовий режим космічного простору і небесних тіл
- •118. Відповідальність у міжнародному космічному праві
- •120. Поняття та система міжнародного екологічного права. Джерела міжнародного екологічного права
90. Міжнародна відповідальність за правомірну діяльність
Міжнародне право в окремих випадках допускає міжнародно-правову відповідальність, коли держава здій¬снювала правомірні дії.
Особливості відповідальності за правомірну діяльність:
1. Предмет діяльності (об'єкт підвищеної небезпеки)
2. Фактична підстава виникнення відповідальності (об'єктивна подія)
3. Юридична підстава виникнення відповідальності (договірна природа)
Першою принципово важливою рисою відповідальності за правомірну діяльність є предмет діяльності – об’єкти підвищеної небезпеки. При завданні шкоди іншим державам цими об’єктами держави-власники об’єктів мають нести відповідальність навіть у тих випадках, коли в їх діяльності не було складу міжнародного правопорушення або між настанням їх діяльністю та настанням шкоди не було безпосереднього, прямого та недвозначного зв’язку.
Другою особливістю є підстави виникнення відповідальності: фактичною підставою для відповідальності за право¬мірну діяльність буде не діяння держави, а незалежна від неї подія, що призвела до заподіяння збитку.
При цьому по¬дія повинна кваліфікуватись як непереборна сила; збитки повинні мати матеріальний характер; вимагається прямий зв'язок між аварією об'єкта підвищеної небезпе¬ки та матеріальним збитком.
Третьою принципово важливою особливістю відповідальності за правомірну діяльність є її договірна природа: держава може нести відповідальність за правомірну діяльність виключно в тих випадках, коли висловлює на це явну, пряму і недвозначну згоду. На сьогодні подібна згода держав вже закріплена у великій кількості документів. Окрім раніше наведених двох, таку відповідальність передбачено:
Конвен¬цією про відшкодування збитків, заподіяних іно¬земними повітряними суднами третім особам на поверхні (Рим, 1952 р.);
Конвенцією про відповідальність щодо третіх осіб в галузі атомної енергетики (Париж, 1960);
Конвенцією про відповідальність операторів ядерних суден (Париж, 1962 р.);
Конвенцією про ци¬вільну відповідальність за ядерні збитки (Відень, 1963 р.) та Додатковим протоколом до неї 1997 р.;
Конвенцією про цивільну відповідальність за зби¬тки, заподіяні забрудненням нафтою (Брюссель, 1969 р.);
Конвенцією про додаткові відшкодування ядерних збитків (Відень, 1997 р.) тощо.
91. Типи і види міжнародно-правових санкцій. Механізм застосування міжнародно-правових санкцій
До міжнародних санкцій відносять головним чином засоби примусу, що застосовуються міжнародними організаціями або державами до держав, які здійснили найтяжчі міжнародні правопорушення.
Практика дозволяє виокремити два види контрзаходів (санкцій): індивідуальні (самодопомога) і колективні (у рамках міжнародних організацій). Кожний вид має декілька форм: індивідуальні — реторсії, репресалії, невизнання, розрив відносин, самооборона; колективні — відмова у членстві в організації, призупинення прав члена організації, виключення з міжнародного спілкування, колективні збройні заходи.
Реторсії — це заходи впливу однієї держави на іншу, що мають на меті спонукати останню припинити недружелюбні, несправедливі, дискримінаційні, але, проте, правомірні дії. Тому і заходи реторсії не можуть виходити за рамки міжнародного права. Строго кажучи, реторсія є контрзаходом при порушенні політичних і моральних норм, правил ввічливості.
Репресалії — односторонні примусові заходи, що допускаються міжнародним правом як контрзахід у разі правопорушення. Вони здійснюються відповідно до міжнародного права, але оскільки є контрзаходами щодо правопорушника, остільки можуть виходити за рамки міжнародного права в тих межах, що визначаються характером правопорушення. Репресалії припиняються із досягненням мети. Мета ж полягає в тому, щоб спонукати до припинення правопорушення та до виконання зобов’язань щодо породжених ним правовідносин відповідальності. Сучасне міжнародне право забороняє збройні репресалії – бомбардування, інтервенцію, мирну блокаду.
Невизнання є відмовою визнавати ситуацію, створену неправомірними актами. Як приклад можна навести невизнання юридичної чинності протиправних договорів, територіальних змін у результаті агресивної війни, протиправних режимів тощо. У певних ситуаціях держави вдаються до розриву дипломатичних і консульських відносин для захисту своїх прав. У рамках міжнародних організацій передбачені санкції, що передбачають призупинення членства та виключення з організації.
Самооборона — особливий вид санкцій, оскільки передбачає збройні примусові заходи. Право на самооборону відповідно до ст. 51 Статуту ООН може бути реалізоване виключно у відповідь на збройний напад. Цей різновид контрзаходів близький репресаліям, але, оскільки мова йде про реакцію на найбільш серйозне правопорушення, що служить підставою для застосування збройних сил, самооборона виокремлена в особливий вид.
У разі особливо небезпечних зазіхань на міжнародний правопорядок може бути використано міжнародний механізм для застосування проти держави-порушника колективних примусових заходів із використанням збройної сили. Важлива роль тут належить Раді Безпеки ООН. Стаття 42 Статуту ООН уповноважує його починати такі дії повітряними, морськими чи сухопутними силами, які виявляться необхідними для підтримання (відновлення) міжнародного миру та безпеки.
Чітке договірне оформлення процесуального механізму врегулювання становить собою необхідну передумову реальної сили норм міжнародного права. Саме в цьому вбачаються значні можливості підвищення їхньої ефективності. Коли порядок захисту прав нормативно не закріплений, державі важко змусити порушника нести відповідальність. Третя частина “Врегулювання спорів” Проекту статей становить собою спробу формулювання такого порядку та називає такі заходи: переговори, добрі послуги та посередництво, примирення, погоджувальні комісії, арбітраж.
За загальним правилом можливості арбітражної та судової процедури обмежені необхідністю згоди сторін. Так, до компетенції Міжнародного Суду належать, як правило, справи, передані обома конфліктуючими сторонами.
Санкції можуть застосовуватися лише в разі вчинення міжнародного навмисного делікту. Застосування санкцій в інших випадках не можна вважати правомірним, тому що, власне кажучи, санкції є реакцією на навмисне здійснення протиправних дій чи навмисне заподіяння збитку. На відміну від інших форм прояву принципу відповідальності (пред’явлення претензії на відшкодування збитку) застосування санкцій полягає не лише в компенсації інтересів по-страждалої сторони за рахунок інтересів сторони-відпові-дача, але й в обмеженні політичних і матеріальних інтересів останньої. Санкції за своїми наслідками не завжди пропорційні шкоді, заподіяній деліктвентом, вони можуть перевищувати обсяг і характер шкоди. У цьому полягає характерна риса санкцій, що відрізняє їх від інших форм відповідальності та надає їм характер покарання.
Згідно зі ст. 41 Статуту ООН Рада Безпеки може вимагати від членів ООН застосування примусових заходів, що передбачають “повне або часткове припинення економічних відносин, використання залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, чи радіо- й інших засобів сполучення, а також розрив дипломатичних відносин”.
Можуть застосовуватися й інші обмежувальні заходи: підвищення мита на товари цієї держави, відмова у в’їзді її громадянам тощо. На практиці cанкції можуть виражатися також у виключенні держави з міжнародної організації, розриві з нею дипломатичних відносин, призупиненні прав і привілеїв, що випливають із членства в міжнародних організаціях, припиненні економічних, господарських і культурних відносин, обмеженні прав фізичних і юридичних осіб держави-деліктвента тощо.
Щодо переможених держав, які розв’язали агресивну війну, можуть вживатися такі санкції, як обмеження державного суверенітету, заборона мати свої збройні сили і т. д. Своєрідною санкцією можна вважати переслідування порушника міжнародного права.
.